Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 296/11660/18

провадження № 61-12659св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Житомирське об`єднане Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області на рішення Корольовського районного суду

м. Житомира, у складі судді Сингаївського О. П., від 19 грудня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А.М., від 18 червня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області (далі - УДКС у м. Житомирі Житомирської області) про відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона була звільнена з посади судді Житомирського апеляційного адміністративного суду, у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Із 12 липня 2017 року вона перебуває на обліку в Житомирському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання, як суддя у відставці, яке нараховане у розмірі 80 відсотків від суддівської винагороди відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зазначала, що відповідно до положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України)орган Пенсійного фонду України, як податковий агент, щомісячно утримував з її щомісячного грошового утримання податки (прибуткового та військового) з доходів фізичних осіб. За період з липня 2017 року по лютий 2018 року включно розмір утримання податків становить 13 640, 28 грн (12 591, 03 грн податку на прибуток та 1 049, 25 грн військового збору).

Рішенням Конституційного суду від 27 лютого 2018 року № 1-р/20 визнані такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164

ПК України та втрачають свою чинність з дня ухвалення цього рішення. У цьому рішенні Конституційного Суду України зазначено, що реалізація положення абзацу першого п. підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України створює умови, за яких громадянин, розмір пенсії якого перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), повинен сплачувати податок, а громадянин, розмір пенсії якого є нижчим звільнений від такого оподаткування. Тобто платники, які сплачували більші соціальні внески протягом трудової діяльності, відповідно до оспорюваного положення кодексу повинні додатково сплачувати податок у розмірі, встановленому підпунктом 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Вважала, що відрахування податків з її щомісячного грошового утримання призвело до заподіяння їй шкоди, яка підлягає відшкодуванню у порядку статті 152 Конституції України, статті 1175 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України). Зазначила, що недоотримувала дохід у вигляді утриманих податків з пенсійних виплат у розмірі 13 640, 28 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд стягнути з Державного бюджету України на її користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 13 640, 28 грн майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 грудня

2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 13 640, 28 грн шкоди, завданої законом, який визнаний неконституційним.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визнання неконституційними змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» і втратою ними своєї чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року, вказує на незаконне утримання коштів з грошового утримання позивача через дію вказаних норм з вересня 2017 року по лютий 2018 року, в зв`язку з чим порушене її право підлягає захисту шляхом задоволення позову і компенсації недоотриманих коштів в порядку статті 152 Конституції України, статей 22, 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України у розмірі 13 640, 28 грн.

Відповідно до пунктів 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року, визначена судом сума підлягає стягненню за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з відповідного рахунку органом казначейства.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 червня 2019 рокуапеляційну скаргу УДКС у м. Житомирі Житомирської області залишено без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира

від 19 грудня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення статей 56, 152 Конституції України та частини першої, пункту 2 частини другої статті 22, 1175 ЦК України.

Судом враховано, що положення Податкового кодексу України, на підставі яких із щомісячного довічного утримання ОСОБА_1 здійснювались утримання коштів, визнані неконституційними. Висновок суду першої інстанції прийшов про те, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення коштів у розмірі 13 640, 28 грн, які не були отримані нею протягом періоду з 12 липня 2017 року по 28 лютого 2018 року, колегія суддів визнала обгрунтованим.

Територіальний орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади.

Короткий зміст вимог касаційної скарг

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, УДКС у

м. Житомирі Житомирської області, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а провадження у справі закрити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 296/11660/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої

статті 403 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення зазначеної ухвали.

19 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України від 02 жовтня 2019 року № 142-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи». Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України у редакції цього Закону, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, зокрема, якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року справу

№ 296/11660/18 повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга УДКСУ у м. Житомирі Житомирської області мотивована зокрема тим, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у подібній справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19) провадження у справі за позовом до Держави України в особі УДКСУ у

м. Хмельницькому Хмельницької області закрито.

При цьому вказана постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року мотивована порушенням судами попередніх інстанцій правил юрисдикції.

Враховуючи обов`язковість висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 686/23445/17 УДКСУ вважало за необхідне застосовувати їх у справі за позовом ОСОБА_1 та закрити провадження у цивільній справі.

Учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 у зв`язку з поданою заявою про відставку, звільнено з посади судді Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Управлінням Пенсійного фонду України в м. Житомирі позивачу призначено довічне грошове утримання судді у відставці.

Згідно довідки Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, від 19 листопада 2018 № К-562 про суму утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 12 липня 2017 року по 28 лютого 2018 року, з довічного грошового утримання ОСОБА_1 утримано податку з доходів фізичних осіб

12 591, 03 грн. та військового збору в сумі 1 049, 25 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого п.п.164.2.19 пункту 164.2 ст.164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Положення абзацу першого п.п.164.2.19 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

За змістом статті 19 ЦПК України, як цивільну юрисдикцію розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

За змістом пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

У пункті 17 частини першої статті 4 КАС України закріплено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, що розглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Питання статусу судді у відставці регулюється Розділом IX Закону

№ 1402-VIII.

Відповідно до статті 142 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до першого абзацу підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону), або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Предметом розгляду у справі № 296/11660/18 є вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна в особі управління Державної казначейської служби у м. Житомирі Житомирської області майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб у сумі 13 640, 28 грн, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Отже можна зробити висновок, що спір виник після звільнення з публічної служби, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються діяльності на публічній службі, а тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Саме такий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду

у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та від 05 червня 2019 року у справі

№ 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19).

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували зазначені норми процесуального права, не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд свою ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до змісту частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною першою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1

частини першої статті 255 ЦПК України, що є підставою для їх скасування із закриттям провадження у справі.

Згідно положень частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої

статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявника, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Враховуючи викладене, колегія суддів повідомляє ОСОБА_1 про те, що розгляд її позовних вимог віднесено до юрисдикції адміністративних судів України.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України

у м. Житомирі Житомирської області задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду від 19 грудня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 червня 2019 року скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, про відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович