Справа № 452/635/19                                Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.

Провадження № 22-ц/811/2257/19                        Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Категорія: 47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

                головуючої: Крайник Н. П.

                                     суддів: Шеремета Н.О., Цяцяка Р. П.

                при секретарі: Куцику І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою прокуратури Львівської області на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1  до Прокуратури Львівської області, Державної Казначейської служби України про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, -

в с т а н о в и в:

       18.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Львівської області та Державної Казначейської служби України, в якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 325494 грн. моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового слідства, прокуратури, суду та 100000 грн. витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.

       В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що 21.07.2009 року щодо нього та ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України та 25.06.2010р. було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.12.2016 року вирок Старосамбірського міськрайонного суду Львівської області від 15.06.2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25.05.2016 року в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 365 КК України скасовано, провадження у справі закрито за відсутністю в його діях складу злочину. Загальний строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, починаючи з моменту пред`явлення обвинувачення - 25.06.2010 року та закінчуючи набуттям законної сили Ухвалою ВССУ (22.12.2016 року) становить 78 місяців. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та незаконного засудження йому завдано моральну шкоду, яка полягає у погіршенні його репутації, вимушеним звільненням зі служби, втратою постійного місця праці, можливістю отримувати доходи, знайти роботу відповідно до своєї освіти та професії, а також порушенні звичних життєвих зв`язків.

       Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 , - 325215,8 (триста двадцять п`ять тисяч двісті п`ятнадцять гривень 80 коп.) гривень моральної шкоди та 100000 (сто тисяч) гривень витрат на правову допомогу.

               Рішення суду оскаржила прокуратура Львівської області.

       Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

       Зазначає, що задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди виходив з того, що відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом та з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік», згідно якої мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня 2019 року становить 4173 гривень та стягнув твку в розмірі 325 215,8 грн., виходячи з 77 місяців перебування під слідством та судом (з розрахунку 77 х 4173 грн. = 321 321 грн.) + 3 894,8 грн. (28 днів х 139,1 грн. (за 1 день) = 3894,8грн.). При визначенні розміру моральної шкод районним судом не враховано, що згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд визначає розмір моральної шкоди в залежності від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім того, питання про відшкодування моральної шкоди та її розмір вирішується судом, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. Вважає, що визнаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції не навів в оскаржуваному рішенні відповідних мотивів на обгрунтування її розміру. Розмір задоволених судом першої інстанції витрат на правову допомогу вважає неспівмірним з обсягом виконаних адвокатом робіт, наданих послуг, затраченим ним часом на виконання цих робіт (послуг), що не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та повною мірою не підтверджується долученими до заяви доказами.

       Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

       У засіданні суду апеляційної інстанції  представник прокуратури Львівської області  Панькевич  Р.В. скаргу підтримав з підстав, наведених у ній, просив скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

       Позивач ОСОБА_1 проти скарги заперечив, просив у задоволенні скарги відмовити, рішення суду залишити без змін.

       Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних мотивів.

       Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

       Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

       З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

       Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

       Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

       Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

       Частиною 2 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

       Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

       Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

       Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

       Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

       Судом встановлено, що 21.07.2009р. щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

       25 червня 2010р. слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу слідчого управління прокуратури Львівської області винесено мотивовану постанову про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого по кримінальній справі та пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, застосовано запобіжний захід підписку про невиїзд, про що йому оголошено під розписку 25.06.2010р.; 03 грудня 2010р. складено обвинувальний висновок у кримінальній справі №166-0073 про обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

       Вироком Старосамбірського районного суду Львівської області від 15.06.2015р. ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 365 КК України із застосуванням ст. 54 КК України та призначено покарання 3 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані зі службою в органах МВС України строком на 2 роки, з позбавленням спеціального звання старшого лейтенанта міліції. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки та відповідно до п. 2 та 3 ч. 1 ст. 76 КК України покладено обов`язки - не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи.

       Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25 травня 2016р. апеляційні скарги учасників кримінальної справи на вирок Старосамбірського районного суду Львівської області від 15.06.2015р. залишено без задоволення, резолютивну частину вироку в частині призначення покарання засудженим викладено в новій редакції; у решті вирок залишений без змін.

       Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.12.2016р. вирок Старосамбірського міськрайонного суду Львівської області від 15.06.2015р. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25.05.2016р. щодо ОСОБА_1 в частині засудження за ч. 2 ст. 365 КК України скасовано, а провадження по справі закрито за відсутністю в його діях складу злочину. В решті судові рішення залишені без змін.

       Отже, судом безспірно встановлено, що в період з 25.06.2010 року (часу пред`явлення обвинувачення та застосування запобіжного заходу) по 22.12.2016 року (закриття провадження в кримінальній справі) позивач ОСОБА_1 перебував під слідством та судом, що складає 77 місяців 28 днів.

       Враховуючи, що кримінальне провадження щодо позивача було закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, що надає йому право на відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд першої інстанції підставно розрахував розмір такої, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої на законодавчому рівні, на час розгляду справи судом.

       Суд вірно виходив з того, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» мінімальна заробітна плата в Україні з 1 січня 2019 року становить 4173грн., та підставно розрахував розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню в користь позивача за період з 25.06.2010 року по 22.12.2016 року (77 місяців 28 днів), з розрахунку 4173грн на місяць, що становить 325215,8грн. ((77 місяців х 4173грн. = 321321грн.) + (28 днів х 139,1грн. (за 1 день) = 3894,8грн.)).

       З таким висновком суду колегія суддів погоджується повністю.

       Однак, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України в його користь 100000 (сто тисяч) грн витрат на правову допомогу, понесених ним при розгляді кримінальної справи, районний суд не врахував, що відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи, можуть бути відшкодовані учаснику справи за наявності підтвердження понесення ним таких витрат, або якщо заявлена учасником справи сума витрат підлягає сплаті.

       Вирішення питання судових витрат (до яких ст. 133 ЦПК України віднесено витрати на професійну правничу допомогу), понесених учасником справи у іншій справі, чинним цивільно-процесуальним законодавством не передбачено.

       З наведених мотивів, рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України в його користь 100000 (сто тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним у кримінальній справі, слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

       В решті рішення суду залишити без змін.

       Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

  п о с т а н о в и в:  

       Апеляційну скаргу прокуратури Львівської області задоволити частково.

               Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 травня 2019 року в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 , НОМЕР_2 (сто тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу скасувати.

       Ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 100000 (сто тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

       В решті рішення суду залишити без змін.

       Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

       Повний текст постанови складено 05.12.2019 року.

Головуючий:        Крайник Н. П.

Судді:               Шеремета Н. О.

                                                                               Цяцяк Р. П.