справа № 2-411/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    12  березня 2010 року                                                           м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запорожжя  у складі:

головуючого судді     ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

              розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання частково договору дарування недійсним, в частині заміни обдарованої сторони, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 у вересні 2009 року звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання частково договору дарування недійсним, в частині обдарованої сторони. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що у 1998 році її донька ОСОБА_5 з метою погашення боргів свого чоловіка була змушена продати свою квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Щоб захистити майнові права доньки та її малолітніх дітей і забезпечити їх житлом 23.05.98 вона подарувала належну їй спірну квартиру відповідачам по справі, проте у договорі дарування набувачем квартири був зазначений малолітній ОСОБА_4, на майно якого не могло бути звернуте стягнення за борговими зобов'язаннями дочки або її чоловіка. Згідно до витягу із реєстру прав власників ОП ЗМБТІ вище вказаний договір ОСОБА_4 було зареєстровано у 2006 році на своє ім'я, коли йому виповнилося 18років. Проте як власник квартири він ніяких обов'язків, передбачених діючим законодавством, не виконував, договори на утримання нерухомості з комунальними установами не укладав, витрати не ніс, комунальні послуги не сплачував. З 2008 року стосунки в сім'ї погіршились. ОСОБА_4 почав вимагати від своєї матері і малолітнього брата звільнити спірну квартиру, вчиняти сварки та бійки, звернувшись навіть до суду з позовом про їх виселення. Проте в задоволені позову йому було відмовлено, оскільки відповідачі іншого житла не мають, спірна квартира є їх єдиним і постійним місцем проживання. Неправомірна поведінка ОСОБА_4 змусила її звернутися до суду з вимогою визнати частково договір дарування недійсним в частині заміни обдарованої сторони за цим договором, з підстав, передбачених ч.2 ст. 58 ЦК України     (в редакції закону на момент укладання договору).

Позивачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, та зазначили, що зважаючи на те, що при підписанні договору дарування квартири вона мала на меті забезпечити житлом сім'ю своєї доньки, яка фактично прийняла квартиру в дар, за власні кошти весь цей час утримувала квартир у, сплачувала комунальні та інші послуги, здійснювала ремонт цього житла, тощо, вважають, що спірний договір відповідно до ч.2 ст.58 ЦК України ( в редакції 1963р.) підлягає визнанню частково недійсним в частині обдарованого - набувача нерухомості.

    Відповідач ОСОБА_5 визнала позовні вимоги ОСОБА_3 у повному обсязі, вважала за необхідне їх задовольнити. Пояснила, що вона з метою погашення боргів свого чоловіка була змушена продати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Щоб захистити її майнові права та права малолітніх дітей і забезпечити їх житлом 23.05.98 позивач подарувала належну їй спірну квартиру відповідачам по справі, проте у договорі дарування набувачем квартири був зазначений малолітній ОСОБА_4, на майно якого не могло бути звернуте стягнення за борговими зобов'язаннями.

    Відповідач ОСОБА_4 та його представник заперечували щодо заявлених позовних вимог, пояснюючи свою позиції тим, що відповідач у 10 років усвідомлював, що його бабуся – ОСОБА_3 подарувала йому спірну квартиру 23 травня 1998 року, в якій проживав він разом із матір’ю та молодшим братом. Приблизно в 16 років у нього виник конфлікт із ОСОБА_5 стосовно її розірвання шлюбу із його вітчимом ОСОБА_8 Із-за непорозуміння в сім’ї він пішов від матері та певний час проживав із вітчимом. Після того як він став проживати у цивільному шлюбі з дівчиною, вирішив повернутись у спірну квартиру. Однак через постійні конфліктні ситуації між його матір’ю та дружиною він остаточно пішов з спірної квартири та намагався, як власник спірного житла, в судовому порядку усунути перешкоди з боку родичів у користуванні особистою власністю.

Третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 заперечувала проти заявлених вимог, зазначивши, що нею, як нотаріусом при вчиненні правочину дарування спірної квартири не було допущено порушень діючого законодавства. Крім того остання зазначила на відсутність підстав для визнання недійсним частково договору дарування квартири в АДРЕСА_2 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4С, в частині заміни обдарованої сторони, посвідчений нею 23.05.1998р., р.№529.

    Представник третьої особи ОСОБА_7, яка на час подачі позовної заяви до суду, виходячи із інформації, наданої ОП «ЗМБТІ», є власницею спірної квартири, зап еречував проти позовних вимог, підтримавши позицію приватного нотаріуса ОСОБА_6

Допитані у якості свідків з боку позивача ОСОБА_9 та ОСОБА_10 по суті заявлених позовних вимог, зазначили лише про те, що починаючи з 1998 року до ОСОБА_3 приходили невідомі особи з вимогою повернути борги її колишнього зятя – ОСОБА_11 Це стало підставою для продажу ОСОБА_5 квартири, що знаходилась по вул. Радіаторній.

    Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши і дослідивши письмові матеріали справи, аналізуючи і оцінюючи надані докази у сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими, у зв’язку з чим не підлягають задоволенню з наступних підстав.

    Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 23.05.1998р., за р.№527 приватним нотаріусом ОСОБА_6 було посвідчено договір купівлі-продажу квартири 25 по вул. Радіаторній  б. 44 в м. Запоріжжя, жилою площею 29,76 кв.м. та загальною площею 42,76 кв.м., власником якої були ОСОБА_5 та ОСОБА_4. Квартира належала їм на підставі свідоцтва №6166 від 04.03.1998р., виданого ВАТ Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" ім.С.Орджонікідзе в рівних частках кожному Для того, щоб продати вказану квартиру ОСОБА_5 одержала розпорядження №301 виконкому Заводської райради від 14.05.1998р. Це розпорядження дозволяло продаж квартири при умові одночасного оформлення у власність неповнолітнього квартири, належної бабусі ОСОБА_3, жилою площею 14,9 кв.м., яка виявила бажання забезпечити онука житлом.

Під час посвідчення договору дарування не діяли норми, викладені в ст.ст. 182, ч.4 ст.334 Цивільного Кодексу України ( в ред. 2004р.) про те, що право власності у набувача нерухомості виникає з моменту державної реєстрації нотаріально посвідченого договору, на які посилається позивач.

Згідно ст.243 ЦК України (в ред. 1963р.) договір дарування вважався укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Статтею 722 ЦК України (в ред.2004 р.) передбачено, що право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.  

На копії договору дарування квартири, наданої суду вбачається, що право власності на цю квартиру було зареєстровано в ОП ЗМБТІ 26.05.1998р. в реєстровій книзі №258, р.№37345, а не у 2006 році, як стверджує позивач.

Крім того в позовній заяві позивач посилається на те, що обдарований вселився в квартиру у 2002 році.

Наведені вище факти свідчать про те, що фактично дарунок був прийнятий і позивачу про це стало відомо саме у 2002 році, а не у 2009р.

В доповненні до позовної заяви та в обґрунтування мотивів звернення до суду з відповідним позовом ОСОБА_3 зазначає, що обдарований ОСОБА_4, через деякий час після одержання ним права власності на майно, став грубо порушувати законні права та інтереси ОСОБА_5 та свого молодшого брата, що виразилось у агресивній поведінці у квітні 2009 троку по відношенню до них, а також зверненні ним до суду з позовом про виселення матері та брата з спірної квартири. Про ці дії позивач дізналась на початку 2009 року, у зв’язку із чим вважає строк позовної давності  пропущеним з поважних причин, а свої вимоги такими, що відповідають положенням ст. 726, 727 ЦК України.

Статтею 60 ЦПК України  передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Позивачем в судовому засіданні не надано доказів агресивної протиправної поведінки у квітні 2009 року ОСОБА_4 по відношенню до своєї матері. Дії ОСОБА_4 щодо його звернення до суду з позовом про виселення матері  з спірної квартири суд не може розцінювати як протиправні.

Посилання ОСОБА_3 на положення вимог ст. 726, 727 ЦК України є безпідставними, оскільки ці норми закону регламентують правові наслідки порушення обдаровуваним обов’язку на користь третьої особи та розірвання договору дарування на вимогу дарувальника, а предметом судового розгляду є визнання частково договор у дарування недійсним, в частині заміни обдарованої сторони.

Цивільний кодекс України і в ред. 1963р. (ст. 60), і в ред.2004 р. (ст. 217) передбачає можливість визначити недійсним частину угоди, але з однією умовою, "недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини". Не можна уявити, договір дарування дійсним, якщо з нього буде виключено обдарованого. Заміна "недійсної" частини правочину на "дійсну" законодавство не передбачено.

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на положення ст.58 ч.2 ЦК України ( в ред. 1963р.) зазначаючи при цьому, що дана угода мала на меті приховати іншу угоду, тому треба застосувати правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. На продовження розвитку своєї думки, позивач ані в позові, ані під час судового розгляду не вказала, яку угоду, крім дарування, сторони дійсно мали на увазі. Позивач не зазначив, правила якої угоди суд повинен застосувати до правовідносин, які мають бути визнані реальними, беручі до уваги той факт, що розпорядженням №301 виконкому Заводської райради від 14.05.1998р. ОСОБА_12 на її особисте прохання було дозволено укладати саме договір дарування і саме на ім'я неповнолітнього ОСОБА_4

    Не зрозумілою, на думку суду, є позиція позивача стосовно участі у розгляді зазначеної справи у якості відповідача – ОСОБА_5, оскільки спору між позивачем та ОСОБА_13 стосовно визнання частково договору дарування недійсним, в частині заміни обдарованої сторони не існує.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст.58, 60, 243 ЦК України (1963р.), ст.ст. 217, 334, 722, 727, 728,  ст.ст. 60, 212-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання частково договору дарування недійсним, в частині заміни обдарованої сторони – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Заводський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.        

                     Суддя                                                          О.С. Яцун