Ухвала

Іменем України

16 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 756/16452/17

провадження № 61-20937ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу Служби безпеки України на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 липня 2019 року

та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у справі за позовом Служби безпеки України до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року Служба безпеки України звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що з 13 липня 2005 року по 27 травня

2016 року ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом осіб офіцерського складу в Службі безпеки України.

Рішенням міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій від 20 листопада 2014 року ОСОБА_1 встановлено статус учасника бойових дій.

Відповідно до наказу Служби безпеки України від 21 травня 2016 року

№ 609-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, а саме: на підставі підпункту «а» пункту 61, підпункту «г» пункту 62 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та пункту 88-1 у запас СБУ, виключивши його із списків особового складу з 27 травня 2016 року.

З 28 квітня 2011 року ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в Центральному управлінні Служби безпеки України один у списку осіб, які користуються правом першочергового одержання житла.

Також позивач вказував, що на підставі рішення керівництва Головного управління «К» Служби безпеки України від 27 листопада 2013 року ОСОБА_1 було видане направлення на тимчасове проживання

від 09 грудня 2013 року у приміщення АДРЕСА_2 .

На час прийняття відповідного рішення приміщення не мало статусу гуртожитку, а після того, як будівля АДРЕСА_2 була зареєстрована як гуртожиток, рішення про вселення відповідача у гуртожиток не приймалось і спеціальний ордер йому не видавався, отже, ОСОБА_1 вселився до гуртожитку безпідставно.

Посилаючись на те, що вселення ОСОБА_1 до гуртожитку на законних підставах не відбувалося, а правові підстави для подальшого користування позивачем приміщенням у гуртожитку відсутні, Служба безпеки України просила суд зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні позивачем приміщенням АДРЕСА_3 шляхом виселення ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 липня 2019 року у задоволенні позову Служби безпеки України відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 липня 2019 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач був заселений у спірне приміщення, яке в подальшому набуло статусу гуртожитку, безпосередньо адміністрацією відповідно до виданого відповідачу направлення

від 09 грудня 2013 року на підставі рішення Головного управління «К» Служби безпеки України. Процедурні порушення поселення відповідача у гуртожиток відбулись не з вини останнього. ОСОБА_1 іншим житлом для проживання не забезпечений, у спірному приміщенні проживає тривалий час, тому позбавлення відповідача права на це житло є невиправданим втручанням у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, наявні підстави для застосування додаткових прав і гарантій в частині житлових прав, закріплених у статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та у статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки відповідач був військовослужбовцем та має статус учасника бойових дій.

У касаційній скарзі СБУ просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у справі

з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також

у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити

у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Суди встановили, що з 13 липня 2005 року по 27 травня 2016 року ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом осіб офіцерського складу в Службі безпеки України.

На підставі рішення керівництва Головного управління «К» Служби безпеки України від 27 листопада 2013 року ОСОБА_1 було видане направлення на тимчасове проживання від 09 грудня 2013 року у приміщення АДРЕСА_2 .

Рішенням міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій від 20 листопада 2014 року ОСОБА_1 встановлено статус учасника бойових дій.

Відповідно до наказу Служби безпеки України від 21 травня 2016 року

№ 609-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, а саме: на підставі підпункту «а» пункту 61, підпункту «г» пункту 62 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) та пункту 88-1 у запас СБУ, виключивши його із списків особового складу з 27 травня 2016 року.

З 28 квітня 2011 року ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в Центральному управлінні Служби безпеки України один у списку осіб, які користуються правом першочергового одержання житла.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про Службу безпеки України» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Служби безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки Українизатверджується Головою Служби безпеки України.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про Службу безпеки України»

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у запас Служби безпеки України зараховуються громадяни України, які вислужили установлені строки служби і звільнені зі служби у Службі безпеки України, придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і які не досягли граничного віку перебування в запасі. Зазначені особи перебувають на військовому обліку в Центральному управлінні та регіональних органах Служби безпеки України і залучаються до проведення навчальних зборів у визначеному законодавством порядку.

Статтею 27 Закону України «Про Службу безпеки України» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 є особою, яка належать до учасників бойових дій на підставі пункту 19 частини 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якого учасниками бойових дій визнаються, зокрема, військовослужбовці Служби безпеки України, а також який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.

З аналізу вказаних норм права вбачається, що ОСОБА_1 , який зобов`язався сумлінно виконувати вимоги військових статутів Збройних Сил України, нормативно-правових актів Служби безпеки України, інших актів законодавства, службові обов`язки, накази командирів і начальників та фактично виконував ці обов`язки більш, ніж 10 років, мав законні сподівання на виконання своїх зобов`язань зі сторони позивача, зокрема, щодо забезпечення його житлом.

Звертаючись до суду з позовом, Служба безпеки України як на підставу своїх вимог вказувала, що частиною третьою статті 116 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Судами встановлено, що підставою для отримання ОСОБА_1 спірного житлового приміщення було рішення керівництва Головного управління «К» Служби безпеки України від 27 листопада 2013 року, згідно з яким ОСОБА_1 видане направлення на тимчасове проживання

від 09 грудня 2013 року № 000088 у приміщення АДРЕСА_2 .

Відповідне рішення було прийнято щодо відповідача у зв`язку з виконанням ним військового обов`язку, отже, виготовлення ордера з метою дотримання процедури заселення до гуртожитку не відноситься до обов`язку відповідача, як і відсутність відповідного ордеру не може бути перешкодою для виконання позивачем зобов`язань щодо забезпечення військовослужбовця житлом, які передбачені законом та умовами контракту.

Враховуючи вищевказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

За правилом пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою та п`ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом Служби безпеки України до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, за касаційною скаргою Служби безпеки України на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 липня 2019 року

та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк