Справа № 137/1409/19

Провадження № 22-ц/801/2524/2019

Категорія: 48

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гопкін П. В.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року м. Вінниця

       Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю.Б.,

суддів Міхасішина І.В., Панасюка О.С.,

з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 01 листопада 2019 року, постановлену під головуванням судді Гопкіна П.В. в смт Літин Вінницької області, за відсутності учасників справи, зі складенням її повного тексту 01 листопада 2019 року,

у справі № 137/1409/19 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову, за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

встановив:

У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Літинського районного суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просить поділити майно, що є спільною власністю подружжя, визнавши за кожним із них право власності на наступне майно: 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 частку будівлі магазину-закусочної, що знаходиться по АДРЕСА_2 ; 1/2 частку земельної ділянки загальною площею 0,067 га по АДРЕСА_2 .

Оскільки позивач вважає, що при ймовірному відчуженні нерухомого майна відповідачем виконання рішення суду буде унеможливлено, тому просив постановити ухвалу про забезпечення позову та накласти арешт на спірне майно.

Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 01 листопада 2019 року в задоволенні заяви відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову не зазначено доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, чи призведе до порушення прав позивача. Не конкретизовано в чому саме буде полягати неможливість виконання рішення суду в майбутньому.

Окрім того, позивачем не обґрунтовано необхідність накладення арешту на належну їй квартиру за АДРЕСА_1 .

Також суд звернув увагу, що згідно п. 4.2 Розділу ІІ Глави 1 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім`я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя.

Оскільки заявник ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову не довела намірів відповідача відчужити спірне майно або чинити перешкоди у виконанні рішення суду, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не погодившись із постановленою ухвалою позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 01 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі, оскільки вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що всі правовстановлюючі документи на об`єкти нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, знаходяться у розпорядженні ОСОБА_2 , позивач та їхні спільні із відповідачем діти навіть не мають доступу до цього майна, в тому числі і до квартири, яку купували для потреб сім`ї, а тому відповідач може вчинити будь-які дії із нерухомим майном, в тому числі перереєструвати право власності на інших осіб і без її згоди, оскільки, як свідчить практика та українські реалії, це також можливо здійснити через недобросовісних державних реєстраторів, нотаріусів. Арешт нерухомого майна жодним чином не вплине на можливість подальшого користування цим майном відповідачем. У випадку вибуття нерухомого майна з володіння відповідача чи вчинення ним правочинів, спрямованих на вибуття в подальшому цього майна з їхньої власності, після постановления судом рішення, вона не зможе стати повноправним власником нерухомого майна, яке, ймовірно, їй буде присуджено.

Доданими до позовної заяви документами позивачем доведено факт наявності конфлікту між нею та відповідачем, що випливає із рішення суду про розірвання шлюбу, а наявність спору доводиться тим, що не маючи змоги вирішити питання відносно права власності на нерухоме майно, що є їхньою спільною сумісною власністю, вона змушена звернутися до суду. Також до суду першої інстанції надано підтвердження наявності права власності сторін на нерухоме майно.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Посилається на те, що судом правильно вказано, що позивачем при зверненні до суду з заявою про забезпечення позову не зазначено доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, чи призведе до порушення прав позивача.

Звертає увагу суду на те, що він регулярно сплачує аліменти, надає матеріальну допомогу окрім аліментів, спілкується із дітьми та ніяких перепон у користуванні сумісним житлом не чинить. Як доказ вчасної оплати аліментів надає копії квитанцій.

Квартира АДРЕСА_1 придбана відповідачем для проживання їх родини, але у зв`язку із сварками та розбіжностями в характерах їх шлюб розпався. Квартира на даний час не облаштована та не придатна для проживання.

Доводи позивача, щодо того, що квартира знаходиться тільки у користуванні відповідача нічим не доведені, більше того, у позивача є ключі від даної квартири і вони з дітьми мали вільний доступ до неї.

Апеляційний суд перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін, з таких підстав.

Відповідно до пунктів 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Таким чином, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Згідно із статтею 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, у тому числі, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, предмет і ціну позову, інші відомості, необхідні для вирішення питання про забезпечення позову.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок, що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Отже, при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи належним чином підтверджені. Не може бути задоволено заяву про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом.

У справі, що переглядається, звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 вказала, що вважає за необхідне звернутися із заявою про забезпечення позову у зв`язку з тим, що при ймовірному відчуженні нерухомого майна відповідачем, виконання рішення суду буде унеможливлено.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, оскільки заявник не довела намірів відповідача відчужити спірне майно подружжя або чинити перешкоди у виконанні рішення суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відчуження спірного майна на користь третіх осіб без наведеного відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для її задоволення.

Правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права при вирішенні питання щодо забезпечення позову, мотивуванні судового рішення не викликає розумних сумнівів.

При цьому апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги щодо обставин, які не були зазначені в заяві про забезпечення позову та не були предметом розгляду в суді першої інстанції, як не приймає і докази, що додані ОСОБА_1 до апеляційної скарги та її письмових пояснень і не були подані до суду першої інстанції, що відповідає положенням ст. 367 ЦПК України.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам закону та матеріалам справи, доводи апеляційної скарги, що зводяться до незгоди з оскаржуваними судовим рішенням, висновків суду не спростовують, ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 01 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 грудня 2019 року.

Головуючий:                                         Ю. Б. Войтко

Судді:                         І. В. Міхасішин

               О. С. Панасюк