Справа № 462/6060/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2019 року                                                                м.Львів

Залізничний районний суд м.Львова в складі головуючого судді Колодяжного С.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

ОСОБА_1 23.09.2019 року звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (далі - ЛМКП «Львівтеплоенерго») 93270,18 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.05.2018 року по 03.07.2019 року.

Свої позовні вимоги вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 03.02.2005 року працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго», в тому числі з 18.11.2014 року на посаді ізолювальника з термоізоляції п`ятого розряду з обмурівки та теплоізоляції спеціалізованого ремонтно-будівельного цеху. 03.05.2018 року відповідно до наказу №247-к був звільнений з роботи на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 20.02.2019 року, яке набрало законної сили, стягнуто із ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь позивача 37307,61 грн. недоплаченої частини заробітної плати та 43549,86 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. 03.07.2019 року відповідачем було добровільно сплачено позивачу нараховані суми, а тому позивач має право згідно ст.117 КЗпП України на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позивачем подано розрахунок, згідно якого розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 93270,18 грн.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 24.09.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

У вказаний строк представник відповідача ОСОБА_2 подала суду відзив на позовну заяву, який отриманий судом 18.10.2019 року, в якому проти позову заперечує та просить розглядати справу у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 14.11.2019 року постановлено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання представника ЛМКП «Львівтеплоенерго».

Представник позивача 13.11.2019 року подала до суду відповідь на відзив, у якому вказує на безпідставність заперечень відповідача проти позову і просить позов задовольнити.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, дослідивши подані докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, доводи сторін, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність – достатності.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 03.02.2005 року працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго», в тому числі з 18.11.2014 року на посаді ізолювальника з термоізоляції п`ятого розряду з обмурівки та теплоізоляції спеціалізованого ремонтно-будівельного цех, а 03.05.2018 року відповідно до наказу №247-к був звільнений з роботи на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням.

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 20.02.2019 року у цивільній справі №462/239/19 стягнуто із ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі 43549,86 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв?язку із порушенням строків виплати в розмірі 80857,47 грн. Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили. 

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також встановлено, що 03.07.2019 року відповідачем було проведено позивачу оплату заробітної плати відповідно до згаданого вище рішення суду.

Однак, стягнуті відповідно до рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20.02.2019 року у цивільній справі № 462/239/19 суми не включають середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Дослідженням письмових доказів у справі встановлено, що всупереч наведеним вимогам законодавства України відповідач у день звільнення позивача 03.05.2018 року не здійснив з ним усіх розрахунків.

Поряд з цим, відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум належних при звільненні роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

На день звільнення ОСОБА_1 виплату всіх належних  від підприємства сум проведено не було, а своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені у залежність від фінансово-господарської діяльності або наявності коштів у роботодавця.

Ураховуючи встановлені судом обставини, в тому числі факт нездійснення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, та указані вимоги законодавства, суд вважає, що ОСОБА_1 на підставі статті 117 КЗпП України має право на виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто з 04.05.2018 року по 03.07.2019 року.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р (надалі – Порядок).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п. 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Суд встановив, що відповідно до розрахункових листів заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці перед звільненням – березень-квітень 2018 року становить 8235,12 (4415,85 + 3819,27) грн.

Враховуючи, що позивачем було відпрацьовано за березень-квітень 2018 року 204,75 (109,50+95,25) робочих годин, то його середньогодинна заробітна плата складає 40,22 грн. (8235,12 грн. : 204,75 роб.год.).

Отже, середній заробіток, який підлягає виплаті за весь час затримки по день фактичного розрахунку, обчислюється шляхом множення 40,22 грн. (середньогодинної заробітної плати) на кількість робочих годин за весь час затримки.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 19 жовтня 2017 року №224/0/103-17/214 «Про надання роз`яснення» роботодавцям рекомендовано скористатися розрахунком норм тривалості робочого часу на 2018 рік, відповідно до якого при 40-годинному робочому тижні норма тривалості робочого часу за період з 04 травня по 31 грудня 2018 року становить 1331 год.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» норма тривалості робочого часу за період з 01 січня по 03 липня 2019 року становить 988 робочих годин.

Разом кількість робочих годин за весь час затримки розрахунку, тобто починаючи з 04.05.2018 року по 03.07.2019 року становить 2319 робочих годин. Відтак, середній заробіток, який підлягає виплаті за час затримки виплати заробітної плати після звільнення позивача складає 93270,18 грн. (40,22 грн. Х 2319 робочих годин). 

Враховуючи наведене, судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.05.2018 року по 03.07.2019 року в сумі 93270,18 грн. проведено у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, і не спростовано відповідачем. 

Доводи відповідача щодо необхідності застосування принципу співмірності і зменшення розміру середнього заробітку не можуть прийматись до уваги і відхиляються судом з наступних мотивів.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року в справі №761/2451/15-ц закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплату всієї суми, що йому належить; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Крім цього, Верховним Судом у цій справі зазначається, що нормою частини другої статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі позитивного для працівника вирішення судом спору про розміри належних йому сум, роботодавець не звільняється від оплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що підтверджується і правовим висновком Верховного Суду України у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20.02.2019 року у справі №462/239/19 позов ОСОБА_1 було задоволено в повному обсязі та стягнуто 37307,61 грн недорахованої заробітної плати і 43549,86 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв?язку із порушнням строків виплати. Це рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

Відтак, суд вважає, що оскільки вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволено в повному обсязі, тому й підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у суду немає. 

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 93270,18 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 932,70 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені та документально підтверджені останнім витрати, пов`язані з розглядом справи, що становлять 2500 грн. витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розмір цих витрат відповідає критеріям співмірності, визначеним ч.4 ст.137 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 263-265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд –

ухвалив:

Позов задовольнити.

Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 травня 2018 року по 03 липня 2019 року у розмірі 93270,18 грн., без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.

Стягнути із Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 932,70 грн. судового збору та 2500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду, згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України – через Залізничний районний суд м.Львова.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце прживання - АДРЕСА_1 ;

відповідач - Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», код ЄДРПОУ – 05506460, місцезнаходження - 79040, м.Львів, вул. Д.Апостола, буд. 1.

Повний текст рішення складено 02 грудня 2019 року.

Суддя                                                                                         /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя:                С.Ю. Колодяжний