Справа 2-  1899

2010 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

03  березня  2010 року                      Хмельницький міськрайонний суд в складі :

                                                             головуючого-судді             Палінчака  О.М.

                                          при секретарі                      Москалюк Л.А.

                                   з участю позивача               ОСОБА_1

                                                            представника позивача       ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому справу  за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, зміну умов договору  щодо скасування договірної підсудності, визнання кредитно-заставного договору (заяви позичальника) недійсним та застосування судом  повернення сторонами в натурі одержаного на виконання  договору ,

встановив:

В грудні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, зміну умов договору  щодо скасування договірної підсудності, визнання кредитно-заставного договору (заяви позичальника) недійсним та застосування судом  повернення сторонами в натурі одержаного на виконання  договору. На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що  4 грудня 2007 року підписала заяву позичальника, відповідно до умов якої уклала з  відповідачем по справі кредитно-заставний договір, відповідно до якого банком надано строковий кредит в сумі 9 843 грн. 17 коп. на строк 30 місяців зі сплатою відсотків у розмірі 0.01 % на місяць та одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1280 грн. 17 коп. Даний договір укладено із  використанням нечесної підприємницької практики, а тому має бути визнаний  нікчемним, недійсним. Крім того позивач просить внести зміни до заяви позичальника в частині скасування договірної підсудності, а також просить застосувати двосторонню реституцію для сторін.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги.

Представник відповідача, який повідомлений про час і місце слухання справи належним чином, в судове засідання не з’явився. У відповідності до ст.169 ч.4 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів – в порядку заочного розгляду.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Судом встановлено, що 4 грудня 2007 року між  ОСОБА_3 та  Закритим акціонерним товариством  комерційний банк «ПриватБанк»(Публічне акціонерне товариства комерційний банк

«ПриватБанк») укладено кредитно-заставний договір, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику строковий кредит в сумі 9 843 грн. 17 коп. на строк 30 місяців, з умовами сплати за користування Кредитом відсотків у розмірі 0.01% на місяць на  суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0.0 грн. та єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1280 грн. 17 коп., що підтверджується заявою позичальника № HMXRFO07697347.

Позивач просить змінити кредитно – заставний договір  в частині скасування договірної підсудності.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 651 ЦК України  зміна або розірвання  договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке  порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Позивачем не надано доказів та необґрунтовано з яких підстав слід внести зміни до умов договору, не наведено жодних  доказів тому, що мало місце істотне порушення договору другою стороною, за таких обставин в задоволенні  позову в цій частині слід відмовити з цих підстав.

Крім того, згідно з частиною третьою статті 6 Закону  України "Про судоустрій України" від  7 лютого  2002  року  ніхто не може бути позбавлений права  на  розгляд  його  справи  у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Як слідує із заяви позичальника № HMXRFO07697347  від 4 грудня 2007 року ОСОБА_1 отримала кредит за умовами  кредитування («Розстрочка») (Стандарт), ознайомилась  та була згодна з умовами зазначеними у договорі, що були наданій у письмовій формі. Крім того, своїм підписом, зазначеним нижче підтвердила факт  надання їй повної інформації про  умови кредитування в ПриватБанку, а також те, що місце розгляду спорів у Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська. Відповідно до ст. 112 ЦПК України – договірна підсудність: сторони мають право письмово визначити територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність.

З урахуванням викладеного, суд рахує, що надання інформації позивачу по справі про те, що  місце розгляду спорів – Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська не є письмовим договором сторін про визначення територіальної підсудності в розумінні ст. 112 ЦПК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України за ступенем  недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та оспорювані, тобто такі, які можуть бути визнані недійсними за певних умов.

Позивач просить визнати  недійсною заяву позичальника № HMXRFO07697347(кредитно-заставний договір)  від 4 грудня 2007 року  укладеного між  ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний

банк «ПриватБанк», а також визнати вищезазначений кредитно-заставний договір нікчемним.

Як на підставу для визнання спірного договору нікчемним позивач посилається на ч. 5 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. В дійсності дана норма передбачена ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зі змісту даної норми слідує, що  здійснення правочину з використанням нечесної підприємницької практики якраз і має наслідком недійсність правочину, як оспорюваного, оскільки потребує доведення факту використання нечесної підприємницької практики. Згадана правова норма  безпосередньо не визначає нікчемність правочину, укладеного без дотримання цієї норми, а отже не може бути підставою для задоволення позову з цієї підстави.

Також позивач просить визнати  недійсною заяву позичальника № HMXRFO07697347(кредитно-заставний договір)  від 4 грудня 2007 року  укладеного між  ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», оскільки  даний правочин вчинено під впливом обману.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивач та його представник як на підставу для задоволення позову посилаються на п.4 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» яким передбачено: підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору та забороняється недостовірне повідомлення з метою спонукання споживачів  до прийняття швидкого рішення, позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Суду позивачем та його представником  не наведено доказів в підтвердження того, що позивача введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: щодо природи правочину або ж прав та обов’язків сторін. При цьому, ч. 2 ст. 230 ЦК України передбачено, що  обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування, однак в цій частині суду не надано належних та допустимих  доказів для підтвердження обґрунтування позовних вимог в цій частині.

Також позивачка просить визнати недійсним кредитно - заставний договір № HMXRFO07697347(заява позичальника)  від 4 грудня 2007 року  з тієї підстави, що в супереч  ч. 4 ст. 369 ЦК України в спірному кредитно-заставному договорі відсутні заповнені графи щодо згоди чоловіка  на укладення такого правочину.

Відповідно до ч.ч 2, 4 ст. 369 ЦК України  розпорядження майном, що є  у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений  одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Зі змісту даної норми слідує, що правочин може бути визнаний судом недійсним з вищезазначеної підстави лише за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень, тобто в нашому випадку чоловіка позивача, а не самого позивача, за таких обставин в задоволенні позову з цієї підстави також слід відмовити.

Як наслідок, відсутні підстави також для застосування наслідків недійсності правочину, відповідно до ч 1 ст. 216 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 10,11, 60, 212-215 ЦПК України, ст.ст.216, 230, 369, 651 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд -

вирішив:

В задоволенні позову   ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача, зміну умов договору  щодо скасування договірної підсудності, визнання кредитно-заставного договору (заяви позичальника) недійсним та застосування судом  повернення сторонами в натурі одержаного на виконання  договору - відмовити.

Рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, що подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

    На рішення через суд першої інстанції, який його ухвалив, може бути подана апеляційна скарга протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або протягом 10 днів без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, з одночасним направленням копії апеляційної скарги до апеляційного суду Хмельницької області.

Суддя:                                                                             О.М. Палінчак