2-7/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

м.Селидове                                                                                        10 лютого 2010 року

                      Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Владимирської І.М., при секретарях Відоновій О.О., Карабут Ю.О., за участю  позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,  розглянувши у відкритому  судовому засіданні в м. Селидово цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ :

          Позивач звернулась до суду з позовною заявою  про стягнення боргу. Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 серпня 1997 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики. Позивач передала, а відповідач прийняла грошові кошти в сумі 3 000 грн. 13.11.1997 року відповідач повернула позивачеві 300 грн., а 13.11.1997 року - 400 грн. 24 травня 1999 року Селидівським міським судом Донецької області було прийнято рішення по справі за позовом позивача до відповідача про стягнення суми боргу, яким позов було задоволено в повному обсязі. За зазначеним рішенням відкрито виконавче провадження, однак борг позивачеві не повернуто. Відповідно до вимог ст.214 ЦК України (в ред.1963 р.) та ст.625 ч.2 ЦК України (в ред.2003р.) боржник, який построчив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Просить стягнути  з відповідача на її користь борг у сумі 4853 грн.(із урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення) та судові витрати.

У  судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги, пославшись у їх обґрунтування на обставини, викладені в позові, та наполягала на їх задоволенні.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнала, просила у його задоволенні відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав в повному обсязі,   вважає, що вимоги позивача про стягнення боргу  необґрунтовані та безпідставні, а крім того, позивач  пропустив строк позивної давнини для звернення до суду. Просить суд в позові відмовити.

     Суд вислухав пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, законодавство, що регулює спірні правовідносини, вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

              В судовому засіданні встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_1 випливають із боргових правовідносин, які виникли між сторонами в 1997 році. Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли боргові зобов»язання, згідно яких позивач передала, а відповідач прийняла грошові кошти в сумі 3 000 грн. Звернувшись до суду з даним позовом позивач вказала, що відповідач своєчасно не повернула їй борг, в зв»язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, при цьому позивач посилається на статті Цивільного кодексу України, які регламентують боргові правовідносини. Згідно рішення Селидівського міського суду Донецької області від 24 травня 1999 року сума боргу (з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення) була стягнута на користь позичальника. Вищезазначене рішення набрало чинності, таким чином, правовідносини, які випливали з договору боргу, рішенням суду були вирішені. Порядок виконання рішення суду регламентується Законом України «Про виконавче провадження» та відповідною главою Цивільно-процесуального кодексу України. Як встановлено в судовому засіданні, згідно листа відділу ДВС Куйбишевського районного управління юстиції м Донецьку від 28.10.2009 року, виконання виконавчого провадження ще триває. Позивач свої позовні вимоги вищезазначеними нормами не обґрунтовує, протягом усього часу розгляду справи судом позивач не змінила предмет та підстави позову відповідно до вимог ст.31 ЦПК України. Згідно вимог ст.11 ЦПК України    суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Враховуючи зазначене, для стягнення заявлених позивачем сум немає підстав.

               За таких обставин , суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі  і в задоволенні позову  слід відмовити.

               Вирішуючи вимоги про стягнення судових витрат, суд прийшов до висновку, що вони не підлягають стягненню з відповідача,оскільки позов не задоволено.

На підставі викладеного і керуючись ст.214 ЦК України (1963 р.), Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст.11, 57, 60,  213-214 ЦПК України суд ,

ВИРІШИВ :

                       В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – відмовити.

         Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано до місцевого  суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

                       Апеляційна скарга на це рішення може бути подана в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Донецької області через місцевий суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя (підпис)