ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2019 року

Київ

справа №803/1419/17

адміністративне провадження №К/9901/48348/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №803/1419/17

за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчука Сергія Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Андрусенко О.О., та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Курильця А.Р., суддів: Кушнерика М.П., Мікули О.І.,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчука Сергія Володимировича про:

- скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 за громадянкою ОСОБА_2 ,

- зобов`язання внести зміни щодо скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 за громадянкою ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В. незаконно здійснено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , оскільки згідно правовстановлюючих документів замовниками будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яким надано в оренду земельну ділянку, дозволи на будівництво та які прийняли даний об`єкт в експлуатацію. Враховуючи, що в реєстраційній справі відсутній документ, який засвідчує перехід та припинення прав на земельну ділянку та передачу дозволу на будівництво від замовника до Малого підприємства «Турія», тому, на думку позивачки, відповідач повинен був відмовити ОСОБА_2 в державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суди встановили, що рішенням Луцької міської ради від 26.07.2002 №2/47 внесено часткові зміни в пункт 2 рішення виконкому міської ради від 27.12.2001 року №729 та викладено його в наступній редакції: "Надати громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_1 земельну ділянку на АДРЕСА_2 а площею 0,0474 на умовах оренди терміном на 25 років для будівництва та обслуговування житлового будинку".

11.06.2002 Луцькою міською інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Луцької міської ради видано дозвіл №63, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 дозволено виконання будівельних робіт з будівництва двоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_3

06.09.2002 між Луцькою міською радою (орендодавець) та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 (орендарі) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Луцька міська рада на підставі рішення сесії № 2/47 від 26.07.2002 для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2 а, надала, а орендарі прийняли в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 474 кв. м. згідно з планом землекористування.

02.11.2002 між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , як замовниками, та Малим підприємством "Турія" , як підрядником, укладено договір підряду № 1, відповідно до якого підрядник зобов`язався на свій ризик відповідно до завдань і прямих вказівок замовника, з використанням власних засобів, у строк до кінця 2007 року здійснити роботи, пов`язані з будівництвом 7-квартирного житлового будинку в м.Луцьку по вул. Потапова, 10а, а замовник зобов`язався прийняти й оплатити вказані роботи.

Пунктами 1.3 та 1.4 вказаного договору сторонами було погоджено, що будівництво багатоквартирного житлового будинку здійснюється за рахунок коштів третіх осіб (інвесторів). З метою забезпечення фінансування будівництва підрядник має право залучати кошти третіх осіб (інвесторів) та укладати з ними договори про пайову участь у будівництві. Сторони домовилися про такий порядок розподілу квартир: за результатами будівництва замовник набуває право власності на квартиру АДРЕСА_3 квартири АДРЕСА_4 , 5 та 6 переходять у власність залучених третіх осіб (інвесторів).

Цим договором сторонами було погоджено те, що будівництво багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 здійснюється за рахунок коштів третіх осіб (інвесторів), з якими підрядник укладає договори про пайову участь у будівництві. За результатами будівництва квартири АДРЕСА_11 та АДРЕСА_12 переходять у власність залучених третіх осіб (інвесторів).

07.11.2002 року між МП "Турія" як виконавцем та ОСОБА_2 як замовником було укладено договір про дольову участь (інвестування) у будівництві житла № 6, предметом якого є спільна діяльність на взаємовигідних умовах у будівництві багатоквартирного житлового будинку, по АДРЕСА_2 та об`єктів комунального, соціального призначення або інших об`єктів, передбачених законодавством, які є невід`ємною частиною вищеназваного будівництва, або супроводжують його. Виконавець зобов`язався побудувати з власних матеріалів, а також із матеріалів, придбаних за власні кошти замовника житло, а саме: одну 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_6 на 3-у поверсі, загальною площею АДРЕСА_7 . кв. в даному будинку. Замовник зобов`язався вчасно та на умовах даного договору вносити обумовлену оплату, необхідну для придбання будівельних матеріалів та виконання будівельно-монтажних робіт. За кошти внесені замовником будується обумовлена квартира.

Таким чином, ОСОБА_2 виступила як інвестор будівництва квартири АДРЕСА_1 .

Згідно додаткової угоди від 07.11.2002 року до договору інвестування у будівництві № 6 від 07.11.2002 року сторони (МП "Турія" та ОСОБА_2 ) домовились, що загальна вартість будівництва квартири АДРЕСА_1 , становить 127000,00 грн.

31.10.2005 виконавчим комітетом Луцької міської ради прийнято рішення № 371, згідно з яким дозволено гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 провести коригування проектної документації будівництва 2-квартирного житлового будинку на 6-квартирний та завершити будівництво 6-квартирного житлового будинку на АДРЕСА_3

17.04.2012 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області зареєстровано за № ВЛ14312058545 декларацію про готовність об`єкта до експлуатації "Будівництво 7-ми квартирного житлового будинку на АДРЕСА_2 10а в м. Луцьку", відповідно до якої замовниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , генеральним підрядником - МП "Турія".

Відповідно до акту приймання-передачі квартири від 17.06.2012 на виконання умов договору про дольову участь (інвестування) у будівництві житла № 6 від 07.11.2002 виконавець передав, а замовник ОСОБА_2 прийняла 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_8 загальною площею 75,6 м.кв.

Довідками від 14.10.2016 року № 17 та № 18, виданих МП "Турія", підтверджено те, що інвесторами в будинку АДРЕСА_2 . АДРЕСА_2 є: ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_9 замовник квартири АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 ОСОБА_2 повністю виплатила дольові внески на будівництво квартири згідно договору № 6 від 07.11.2002.

Згідно довідки Управління містобудування та архітектури Луцької міської ради від 02.12.2016 № 1041-342, яка видана третій особі, квартира загальною площею 75,6 кв. м. має адресу: АДРЕСА_10 .

27.07.2017 державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В., на підставі поданих 21.07.2017 ОСОБА_4 заяви та документів, прийнято рішення № 36335095 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 , за ОСОБА_2 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.07.2017 № 92992037 на підставі вказаного вище рішення відповідачем зроблено запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1311275307101) - квартиру, за адресою: АДРЕСА_10 , загальною площею 75,6 кв. м.

Не погоджуючись з діями державного реєстратора та прийнятим рішенням, позивач звернулася до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що приватним нотаріусом дотримано вимоги Закону № 1952-IV та Порядку № 1127 при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , а тому підстав для його скасування - немає.

Не погоджуючись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачка оскаржила їх у касаційному порядку. Просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач відповідно до статті 876 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є власником об`єкта будівництва як замовник, а в реєстраційній справі відсутній документ, який засвідчує перехід та припинення прав на земельну ділянку та передачу дозволу на будівництво від замовника до Малого підприємства «Турія», тому відповідач повинен був відмовити ОСОБА_2 в державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Суд, переглянув судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на таке.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС у наведеній вище редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 815/993/18 (провадження № 11-22апп19).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, вказувала на порушення її прав у сфері публічно-правових відносин, проте, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного рішення державного реєстратора, позивач заперечує зареєстроване за третьою особою право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_10 , оскільки вважає, що самеи вона, відповідно до статті 876 Цивільного кодексу України, є власником об`єкта будівництва як замовник, а МП "Турія" не є замовником будівництва, оскільки докази про перехід та припинення речових прав на земельну ділянку відсутні.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом про визнання недійсним договору, підряду від 02.11.2002 №1. Однак, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.11.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 27.12.2016, у справі №161/8912/16-ц в задоволенні позову ОСОБА_1 до МП "Турія", ОСОБА_2 про визнання недійсними договору підряду - відмовлено, а ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.03.2017 у цій справі, відмовлено у відкритті касаційного провадження.

З огляду на спірні правовідносини, предметом спору у цій справі є не лише оскаржувана протиправність рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а також і оспорювання правомірності набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру, а тому цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, оскільки заявлений на поновлення порушеного цивільного права позивача, що виключає розгляд цих позовних вимог у порядку адміністративного судочинства.

Крім того, суд звертає увагу, що оскільки спірні правовідносини стосуються правомірності набутого ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомого майна, то скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора може зачіпати майнові права цієї фізичної особи.

Та обставина, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Визнання незаконним та скасування вищезазначеного рішення відповідача впливає на права третьої особи, а тому в цьому випадку існує спір про право, що, у свою чергу, унеможливлює його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

На думку суду, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.

Таким чином, ураховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за іншою особою має розглядатися як спір, що пов`язаний із захистом цивільних прав позивача на нерухоме майно, яке вже зареєстровано за іншою особою.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, (…), їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, (…), якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року- скасувати.

Провадження в адміністративній справі №803/1419/17 - закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук,

Судді Верховного Суду