РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2019 року

м. Рівне

Справа № 569/1706/16-ц

Провадження № 22-ц/4815/1462/19

Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Панас О.В.

Рішення ухвалене в м. Рівне

Дата ухвалення повного тексту рішення 16 вересня 2019 року

Рівненський апеляційний суд:

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий : Боймиструк С.В.,

судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.,

за участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", як правонаступник ВАТ "Банк Універсальний" до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі ПАТ "Універсал Банк") звернулось до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення з них на користь банку заборгованості по Додатковій угоді № ВL4087/ ВL4087-KL+ від 25.04.2008 р. до Генерального договору про надання кредитних послуг № ВL 4087 від 25.04.2008 р. в загальній сумі 83 409 дол. США, 55 центів та сплачений судовий збір в сумі 32460,25 гривень.

Рішенням Рівненського міського суду від 10 вересня 2019 року позов ПАТ "Універсал Банк", як правонаступника ВАТ "Банк Універсальний" до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ "Універсал Банк", заборгованість по Додатковій угоді № BL4087/BL4087-KL+ від 25.04.2008 р. до Генерального договору про надання кредитних послуг № BL4087 від 25.04.2008 р. в сумі 61070 доларів США 60 центів та судові витрати в сумі 23763,68 грн.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_3 не погоджується з ухваленим рішенням, вважає його незаконним, таким, що ухвалено внаслідок неправильного встановлення обставин, які мають значення для справи та необґрунтованої відмови у прийнятті доказів.

Зазначає, що в порушення ч.3 ст. 89 ЦПК України, судом першої інстанції не надано оцінку вимозі №0864/ЗГО від 30 березня 2015 року про дострокове повернення кредиту та плати за кредит, яка була долучена ОСОБА_4 до заяви від 23 травня 2019 року та не вказано мотивів відхилення вказаної вимоги. За наведеного, вважає, що позивач мав право пред`явити позов до ОСОБА_3 протягом шести місяців, тобто до 01 жовтня 2015 року , однак подав позов до суду 11 лютого 2016 року, тобто із пропуском строків встановлених чинним законодавством України.

Щодо відсутності простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 56016,15 доларів США, вказує, що позивач зобов`язаний був перевіряти фінансовий стан ОСОБА_4 , а автоматична пролонгація ліміту кредитної лінії на наступних 12 місяців була можлива лише за умови не погіршення фінансового стану ОСОБА_4 , в іншому випадку сторони генерального договору, тобто ОСОБА_4 мали б укласти окремий правочин, яким пролонгувати ліміт кредитної лінії на наступні 12 місяців, однак сторони такого правочину не вчинили. Вказує, що фінансовий стан ОСОБА_4 погіршився в жовтні 2010 року, відповідно до пункту 3.2 Кредитного договору ліміт кредитної лінії не був автоматично пролонгований 31 травня 2011 року і відповідно до пункту 2.2. кредитного договору ОСОБА_4 зобов`язаний був повернути всю суму кредиту 31 травня 2011року. Відповідно строк кредитування по Додатковій угоді від 25.04.2008 до Генерального договору про надання кредитних послуг від 25.04.2008 сплив 31 травня 2011 року.

Відносно стягнення відсотків за користування кредитом в розмірі 5054,46 доларів США, зазначає, що як слідує з розрахунку заборгованості доданого до позову, заборгованість боржника за відсотками становить 124,59 доларів США, у матеріалах справи відсутня заява про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом з 124,59 доларів США до 5054,45 доларів США, тобто рішення суду першої інстанції в частині стягнення вказаної суми ухвалено внаслідок неправильного встановлення обставин.

Також вказує, на звернення позивача до суду про солідарне стягнення боргу із поручителя після припинення поруки, оскільки вважає, що порука до договору поруки припинилася 01 грудня 2011 року, через шість місяців після дати (31 травня 2011 року) коли ОСОБА_4 зобов`язаний був повернути всю суму кредиту за умовами Кредитного договору. Вказує, що 30 березня 2015 року позивач скористався своїм правом, наданим йому ЦПК України та умовами кредитного договору і направив ОСОБА_4 письмову вимогу за вих. №0864/ЗГО від 30.03.2015, в якій вимагав дострокового повернення кредиту та плати за кредит до 31.03.2015. Вважає, що після направлення вказаної вимоги кредитний договір припинив свою дію, покликаючись на постанову Верховного Суду у справі №564/2199/15-ц від 14.02.2018.

Враховуючи вищевикладене зазначає, що при ухваленні рішення в частині солідарного стягнення із відповідачів 61070,60 доларів США судом було неправильно застосовано ст.ст. 251, 252, 559, 625, 628, 629 ЦК України, ст. 11. Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом", ст.ст. 7,11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

З цих міркувань просить рішення суду першої інстанції скасувати частково, а саме в частині задоволених судом першої інстанції вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві, ОСОБА_4 зазначає, що в травні 2011 року у зв`язку із тим, що ДПІ у м. Рівне було заблоковано банківські рахунки ОСОБА_4 відкриті у ВАТ "Універсал Банк" в статусі ФОП, у тому числі у зв`язку із заборгованістю ФОП ОСОБА_4 в розмірі більше ніж 200000,00 грн. ВАТ "Універсал Банк" повідомив його, що у зв`язку із погіршення фінансового стану ОСОБА_4 ліміт кредитної лінії не був автоматично пролонговано на наступні 12 місяців.

Також вказує, що обставини погіршення його фінансового стану підтверджуються податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у м. Рівне та судовими рішеннями, які набрали законної сили, копії яких приєднано до матеріалів справи.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що позивач звертався до ОСОБА_4 з вимогою про сплату процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України. З розрахунку заборгованості долученого до позову, ОСОБА_4 станом на 31 травня 2011 року мав заборгованість перед позивачем у розмірі 56016,15 доларів США, відповідно ОСОБА_4 зобов`язаний був повернути позивачу борг у вказаному розмірі, а позивач при цьому не мав права на нарахування та стягнення процентів за користування кредитом, пені після 31 травня 2011 року. ОСОБА_4 сплатив борг в строк з 31 травня 2011 року по 02 листопада 2014 року частинами в сумі 58034,21 доларів США. Вказує, що з огляду на вищевикладене на день подання позивачем позовної заяви у цій справі (11 лютого 2016 року) ОСОБА_4 не тільки погасив заборгованість у розмірі 56016,15 доларів США, а й здійснив переплату у розмірі 2018,06 доларів США.

На підставі наведеного, просить апеляційну скаргу задовольнити повністю, справу розглянути за відсутності ОСОБА_4 та його представника.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві, представник АТ "Універсал Банк" - адвокат Гаврилюк С.В. не визнає та не погоджується з доводами ОСОБА_3 , викладеними у апеляційній скарзі, оскільки вважає їх незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним подіям та нормам матеріального і процесуального права.

Вказує, що твердження апелянта про обов`язок банку перевіряти фінансовий стан позичальника не відповідають фактичним обставинам справи та укладеним між сторонами договорам. Крім того, невірне також твердження апелянта про те, що пролонгація договору повинна була оформлюватись додатковими угодами до договору, оскільки вказана умова не передбачена ні Генеральним договором, ні Індивідуальною угодою. Пункти договорів чітко свідчать, що кредитор при пролонгації ліміту кредитної лінії має право врахувати фінансовий стан позичальника, але не має такого обов`язку. Поряд з цим, неповернення у 12 місячний термін кредитних коштів, наданих позичальнику в межах ліміту кредитної лінії не свідчить про припинення правовідносин між сторонами, а вказує на можливість припинення подальшого надання коштів в межах ліміту кредитної лінії та не звільняє позичальника від обов`язку повернення отриманих коштів та сплати за кредит в строк до 01.04.2028.

Зазначає, що апелянт помилково приходить до висновку про припинення дії кредитного договору, внаслідок направлення кредитором на адресу позичальника листа від 30.03.2015 за вих.. №0864/ЗГО, оскільки даний лист, не є листом-вимогою, а даним листом позичальник повідомлявся про припинення надання кредитних коштів по Додатковій угоді, тобто позичальнику по мірі повернення раніше наданих коштів (траншів) ліміт кредитної лінії в подальшому не поновлювався. В даній вимозі не говориться про дострокове погашення кредиту, а лише про сплату заборгованості. Листи-вимоги (від 03.06.2015) про дострокове повернення кредитних коштів, відсотків та штрафних санкцій було надіслано кредитором позичальнику та фінансовому поручителю 05.06.2015 (вимоги отримані адресатами 09.06.2015). У даних вимогах від 03.06.2015 вказана сума заборгованості та на наслідок невиконання вимог у вигляді визнання банком терміну повернення кредиту таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання цієї вимоги.

Із позовними вимогами АТ "Універсал Банк" звернувся до суду 10.02.2016, тому строк вимоги до поручителя кредитором не пропущено, а судом правомірно стягнуто заборгованість, що обрахована на час формування вимог про дострокове погашення боргу, котрі були отримані відповідачами 09.06.2015.

Також вважає, що не відповідають фактичним обставинам справи і твердження апелянта про наявність заборгованості позичальника перед кредитором станом на 31.05.2011 в сумі 56016,15 доларів США, оскільки кредитором станом на вказану дату жодних вимог щодо дострокової сплати боргу позичальнику не пред`являлись, дана сума також не підтверджується ні розрахунком заборгованості, ні Додатковою угодою №1 від 02.08.2011, згідно якої сторони зафіксували суму заборгованості станом на 02.08.2011 в розмірі 149217,16 доларів США.

З урахуванням наведеного просять, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник апелянта ОСОБА_3 - ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник банку адвокат Гаврилюк С.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судами установлено, що 25 квітня 2008 між Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (ПАТ "Універсал Банк") та ОСОБА_4 був укладений Генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL4087, згідно з п. 1.1.1 якого, умови і порядок надання, сума, строк і порядок виконання зобов`язань, розмір і порядок плати за кредитні послуги стосовно кожної кредитної послуги в межах цього Договору оформлюється додатковою угодою до цього Договору у формі окремої індивідуальної угоди, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Того ж дня, сторони уклали Додаткову угоду № ВL4087/ ВL4087-KL+ , відповідно до якої Банк встановив ліміт Позичальнику за Кредитною лінією в сумі 150 000 ,00 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США, а Позичальник прийняв та зобов`язався належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти та сплатити плату за користування кредитною лінією у порядку та па умовах, зазначених у даній Індивідуальній угоді.

Для забезпечення виконання зобов`язань позичальника, що виникли з Додаткової угоди № ВL4087/ ВL4087-KL+ від 25.04.2008 до Генерального договору про надання кредитних послуг № ВL4087 від 25.04.2008 між кредитором та ОСОБА_3 25.04.2008 було укладено договір поруки № 4087/1, відповідно до п. 1.1 - 1.4, якої Поручитель зобов`язався перед Кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_4 усіх його зобов`язань перед Кредитором, що виникли з Додаткової угоди № ВL4087/ ВL4087-KL+ від 25.04.2008, та засвідчив, що йому добре відомі усі умови вищезазначеного кредитного договору і він погоджується з ними, його відповідальність є солідарною і він відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник, за всіма зобов`язаннями.

Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачі належним чином не виконували свої зобов`язання перед банком.

З розрахунку заборгованості по Додатковій угоді № ВL4087/ ВL4087-KL+ від 25.04.2008 вбачається, що за відповідачами станом на 08 лютого 2016 року рахується заборгованість в розмірі 83409 (вісімдесят три тисячі чотириста дев`ять)доларів США, 55 центів, з якої: заборгованість по сумі кредиту: 56 016,15 дол. США, в тому числі прострочена заборгованість по кредиту: 56 016,15 дол. США, відсотки: 124,59 дол. США, підвищені відсотки: 27 268,81 дол. США.

03.06.2015 відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були надіслані вимоги негайно сплатити прострочену заборгованість за кредитним договором у сумі 66243,24 доларів США, з яких: 56016,15 доларів США прострочена заборгованість, 5054,45 доларів США - проценти, нараховані за користування кредитними коштами, та 5172,67 доларів США штрафні санкції за порушення виконання зобов`язань, про отримання якого підтверджують повідомлення про вручення поштового відправлення №5306 009819 5 та № 35306 0009817 9 від 12.06.2015 , яке було отримане 09.06.2015 ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 . За вказаними вимогами Банк вимагав від позичальників, з моменту отримання цієї вимоги , негайно сплатити прострочену заборгованість за Кредитним договором, проценти, нараховані за користування кредитними коштами, та штрафні санкції за порушення виконання зобов`язань. У випадку невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту визнається Банком таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання цієї вимоги (а.с.201,202).

Отже шестимісячний строк (передбачений редакцією ч.4 ст.559 ЦК України діючою на той час), у який Банк міг пред`явити позов до поручителя після направлення і отримання ним вимоги спливав 10.02.2016. Позивачем позов відправлено до суду поштою 10.02.2016р. (а.с.1,26), тобто в межах визначеного законом шестимісячного строку.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, що після направлення відповідачам повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідачів відсотків за кредитним договором. Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2018 року (провадження № 61-2404 св 18).

Виходячи з наведеного та роз`яснень даних в п. 17 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30 березня 2012 року, кредитні договори припинили свою дію та позивач втратив можливість нарахування та стягнення відсотків за кредитним договором, оскільки, нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строком дії кредитного договору не передбачено.

Посилання апелянта, що судом першої інстанції не надано оцінку вимозі №0864/ЗГО від 30 березня 2015 року про дострокове повернення кредиту та відповідно про припинення його поруки за спливом шестимісячного строку, не заслуговує на увагу.

В зазначеному листі №0864/ЗГО від 30 березня 2015 року не міститься вимоги про дострокове повернення всього кредиту, а лиш про погашення виниклої кредитної заборгованості (а.с. 185).

Також безпідставним є посилання апелянта про припинення його поруки з 01 грудня 2011 року, через шість місяців після 31 травня 2011 року, коли на думку ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зобов`язаний був повернути всю суму кредиту за умовами Кредитного договору. Встановлено, що банк такої вимоги не ставив, ліміт кредитної лінії автоматично було пролонговано на наступні періоди. Посилання апелянта на погіршення фінансового стану позичальника є намагання відшукати будь-яку підставу для припинення своєї поруки. Врахування фінансового стану позичальника є правом, а не обов`язком банку.

Враховуючи, що позивачем не доведено, що у позивальника виник обов`язок погашення всієї суми кредиту 31 травня 2011 року, місцевий суд дійшов вірного висновку, що порука не припинилася 01 грудня 2011 року.

Крім того, слід зазначити, що рішенням Рівненського міського суду від 15.09.2016 р. в задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою - відмовлено.

Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності передбачених ч.4 ст.267 ЦК України, оскільки, як вбачається з розрахунку боргу відповідач ОСОБА_4 з часу виникнення заборгованості частково вносив платежі в 2012, 2013 2014 рр., тобто вчиняв дії, що свідчать про визнання ним свого боргу та переривання строків позовної давності.

Що стосується розміру стягнутих відсотків за користування кредитом, то місцевим судом обґрунтовано стягнуто саме 5054,45 доларів США, які зазначені в вимогах від 03.06.2015 року (а.с.201,202), оскільки після їх надсилання боржникам право на нарахування відсотків припинилось.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди поручителя позичальника із ухваленим у справі судовим рішенням.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складений 06 грудня 2019 року.

Головуючий: С.В. Боймиструк

Судді: С.О. Гордійчук

Н.М. Ковальчук