ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/9922/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гудима Л.Я., Шинкар Т.І.

за участі секретаря судового засідання Хітрень О.Ю.,

позивач: не з`явився

відповідач: Тістечко Ю.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС на рішення Львівського окружного адміністративного суду  від 20 серпня 2019 року у справі № 1.380.2019.002530 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської  митниця ДФС про визнання протиправними і скасування рішення та картки відмови,-

суддя в 1-й інстанції – Сакалош В.М.,

час ухвалення рішення – 10 год. 34 хв.,

місце ухвалення рішення - м.Львів,

дата складання повного тексту рішення – 22.08.2019,-

                                                       В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської  митниця ДФС про визнання протиправними та скасування рішення Львівської  митниці ДФС про коригування митної вартості № UA209000/2019/000092/2 від 12.02.2019 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2019/00285 від 12.02.2019 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що з метою митного оформлення придбаного  транспортного засобу позивач подавав до Львівської митниці ДФС митну декларацію та підтверджуючі документи щодо придбання у шведської фірми АТ «Глобал Тріангл» на аукціоні в Швеції автомобіля, вартість якого становить 14180,00 шведських крон (43565,00 грн.). Відповідач за наслідками розгляду цих документів прийняв рішення про коригування митної вартості, що стало підставою для відмови в митному оформленні автомобіля за ціною угоди. Позивач вважає, що митний орган не довів існування визначених Митним кодексом України підстав, що підтверджують обґрунтованість сумніву в заявленій декларантом митній вартості товару, а також не зміг пояснити механізм формування та документально підтвердити достовірність «згенерованої АСАУР ДФС» ціни транспортного засобу, що була використана митним органом як для обґрунтування необхідності надання декларантом додаткових документів, так і для визначення митної вартості автомобіля за резервним методом. Таким чином, позивач вважав рішення митниці про коригування митної вартості товару та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення протиправними.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 12.02.2019 № UA209000/2019/000092/2. Визнано протиправним та скасовано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці ДФС № UA209190/2019/00285 від 12.02.2019. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1536 грн. 80 коп.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач Львівська митниця ДФС подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права.

Зазначає, що що у митного органу виникли сумніви щодо правильності визначення декларантом митної вартості транспортного засобу, оскільки заявлена за першим методом вартість не відповідає інформації про вартість даного транспортного засобу, яка «згенерована АСАУР ДФС» та становить 6150 євро. Оскільки в процесі консультацій на пропозицію митного органу декларант не надав додатково витребуваних документів, що підтвердили б задекларовану вартість, митний орган визначив таку самостійно шляхом прийняття оскарженого рішення про коригування митної вартості. Відповідач стверджує, що митний орган послідовно застосовував методи визначення митної вартості, та застосував шостий (резервний) метод. Джерелом інформації для визначення митної вартості при винесенні рішення про коригування митної вартості в оскарженому рішенні визначено «середню ціну, за яку транспортний засіб визначеної марки, моделі, комплектації пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції, визначену за результатами спрацювання АСАУР ДФС». Відповідач повідомив, що такий підхід відповідає Методичним рекомендаціям щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні митного контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом від 11.09.15 № 689.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 придбав на аукціоні у Швеції транспортний засіб  FORD, модель TRANSIT, універсал, 2012 року випуску, що використовувався, номер кузова: НОМЕР_1 , номер двигуна – не визначений, об`ємом – 2198 см. куб., 92 Kw, тип двигуна – дизельний. Вартість вказаного транспортного засобу становила 14180 шведських крон.

21.01.2019 вказаний транспортний засіб було ввезено на митну територію України.

01.02.2019 до Львівської митниці ДФС з метою митного оформлення вказаного автомобіля було подано митну декларацію №UA209190.2019.013276 та додаткові документи, згідно яких заявлено митну вартість товару в розмірі 14180,00 шведських крон, що в перерахунку становить 41714,68 грн..

22.02.2019 Львівською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості № UA209000/2019/000092/2, яким визначено вартість імпортованого автомобіля 6150 Євро за 6 (резервним) методом митної вартості.

На підставі рішення про коригування, Львівською митницею ДФС видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2019/00285.

Вважаючи вказані вище рішення митниці про коригування митної вартості товару та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити, оскільки позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які не мали розбіжностей, ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні та достовірні дані, що піддавалися обчисленню, підтверджували усі заявлені складові митної вартості імпортованого товару. Відтак, висновки Львівської митниці ДФС про неможливість визначення митної вартості за першим основним методом (за ціною договору) є хибними, крім цього, відповідач не довів правомірності рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем автомобіля.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із вказаними висновками та зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Так, ч. 1 ст. 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч. 2 ст. 57 МК України).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 57 МК України у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями ст. 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до ст. 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до ст. 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу (ч. 8 ст. 57 МК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Так, ч. 2 ст. 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.

Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. ч. 2-3 ст. 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч. 6 ст. 54 МК України).

Так, ч. 7 ст. 54 МК України визначено, що у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Згідно ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених ч.6 ст.54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

З системного аналізу вищенаведених норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що правовою підставою для винесення рішення про коригування митної вартості є: виявлення обставин, що заявлення неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість товарів, у тому числі невірного визначення митної вартості товарів; невірне проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. ч. 2-4 ст. 53 цього Кодексу; відсутності у поданих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Крім цього, обов`язок доведення митної вартості ціни товару покладений на позивача. При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 804/16271/15, від 15.05.2018 № 809/1260/17.

Як вбачається з матеріалів справи, під час митного оформлення, на підтвердження ціни автомобіля, відповідачу було надано ряд документів для підтвердження митної вартості товару, зокрема, рахунок – фактуру №845748 від 10.01.2019 року, акт про проведення огляду №UA20903/2019/04509 від 21.01.2019 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу №1017704635 від 11.01.2019 року, договір про надання послуг митного брокера б/н від 19.01.2019 року, копію митної декларації країни відправлення №19PL402010E0048291 від 17.01.2019 року, сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу UA.005.08724-19 від 21.01.2019 року, паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин кордону України №FH 953021 від 16.04.2017 року, паспортний документ, що містить інформацію про постійне місце проживання на території України КЛ020291 від 27.05.2014 року, митну декларацію, за якою було відмовлено у випуску товарів №UA209190.2019.01327601.02.2019 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 МК України для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Львівська митниця ДФС, засобами електронного зв`язку, надсилала вимогу, відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, про надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості (а. с. 54). У вказаній вимозі зазначено, зокрема, що якщо рахунок сплачено, необхідно подати банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Зазначені обставини не дали можливості відповідачу перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі, а тому відповідно до ст. 53 Митного кодексу України, вказано про необхідність подання додаткових документів, зокрема: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угоду, контракт) про поставку товарів, митна вартість, яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснювалися за умовами визначеними договором (угоду, контракт); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоду, контракт); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 6) копію митної декларації країни відправника; 7) страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 8) банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 9) висновки про якість та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; 10) за власним бажанням подати додаткові наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості.

Отже, суд апеляційної інстанції вказує, що Львівська митниця ДФС, направляючи електронні повідомлення, пропонувала подати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості транспортного засобу, шляхом подання визначеного переліку документів, а також документів, які на думку позивача можуть підтвердити заявлену митну вартість.

Однак, додаткових документів, згідно з переліком вимоги, які б підтвердили заявлену митну вартість даного автомобіля, декларантом надано не було.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що у відповідача були обґрунтовані сумніви, щодо заявленої митної вартості товару, оскільки позивачем на підтвердження заявленої митної вартості не було подано, зокрема, прихідного касового ордеру, касового чеку чи іншого документу про прийняття визначеної суми готівкою.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що оскільки платежі, які були здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю, позивачем підтверджені не були, зважаючи на вимоги ч. 3 ст. 58 МК України (у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 57 цього Кодексу), основний метод застосуванню не підлягав.

Також, на момент перевірки заявленої позивачем митної вартості були відсутні митні оформлення ідентичних товарів, які б співпадали по асортименту продукції, не відомі та документально не підтверджені їх фізичні характеристики, якість та репутація даної продукції на ринку від виробника за час максимально наближений до моменту прийняття рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, що свідчить про неможливість застосування другорядного методу визначення митної вартості ціною договору щодо ідентичних товарів.

Другорядний метод визначення митної вартості ціною договору на основі віднімання вартості щодо подібних товарів також не був застосований, оскільки на момент визначення заявленої позивачем митної вартості було відсутнє документальне підтвердження про ціну одиниці товару, що були продані на території України, з поправкою відповідно до ч. 2, 3 ст. 62 МК України.

Другорядний метод визначення митної вартості на основі додавання вартості (обчислена вартість) не був застосований, оскільки відсутнє документальне підтвердження щодо витрат, які включаються в ціну товарів відповідно до ст. 63 МК України.

Таким чином, митницею послідовно застосовувались методи 1-5 визначення митної вартості, разом з тим, таку визначити за жодним з них не вдалося, тому відповідно до ст. 64 МК України митна вартість на імпортований позивачем товар визначена з використанням резервного методу.

Вказаний метод визначення митної вартості передбачає, що митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень ст. 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.

Під жоден із цих критеріїв імпортний позивачем товар не підходить, тому перешкод до застосування резервного методу не було.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що визначення митної вартості оцінюваних товарів з використанням резервного методу має відповідати принципам та положенням статті VII ГАТТ «Оцінка товару для митних цілей» та Угоди про застосування статті VII ГАТТ.

Відповідно до п. 2(а) ст. VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару, який обкладається митом, або аналогічного товару.

Згідно з п. 2(Ь) статті під «дійсною вартістю» повинна розумітись ціна, за якою такий або аналогічний товар продасться або пропонується для продажу при нормальній ході торгівлі в умовах вільної конкуренції.

Якщо дійсна вартість може бути визначена відповідно до пункту (Ь), оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватися на найближчому еквіваленті, який може бути встановлений.

Відповідно до додатка 1 до статті VII формування пунктів (а) і (Ь) дозволяє стороні, що домовляється, одноманітно визначати вартість для митних цілей або на підставі цін окремого експортера на імпортний товар, або на підставі загального рівня цін на подібний (аналогічний) товар.

Враховуючи наведене, митним органом визначено митну вартість товару в сумі 6150 євро.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що подані документи позивачем до митного органу (рахунок-фактура (інвойс)), підтверджують лише договірну ціну автомобіля, а не її фактичну сплату, у свою чергу, чеків про оплату готівкою чи інших платіжних документів подано не було, що свідчить про обґрунтованість сумнівів митного органу в об`єктивності заявленої митної вартості товару позивачем.

Крім цього, додаткових документів для спростування обґрунтованих сумнівів митниці в об`єктивності заявленої митної вартості товарів позивачем надано не було.

Таким чином, відсутні будь-які документи про фактичну оплату за транспортний засіб, що унеможливлює підтвердження заявленої митної вартості товару відповідно до п. 4 та п. 5 ч. 2 ст. 53, ст. 58, ст. 368 МК України.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Львівська митниця ДФС з дотриманням вимог ст. 58 МК України здійснила визначення митної вартості імпортованого транспортного засобу не за ціною договору як основним методом, а із застосуванням резервного методу, за достатніх на те підстав та з дотриманням порядку черговості послідовного використання методів, визначених ст. 59-63 МК України, а тому оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення прийняті правомірно і підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, оцінивши зібрані докази у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача являються підставними і обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 243, ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд –

                                                    П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду  від 20 серпня 2019 року у справі № 1.380.2019.002530 – скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської  митниця ДФС про визнання протиправними та скасування рішення Львівської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/000092/2 від 12.02.2019, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2019/00285 від 12.02.2019 -  відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції  набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк

судді Л. Я. Гудим

Т. І. Шинкар

    Повне судове рішення складено 06.12.2019