ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 914/73/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників сторін:

позивача - Матвіюк М. А.,

відповідача 1 - Пилипяк Х. І.,

відповідача 2 - Калужинський О. В.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Безушко О. І.,

прокуратури - Голуб Є. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу військового прокурора Львівського гарнізону

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 (судді: Кордюк Г. Т., Кравчук Н. М., Мирутенко О. Л.) і рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2018 (суддя Крупник Р. В.) у справі

за позовом заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до 1) Львівської міської ради, 2) Публічного акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова,

про визнання незаконною і скасування ухвали Львівської міської ради від 31.07.2014 № 3739, визнання недійсним договору оренди землі від 25.10.2016, визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник військового прокурора Львівського гарнізону (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - Позивач) звернувся до Львівської міської ради, Публічного акціонерного товариства "Концерн Галнафтогаз" (далі - ПАТ "Концерн Галнафтогаз") з позовом про визнання незаконною і скасування ухвали Львівської міської ради від 31.07.2014 № 3739, визнання недійсним договору оренди землі від 25.10.2016, визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на земельну ділянку площею 0,1939 га, яка розташована у м. Львові на вул. Луганській, 5.

1.2. Прокурор позов обґрунтовує тим, що у державній власності Міністерства оборони України знаходиться земельна ділянка площею 8,74 га на вул. Луганській, 1, 3, 5 у м. Львові, однак 31.07.2014 Львівською міською радою прийнято ухвалу № 3739, якою фактично вилучено з володіння Міністерства оборони України і передано в оренду ПАТ "Концерн Галнафтогаз" частину належної позивачу земельної ділянки площею 0,1913 га на вул. Луганській, 5 у м. Львові для обслуговування нежитлової будівлі. В подальшому, на підставі ухвал міської ради змінено цільове призначення земельної ділянки, а 25.10.2016 між відповідачами укладено договір оренди землі, відповідно до якого у строкове, платне користування відповідача передано земельну ділянку площею 0,1913 га. Міністерство оборони України або інші уповноважені органи не приймали жодних рішень (погоджень) щодо вилучення (зміни цільового призначення) земельної ділянки кадастровий №4610136800:03:005:0005 із земель оборони.

Прокурор звернувся з цим позовом до суду, в якому просить (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) визнати незаконною і скасувати ухвалу Львівської міської ради від 31.07.2014 № 3739 "Про затвердження ПАТ "Концерн Галнафтогаз" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Луганській, 5" зі змінами внесеними ухвалами Львівської міської ради від 18.09.2014 № 3841 та від 14.07.2016 № 858; визнати недійсним договір оренди землі від 25.10.2016, укладений між Львівською міською радою та ПАТ "Концерн Галнафтогаз", зареєстрований у Львівській міській раді 25.10.2016 за №С-4340 та визнати за державою в особі Міністерства оборони України право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136800:03:005:0005) площею 0,1939 га, розташовану по вул. Луганській, 5 у м. Львові, окрім частини цієї земельної ділянки під будівлею Б-1 (заправка) площею 3,7 кв. м.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.05.2018 у справі № 914/73/18 у позові заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Львівської міської ради, ПАТ "Концерн Галнафтогаз" відмовлено повністю.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 у справі № 914/73/18 рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2018 залишено без змін.

2.3. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що в ході розгляду справи прокурор не довів належними та допустимими доказами того, що земельна ділянка площею 0,1913 га. (кадастровий №4610136800:03:005:0005) на вул. Луганській, 5 у м. Львові передавалася в користування позивача і належить до земель оборони. Відтак, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваної ухвали перебувала в комунальній власності.

Враховуючи те, що при прийнятті оскаржуваної Ухвали від 31.07.2014 №3739 «Про затвердження ПАТ "Концерн "Галнафтогаз" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Луганській, 5" Львівська міська рада розпоряджалася земельною ділянкою комунальної власності площею 0,1913 га. (кадастровий №4610136800:03:005:0005), та беручи до уваги те, що спірна земельна ділянка надавалася в оренду відповідачу-2 для обслуговування об`єкта нерухомого майна, який на ній знаходиться, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для визнання незаконною цієї ухвали та визнання недійсним Договору оренди землі від 25.10.2016р., укладеного на підставі цієї ухвали, - відсутні.

З огляду на те, що прокурор не довів належними та допустимими доказами належності вказаної земельної ділянки до державної власності, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на земельну ділянку площею 0,1913 га (кадастровий №4610136800:03:005:0005) на вул. Луганській, 5 у м. Львові.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погодившись із рішенням Господарського суду Львівської області від 21.05.2018 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 у справі № 914/73/18, військовий прокурор Львівського гарнізону звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 у справі № 914/73/18, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувані рішення порушили норми процесуального права, а саме статті 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надали правової оцінки наявним у справі доказам (рішенню виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих від 10.04.1957 № 433; рішенню виконавчого комітету Львівської міської ради від 08.02.1985 № 3-С; рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2005 у справі № 1/893-9/428). Суди не взяли до уваги того факту, що придбана ПАТ "Галнафтогаз" будівля літ-Б-1 військового містечка № 288 на вул. Луганській, 5 у м. Львові, до зміни власника належала Міністерству оборони України та входила до складу майнового комплексу містечка № 288 і знаходилася за адресою вул. Луганська, 3 у м. Львові.

3.3. Львівською міською радою подано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що касаційна скарга є безпідставною, а рішення та постанова господарських судів є законними та обґрунтованими.

3.4. ПАТ "Концерн Галнафтогаз" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу військового прокурора Львівського гарнізону без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 у справі № 914/73/18 - без змін.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. ПАТ "Концерн "Галнафтогаз" є власником нежилого приміщення будівлі літ.Б-1 (заправка) площею 3,7 кв. м., що знаходиться у м. Львові на вул. Луганська, 5 (далі - нерухоме майно), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 8994117 від 18.11.2005. Вказану будівлю відповідач-2 придбав за договором купівлі-продажу від 25.10.2005, укладеним із Міністерством оборони України, від імені якого діяло Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне підприємство "Укроборонсервіс". Станом на момент укладення договору нерухоме майно перебувало у власності Міністерства оборони України на підставі рішення Господарського суду Львівської області № 1/893-9/428 від 14.12.2004, і було зареєстроване 05.01.2005 в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 9459721.

4.2. Львівська міська рада прийняла 31.07.2014 ухвалу № 3739 "Про затвердження ПАТ "Концерн "Галнафтогаз" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Луганській, 5", відповідно до пункту 1 якого (з урахуванням змін, внесених згідно з Ухвалою № 3841 від 18.09.2014 та Ухвалою № 858 від 14.07.2016) вирішено затвердити ПАТ "Концерн "Галнафтогаз" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати земельну ділянку площею 0,1913 га. (кадастровий № 4610136800:03:005:0005) на вул. Луганській, 5 в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування автозаправної станції. Земельну ділянку переведено із земель, що не надані у власність або користування, до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, за функцією використання - землі комерції.

4.3. Між Львівською міською радою та ПАТ "Концерн "Галнафтогаз" на виконання Ухвали № 3739 від 31.07.2014 укладено 25.10.2016 договір оренди землі на 10 років до 31.07.2014. Відповідач-2 зареєстрував за собою право оренди земельної ділянки площею 0,1913 га (кадастровий № 4610136800:03:005:0005) на вул. Луганській, 5 у м. Львові, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 74940013 від 06.12.2016.

4.4. Спір виник внаслідок того, що, на думку прокурора, спірна ухвала Львівської міської ради № 3739 від 31.07.2014 (зі змінами внесеними згідно з Ухвалою №3841 від 18.09.2014 та Ухвалою №858 від 14.07.2016) є незаконною, а договір оренди землі від 25.10.2016 є недійсним, оскільки їх наслідком стало вилучення без згоди позивача з його володіння земельної ділянки площею 0,1913 га (кадастровий № 4610136800:03:005:0005), яка перебуває у державній власності та була відведена для розміщення військового містечка № 288.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

5.2. Предметом спору є вимоги позивача про визнання незаконною та скасування ухвали міської ради та про визнання недійсним договору оренди землі, визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на земельну ділянку. Підставою позову є незаконне, на думку позивача, вилучення Львівською міською радою спірної земельної ділянки з володіння Міністерства оборони України без відповідного погодження позивача.

5.3. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.4. Відповідно до Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції України і законів держави.

Згідно зі статтею 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

У частинах 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

5.5. Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наділені повноваженнями у сфері регулювання земельних відносин.

Зокрема, пункт 34 частини 1 статті 26 зазначеного Закону встановлює, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

Також відповідно до пунктів "а"-"г" статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

За змістом статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

5.6. Отже, прийняття органом місцевого самоврядування акта індивідуальної дії породжує виникнення правовідносин, що пов`язані із реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою для виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статей 152, 155 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

5.7. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

5.8. На підтвердження того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та перебуває в державній власності, а тому спірна ухвала органу місцевого самоврядування прийнята з порушенням вимог законодавства, прокурором надано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих № 967 від 16.08.1956, згідно з яким виконавчий комітет вирішив прирізати Львівській базі Головкульторгу земельну ділянку площею 1,5 га в урочищі "Персенківка" на новоспроектованій вулиці, яка проходить на південь від об`єкта поштова скринька № 100 і всього вважати за Львівською базою "Головкульторга" 5,63 га території; рішення виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих № 433 від 10.04.1957, згідно з яким вирішено задовольнити клопотання командування ПрикВО та розширити належну ПрикВО приколійову площадку при ст. Персенківка до 12,0 га за рахунок прирізки земельної ділянки 5,63 га, відведеної під будівництво бази Головкульторгу, з правом забудови відповідно до планового завдання та переносу на цю площадку топливного складу деревообробних цехів з вул. Козельницької; рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 3-с від 08.02.1985 "Про встановлення меж земельних ділянок військових містечок на території м. Львова", згідно з яким вирішено закріпити земельну ділянку площею 10,41 га на вул. Луганська, 2, 4, 6 за КЕЧ Львівського району КЕУ ПрикВО; рішення Львівської обласної ради № 97 від 20.03.1996 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель, що знаходяться в користуванні органів Міністерства оборони України" та матеріали інвентаризації земель Міністерства оборони Військове містечко № 288 (вул. Луганська, 2, 4, 6) від 1993, а також Зведені показники інвентаризації земель Міністерства оборони на території міст Львівської області, з яких вбачається, що на території військового містечка № 288 за адресою на вул. Луганська, 2, 3, 4 із 10,41 га землі використовується за цільовим призначенням 8,74 га землі; 1,67 га землі не використовується для потреб оборони і підлягає відчуженню; лист відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області № 10-1323-0.2-1172/2-16 від 12.03.2016, яким надано відомості щодо розбіжностей обліку земельних ділянок, які рахуються за Міністерством оборони України згідно з даними КЕВ м. Львова станом на 01.03.2016; рішення Господарського суду Львівської області у справі № 1/893-9/428 від 14.12.2004, згідно з яким визнано право загальнодержавної власності на нежиле приміщення будівлі: літера "Б-1", яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Луганська, 5 та належить Міністерству оборони України на праві оперативного управління.

5.9. Судами на підставі рішень виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 16.08.1956 № 967 та від 10.04.1957 № 433 встановлено, що земельна ділянка площею 5, 63 га в урочищі "Персенківка" надавалася спочатку Львівській базі Головкультторгу, а згодом ПрикВО, водночас доказів того, що спірна земельна ділянка площею 0, 1913 га накладається та входить до складу земельної ділянки площею 5, 63 га в урочищі "Персенківка", позивачем не надано.

Суди зазначили, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 08.02.1985 № 3-с "Про встановлення меж земельних ділянок військових містечок на території м. Львова", закріплено земельну ділянку площею 10,41 га на вул. Луганська, 2, 4, 6 за КЕЧ Львівського району КЕУ ПрикВО, військове містечко № 288 знаходиться за адресою вул. Луганська, 3, м. Львів, а спірна земельна ділянка 0, 1913 га знаходиться за адресою вул. Луганська, 5, м. Львів.

Лист відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області № 10-1323-0.2-1172/2-16 від 12.03.2016 суди оцінили критично, визнали його неналежним та недопустим доказом, оскільки висновки, зроблені у листі Держгеокадастром у м. Львові Львівської області є необґрунтованими та не підтвердженими доказами, а крім того зазначений лист суперечить іншим матеріалам справи та іншому листу відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області № 10-1323-0.2-1/2-17 від 03.01.2017 та довідці відділу Держземагентства у м. Львові № 40/01-15/905 від 11.03.2014 (відповідно до якої спірна земельна ділянка відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або у користування).

Надаючи правову оцінку рішенню Господарського суду Львівської області у справі № 1/893-9/428 від 14.12.2004, суди вказали, що суд у цій справі не досліджував та не встановлював обставин щодо надання та знаходження в користуванні позивача земельної ділянки під цим об`єктом.

Роздруківки з публічної кадастрової карти України та фотографії бетонної огорожі, визнані судами неналежними доказами, оскільки зазначені документи не підтверджують факту відведення спірної земельної ділянки Міністерству оборони України та її накладання на земельну ділянку військового містечка.

Судом апеляційної інстанції була призначена 17.12.2018 земельно-технічна експертиза, на вирішення якої було поставлено питання: чи накладається земельна ділянка, надана в оренду ПАТ "Концерн Галнафтогаз" площею 0,1939 га на земельну ділянку військового містечка № 288, площею 8, 74 га повністю чи частково. Проте, 27.05.2019 матеріали справи № 914/73/18 надійшли до суду з повідомленням експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість надання висновку у зв`язку з відсутністю матеріалів, необхідних для проведення експертизи.

5.10. Таким чином, суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, послалися на статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України та, надавши правову оцінку вказаним доказам, дійшли обґрунтованих висновків про непідтвердження належності спірної земельної ділянки до земель оборони, через неможливість встановлення факту відведення спірної земельної ділянки Міністерству оборони України та її накладання на земельну ділянку військового містечка № 288, а отже, і про відсутність правових підстав для визнання спірної ухвали міської ради незаконною, а договору оренди, укладеного на її виконання, недійсним.

Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України відхиляються колегією суддів, оскільки зводяться до заперечення скаржником обставин, встановлених судами, та до необхідності здійснити переоцінку доказів щодо правового режиму спірної земельної ділянки, що з огляду на повноваження суду касаційної інстанції, встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі розгляду справи у касаційному провадженні.

5.11. Правовими підставами вимог про визнання права власності на спірну земельну ділянку зазначено статті 328, 392 Цивільного кодексу України. В обґрунтування цієї вимоги позивачем зазначалося про незаконність вилучення спірної земельної ділянки на підставі оскаржуваної ухвали та необхідність поновлення права власності за державою в особі Міністерства оборони України.

Відповідно до частини 1 статі 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

5.12. Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження перебування спірної земельної ділянки у користуванні чи власності позивачів на момент її вилучення або належності цієї земельної ділянки до земель оборони, що унеможливлює встановлення права позивача на цю земельну ділянку.

5.13. Таким чином висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про визнання права власності на спірну земельну ділянку у цій справі зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема статті 392 Цивільного кодексу України.

6 Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди першої та апеляційної інстанцій, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування оскаржених судових рішень у справі немає.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу військового прокурора Львівського гарнізону залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 і рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2018 у справі № 914/73/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв