Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 761/31128/16-ц

провадження № 61-13132св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Національний музей історії України, Міністерство культури України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну ОСОБА_1 , подану представником адвокатом Панченко Наталією Олександрівною, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 06 квітня 2017 року у складі судді Макаренко І. О. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року у складі колегії суддів: Іванченка М. М., Желепи О. В., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Національного музею історії України, Міністерства культури України про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 17 січня 1995 року по 29 липня 2016 року працювала в Національному музеї історії України на посадах керівника структурних підрозділів науково-фондового відділу музею.

29 липня 2016 року її звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вважала, що її звільнення проведено з порушенням статей 40, 42, 42, 49-2, 49-4, 252 КЗпП України.

Ураховуючи викладене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним наказ про її звільнення від 29 липня 2016 року

№ 136-к, виданий Національним музеєм історії України, поновити її

на посаді завідувача відділом «Декоративно-ужиткове мистецтво» Національного музею історії України з 30 липня 2016 року, стягнути

з Національного музею історії України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 липня 2016 року по день ухвалення рішення

у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, тому її позовні вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення її на роботі є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню, оскільки є похідними та безпосередньо пов`язані з вирішенням судом питання щодо підстав для поновлення позивача на роботі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулось за відсутності порушення трудового законодавства, оскільки роботодавець неодноразово пропонував позивачу вакантні посади на підприємстві, від яких вона відмовилась. Рішення профспілкового комітету про відмову

в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 не містить правового обґрунтування, а тому відповідач з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України мав право звільнити позивача з роботи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1

у особі представника ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу

№ 761/31128/16-ц ізШевченківського районного суду м. Києва.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року вказану справу призначено до розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

07 червня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки суд з власної ініціативи залучив до участі у справі відповідачем Міністерство культури України, хоча позивачем не заявлено до нього вимог у позовній заяві.

Судами попередніх інстанцій безпідставно відхилено доводи позивача щодо порушення роботодавцем норм статті 49-4 КЗпП України щодо проведення організаційних заходів, які мають наслідком наступне вивільнення працівників: відсутність на підприємстві належним чином оформленого рішення про майбутні зміни та повідомлення про заплановані заходи профспілкової організації за три місяці до початку таких заходів.

Доказом такого порушення є лист Національного музею історії України

від 19 квітня 2016 року, в якому генеральним директором Національного музею історії України повідомлено, що наказ про скорочення штату не видавався.

Вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції суперечить правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним в ухвалі від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасниками справи не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із 17 січня 1995 року по 29 липня 2016 року ОСОБА_1 працювала

в Національному музеї історії України на посадах керівника структурних підрозділів науково-фондового відділу музею.

Наказом Міністерства культури України від 27 жовтня 2015 року № 844 затверджено та введено в дію з 26 жовтня 2015 року нову структуру Національного музею історії України (а.с. 25 т. 1).

Наказом Міністерства культури України від 29 грудня 2015 року № 1124 затверджено штатний розпис Національного музею історії України

з 26 жовтня 2015 року (а.с. 28 т. 1).

31 грудня 2015 року наказом Міністерства культури України № 358 введено в дію штатний розпис на 2015 рік, затверджений наказом Міністерства культури України від 29 грудня 2015 року № 1124.

Внаслідок змін у новому штатному розписі виведено деякі категорії посад,

у тому числі посаду завідувача науково-технічного відділу впровадження аудіовізуальної техніки музею, яку займала ОСОБА_1

19 квітня 2016 року ОСОБА_1 вручено попередження за підписом генерального директора Національного музею історії України

Сосновської Т. В., згідно з яким ОСОБА_1 , з урахуванням її кваліфікацію, освіту та досвід роботи, запропоновано посаду провідного зберігача фондів сектору «Декоративно-ужиткове мистецтво» відділу забезпечення фондів науково-дослідного підрозділу. Також надано перелік усіх вакантних посад та зазначено, що у разі незгоди переведення на запропоновану посаду або одну із вакантних посад (відсутність заяви), після закінчення двомісячного терміну, а саме 24 червня 2016 року, трудовий договір буде розірвано відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. У попередженні зазначено, що у разі незгоди переведення на запропоновану посаду або одну із вакантних посад (відсутність заяви) після закінчення двомісячного терміну, а саме 24 червня 2016 року, трудовий договір буде розірвано відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 44 т. 1).

25 травня 2016 року генеральним директором Національного музею історії України Сосновською Т. В. внесені зміни до попередження від 19 квітня 2016 року, згідно з яким ОСОБА_1 продовжено строк для вирішення питання про переведення на іншу вакантну посаду до 25 липня 2016 року.

З указаними змінами ОСОБА_1 . ознайомлено 25 травня 2016 року

(а.с. 45 т. 1).

Відповідно до витягу протоколу зборів профкому первинної профспілкової організації Національного музею історії Українивід 20 липня 2016 року постановлено рішення про відмову генеральному директору Національного музею історії України ОСОБА_3 у наданні згоди на звільнення

члена профспілкового комітету первинної профспілкової організації Національного музею історії УкраїниОСОБА_1

22 липня 2016 року ОСОБА_1 подала заяву на ім`я генерального директора Національного музею історії Українипро бажання зайняти вакантну посаду завідувача філіалу Національного музею історії України- Музею історичних коштовностей України (а.с. 49 т. 1).

Згідно з листом генерального директора Національного музею історії Українивід 25 липня 2016 року № 1616 ОСОБА_1 повідомлено, що вона не відповідає кваліфікаційним вимогам посади завідувача філіалу Національного музею історії України - Музею історичних коштовностей України для її зайняття. У зв`язку з цим Національний музей історії України не зміг погодити відповідне переведення ОСОБА_1 (а.с.50 т. 1).

29 липня 2016 року наказом генерального директора Національного музею історії України Сосновської Т. В. № 136-к ОСОБА_1 , завідувача науково-дослідного відділу «Декоративно-ужиткове мистецтво», звільнено із займаної посади у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скорочення штату працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 23 т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під

час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці,

в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП Українипро наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідач, як роботодавець, виконав свої обов`язки, покладені статтею

49-2 КЗпП України, запропонував усі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам (професії чи спеціальності позивача, іншу роботу), які існують

у Національному музеї історії України. Своєї згоди на переведення на запропоновані посади позивач не надала, а ті, які вона виявила бажання займати, не відповідали її кваліфікаційним вимогам.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не

з мотивів її відмови.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-163цс14.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Таким чином, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (статті 8 Конституції України, статті 3 ЦК України, статтей 1, 213 ЦПК України 2004 року) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

При цьому висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15.

Відповідно до частини першої статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка обґрунтованості рішення профспілкового комітету про відмову

у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 здійснена судами з урахуванням вищенаведених норм матеріального права і правових висновків Верховного Суду України та надано правову оцінку вказаному рішенню у сукупності

з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції,

з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, вказані вимоги закону врахував та дійшов обґрунтованого висновку про те, що при попередженні позивача про наступне звільнення їй було запропоновано всі вакантні посади, наявні у Національному музеї історії України, однак згоди на переведення на іншу посаду вона не надала, тому звільнення проведено з дотриманням вимог трудового законодавства. При цьому рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 не містить правового обґрунтування такої відмови. Разом

з тим вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними, тому не підлягають задоволенню.

Доводи заявника про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України з огляду на те, що їй не були запропоновані всі наявні в музеї посади, зокрема, керівні, колегія суддів також відхиляє, оскільки вказані обставини перевірялися судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі,

були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк