Справа № 2-9/2010

РІШЕННЯ

ІМ’ЯМ УКРАЇНИ

02. 03. 2010 р.                         м. Кам’янка-Дніпровська

    Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області в складі:

    Головуючого                 судді     Петрова В.В.

    при секретарі                     Григор’євій  Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1   до ОСОБА_2 про витребування гаража з чужого незаконного володіння, про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за  участю третьої особи  без самостійних  вимог - Кам’янсько-Дніпровської державної нотаріальної контори Запорізької області

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 на праві приватної власності належить гараж, розташований за адресою: м. Кам’янка-Дніпровська Запорізької області, вул. Набережна, 54, який він купив  у радгоспу «Кам’янка» 29.04.1992 року.  Гараж знаходиться на  землі колишнього радгоспу «Кам’янка». Позивач зазначає, що в цьому гаражі він утримував своє майно: сейф, дві дорожні діжки ємністю 200 літрів кожна, косметична пластмасова парилка, приблизно 15 кг хімікату «Рідоміл», запасні частини від автомобіля марки «Москвич», гумовий прорезинений човен, у нього також були і ключі від гаражу, він ним користувався. В  жовтні 2008 р.  ОСОБА_2 придбала квартиру у ОСОБА_3, розташовану по вул. набережна, 54 в м. Кам’янка-Дніпровська, та самовільно стала користуватися гаражем позивача, утримує в ньому свою машину, здає гараж в оренду, в гаражі ремонтують автомобілі інші люди. Позивач зазначає, що він три рази ходив до ОСОБА_2 з проханням звільнити гараж, однак остання вважає, що вона придбала квартиру разом із гаражем, звільняти його вона не збирається. Звернення позивача до міліції, прокуратури, БТІ підтвердили позивачу, що право власності на гараж від нього нікому не переходило.   Середня  орендна плата за користування гаражем в м. Кам’янка-Дніпровська Запорізької області становить 300 грн. на місяць. За 12 місяців (з листопада 2008 р. по жовтень 2009 року включно) ОСОБА_2, на його думку,  повинна сплатити йому 3600 грн., крім того, за замок, який вона зірвала з воріт гаражу - ще 55 грн.

Крім вимог про стягнення матеріальних збитків, позивач виставляє вимоги про нанесену йому діями відповідача моральну шкоду на суму 5000 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що  протягом тривалого часу з жовтня 2008 р. і по теперішній час відповідач завдавала йому моральних страждань, оскільки не бажала добровільно повернути гараж, самовільно ним користується, розпоряджається ним, як своєю власністю, у ньому працюють з її дозволу інші люди, в гаражі знаходилося майно позивача, доля якого ОСОБА_1 тепер невідома. Зазначає, що переживав і переживає зараз, що він втратив своє майно, а, оскільки він належить до соціальної категорії людей із середнім статком, то для нього втрата гаражу – це важкий удар, він втратив спокій та сон, із-за дій відповідача він змушений ходити по інстанціям для пошуку справедливості.    

Позивач  просить:

1.   Витребувати гараж, розташований по вул. Набережна, 54 у м. Кам’янка-Дніпровська Запорізької області у  відповідачки ОСОБА_2

2.   Стягнути з неї на його користь 3600 грн. матеріальної шкоди за незаконне володіння гаражем у період з листопада 2008 р. до жовтня 2009 р. включно і 55 грн. за замок.

3.   Стягнути з ОСОБА_2  на його користь моральну шкоду 5000 грн.

4.   Стягнути з   ОСОБА_2 на його користь судові витрати: судовий збір в сумі 68 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 120 грн., 200 грн. за отримані послуги адвокату.

    23 листопада 2009  р.  ОСОБА_2 звернулася із зустрічним  позовом до  ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним. В своєму позові вона зазначає, що згідно до рішення виконкому Кам’янсько-Дніпровської міської ради в Запорізькій області  від 19.02.1992 року «за виключенням» було визнане право власності за радгоспом «Кам’янка» Кам’янсько-Дніпровського району на збудований гараж  розміром 6,0 м х 6,1 м в м. Кам’янка-Дніпровська Запорізької області по вул. Набережна, 54. Відповідно до доповіді на виконкомі  районного архітектора цей гараж побудовано за порушенням протипожежних норм і правил, ці обставини вказують на порушення закону при узаконенні нерухомості.  Відповідно до вимог Примірного Статуту  радгоспу, прийнятого Третім Всеколгоспним з’їздом та затвердженого  Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969 р. за № 910, право розпорядження майном належить тільки самому колгоспу. Придбання, продаж майна та інших цінностей проводиться в порядку, встановленому загальними зборами членів радгоспу та на основі діючого законодавства. Договір купівлі-продажу  колгоспом належного йому майна посвідчується нотаріально при наявності довідки правління про балансову вартість та рішення загальних зборів членів колгоспу або уповноваженого на те органу колгоспу про продаж майна. ОСОБА_2 вважає, що, відповідно до Інструкції про порядок вчинення дій держнотконторами зі змінами від 22.03.1982 р.  при посвідченні правочину, стороною у якому є колгоспи, нотаріус перевіряє, чи зареєстрований Статут колгоспу у виконкомі міськради. Вказані вимоги законодавства не знайшли відображення при вчиненні договору купівлі-продажу. Відповідно до Інструкції  про видачу довідок-характеристик на будинковолодіння для пред’явлення до  державних  нотаріальних контор від 07.10.1977 р. підставами, що підтверджують право власності на майно, є документи, вказані в Інструкції про порядок реєстрації в містах та селищах, зареєстровані в бюро технічної  інвентаризації. Відповідно до п. 13 Інструкції про реєстрацію будинків та будинковолодінь і містах та селищах міського типу від 31.01.1966 р. бюро технічної інвентаризації на підставі зібраних документів, а також матеріалів, наданих замовником, складає мотивований висновок про те, чи належить будівля заявнику, та надсилає його виконкому міськради, який виносить відповідне рішення. Після винесення виконкомом  рішення про оформлення права власності на майно, органи комунального господарства, а якщо їх немає, то виконком міськради видає власнику свідоцтво про право власності за встановленою формою, а орган державної реєстрації проводить реєстрацію та видає реєстраційне посвідчення. При укладенні договору купівлі-продажу зазначену норму закону дотримано не було. Відповідач-позивач посилається також на те, що на майно, правовий режим якого підлягає державній реєстрації, зокрема, на об’єкти   нерухомості, право власності виникає в момент реєстрації переходу прав. За цих обставин  немає законних підстав вважати, що було дотримано закон при вчиненні правочину.

    ОСОБА_2 просить суд  визнати договір купівлі-продажу, посвідчений 29.04.1992 р. Кам’янсько-Дніпровською державною нотаріальною конторою в Запорізькій області за р. № 799 -  недійсним.

    В судовому засіданні  ОСОБА_1  свої  позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що  у 1992 році  він придбав гараж  у  радгоспу “Кам’янка”, зареєстрував своє право власності на  нього  у БТІ.  З того часу він  володів  вказаним гаражем,  зберігав у ньому свої речі. Протягом останнього року він рідко  відвідував гараж, бо  через хворобу батьків  доглядав їх. Випадково  йому стало відомо,  що  його гаражем користуються  сторонні люди. Він  під’їхав до ОСОБА_2,  та йому пояснила,  що  придбала  будинок  № 54  кв. 1 по  вул. Набережній  в м. Кам’янка-Дніпровська  разом з гаражем,  відмовилася  звільнити гараж. Після цього він  звернувся до  міліції,  прокуратури,   згодом  був вимушений звертатися до суду. Вважає, що він є законним власником,  ОСОБА_2 незаконно захопила гараж.  ОСОБА_1 також пояснив,  що  в позові  йдеться не про замок, який  ОСОБА_2 збила з  гаражу, а про замок, який він придбав та зберігає вдома для того, щоб згодом повісити його на гараж.  Просить суд повністю задовольнити його позов,  вимоги за зустрічним позовом не визнає.

    Представник  ОСОБА_1  ОСОБА_4  вимоги  ОСОБА_1 підтримала, суду пояснила,  що  її довіритель згідно наданих суду документів є  законним власником гаражу.  ОСОБА_2 незаконно збила замок, заволоділа гаражем та речами, що в ньому перебувають,  таким чином, завдала  ОСОБА_1 матеріальних збитків та моральної шкоди. Вважає  дії ОСОБА_2  протиправними,  вимоги за зустрічним позовом  безпідставними.  

    ОСОБА_2 вимоги ОСОБА_1 не визнала, суду пояснила,  що  на підставі договору довічного утримання від 05. 12. 2008 р. квартира АДРЕСА_1  у її власність.  На  території  домоволодіння  знаходяться сараї та гараж. Попередній власник – ОСОБА_3  пояснив,  що  це майно також  переходить до неї разом з квартирою. Тому вона вважає їх  своєю власністю,  вважає себе добросовісним набувачем, яка на законних підставах володіє нерухомістю.  Документів, що підтверджують її право власності на гараж, надати суду не може, заявляє, що таких документів  у неї немає. ОСОБА_2  зазначила, що гараж в оренду не здавала, договір оренди не укладався.  Речі ОСОБА_1  знаходяться в гаражі,  з того  часу, коли  розпочався спір, вона закрила гараж та більше ним не користується. Зазначає, що про те, що  гараж належить ОСОБА_1, їй стало відомо тільки після його звернення до неї. Вважає вимоги ОСОБА_1  незаконними,  свій позов просить задовольнити.  

    Представник ОСОБА_2 ОСОБА_5  позов ОСОБА_2 підтримав, вважає, що  за радгоспом “Кам’янка”  незаконно було  визнане право  власності на гараж,  що розташований за адресою: м. Кам’янка-Дніпровська, вул. Набережна, 54. В зв’язку з цим не можна вважати законним і договір купівлі-продажу  вказаного гаражу, що    укладений  між  ОСОБА_1 та радгоспом “Кам’янка”29. 04. 1992 року.   Просить  визнати  вказаний договір недійсним,   у позові ОСОБА_1 – відмовити.

Представник  третьої особи - Кам’янсько-Дніпровської державної нотаріальної контори Запорізької області до  судового засідання не з’явився, до суду надійшла заява щодо розгляду справи у відсутність  третьої особи.

Свідок  ОСОБА_3  суду пояснив,  що     він є  колишнім власником   квартири, що   розташована за адресою: Запорізька область, Кам’янсько-Дніпровський  район,  м. Кам’янка-Дніпровська, вул.  Набережна,  54/1. У 2008 році  він уклав з ОСОБА_2 договір довічного утримання, згідно якої передав їй належне йому майно. Свідок пояснив, що  біля квартири   є сараї   та гараж. Він думав, що все це  відноситься до квартири і користувався сараями як своїм майном.  Гаражем він  з часу придбання будинку, а саме -  з 2003 року не користувався, бо не мав від нього ключів.   Про те,  кому належить  гараж він не  знав, ОСОБА_1  там не бачив.

    Вислухавши пояснення сторін, їх представників, свідка, дослідивши матеріали справи, суд щодо позовних вимог ОСОБА_1 приходить до наступного висновку:

    Відповідно до ст. 328 ЦК України  підставами для набуття права власності є договір купівлі-продажу. Згідно до ч. 4 ст.334 ЦК України  право власності на майно, щодо якого потрібна обов’язкова державна реєстрація, виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.  На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Здійснення права власності обумовлюється ч. 1 ст. 319 ЦК України, а саме: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, про що зазначає ч. 1 ст. 321 ЦК України.

         Як вбачається з матеріалів справи, радгосп «Кам’янка» продав, а ОСОБА_1 купив гараж, що знаходиться в м. Кам’янка-Дніпровська по вул. Набережна, 54, розташований на земельній ділянці радгоспу «Кам’янка», гараж  літера «Г» - саманний. Цей договір купівлі-продажу від 29.04.1992 р. було посвідчено  державним нотаріусом Кам’янсько-Дніпровської  державної нотаріальної контори за р. № 799 (а.с. 7-8). Зазначений правоустановчий документ зареєстровано в БТІ 18.06.1992 р. (а.с. 8 – зворот). Частина 1 ст. 182 ЦК України проголошує, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

       Відповідач-позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 в своїх запереченнях посилаються на те, що гараж знаходиться на території місця знаходження її квартири АДРЕСА_2. На підставі розпорядження органу приватизації Кам’янсько-Дніпровської  міської ради від 22.01.1997 р. ОСОБА_6 та ОСОБА_7  було видане  свідоцтво про право власності на житло (а.с. 33). В техпаспорті, окрім інших споруд, значиться і гараж розміром 30,8 кв.м. (а.с. 31-зворот).  Це твердження суд до уваги не приймає з таких підстав: гараж, який просить повернути із чужого незаконного володіння ОСОБА_1,  має розмір 36,6 кв.м.  (6,0 м х 6,1 м), що підтверджується договором (а.с. 7), розрахунком вартості гаражу (а.с. 48). При відчуження ОСОБА_6 свого володіння  при даруванні квартири ОСОБА_3 було відчужено лише квартиру, щодо гаража згадувань в договорі взагалі немає, що підтверджується договором дарування квартири, посвідченим 01.04.2003 р. приватним нотаріусом ОСОБА_8 за р. № 506 (а.с 34)

    Крім  того,  на вимогу Кам’янсько-Дніпровського міжрайонного прокурора від 17.08.2009 р. було проведено перевірку Орендного підприємства Запорізького міжміського БТІ 08.09.2009 р. щодо  порушення вимог Інструкції «Про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна» під час проведення інвентаризаційних робіт об’єктів нерухомості за адресою: м. Кам’янка-Дніпровська, вул. Набережна, 54. Перевіркою було встановлено,  що техніком  виробничої групи № 2 ОСОБА_9 31.10.2008 р. було здійснено вихід на квартиру № 1 за цією адресою за заявою ОСОБА_3 для проведення реєстрації та видачі витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно. На об’єкті був присутній замовник ОСОБА_3, власників квартири № 2 на ділянці не було. Для складання  техпаспорту  на квартиру у двохквартирному житловому будинку необхідне проведення зйомки плану земельної ділянки. Доступ при інвентаризації було надано до всіх будівель, крім гаражу, обстеження якого проведено не було з причини відсутності доступу до нього.  Інженер-контролер ОСОБА_10 доповіла, що нею були вивчені документи, що посвідчують права на нерухомість, розташовану  за адресою: м. Кам’янка-Дніпровська Запорізької області, вул. Набережна, 54. Було встановлено, що право власності на квартиру № 1 в цьому будинку зареєстроване за ОСОБА_2, на квартиру № 2 – ОСОБА_11, на гараж – за ОСОБА_1, що підтверджується протоколом тимчасової комісії службової перевірки ОП Запорізького ММБТІ (а.с. 9-10).  Кам’янсько-Дніпровською міжрайонною прокуратурою 08.09.2009 р. повідомлено ОСОБА_1 про результати перевірки, копія цього листа є в матеріалах справи (а.с. 11).

    Стаття 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав та інтересів судом обумовлюється ст. 16 ЦК України. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами  захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення;  відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

  Щодо стягнення матеріальної шкоди з відповідача-позивача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, суд вважає цю частину позовних вимог вирішити таким чином: необхідно стягнути суму, витрачену на оплату послуг за надання юридичної консультації 200 грн., які підтверджуються квитанцією № 4187 від 03.11.2009 р. (а.с. 13).

В стягненні  відшкодування в сумі 55 грн. за замок, який, як зазначає   ОСОБА_1, він придбав для того, щоб після вирішення спору  повісити на гараж,  що він підтверджує наданим товарним чеком (а.с. 13), суд цю суму не  вважає за необхідне стягувати з ОСОБА_2, оскільки  з пояснень ОСОБА_1 видно,  що  ця сума не відноситься до  матеріальної  шкоди. Згідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.  Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

З цих же підстав суд відмовляє у стягненні вартості сейфу 80 руб., які позивач-відповідач ОСОБА_1 підтверджує наданою квитанцією № 50  від 01.11.1991 р. (а.с. 45). Ця квитанція  не має печатки, найменування установи, крім того, сума, зазначена на ній, виражається в карбованцях. Згідно до ст. 99 Конституції України національною грошовою одиницею є гривня.  Стаття 524 ЦК України зазначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.   В силу ст. 60 ЦПК України к ожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.  Це регламентується ст. 22 ЦК України.  

Стаття 1212 ЦК України зазначає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї статті застосовуються також до вимог про  витребування майна власником із чужого незаконного володіння; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. за № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" встановлює, що при розгляді судом позову про витребування власником свого майна слід враховувати, що  власник у будь-якому випадку має право вимагати повернення (віндикація) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, безоплатно набутого володільцем від особи, яка не мала права його відчужувати. Посилання відповідачки ОСОБА_2 на те, що  вона придбала квартиру разом із гаражем, безпідставні. ОСОБА_3  відчужував  лише квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується договором довічного  утримання від 05.12.2008 р., посвідченим приватним  нотаріусом ОСОБА_12  за р. № 3732 (а.с. 35).

В силу ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Позивач-відповідач  ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 3600 грн. в якості орендної плати. Частина 1 ст. 1214 ЦК України встановлює, що особа , яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Однак ОСОБА_1 нічим не доведено розмір орендної плати в місяць за оренду гаража на території м.  Кам’янка-Дніпровська Запорізької області.  

Власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним, що обумовлюється ст. 390 ЦК України.

Розмір доходів ОСОБА_2 від  незаконного використання його гаража ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_4 доведений не був. С таття 60 ЦПК України покладає обов’язок доказування обставин, на які покладається сторона, як   на підставу своїх вимог і заперечень, на цю ж сторону. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.  Тому в цій частині вимог щодо стягнення з ОСОБА_2 3600 грн. орендної плати суд вважає за необхідне відмовити.

Стаття 400 ЦК України зазначає, що недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Стаття 387 ЦК України надає власнику витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Тому суд вважає,  що  позовні  вимоги в частині витребування майна ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння слід задовольнити.

Щодо частини вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2  5000 грн. моральної шкоди, оцінивши всі обставини справи, суд дійшов такого висновку:

Стаття 23 ЦК України надає особі  право  на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає  у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.  Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.  Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

      Пункт 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. за № 4  роз’яснює, що під  моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв'язку з порушенням права власності.

Відповідно до абз. 2 п. 5 цієї постанови  відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Матеріалами  справи підтверджується, що позивачу-відповідачу ОСОБА_1 довелося застосовувати різні способи захисту свого права власності, такі як звернення до прокуратури з заявою  в липні 2009 р. (а.с.11). Крім того, факт звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з питанням про врегулювання спору знайшов своє підтвердження в судовому  засіданні:   ОСОБА_2 визнала той факт, що ОСОБА_1 приходив до неї з вимогою про повернення його гаража, але вона йому відмовила в цьому. Згідно до ч. 2 ст. 61 ЦПК України обставини, що були визнані сторонами у справі, не підлягають доказуванню.  

Абзац 1 п. 9 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. за № 4   встановлює, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.  Оцінивши всі докази в сукупності, суд вважає, що на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 1000 грн. моральної шкоди з урахуванням тривалості порушення права власності (з жовтня 2008 р.), що також було визнано ОСОБА_2 при написанні заперечень (а.с. 29). ОСОБА_2 вважає себе добросовісним набувачем майна, однак вона не підпадає під категорію таких осіб, оскільки відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.  ОСОБА_2 придбала лише квартиру АДРЕСА_2. Гараж вона зайняла самовільно, після звернень до неї ОСОБА_1 вона була обізнана про те, що є особа, право власності якої на гараж  підтверджено документально. Тому твердження про те, що вона є добросовісним набувачем, суд до уваги не приймає і розцінює це як спосіб зберегти за собою право безкоштовного користування чужим майном.

    ОСОБА_2 в зустрічному позові до ОСОБА_1 просить визнати договір купівлі-продажу майна від 29.04.1992 р. недійсним. При цьому вона посилається на те, що право власності на гараж було  визнано незаконно, що були порушені пожежні вимоги та право власності визнано в порядку виключення. Однак питання про визнання рішення виконавчого комітету  Кам’янсько-Дніпровської міської ради від 19.02.1992 р. за № 18 (а.с. 12), а також про визнання незаконною здійснену реєстрацію в органах БТІ (а.с. 8 - зворот)  вона не ставить. Згідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Згідно до   ст. 393 ЦК України п равовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.  На час винесення рішення про визнання права власності на гараж за радгоспом «Кам’янка» 19.02.1992 р. ОСОБА_2 не була власником квартири АДРЕСА_2, яку вона придбала лише 05.12.2008 р., тобто через більше, ніж 16 років.

Підставою недійсності правочину, згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України,  є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.  Відповідач-позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 просять визнати правочин недійсним, але не уточнюють, які правові наслідки повинні слідувати за цим визнанням.

Абзац 5 п. 5 Постанови  Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року за №  9 зазначає, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Пункт 17 цієї ж постанови Пленуму роз’яснює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Абзац 1 п. 26 Постанови визначає,  що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину, до яких ОСОБА_2 не належить.  Нею та її представником ОСОБА_5 не доведено, що укладенням договору від 29.04.1992 р. було порушено права ОСОБА_2 Доказів неправомірності дій нотаріуса під час посвідчення угоди суду не надано.

    Дослідивши всі докази, оцінивши їх в сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1   про витребування гаража з чужого незаконного володіння, про стягнення матеріальної та моральної шкоди необхідно задовольнити частково на суму 1000 грн. моральної шкоди та 200 грн. за оплату послуг адвоката,  в решті позову суд вважає за необхідне відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним необхідно відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково а у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено повністю, тому відповідно до ст. 88 ЦПК України,  з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення ведення справи в суді в сумі 120 грн., які були ним сплачені при поданні позову (а.с. 1, 3).

Керуючись ст. ст. 11, 35, 58, 60, 61, 88 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 22, 23, 182 ч. 1, 203, 215 ч. 1,227,  317, 319 ч. 1, 321 ч. 1, 328, 330, 334 ч. 4,  387, 388, 390, 393, 400, 1212, 1213 ч. 1, 1214 ч. 1 ЦК України,  ст. 99 Конституції України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. за № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", Постановою Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. за № 4, Постановою  Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року за №  9, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування гаража з чужого незаконного володіння, про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити  частково.

Витребувати гараж, розташований по вул. Набережна, 54 у м. Кам’янка-Дніпровська Запорізької області  з незаконного володіння ОСОБА_2.

    Стягнути з ОСОБА_2, 21. 11. ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, який проживає за адресою:    ІНФОРМАЦІЯ_4,  моральну шкоду в сумі 1000  ( одну тисячу) грн., судові витрати:  судовий збір в сумі 51 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 120 грн., 200 грн. за отримання юридичної допомоги.

    В решті  позову – відмовити.

Позовні  вимоги  ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за  участю третьої особи  без самостійних  вимог - Кам’янсько-Дніпровської державної нотаріальної контори Запорізької області - залишити без задоволення в повному обсязі.

Заяву про оскарження рішення суду може бути подано до Запорізького апеляційного суду через Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області  протягом десяти днів з дня його проголошення.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Запорізького апеляційного суду через Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області  протягом двадцяти днів з дня подання заяви про оскарження рішення.

Суддя                     підпис

З оригіналом згідно:

Суддя                     В. В. Петров