ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43

Вн. № 24/178

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11.08.2009 р. 16:20 № 2а-8218/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Власенкової О.О., при секретарі судового засідання Рибалки Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1 (далі - Позивач)

доуправління міграційної служби в місті Києві (далі - Відповідач)

скасування рішення та зобов`язання вчинити дії

за участю

ПозивачаОСОБА_1

від ПозивачаОСОБА_2 (за усним клопотанням)

від Відповідача:Чирка О.А. (дов. від 26 листопада 2008 року № 17-9-4353)

Обставини справи

Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача про скасування рішення, викладеного в повідомленні від 12 лютого 2009 року № 21 та зобов'язання прийняти рішенян про оформлення документів для вирішення питання щодо надання Позивачу статусу біженця.

Позовні вимоги обгрунтовуються порушенням Відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення положення статті 12 Закону України „Про біженців". Зокрема, Відповідачем не дотримано процедури проведення співбесіди, не з'ясовано причин неможливості або побоювань користуватись захистом країни походження, наявності обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, що пов'язано з причинами, зазначеними в Конвенції про статус біженців, не витребувано додаткових відомостей від Позивача, МЗС України, громадських організацій, дипломатичних установ, не вивчено та не надано оцінку необхідним документам та матеріалам стосовно ситуації з шукачами притулку з Афганістану.

Відповідач письмових пояснень суду не надав. Представник Відповідача в наданих суду усних поясненнях щодо позову заперечив, обгрунтовуючи тим, що у нього було достатньо інформації для прийняття рішення про відмову у наданні Позивачеві статусу біженця. Витребовування додаткової інформації від будь-яких установ та органів є правом, а не обов'язком Відповідача. Інформація, надана пошукачем Позивачем щодо мотивів отримання статусу біженця є досить суперечливою, а тому викликала недовіру до пошукача притулку.

Ухвалою суду від 22 липня 2009 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 11 серпня 2009 року.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 11 серпня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - громадянин Афганістану, хазар за національністю, мусульманин шиїт за віросповіданням, звернувся до Відповідача із заявою від 22 січня 2009 року № 11 про надання статусу біженця, зазначивши, що покинув Афганістан через війну, у якій загинуло багато його родичів, через що він не може жити в своїй країні.

З протоколу співбесіди Відповідача із Позивачем від 12 лютого 2009 року вбачається, що останній 17 січня 2009 року нелегально прибув до Україні. Батьківщину залишив через війну, де загинуло багато рідних, з цієї причин не може повернутися на батьківщину. Додатково до інформації, вказаної у заяві про надання статусу біженця, зазначив що його життю загрожує небезпека, оскільки він відмовлявся воювати на стороні талібів. За п`ять місяців до виїзду з Афганістану Позивача затримали таліби, утримували протягом тижня у полоні. Відпустили з полону після надання Позивачем згоди на співпрацю з талібами, після чого Позивач утік до Пакистану. У Пакистані впродовж 5 місяців працював на будівельній фірмі, там зараз проживають його дружина з дитиною, інші родичі, яким нічого не загрожує, бо вони співпрацюють з талібами. Повертатись до країні громадянської приналежності Позивач побоюється через погрози смертю від талібів. В Україні планує працювати та будувати спокійне життя.

Згідно з висновком Відповідача від 12 лютого 2009 року за результатами розгляду особової справи Позивача головним спеціалістом-юристом відділу у справах біженців Кардаш О.Д. рекомендовано відмовити Позивачу у наданні статусу біженця, оскільки надана ним у заяві, а потім під час співбесіди інформація щодо причин надання статусу біженця є суперечливою, а тому викликала недовіру до пошукача притулку.

Наказом Відповідача від 12 лютого 2009 року № 81 Позивачу відмовлено в оформленні документів для надання статусу біженця, про що його повідомлено повідомленням від 12 лютого 2009 року № 21.

Приймаючи рішення про відмову Відповідач керувався положеннями пункту 6 статті 12 Закону України „Про біженців" (далі -Закон) у зв`язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до соціальної групи або політичних переконань.

Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Статтею 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону біженець -особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватись захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

До компетенції органів міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, визначених статтею 7 Закону віднесено повноваження, зокрема щодо: прийняття заяв вiд iноземцiв та осiб без громадянства про надання їм статусу бiженця у порядку, передбаченому цим Законом; прийняття рiшень про оформлення документiв для вирiшення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу бiженця; розгляд заяв про надання статусу бiженця та пiдготовка письмового висновку щодо надання або вiдмови у наданнi статусу бiженця.

Відповідно до статті 10 Закону статус біженця не надається особі:

- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

- яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних націй;

- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону відсутні;

- яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

- яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).

Відповідно до абзацу 1 статті 12 Закону орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду віз заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомостей і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Відповідно до абзацу 6 статті 12 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживань, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв`язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця у зв`язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом 2 статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У відповідності до статті 13 Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, повідомленої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.

Відповідно до положень Закону України „Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" з метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communatuire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Враховуючи викладене, суд приймає як орієнтир Директиви Європейського Союзу „щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту іншими причинами, а також суті захисту, що надається", які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібним, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви;

- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Таким чином, крім обставин, передбачених статтею 10 Закону, рішення про відмову у наданні статусу біженця має відповідати Директивам Європейського Союзу у тому числі Директиві „Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства, біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту іншими причинами, а також суті захисту, що надається".

Однак, суд дійшов висновку, що Позивачем не дотримано зазначених умов, що обґрунтовується таким.

Як підтверджується матеріалами справи, під час співбесіди з Відповідачем Позивач не зробив реальної спроби обґрунтувати свою заяву про надання статусу біженця. Надані ним пояснення були суперечливими, він плутався у датах, вказував, що його постійно розшукували, але конкретних фактів та погроз не навів, хто саме та за яких обставин йому погрожував пояснити не зміг, що викликало сумніви у Відповідача щодо правдивості інформації Позивача.

Так, у заяві про надання статусу біженця Позивач зазначив, що покинув Афганістан через війну, де загинуло багато його родичів, через що він не може жити в своїй країні.

Відповідно до „Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця" (згідно Конвенції 1951 р. та Протоколу 1967 р.) особи, які змушені залишити країну своєї громадянської належності через внутрішні та міжнародні конфлікти, зазвичай не розглядаються як біженці.

Надалі, під час співбесіди Позивач доповнив причину залишення Афганістану інформацією про конфлікт з талібами і небажанням воювати саме на їхній стороні і погрозами його життю з боку талібів.

У позовній заяві Позивач зазначає, що залишити Афганістан його змусили переслідування через етнічну приналежність та релігійні погляди, тоді як країна його громадянського походження не може його захистити, і загроза його життю існує в будь-якому місці країни його громадянської належності.

Однак, у заяві стосовно надання статусу біженця та під час проведенням співбесіди з Відповідачем Позивач про переслідування через етнічну приналежність та релігійні погляди не зазначав.

Водночас в ході співбесіди Позивач метою отримання статусу біженця вказав бажання спокійно працювати, що свідчить про економічне підґрунтя його бажання отримати статус біженця, а не через побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Суд також зважає на те, що після втечі з Афганістану Позивач, виїзду з Пакистану, де за твердженням Позивача йому погрожували смертю, Позивач перебував у третіх безпечних країнах, а саме: протягом 8 днів - у Таджикистані, протягом 10 днів - у Казахстані та протягом 5 днів у Російській Федерації, де жодних переслідувань не зазнав, але за наданням притулку чи статусу біженця не звертався.

Згідно з абзацом 6 статті 10 Закону статус біженця не надається особі, яка до прибуття в Україну з наміром набуття статусу біженця перебувала в третій безпечній країні.

Крім того, як вбачається з висновку Відповідача, всупереч вимогам абзацу 9 статті 18 Закону вперше на співбесіду, призначену Відповідачем на 04 лютого 2009 року, Позивач не прибув. Відповідно до вимог частини 2 статті 9, частин 5 та 7 статті 13 Закону направлення Відповідача щодо надання пояснень про причини незаконного перетину кордону, направлення на медичний огляд та на ідентифікацію проігнорував.

За таких обставин суд погоджується з висновком Відповідача від12 лютого 2009 року щодо відсутності у Позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до соціальної групи або політичних переконань.

Отже, прийнятий Відповідачем на підставі цього висновку наказ від 12 лютого 2009 року № 81 є правомірним.

Законом передбачено п`ятнадцятиденний термін для прийняття органами міграційної служби рішення щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Перебіг зазначеного строку розпочинається з дня реєстрації заяви.

У випадку прийняття рішення про відмову в оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію відповідним органам виконавчої влади та повідомляє заявника про прийняте рішення.

На підставі прийнятого Відповідачем рішення про відмову Позивачу у наданні статусу біженця, а саме наказу від 12 лютого 2009 року № 81 Відповідач повідомленням від 12 лютого 2009 року № 21 надіслав Позивачу інформацію про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця громадянину Афганістану ОСОБА_1 .

За своїми ознаками та змістом зазначене повідомлення не є рішенням суб`єкта владних повноважень, оскільки носить інформаційний характер, а тому не може бути скасоване судом.

З урахуванням вищевикладеного у суду також відсутні підстави для зобов`язання Відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання Позивачу статусу біженця.

Керуючись статтями 158, 161-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя О.О. Власенкова

Повний текст постанови складено та підписано 25 серпня 2009 року.