УХВАЛА

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 757/4111/13-ц

провадження № 61-37688св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року в складі судді Писанець В. А. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2018 року в складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2009 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім» (далі - ТОВ «Фактор Ексім»), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ТОВ «ВКФ «З КОМ», яке в подальшому було перейменовано на ТОВ «Фактор Ексім», було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 11158105000, на забезпечення виконання умов якого 20 листопада 2008 року було укладено договір поруки № 236139 з відповідачем ОСОБА_1 .

Посилаючись на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань, та з урахуванням збільшених позовних вимог, банк просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 24 904 092,04 доларів США, що еквівалентно 198 640 018 грн 93 коп. та пеню в сумі 14 671 526 грн 93 коп.

Справа розглядалася судами неодноразово

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Останнім рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Фактор Ексім» на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії у розмірі 24 904 092,04 доларів США, що еквівалентно 198 640 018 грн 93 коп., та 14 671 526 грн 93 коп. пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що у зв`язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з останнього на користь банку.

Щодо вимоги позову про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_1 , суд першої інстанції, врахувавши правову позицію Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-70цс14, визнав поруку припиненою внаслідок збільшення без згоди поручителя обсягу його відповідальності відповідно до частини першої статті 559 ЦК України.

При цьому судом зазначено, що у пункті 2.1 договору поруки не конкретизовано, які саме зміни до кредитного договору можуть вноситись без згоди поручителя в майбутньому, та позивачем не доведено, що поручитель надавав згоду на внесення змін до кредитного договору, передбачених додатковими угодами до кредитного договору № № 5, 6 від 04 грудня 2008 року та 28 січня 2009 року у частині зміни строку виконання кредитних зобов`язань та збільшення процентної ставки, що застосовується у зв`язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни у розмірі 30 % річних за кредитами в доларах США та 21 % річних за кредитами в українській гривні, а також на встановлення додаткової комісії за внесення змін до кредитного договору у розмірі 2000 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Фактор Ексім» про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано. Провадження у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Фактор Ексім» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без змін.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі до ТОВ «Фактор Ексім», виходив з того, що спірні правовідносини виникли між юридичними особами, одна з яких визнана банкрутом, а тому вимога щодо стягнення заборгованості з ТОВ «Фактор Ексім» не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо відмови у задоволенні позову до поручителя ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки порука ОСОБА_1 припинена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2018 року, в якій заявник, посилаючись на недотримання судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не врахований пункт 2.1 договору поруки від 20 листопада 2008 року, в якому містилась згода поручителя ОСОБА_1 на внесення змін до кредитного договору в майбутньому, а також не враховано, що 04 березня 2009 року між банком та поручителем укладено додаткову угоду до договору поруки, відповідно до якої сторони вчинили дії, спрямовані на зміну зобов`язання, яке виникає із договору поруки, погодили нові умови такого зобов`язання, і після підписання додаткової угоди № 1 до договору поруки, у ОСОБА_1 виник цивільний обов`язок виконувати змінене зобов`язанням за кредитним договором.

Таким чином, ПАТ «УкрСиббанк» оскаржує рішення судів попередніх інстанцій тільки в частині вирішення позову до поручителя ОСОБА_1 , а тому рішення в іншій частині на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряються відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Відзив до суду касаційної інстанції не надходив

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 757/4111/13-ц з Печерського районного суду м. Києва.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Фактор Ексім» про стягнення заборгованості за кредитним договором, призначено до розгляду.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини

Судами установлено, що 04 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ТОВ «ВК «З КОМ», яке перейменовано на ТОВ «Фактор Ексім», укладено договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 11158105000. Строк повернення вказаної суми кредиту встановлений терміном не пізніше 04 грудня 2008 року (пункт 1.2.2 основного кредитного договору), зі сплатою 10 % річних за користування кредитними коштами (пункт 1.3.1 договору).

Відповідно до умов вказаного договору позивач зобов`язався надати відповідачу, а відповідач зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачу кредит у валютах, вказаних в цьому договорі, у формі кредитної лінії, встановлений в базовій валюті, що дорівнює 30 000 000,00 доларів США. Кредитування позичальника здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів в будь-якій валюті, що передбачена цим договором, в межах ліміту кредитної лінії.

20 липня 2007 року позивач уклав з ТОВ «Фактор Ексім» додаткову угоду № 1 до кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії, за умовами якої банком надано позичальнику кредит у формі кредитної лінії з лімітом 40 000 000,00 доларів США, у порядку та на умовах, зазначених в основному договорі.

30 липня 2007 року між сторонами була також укладена додаткова угода №2, відповідно до якої сторони домовилися викласти в іншій редакції преамбулу основного договору та адреси і реквізити сторін.

За період з 12 червня по 02 серпня 2007 року позичальнику було надано кредитні кошти у розмірі 40 000 000,00 доларів США.

20 листопада 2008 року з метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання ТОВ «Фактор Ексім» між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 236139.

Пунктом 2.1 договору поруки сторони погодили, що у випадку зміни умов основного договору поручитель, підписанням цього договору, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін. Сторони погодили, що зміни, які здійснюються відповідно до умов цього пункту договору не потребують додаткового укладення сторонами угод щодо внесення змін.

04 грудня 2008 року між сторонами кредитного договору укладено додаткову угоду №5 до нього, згідно з якою змінено кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 30 січня 2009 року; встановлено нові відсоткові ставки за користування кредитними коштами: 15% річних за кредитами в доларах США, 14% річних за кредитами в українській гривні та нові ставки за користування кредитними коштами понад встановлений термін: 30% річних за кредитами в доларах США та 21% річних за кредитами в українській гривні.

28 січня 2009 року укладено додаткову угоду № 6 до кредитного договору, за умовами якого позичальник зобов`язався повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 17 лютого 2009 року, а також не пізніше 06 лютого 2009 року сплатити банку комісію за внесення змін до кредитного договору від 04 червня 2007 року у розмірі 2 000 грн.

30 січня 2009 року згідно, укладеної між сторонами додаткової угоди № 7 до кредитного договору, сторони погодились викласти абзац 1.2.2 кредитного договору в наступній редакції: «1.2.2 Позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 01 квітня 2009 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з пунктів 2.3, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 7.4, 9.2 цього договору»

04 березня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору поруки, згідно якої поручитель надав свою згоду на зміну основного зобов`язання, яке забезпечується договором - 40 000 000 доларів США та погодив, що процентна ставка за користування кредитним коштами буде становити: 15% річних за кредитами в доларах США, та 14% річних за кредитами в українській гривні, якщо інша ставка не буде встановлена згідно умов кредитного договору, та погодили подовження кінцевого терміну виконання основного зобов`язання до 01 квітня 2009 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, банк посилався на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 27 жовтня 2011 року утворилась заборгованість в сумі 24 904 092,00 доларів США, що за курсом НБУ становить 198 640 018 грн 93 коп., яку й просив стягнути солідарно з відповідачів, а також пеню в сумі 14 671 526 грн 93 коп.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 628 ЦК України).

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

У статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.

Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.

Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема, й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.

Враховуючи вимоги до письмової форми правочину, встановлені статтею 207 ЦК України, допускається, щоб згода поручителя була висловлена у будь-якій письмовій формі (лист, заява, телеграма). Принциповим є те, щоб вона була явно вираженою і відповідала дійсній волі поручителя.

У разі, якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну у майбутньому основного зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з умовами пункту 2.1 договору поруки від 20 листопада 2008 року у випадку зміни умов основного договору поручитель, підписанням цього договору, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін. Сторони погодили, що зміни, які здійснюються відповідно до умов цього пункту договору, не потребують додаткового укладення сторонами угод щодо внесення змін.

Отже, у пункті 2.1 договору поруки передбачено, що поручитель підтвердив, що він ознайомлений та згоден зі всіма умовами кредитного договору та цим надав згоду на запровадження будь-яких інших нових умов кредитного договору, з моменту їх внесення в кредитний договір, та на збільшення обсягу відповідальності поручителя у зв`язку з такими змінами.

Зазначена умова договору поруки є результатом досягнення домовленості між сторонами, які є вільними у визначенні змісту зобов`язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Якщо умовами договору поруки передбачена можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати в порядку, визначеному кредитним договором, в забезпечення якого надана порука, то підстави для її припинення, передбачені частиною першою статті 559 ЦК України, відсутні.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги наявність в договорі поруки умови про згоду поручителя на збільшення його відповідальності без необхідності укладення додаткового договору чи з`ясування іншим чином згоди на це поручителя, та не врахували, що зміна зобов`язання за кредитним договором, яка призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя, відбулася за згодою ОСОБА_1 , яку він надав під час укладення договору поруки, а тому застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень частини першої статті 559 ЦК України є безпідставним.

Разом з тим, вирішуючи спори за подібних обставин, суди вищої інстанції приймали різні за змістом судові рішення.

Так, аналогічних висновків щодо відсутності підстав для припинення поруки відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України за подібних обставин дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 200/12880/16-ц (провадження № 61-17695св18). Встановивши, що в результаті укладення додаткової угоди від 09 грудня 2013 року № 11 до кредитного договору були внесені зміни, що призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя, суди безпідставно не врахували тієї обставини, що у пункті 2.1 (h) договору поруки поручитель надав згоду на такі зміни, тому Верховний Суд робить висновок про те, що відсутні правові підстави для припинення поруки за частиною першою статті 559 ЦК України.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 345/2782/16-ц (провадження № 61-19756св18), від 12 вересня 2018 року у справі № 564/200/17 (провадження № 61-27291св18), від 23 січня 2019 року у справі № 569/3799/14-ц (провадження № 61-26589св18), від 22 травня 2019 року у справі № 335/8895/16-ц (провадження № 61-631св18).

Проте, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2018 року у справі №752/9256/15-ц (провадження № 61-30975св18) касаційний суд врахував правову позицію Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-70цс14, відповідно до якої установлення додатковою угодою до кредитного договору нових умов щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у зв`язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, за відсутності згоди поручителя на укладення такої додаткової угоди призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову, та виходив з того, що зазначення в договорі поруки про згоду поручителя на забезпечення всіх зобов`язань, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що будуть укладені в майбутньому, не звільняє сторони основного зобов`язання від узгодження цих змін з поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення), і докази такого повідомлення відсутні. При цьому судом відхилено доводи касаційної скарги про те, що поручитель надав згоду відповідати за виконання зобов`язань, визначених у відповідних кредитних договорах, зі всіма змінами та доповненнями, які будуть внесені у подальшому на підставі додаткових угод, оскільки такі не спростовують висновків судів попередніх інстанції, які обґрунтовано виходили з того, що зазначення в договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати не звільняє сторони основного зобов`язання від узгодження цих змін із поручителем.

Також, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року у справі №646/3863/16-ц (провадження №61-31870св18), касаційний суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку про відмову в задоволенні позову про припинення поруки у зв`язку із погодженням ОСОБА_2 на внесення змін до умов кредитного договору без його згоди, та визнав припиненою з 21 лютого 2009 року поруку за договорами поруки № № 226448 та 226419, укладеними 29 серпня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , виходячи з того, що матеріалами справи підтверджується збільшення відповідальності поручителя після внесення змін до кредитних договорів, проте додаткові угоди до договору поруки після внесення змін до кредитних договорів з поручителем не укладалися.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2018 року у справі №752/9256/15-ц (провадження № 61-30975св18) та від 09 жовтня 2019 року у справі №646/3863/16-ц (провадження №61-31870св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зазначене свідчить про застосування судом касаційної інстанції у різних складах принципово різного підходу для вирішення справ, що випливають з одних і тих правовідносин, у яких один і той же предмет спору, і які врегульовані одними і тими ж нормами матеріального права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, вважає необхідним передати зазначену справу на розгляд Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Керуючись частиною п`ятою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 757/4111/13-ц, провадження № 61-37688св18 за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду м. Києва від 14 березня 2018 року.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов

Судді:В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов