Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 758/4663/18

провадження № 61-42524св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Галунько Людмила Іванівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва, у складі судді Войтенко Т. В.,

від 18 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченко М. М., Рубан С. М., від 19 червня

2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Галунько Л. І. при виконанні вироку суду в частині конфіскації майна.

Скарга обґрунтована тим, що в провадженні відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві перебуває виконавче провадження № 3103479, відкрите за вироком суду, яким передбачалася конфіскація майна ОСОБА_1 .

Посилаючись на те, що державний виконавець Галунько Л. І. незаконно вчиняє виконавчі дії, тоді як повинна закінчити виконавче провадження, ОСОБА_1 , просив суд визнати всі дії державного виконавця, спрямовані на виконання вироку суду від 21 квітня 2001 року, неправомірними, визнати бездіяльність державного виконавця неправомірною та зобов`язати державного виконавця закінчити виконавче провадження № 3103479.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та по постанови апеляційного суду

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста Києва

від 19 червня 2018 року, у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 відмовлено. Роз`яснено ОСОБА_1 право звернення до суду з адміністративним позовом в порядку адміністративного судочинства.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що дії державного виконавця із виконання вироку суду в частині конфіскації майна можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства до адміністративного суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Кальною О. П., з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити до належного суду для відкриття провадження у справі та продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 червня

2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 758/4663/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У листопаді 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

03 жовтня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 758/4663/18 передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.

Місцевим судом порушено строк розгляду скарги, безпідставно відмовлено у зупиненні виконавчих дій, що призвело до реалізації його майна.

Вважав, що суд не наділений правом спотворювати норми закону, чітко визначені Законом України «Про виконавче провадження» та ЦПК України, якими регулюється, в тому числі контроль за виконанням судових рішень та передбачено право на оскарження до суду дій чи бездіяльності державного виконавця.

Суди не можуть примушувати сторони вчиняти дії, які не передбачені законодавством, зокрема звертатися із позовом до адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

Суди своїми діями позбавили його права на своєчасний та ефективний судовий захист та помилково визначили підсудність скарги адміністративному суду, при цьому не враховували усталену судову практику щодо розгляду такої категорії скарг на дії (бездіяльність) державного виконавця судом, що видав виконавчий документ.

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на виконанні в відділі державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві перебуває виконавчий лист, виданий за вироком суду від 21 квітня 2001 року відносно ОСОБА_1 та останнім оскаржуються дії та бездіяльність державного виконавця під час виконання вироку, ухваленого в порядку передбаченому КПК України, в частині конфіскації майна.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є

Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня

2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 448 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України.

Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частинами першою, другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У поданій скарзі ОСОБА_1 просив визнатинеправомірними всі дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві, спрямовані на примусове виконання вироку суду від 21 квітня 2001 року, здійснені після 19 серпня 2008 року; визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця та зобов`язати державного виконавця закінчити виконавче провадження № 3103479.

Тобто ОСОБА_1 як сторона виконавчого провадження (боржник) оскаржує законність дій та бездіяльності державного виконавця, пов`язаних з виконанням судового рішення ухваленого за правилами КПК України, та у зв`язку з порушенням, на його думку, державним виконавцем порядку виконання виконавчого документа, виданого за вироком суду в частині конфіскації майна.

Положеннями статті 539 КПК України визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеною нормою не встановлено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні вироку суду. Відсутнє і посилання на можливість такого оскарження за правилами ЦПК України.

Разом з тим частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Ця норма узгоджується з правилами адміністративної юрисдикції, передбаченими пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України згідно з якою юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Оскільки у даному випадку стороною виконавчого провадження (боржником) ОСОБА_1 оскаржуються дії та бездіяльність державного виконавця щодо виконання вироку суду в частині конфіскації майна і законами України не встановлено іншого порядку оскарження цих дій та бездіяльності, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок про застосування норм права викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року у цивільній справі № 586/77/17 (провадження № 14-556цс18).

Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду з урахуванням вимог пункту третього частини шостої статті 403 ЦПК України дійшла висновку про відсутність підстав для направлення справи до Великої Палати Верховного Суду.

Згідно пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки скарга ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця при виконанні вироку суду в частині конфіскації майна не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, як таких, що ухвалені без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів попередніх інстанцій без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

За змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, а тому відсутні підстави для повідомлення ОСОБА_1 та його представника про день, час та місце судового засідання, як про це просив скаржник у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта