Справа № 161/276/19 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В.

Провадження № 22-ц/802/1185/19 Категорія: 26 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2019 року                                                 місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

       з участю:

       секретаря судового засідання Вергуна Т. С.,

       розглянувши в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 вересня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

       Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів. Позовні вимоги обґрунтовано тим, щов період з 03.12.2018 року по 05.12.2018 року відповідач безпідставно видав кредитні кошти невідомій особі, яка шляхом незаконного віддаленого доступу подавала заявки на укладення кредитних договорів на його ім`я. На підставі поданих ним 04.12.2018 заяв про повернення незаконно списаних коштів та отримання кредитів відповідач повернув йому 41758,48 грн. З огляду на те, що банк не забезпечив безпеку платежів, прийняв до виконання не ним ініційовані операції, безпідставно без його згоди видав кредит та списав з його рахунків кошти на суму 22805,24 грн, своїми діями банк спричинив порушення його прав та виникнення збитків для нього. Посилаючись на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача в його користь безпідставно списані з рахунку кошти в розмірі 22805,24 грн та 10000,00 грн моральної шкоди. Крім того, просить суд стягнути з відповідача в його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

       Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 22805 (двадцять дві тисячі вісімсот п`ять) гривень 24 копійки безпідставно списаних коштів та 1000 (одну тисячу) гривень моральної шкоди. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в дохід держави 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок судового збору. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 6000 (шість тисяч) гривень понесених позивачем витрат на правничу допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

       Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вказує, щов матеріалах справи відсутні докази неправомірного списання банком з рахунку позивача коштів. З відповідей банку слідує, що кошти перераховані помилково у зв`язку з неправильно вказаними реквізитами. Доказів того, що реквізити вказані неправильно саме з вини банку, матеріали справи не містять, а тому відповідальність щодо повернення помилково зарахованих коштів повинна покладатись на неналежного отримувача.

       Таким чином, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалитинове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача повністю.

       Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Терлецький О. М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечуючи власне апеляційну скаргу, вказує, що спір в даному випадку стосується не помилкового зарахування коштів, а бездіяльності банку в сфері забезпечення платежів.

       Справа розглядається в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи як малозначна відповідно до норм ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

       Також у відзиві адвокат Терлецький О. М. заперечує щодо малозначності даної справи, а також вдаючись до аналізу ст. 19, 184, 187, 365 ЦПК України вважає, що вирішення питання про те, за якими правилами позовного (загального чи спрощеного) буде розглядатись справа, належить виключно суду першої інстанції та додатково в поданому клопотанні, яке отримано судом 27.11.2019 просить розглядати справу з викликом сторін.

       Тому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне. За ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ціна позову в даній справі становить 32805,24 грн. Вказане наведено в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 15 листопада 2019 року. З врахуванням того, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленнямсторін, то клопотання про розгляд справи з викликом сторін не підлягає до задоволення.

       Також адвокат Терлецький О. Т. в клопотанні, отриманому судом 27.11.2019, просить витребувати у представника АТ КБ «ПриватБанк» Крилової О. Л. документи, що підтверджують її повноваження адвоката, а у відзиві на апеляційну скаргу просить закрити апеляційне провадження у даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.

       Вказані клопотання не підлягають до задоволення, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 131-2 Конституції України законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. За ч. 2 ст. 60 ЦПК України під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

       АТ КБ «ПриватБанк» надав письмові пояснення, в яких вказує, що в даному випадку позивач звернувся з позовом про стягнення з банку саме кредитних коштів в сумі 22805,24 грн, які є власністю відповідача. Вказані обставини не оспорив представник позивача адвокат Терлецький О. М., а його доводи зводяться лише обґрунтування протиправності дій третіх осіб, які полягали у незаконному, на думку ОСОБА_1 , заволодінні коштами саме з кредитної картки. Те, що транзакції проводились саме по кредитній картці і саме з кредитними коштами, вбачається з змісту позовної заяви, виписок про рух коштів по картковому рахунк,у у яких вказано кредитний ліміт та мінусовий (кредитний) залишок по балансу карти після здійснення позивачем оспорюваних ним фінансових операцій. Позивач заперечив факт отримання коштів в сумі 22 805,24 грн, вказавши, що ними заволоділи треті особи. Банк з позовними вимогами про стягнення вказаних коштів з ОСОБА_1 не звертався. Але і факт отримання коштів позивачем також є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки в такому випадку відсутні будь-які протиправні дії з боку банку і з боку третіх осіб. А тому вважає позовні вимоги безпідставними.

       Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди скасувати, виходячи з наступного.

       Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що банком не доведено вчинення позивачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за карткою, та він, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомив банк та правоохоронні органи про цей факт, враховуючи наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

       Статтею 263 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

       Відповідно до пунктів 1-5 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

       Судом першої інстанції встановлено що між сторонами було укладено договір на відкриття та обслуговування карткового рахунку № SAMDNWFC00009292490 від 16.09.2014.

       Згідно банківської виписки в період з 03.12.2018 по 05.12.2018 відповідач, зокрема, за електронним запитом: 03.12.2018 провів платіж, списавши з кредитних коштів позивача суму в розмірі 22 039,13 грн (у валюті операції), 22 700,27 грн (у валюті карти) та 887,27 грн (комісії) код квитанції 11202309793501; 04.12.2018 провів платіж, списавши з кредитних коштів позивача суму 22 039,13 грн (у валюті операції), 22 700,27 грн (у валюті карти) та 887,30 грн (комісії) код квитанції 11202461614501; 04.12.2018 видано суму коштів 10 000,00 грн на підставі укладеного від імені позивача договору на швидкий кредит № 18120417634153; 04.12.2018 видав суму коштів 5 000,00 грн на підставі укладеного від імені позивача договору на швидкий кредит № 18120417634169; 04.12.2018 провів платіж, списавши з кредитних коштів позивача суму в розмірі 18 503,12 грн (у валюті операції), 19 058,21 грн (у валюті карти) та 746,21 грн (комісії) код квитанції 11202463559501; 04.12.2018 провів платіж, списавши з кредитних коштів позивача суму в розмірі 102,00 грн (у валюті операції), 106,08 грн (у валюті карти) та 4,08 грн (комісії) в користь ОСОБА_2 .

       На підставі поданих позивачем 04.12.2018 заяв про повернення незаконно списаних коштів та отримання кредитів, відповідач повернув ОСОБА_1 41758,48 грн, зокрема 04.12.2018 суму в розмірі 22039,13 грн та суму в розмірі 18503,12 грн, як кошти за скасованим платежем, 05.12.2018 суму в розмірі 1216,23 грн, як комісію.

       Однак, в результаті проведених операцій залишок боргу, який рахується за позивачем складає 7805,24 грн та 15000,00 грн, що всього становить 22805,24 грн.

       04.12.2018 ОСОБА_1 звернувся до Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області з повідомленням про вчинення злочину, яке було зареєстроване 05.12.2018 в ЄРДР під № 12018030010004481 за правовою кваліфікацією: ч. 1 ст. 185 КК України.

       У пункті 1.1.5.14 цих Умов та Правил надання банківських послуг банк визначено, що клієнт відповідає за усі операції в повному обсязі, здійснені у підрозділах банку, через пристрої самообслуговування, систему MobileBanking, систему «Приват24» з використанням передбачених цими Умовами засобів його ідентифікації і аутентифікації.

       Відповідно до пунктів 32.1, 32.7 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Банк платника не має права на списання з рахунка платника коштів за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання.

       Як встановлено судом першої інстанції, позивач наступного дня після першого несанкціонованого списання коштів з його рахунку про даний факт повідомив банк, звернувшись безпосередньо у відділення АТ КБ «Приватбанк» по вул. Дружби Народів, 4а, м. Луцьк, Волинська область, з вимогою вчинення дій щодо блокування операцій по картці та повернення коштів. Банк повернув ОСОБА_1 частково кошти в сумі 41758,48 грн, після чого у зв`язку з наявністю залишку боргу, останній звернувся 10.12.2018 із письмовою заявою до банку.

       Крім того, 04.12.2018 року ОСОБА_1 звернувся і до правоохоронних органів з відповідною заявою про вчинення злочину, за якою триває досудове розслідування кримінального провадження.

       Відповідач доказів того, що ОСОБА_1 порушив Умови та Правила надання банківських послуг, своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, АТ КБ «ПриватБанк» суду не надав.

       На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає висновки суду першої інстанції в частині стягнення 22 805,24 грнбезпідставно списаних коштів правильним.

       Доводи АТ КБ «ПриватБанк» про те, що вказані кошти є кредитними та не належать позивачу, спростовуються діями банку по поверненню частини коштів, банк не довів, що позивач втрачав та/або сприяв незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів та при цьому не надав доказів того, що банком було вжито всіх можливих заходів для запобігання порушення прав позивача та їх поновлення.

       Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

       Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

       Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

       Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

       Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення безпідставно списаних коштів.

       Разом з тим, покликаючись на ст. ст. 23, 1167 ЦК України, суд дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди позивачу в сумі 1000 грн, з яким не можна погодитися через невідповідність його нормам чинного законодавства.

       Так, правила ст. 1167 ЦК України регулюють позадоговірні (деліктні) відносини, тоді як у даному випадку спір виник із договірних відносин. Відповідно до ст. 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлене договором або законом. Із складових договору, що містяться в матеріалах справи, не вбачається, що даним договором передбачено стягнення моральної шкоди у випадку порушення умов договору.

       Що стосується положень Закону України «Про захист прав споживачів», на який покликається позивач, то відповідно до статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках передбачених законом.

       Отже рішення суду в частині стягнення 1000,00 грн моральної не відповідає нормам матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

       В іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

       Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 375, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

       Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

       Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 вересня 2019 року в даній справі в частині стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

       В позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення 1000 (однієї тисячі) гривень моральної шкоди відмовити.

       В решті рішення суду залишити без змін.

       Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

       Повний текст постанови складено 05 грудня 2019 року.

       Головуючий

       Судді