КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/15783/18 Головуючий у І інстанції Фролова І.В.

Провадження № 22-ц/824/14894/2019 Доповідач у ІІ інст. Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А.,Ігнатченко Н.В.,

за участі секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 серпня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест» про стягнення безпідставно набутих коштів,

УСТАНОВИВ:

у листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія» Міськбудінвест», в якому просив стягнути звідповідача на свою користь 1 128 906, 59 гривень , з яких 773 660 гривень - безпідставно збережені кошти, 287 779, 20 гривень - інфляційні витрати, 67 467, 39 гривень - 3% річних, а також судовий збір.

В обґрунтування позову зазначив, що 07 березня 2008 року між ТОВ «Будівельна компанія«Міськбудінвест» та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу загальною площею 114,90 кв.м., житловою площею 73,25 кв.м. в житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 2.1. попереднього договору сторони домовились укласти Основний договір протягом дванадцяти місяців з моменту введення житлового будинку в експлуатацію.

Відповідно до п. 2.2 попереднього договору, загальна вартість квартири становить 1 160 490 гривень.

З метою виконання зобов`язань 11 березня 2008 року позивач здійснив на поточний рахунок відповідача попередню оплату (аванс) в рахунок суми за основним договором в розмірі 773 660 грн.

У квітні 2017 року позивачу стало відомо про те, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 збудований та зданий в експлуатацію в грудні 2014 року.

Листом від 22 травня 2017 року позивач звернувся до відповідача з пропозицією, в разі підтвердження інформації про введення будинку в експлуатацію, підписати основний договір купівлі-продажу квартири.

Жодного реагування з боку відповідача не було.

11 травня 2018 року у зв`язку з не підписанням між сторонами основного договору, ігноруванням відповідачем вимог позивача щодо його укладення, позивач направив на адресу відповідача письмову вимогу про повернення коштів, відповідь на яку не надійшла.

Позивач вважає, що оскільки між сторонами не було укладено основний договір, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, протягом дванадцяти місяців з моменту введення будинку в експлуатацію, тобто до грудня 2015 року, передана позивачем грошова сума у розмірі 773 660,00 гривень є авансом, який підлягає поверненню позивачу.

Крім того, позивач зазначає, що поведінка сторін по справі не свідчить про існування між ними договірних зобов`язань, а тому на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.

Зазначив також, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми за період з 01.01.2016 року по 27.11.2018 року. Моментом виникнення заборгованості позивач вважає день, наступний за кінцевим днем, визначеним в попередньому договорі щодо укладення основного договору купівлі-продажу квартири (протягом року з моменту введення будинку в експлуатацію).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 серпня 2019 року позов задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест» на користь ОСОБА_1 1 128 906, 59 гривень , з них 773 660 гривень - безпідставно збережені кошти, 287 779, 20 гривень - інфляційні витрати, 67 467, 39 гривень - 3% річних, а також судовий збір в розмірі - 8 810, 00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач свої зобов`язання за Попереднім договором купівлі-продажу від 07 березня 2008 року перед позивачем не виконав, тому перерахована позивачем відповідачу грошова сума в розмірі 773 660,00 грн. є авансом, який підлягає поверненню. Також вважав обґрунтованим вимоги про стягнення штрафних санкцій у відповідності до положень статті 625 ЦК України. В той же час, судом першої інстанції встановлено, що предметом позову є позадоговірне зобов`язання, яке виникло на підставі ст. 1212 ЦК України, в зв`язку з не укладенням основного договору купівлі-продажу квартири.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність рішення, просить його скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам відповідача про недотримання нотаріальної форми попереднього договору та, як наслідок, його нікчемність. Оскільки визнання такого правочину нікчемним за рішенням суду не вимагається, позовна давність до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину починається з дня його виконання, тобто з 11.03.2008 року. Відповідачем 25.04.2019 року заявлено про застосування позовної давності.

За таких обставин, суд повинен був дослідити обставини щодо дотримання обов`язкової нотаріальної форми попереднього договору, дійти висновку про його нікчемність, застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову у зв`язку з її пропуском.

При цьому, застосуванню підлягала статті 216 ЦК України, а не 1212 ЦК України.

Натомість, суд зазначив, що попередній договір є укладеним та не був виконаний позивачем, одночасно дійшовши суперечливого висновку про те, що до вказаний правовідносин необхідно застосувати статтю 1212ЦК України, хоча наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин, для яких характерним є повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред`явлення позову в порядку статті 1212 ЦК України.

Неправильно обраний спосіб захисту має бути підставою для відмови у позові.

Вважає також, що суд неправильно здійснив стягнення інфляційних витрат та 3 процентів річних на підставі статті 625 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Коломієць Т.М. заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими. Зазначив також, що навіть у випадку нікчемності правочину, отримані відповідачем грошові кошти мають бути повернуті позивачу з підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України.

В судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги представник відповідача - адвокат Ракітін С.П. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Коломієць Т.М. зазначила про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення зміні в частині мотивування підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 07 березня 2008 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія» Міськбудінвест» в простій письмовій формі було укладено Попередній договір, за умовами якого сторони зобов`язались у майбутньому укласти договір купівлі-продажу (Основний договір) трикімнатної квартири, загальною площею 114,90 кв.м., житловою площею 73,25 кв.м., яка розташована на відмітці +23700 в осях вертикальних 1;2;3, горизонтальних - Р;С;Т;У житлового будинку, який має наступну будівельну адресу: АДРЕСА_1 . Сторони погодилися, що загальна вартість квартири становить 1 160 490 грн. (а.с. 8)

На підтвердження доводів позовної заяви ОСОБА_1 суду першої інстанції також було подано квитанцію №08909826 від 11 березня 2008 року, з якої вбачається, що останній здійснив перерахунок коштів в сумі 773 660,00 гривень на рахунок ТОВ «БК «Міськбудінвест» в ВАТ КБ «Хрещатик», в графі «призначення платежу» вказано: «плата за квартиру АДРЕСА_1 поперед. Дог. 07.03.2008». (а.с 9)

22 травня 2017 року ОСОБА_1 направив на адресу ТОВ «Будівельна компанія «Міськбудінвест» листа щодо підписання договору купівлі-продажу трикімнатної квартири в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 12)

11 травня 2018 року ОСОБА_1 направив на адресу ТОВ «Будівельна компанія «Міськбудінвест» письмову вимогу про повернення грошових коштів в сумі 773 660,00 грн., як отриманих без належної правової підстави. (а.с. 21)

Задовольняючи заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки договір купівлі-продажу між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому (протягом дванадцяти місяців з моменту введення будинку в експлуатацію), тобто до грудня 2015 року, передана позивачем грошова сума (забезпечуваний платіж) у розмірі 773 660,00 грн. є авансом, який підлягає поверненню позивачу. При цьому, місцевий суд вважав, що отримання та утримання відповідачем грошових коштів, сплачених позивачем згідно попереднього договору, підтверджують прийняття відповідачем виконання за договором про наміри, а дії відповідача щодо утримання цих коштів підтверджують дійсність означеного договору та прийняття відповідачем зобов`язань укласти в майбутньому з позивачем договору купівлі-продажу квартири.

В той же час, судом зазначено, що предметом позову є позадоговірне зобов`язання, якевиникло на підставі ст. 1212 ЦК України, в зв`язку з не укладенням основного договору купівлі-продажу квартири.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції хоча і дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог, в той же час зробив суперечливі висновки, які не в повній мірі відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі (частина перша статті 635 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

Розглядаючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що попередній договір, укладений між сторонами 07 березня 2008 року, було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А. та зареєстровано в реєстрі за №427.

Однак, зазначене матеріалами справи не підтверджується. Зокрема, з документів, доданих позивачем до позовної заяви, вбачається, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А. лише засвідчено вірність копії Попереднього договору від 07 березня 2008 року з оригіналом документа, в останньому підчисток, дописів, закреслених слів, незастережених виправлень або інших особливостей не виявлено. (а.с. 8)

З огляду на відсутність доказів, підтверджуючих нотаріальне посвідчення попереднього договору, укладеного між сторонами 07 березня 2008 року, зазначений правочин є нікчемним, оскільки його недійсність прямо встановлена вимогами ч. 1 статті 220 ЦК України, а тому не створює жодних юридичних наслідків.

Таким чином, кошти в сумі 773 660,00 грн. були отримані відповідачем від позивача без належної правової підстави, що говорить про необхідність застосування до вказаних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

Згідно з статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Вказані положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За змістом статей 15 та16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень абзацу 12 частини другоїстатті 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Оскільки при зверненні до суду із зазначеним позовом ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог посилався як на норми статті 1212 ЦК України, так і на положення частини 2 статті 570 ЦК України, апеляційний суд вважає за необхідне самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію правовідносин, що виникли між сторонами, та застосовує для прийняття рішення норми статті 1212 ЦК України.

Ухвалюючи рішення по даній справі, суд першої інстанції зазначених вимог не врахував, помилково застосував до спірних правовідносин норми частини 2 статті 570 ЦК України, одночасно із положеннями статті 1212 ЦК України, що у відповідності до пункту 4 частини 1 та частини 4 статті 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду, із виключенням з мотивувальної частини рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 серпня 2019 року посилань на норми частини 2 статті 570 ЦК України. При цьому, апеляційний суд вважає правильним залишити резолютивну частину оскаржуваного рішення без змін.

Інші доводи апеляційної скарги висновки суду про стягнення інфляційних витрат та 3% річних не спростовують і не є підставою для скасування рішення судув цій частині.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 серпня 2019 року змінити в частині мотивування підстав для задоволення позовних вимог, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на положення частини 2 статті 570 ЦК України.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 16 грудня 2019 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Ігнатченко Н.В.