Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 2-3451/2011

провадження № 61-32124св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору:Байковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, Тернопільський районний відділ земельних ресурсів Тернопільської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Тернопільського районного територіального округу Салій О. В.,

особи, які подавали апеляційну скаргу:ОСОБА_3 , публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_5 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, у складі судді Грицака Р. М., від 20 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області, у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М., від 23 травня 2017 року, за касаційними скаргами ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_5 , на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області, у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М., від 21 червня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Байковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, Тернопільський районний відділ земельних ресурсів Тернопільської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Салій О. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, частково недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 01 березня 2007 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого відповідач придбав у позивача земельну ділянку для роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 1,02 га, кадастровий № 6125280600010180020, що розташована на території Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області. Вважає, що вказаний договір було укладено з порушенням статей 203, 377 Цивільного кодексу України, оскільки на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомості (зокрема гаражі та автомийка), що належать третім особам. Про цей факт відповідача було повідомлено перед укладенням договору. У своєму листі від 27 лютого 2007 року відповідач ще перед укладенням договору запевнив позивача про те, що він врегулює усі питання землекористування із власниками гаражів та автомийки, однак, це не було зроблено, тому просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду, у складі судді Процько Я. В., від 31 травня 2011 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу частини земельної ділянки, який було укладено 01 березня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О. В. за реєстровим № 606, в частині відчуження 0,7706 га.

Визнано частково недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 197446, виданий 05 березня 2007 року Тернопільським районним відділом земельних ресурсів, в частині посвідчення права власності на земельну ділянку площею 0,7706 га.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,7706 га, що розташована на території Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, з цільовим призначенням для роздрібної торгівлі та комерційних послуг.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року відновлено втрачене провадження по цивільній справі № 2-3451/2011 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Байковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, Тернопільський районний відділ земельних ресурсів Тернопільської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Тернопільського районного територіального округу Салій О. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, частково недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні у справі № 2-3451/2011 про відновлення втраченого провадження копії документів є належними та достатніми для відновлення втраченого судового провадження.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 травня 2017 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 відхилено, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи питання про відновлення втраченого судового провадження, районний суд керувався положеннями статей 402, 403, 407 ЦПК України 2004 року та виходив із належності, достовірності та достатності зібраних матеріалів у справі, а отже дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав длявідновлення втраченого судового провадження з метою перегляду ухваленого у справі судового рішення.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «ВТБ Банк» задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 травня 2011 року скасовано. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Байковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, Тернопільський районний відділ земельних ресурсів Тернопільської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Салій О. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, частково недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку, повідомлено заявнику, що розгляд спору між сторонами відноситься до юрисдикції господарських судів.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що спірні правовідносини, які виникли між позивачем ФОП ОСОБА_1 і відповідачем ФОП ОСОБА_2 , носять господарсько-правовий характер, а тому спір, що виник між сторонами, підвідомчий господарському суду. При цьому суд апеляційної інстанції також врахував, що ФОП ОСОБА_2 отримав у ПАТ «ВТБ Банк» кредит та передав спірну земельну ділянку разом із спорудами, які на ній розміщені, в іпотеку банку.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та доводи осіб, які подали касаційні скарги

У травні 2017 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільськоїобласті від 23 травня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у відкритті провадження про відновлення втраченого судового провадження у справі № 2-3451/2011, посилаючись порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи питання про відновлення втраченого судового провадження, суд першої інстанції, у порушення вимог статей 407, 408 ЦПК України 2004 року у рішенні про відновлення втраченого судового провадження не зазначив, на підставі яких конкретно документів, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу, суд вважав установленим зміст відновленого судового провадження. Також судом не наведено, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися в утраченому провадженні, а тому суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відновлення втраченого судового провадження. На вказані обставини не звернув уваги суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду.

У червні 2017 року ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_5 , подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільськоїобласті від 23 травня 2017 року і ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі № 2-3451/2011, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відновлюючи втрачене провадження, районний суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, грубо порушив вимоги положень статей 403, 407, 408 ЦПК України 2004 року, не врахував, що за недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення провадження. Суд першої інстанції у резолютивній частині оскаржуваного судового рішення не вказав про повне або часткове відновлення втраченого провадження.

У червні 2017 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 червня 2017 року і залишити в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 травня 2011 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі від 21 червня 2017 року посилається на кредитний договір № 17.69-08/КЛ від 23 червня 2008 року та іпотечний договір, які відновленні не були і предметом розгляду ні у 2011 році, ні у 2017 році не виступали. Окрім того, апеляційний суд дійшов передчасного висновку, що спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, не врахувавши тієї обставини, що суб`єктний склад учасників договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 березня 2007 року чітко визначений у його преамбулі, де зазначено, що продавцем є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , а покупцем громадянин ОСОБА_2 .

У червні 2017 року ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_5 , подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 червня 2017 року і залишити в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 травня 2011 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена із грубим порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд взяв до уваги доводи апеляційної скарги ФОП ОСОБА_3 , який не брав участі у справі в 2011 році і на той час рішення суду не впливало і не могло вплинути на його права та обов`язки.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня, 05 липня та 18 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаними вище касаційними скаргами у цій справі.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11 червня 2019 року справу № 2-3451/2011 розподілено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року справу № 2-3451/2011 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Байковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, Тернопільський районний відділ земельних ресурсів Тернопільської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Тернопільського районного територіального округу Салій О. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, частково недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року справу № 2-3451/2011 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року справу № 2-3451/2011 повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У вказаній ухвалі Велика Палата Верховного Суду послалася на те, що на час вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про наявність підстав для прийняття до розгляду цієї справи набрав чинності Закон України від 02 жовтня 2019 року № 142-IX«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи». Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України у редакції цього Закону якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, зокрема, якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Звернуто увагу на те, що правова позиція щодо юрисдикції спорів, які виникають з правовідносин, пов`язаних з правовим статусом фізичної особи - підприємця, наявність якого само по собі не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах, а також необхідність встановлення існування саме господарських правовідносин між сторонами договору для встановлення приналежності спору між ними до господарської юрисдикції,неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19) та від 26 червня 2019 року у справі № 263/15943/17 (провадження № 14-274цс19). Враховуючи висновки, викладені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року, справа № 2-3451/2011 підлягає розгляду Верховним Судом у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Доводи осіб, які подали відзиви (заперечення) на касаційну скаргу

У поданих запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 червня 2017 року ПАТ «ВТБ Банк» посилається на те, що вимоги заявника є безпідставними, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків апеляційного суду. Банк зазначає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 березня 2017 року ПАТ «ВТБ Банк» подано апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2011 року, прийняте у цивільній справі № 2-3451/2011 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Байковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, Тернопільський районний відділ земельних ресурсів Тернопільської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Тернопільського районного територіального округу Салій О. В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу, частково недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку.

12 квітня 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2011 року.

Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області встановлено втрату провадження у справі № 2-3451/2011 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи,які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Байковецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, Тернопільський районний відділ земельних ресурсів Тернопільської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Тернопільського районного територіального округу Салій О. В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу, частково недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку, внаслідок пожежі, яка сталася в ніч із 18 на 19 лютого 2014 року, про що працівниками архіву суду 28 березня 2017 року складено акт. Головою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області винесено наказ № 17 від 29 березня 2017 року про відновлення справи № 2-3451/2011.

В зібраних матеріалах містяться копія договору купівлі-продажу частини земельної ділянки, укладеного 01 березня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 606, копія державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 197446 від 05 березня 2007 року, копія рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2011 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 23 червня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 17.69-08/КЛ, згідно якого останній отримав кредит у сумі 3 000 000,00 дол. США строком до 22 червня 2015 року (т. 1, а. с.12-24).

З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань між банком та фізичною особою ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, згідно умов якого останній передав в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку площею 1,02 га, та нежиле приміщення кафе-бар «Колиба» з готелем, загальною площею 1 221, 9 кв. м з надвірними будовами та спорудами, що розташовані в АДРЕСА_1 . Вказане обтяження внесено в Єдиному державному реєстрі об`єктів нерухомого майна за № 2276-23 та 2277-22.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо доводів касаційних скарг в частині оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Тернопільської області від 23 травня 2017 року слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 402 ЦПК України 2004 року у редакції, чинній на час винесення оскаржених судових рішень, відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.

Статтею 403 ЦПК України 2004 року визначено, що втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі, або за ініціативою суду.

За змістом статті 407 ЦПК України 2004 року при розгляді справи суд використовує ту частину провадження, що збереглася, документи, видані зі справи фізичним чи юридичним особам до втрати провадження, копії цих документів, інші довідки, папери, відомості, що стосуються справи, виконавчого провадження. Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, осіб (їх представників), які брали участь у справі, а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення.

Згідно з положеннями статті 408 ЦПК України 2004 року на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. У рішенні суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з утраченого провадження. За недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення провадження і роз`яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів. Строк зберігання судового провадження не має значення для вирішення заяви про його відновлення, крім випадку звернення з такою заявою для виконання рішення, якщо строк на пред`явлення виконавчого листа для виконання закінчився і судом не поновлено.

Постановляючи рішення про відновлення втраченого судового провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми процесуального закону, дійшов обґрунтованого висновку про наявність процесуальної можливості відновлення втраченого судового провадження у цій справі.

Як встановлено судами, справа № 2-3451/2011 була знищена під час пожежі, яка мала місце в ніч з 18 на 19 лютого 2014 року, що підтверджується актом, складеним 28 березня 2017 року завідувачем архіву Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Пудлик І. Я. та секретарями суду Барчук І. Я. та Маліцькою Н. М. (т. 1, а. с. 49).

Зібраних матеріалів, я саме: копії оспореного договору купівлі-продажу частини земельної ділянки, укладеного 01 березня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 606, копії державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 197446 від 05 березня 2007 року, копії оскарженого рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2011 року, судами попередніх інстанції визнано достатніми для відновлення втраченого судового провадження, що не спростовано сторонами спору.

Внаслідок відновлення втраченого судового провадження процесуальні права сторін порушено не було.

Щодо доводів касаційних скарг в частині оскарження ухвали Апеляційного суду Тернопільської області від 21 червня 2017 року слід зазначити наступне.

Як встановили суди 01 березня 2007 року між ОСОБА_1 , яка діяла як фізична особа-підприємець, та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу частини земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О. В. та зареєстрований в реєстрі під № 606, згідно умов якого відповідач придбав у позивача земельну ділянку для роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 1,02 га, кадастровий № 6125280600010180020, що розташована на території Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області (а. с. 59).

На підставі вказаного договору купівлі-продажу від 01 березня 2007 року відповідач отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 197446 від 05 березня 2007 року, цільове призначення якої роздрібна торгівля та комерційні послуги (а. с. 87).

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, виданого 28 липня 2005 року, ОСОБА_2 зареєстрований як фізична-особа підприємець (а. с. 84).

23 червня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 17.69-08/КЛ, згідно якого останній отримав кредит у сумі 3 000 000,00 дол. США строком до 22 червня 2015 року (т. 1, а. с.12-24).

З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, згідно умов якого останній передав в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку площею 1,02 га, та нежиле приміщення кафе-бар «Колиба» з готелем, загальною площею 1 221, 9 кв. м з надвірними будовами та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 - ну . Вказані обтяження внесені до Єдиного державного реєстру об`єктів нерухомого майна за № 2276-23 та 2277-22.

Свою позицію щодо співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця та їх правового статусу Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18).

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).

Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

У справі, яка є предметом перегляду, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка має цільове призначення: для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, площею 1, 02 га, кадастровий номер 6125280600010180020.

Спір стосується земельної ділянки, на якій розміщене нежиле приміщення кафе-бару «Колиба» з готелем.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, виданого 28 липня 2005 року, ОСОБА_2 зареєстрований як фізична-особа підприємець (а. с. 84).

23 червня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 17.69-08/КЛ, згідно якого останній отримав кредит у сумі 3 000 000,00 дол. США строком до 22 червня 2015 року та передав спірну земельну ділянку разом із спорудами, які на ній розташовані, в іпотеку банку (т. 1, а. с.12-24).

У пункту 1.2 зазначеного договору (цільове призначення кредиту) сторони погодили, що кредит надається на здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 318 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, якими є і фізичні особи. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Суб`єктом права власності є фізична особа. ЦК України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення. Саме особа, яка вважає себе власником майна чи має майнові інтереси, визначає, у якому статусі вона придбаває вказане майно.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).

На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб`єктною підсудністю.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим Господарський процесуальний кодекс України (у редакції, що діяла на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) передбачав, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Стаття 12 ГПК України передбачала перелік категорії справ, що були підвідомчі господарським судам, до яких, у контексті вказаних позовних вимог відносилися відповідно до пунктів 1 та 6 частини першої цієї статті справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають з публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. А також - справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спір між учасниками справи стосується земельної ділянки, яка призначена для здійснення підприємницької діяльності - роздрібної торгівлі та комерційних послуг, на цій земельній ділянці заходяться нежитлові приміщення: кафе-бар «Колиба» з готелем, які ОСОБА_2 використовував як фізична особа-підприємець у своїй господарській діяльності. У межах здійснення господарської діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_2 отримав кредит у ВАТ «ВТБ Банк» під заставу вказаного нерухомого майна.

Видами діяльності ФОП ОСОБА_2 згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування; обслуговування напоями; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний)

Вказане свідчить про правильність висновків суду апеляційної інстанції про те, що спірні правовідносини виникли між позивачем ФОП ОСОБА_1 і відповідачем ФОП ОСОБА_2 , вони носять господарсько-правовий характер, а тому спір, який виник між сторонами, підвідомчий господарському суду.

Частиною першою статті 310 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, передбачених статтями 205, 207 цього Кодексу.

Із урахуванням зазначеного, апеляційний суд, враховуючи положення чинного законодавства, зміст правовідносин та суб`єктний склад учасників цих правовідносин, дійшов правильного висновоку про те, що спір, який виник між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закривши провадження у справі та вказавши на необхідність розгляду позову в порядку господарського судочинства, апеляційний суд врахував особливості правового статусу учасників справи, належним чином визначившись з предметом позовних вимог, а також зі змістом спірних правовідносин.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин сторін норми процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 23 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 21 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович