Справа № 522/4116/19

Провадження № 2/522/6666/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року

Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Стогнієнко Т.Г.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні в порядкуспрощеного позовного провадження цивільнусправу запозовом  ОСОБА_1 до Військово-морського ліцею,-" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу",-

ВСТАНОВИВ:

19.03.2019 року позивач звернулась до суду із позовом, по якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ тимчасово виконуючого обов`язки начальника Військової-морського ліцею С.В. Плехуна про звільнення у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом;

- поновити ОСОБА_1 на посаді діловода командування Військово-морського ліцею з 13.03.2019 року;

- стягнути з Військово-морського ліцею на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 78919,68 грн. та компенсацію за несвоєчасну виплату середнього заробітку в розмірі 65845,80 грн..

Заявлені вимоги обгрунтовує тим, що наказом начальника Військово-морського ліцею № 102 від 01.10.2014 року позивача прийнято на посаду діловода командування Військово-морського ліцею.

З займаної посади її звільнено наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника Військової-морського ліцею С.В. Плехуна про звільнення у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом.

Позивач вважає, що вищезазначений наказ винесено з порушенням ст. 119 КЗпП України та ст. 9 Закону України « Про військовий обов`язок і військову службу» в частині збереження за позивачем місця роботи на час проходження військової служби за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, і середнього заробітку у Військово-морському ліцеї.

Наведені обставини стали підставою для звернення до суду із даним позовом.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, просили суд його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав. Надав письмові заперечення проти позову, в яких наголошував на тому, що в умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє, у зв`язку із чим в задоволенні позову просить відмовити.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення сторін по справі, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України та КЗпП України.

По справі встановлені наступні фактичні обставини.

Наказом начальника Військово-морського ліцею №102 від 01.10.2014 року ОСОБА_1 прийнято на посаду діловода командування Військово-морського ліцею, що підтверджується копією трудової книжки.

13.02.2016 року позивач уклала контракт з Міністерством оборони України в особі начальника 179 об`єднаного навчально-тренувального центру військ зв`язку Збройних Сил України полковника Міцюка І.Ю. про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу.

На підставі припису тимчасово виконуючого обов`язки Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 , цього ж дня  13.02.2016 року позивач вибула    у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 ОНТЦ ( м. Полтава) для остаточного вивчення і прийняття на військову службу за контрактом на посаду ВОС-474 ( для в/ч НОМЕР_2 ) в Збройні Сили України.

Після отримання вказаного припису позивач надала начальнику Військово-морського ліцею заяву з проханням звільнити її з посади діловода командування Військово-морського ліцею у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України.

На підставі цієї заяви наказом №26 від 12.02.2016 року тимчасово виконуючого обов`язки начальника Військово-морського ліцею капітана ІІ рангу С.В. Плекуна позивача звільнено із займаної посади.

Підставою звернення до суду із даним позовом стали посилання позивача на те, що вищезазначений наказ винесено з порушенням ст. 119 КЗпП України та ст. 9 Закону України « Про військовий обов`язок і військову службу» в частині збереження за позивачем місця роботи на час проходження військової служби за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, і середнього заробітку у Військово-морському ліцеї.

Відповідно до ст.. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України « Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та/або введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч.ч.3,4 ст. 119 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України « Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.92 № 2232-ХІІ.

Частинами 1,2 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку ( за контрактом) або за призовом.

За змістом ч. 2 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ для громадян України з числа осіб рядового складу, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється тривалістю 3 роки.

Відповідно до положень чинного законодавства особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. 

Визначення « особливого періоду» міститься в абзаці 11 статі 1 Закону України « Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ, у якому передбачено, що особливий період  це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію ( крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій. 

У відповідності до статті 1 Закону України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 № 3543-ХІІ особливий період - це функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію ( крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

У свою чергу, мобілізація  це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту  на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводитись відкрито чи приховано.

За змістом наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни  воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, дія особливого періоду, під час якого на працівників, які вступили на військову службу за контрактом поширюються гарантії, передбачені ч.ч.3,4 ст. 119 КЗпП України, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

17.03.2014 року Виконуючим обов`язки Президента України видано Указ « Про часткову мобілізацію» №303/2014, який затверджено Законом України « Про затвердження Указу Президента України « Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року.

Згідно п. 8 цього Указу він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Закон України від 17.03.2014 року №1126-VІІ « Про затвердження Указу Президента України « про часткову мобілізацію» набрав чинності з дня його опублікування, а саме  18.03.2014 року.

Відповідно до п. 3 зазначеного Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Таким чином, з 18.03.2014 року в Україні відповідно до абзацу 11 статі 1 Закону України « Про оборону України» та абзацу 4 статті 1 Закону України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» настав особливий період, тривалість якого пов`язується з тривалість якого пов`язується з тривалістю мобілізації, строк якої встановлено пунктом 3 Указу, тобто 45 діб.

Отже, тривалість особливого періоду відповідно до Указу в.о. Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 становила 45 діб: з 18.03.2014 року по 02.05.2014 року.

Указом Виконуючого обов`язки Президента України від 06.05.2014 року №454/2014 « Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України №1240-VІІ від 06.05.2014, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із набрання чинності цим законом, а саме з 07.05.2014 року по 21.06.2014 року.

Указом Президента України від 21.07.2014 року № 607/2014, який затверджено Законом України від 22.07.2014 року № 1595-VII, оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, тобто з 24.07.2014 року по 07.09.2014 року.

Указом Президента України від 14.01.2015 року №15, який затверджено Законом України від 15.01.2015 № 113-VIII, оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України від 15.01.2015 № 113-VIII « Про затвердження Указу « Про часткову мобілізацію» набув чинності 20.01.2015 року, отже, тривалість особливого періоду становить 210 діб: з 20.01.2014 року по 22.08.2014 року. 

Таким чином особливий період діяв з 18.03.2014 року по 02.05.2014 року; з 07.05.2014 року по 21.06.2014 року; з 24.07.2014 року по 07.09.2014 року; з 20.01.2015 року по 22.08.2015 року.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звільнення позивача з посади діловода Військово-морського ліцею 12.02.2016 року та на момент вступу позивача на військову службу за контрактом, а саме 13.02.2016 року  особливий період не діяв.

Таким чином посилання позивача, як на підставу позову, на те, що наказ про її звільнення винесено з порушенням ст. 119 КЗпП України та ст. 9 Закону України « Про військовий обов`язок і військову службу» в частині збереження за позивачем місця роботи на час проходження військової служби за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію не відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Розглянувши справу повно, всебічно, об`єктивно та неупереджено, суд вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими, тому вважає за можливе в їх задоволені відмовити.

На підставі викладеного та керуючись:Закону України « про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 15,16 ЦК України, ст. 119 КЗпП України, ст. ст.2,4,13,76-81,95,258-259,263ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду із даним позовом до Військово-морського ліцею про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В задоволенні позову  ОСОБА_1 до Військово-морського ліцею,-" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу",- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 09.12.2019 року.

Суддя: Р.Д. Абухін

09.12.19