ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

25 березня 2024 року                                                                                Справа № 160/25421/23

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучугурна Н.В. (м. Дніпро, вул. Академіка Чекмарьова, 5), перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною вимоги та зобов`язання вчинити певні,

ВСТАНОВИВ:

03.10.2023 позивач звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить суд:

- визнати протиправними нарахування та скасувати податкову вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску № Ф- 438511-53 від 25.01.2022 на суму 17 857,84 грн, визнати неправомірною (протиправним) інші можливі суми нарахування та боргу (недоїмки) з дати реєстрації як фізичної самозайнятої особи; вийти суд за межі позовних вимог для повного захисту позивача від протиправних дій відповідача;

- зобов`язати відповідача відкоригувати в картці платника податків помилково та незаконно нарахований борг по ЄСВ шляхом списання та видалення із ІКП нарахованих сум наведених в позові у розмірі 17 857,84 грн; відкликати по цим сумам вимогу з виконавчої служби НВДВС Дніпропетровської області; заборонити в подальшому нарахування та відображати в ІКП протиправних сум по ЄСВ згідно закону; визнати дії відповідача також протиправними посилання на якусь там програму є на погляд позивача хибними та не відповідають прямим нормам основного закону; винести окрему ухвалу до ДФС України по обставинам порушення прав позивача для відповідного реагування на місцях;

- зобов`язати зняти позивача з обліку як по сплаті ЄСВ, так і як самозайняту особу (з огляду, що жодного обов`язку при наведених обставинах в позові ставати на такий облік у 2011 році у нього не було, на той час він був найманим працівником і групі інвалідності та пенсіонером);

- заборонити відповідачу та його структурним підрозділам та філіалам нараховувати та стягувати з позивача ЄСВ з дати постановки його на облік як самозайнятої особи-пенсіонера (при відсутності доходу від цієї діяльності по факту нуль по цей час та її не вів та не веде), грошових коштів крім пенсії не має, діяльність адвоката (юридичної або іншої не веде та не вів про це не раз наголошував ) по цей час не веде, від неї доходів не мав та не має, наголошує в котрий раз;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області зняти позивача як інваліда 3 групи, пенсіонера та отримує пенсію по інвалідності, з обліку по сплаті ЄСВ згідно його звернень та заяв, платити його не зобов`язаний в силу закону та доходів нуль від діяльності, яку не вів та не веде;

- відшкодувати моральну шкоду, зобов`язати відповідача принести позивачу письмові вибачення за порушення його прав або вирішити це питання судом на свій розсуд.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною вимогу та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 01.02.2024 у справі № 160/25421/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив; ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року про повернення позовної заяви у справі № 160/25421/23 скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності судді Наталії Турлакової, розпорядженням в. о. керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 №120д, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 160/25421/23.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 160/25421/23 передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Перевіривши матеріали позовної заяви, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України, здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій.

Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

Відповідно до ч.2 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Позовну заяву подано від імені ОСОБА_1 , однак документів на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності цієї особи до матеріалів позовної заяви не долучено (копія паспорту чи іншого документу, що посвідчує особу позивача), у зв`язку з чим, у суду відсутня можливість ідентифікувати особу підписанта поданого адміністративного позову та з`ясувати факт наявності в нього адміністративної процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

За наведених обставин, позивачеві слід надати завірену належним чином копію документа на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності позивача (документ, що посвідчує особу позивача) та його копії відповідно до кількості учасників справи, оскільки відповідно до ч.1 ст.161 КАС України до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.3 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн.

Частиною 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» установлено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Як видно з матеріалів позовної заяви, позивач заявляє вимогу майнового характеру, яка полягає у визнанні протиправною та скасування податкової вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску № Ф- 438511-53 від 25.01.2022 на суму 17 857,84 грн та чотири позовні вимоги немайнового характеру, які полягають у:

- зобов`язанні відповідача відкоригувати в картці платника податків помилково та незаконно нарахований борг по ЄСВ шляхом списання та видалення із ІКП нарахованих сум наведених в позові у розмірі 17 857,84 грн; відкликати по цим сумам вимогу з виконавчої служби НВДВС Дніпропетровської області; заборонити в подальшому нарахування та відображати в ІКП протиправних сум по ЄСВ згідно закону; визнати дії відповідача також протиправними посилання на якусь там програму є на погляд позивача хибними та не відповідають прямим нормам основного закону; винести окрему ухвалу до ДФС України по обставинам порушення прав позивача для відповідного реагування на місцях;

- зобов`язанні зняти позивача з обліку як по сплаті ЄСВ, так і як самозайняту особу (з огляду, що жодного обов`язку при наведених обставинах в позові ставати на такий облік у 2011 році у нього не було на той час, він був найманим працівником і групі інвалідності та пенсіонером) та зобов`язанні Головне управління ДПС у Дніпропетровській області зняти позивача як інваліда 3 групи, пенсіонера та отримує пенсію по інвалідності, з обліку по сплаті ЄСВ згідно його звернень та заяв, платити його не зобов`язаний в силу закону та доходів нуль від діяльності, яку не вів та не веде;

- забороні відповідачу та його структурним підрозділам та філіалам нараховувати та стягувати з позивача ЄСВ з дати постановки його на облік як самозайнятої особи-пенсіонера (при відсутності доходу від цієї діяльності по факту нуль по цей час та її не вів та не веде), грошових коштів крім пенсії не має, діяльність адвоката (юридичної або іншої не веде та не вів про це не раз наголошував ) по цей час не веде, від неї доходів не мав та не має, наголошує в котрий раз;

- відшкодуванні моральної шкоди, зобов`язавши відповідача принести позивачу письмові вибачення за порушення його прав або вирішити це питання судом на свій розсуд.

Розміри ставок судового збору визначені у ст.4 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою, за подання до адміністративного суду: адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на заявлені позовні вимоги суд зазначає, що за подачу позову у цій справі позивач повинен був оплатити судовий збір у сумі 5368,00 грн (4294,40 (за чотири вимоги немайнового характеру) + 1073,60 грн (за вимогу майнового характеру)).

Судом установлено, що судовий збір позивачем не сплачено.

Водночас, до позовної заяви ОСОБА_1 подано клопотання про повне звільнення від сплати судового збору в порядку ст. 133 КАС України, ст. 8 Закону України «Про судовий збір». У цьому клопотанні позивач посилається на тяжкий майновий стан, вказуючи, що отримує пенсію по інвалідності з 2002 року у невеликому розмірі, яка є єдиним джерелом для життя.

Позивачем до матеріалів позову долучено довідку про доходи № 1530 8756 4954 1578 від 20.06.2023 за період з січня 2017 року по грудень 2022 року, відповідно до якої ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності, загальний розмір якої за зазначений період складає 136065,17 грн. Також позивачем надано витяг з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 15.05.2023.

Розглянувши клопотання позивача, враховуючи наведені у ньому підстави, а також дослідивши долучені до нього докази на підтвердження майнового стану у 2017-2022 роках, суд зазначає про таке.

Сплата судового збору за подання адміністративного позову, в силу положень частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, є процесуальним обов`язком сторони, що звертається до суду з позовом.

Суд зазначає, що обов`язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. При цьому, судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов`язків, передбачених законами України, у зв`язку з чим, безпідставне звільнення від його сплати окремих осіб може свідчити про надання одній із сторін незаконної переваги перед іншою.

Згідно з ч. 2 ст. 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовані статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, згідно з ч.1 ст.77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

При цьому, судові витрати – це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв`язку з цим, при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані із судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України №3674-VІ «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Приписами статті 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

При цьому положення Закону України «Про судовий збір» кореспондуються з положеннями статті 2 КАС України, якими розкривається зміст однієї із засад адміністративного судочинства, а саме, рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Так, згідно з приписами вказаної статті усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, всі учасники процесу є рівними при здійсненні своїх прав та обов`язків, в тому числі у питанні необхідності сплати судового збору.

Стаття 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.

Однак, з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, податкова декларація про доходи тощо). Наведення доводів, обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.

У розумінні приписів статті 8 Закону України «Про судовий збір» відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин. При цьому, скаржник має довести існування фінансових труднощів.

Як зазначено вище, позивач надав до суду довідку про доходи № 1530 8756 4954 1578 від 20.06.2023, видану органами пенсійного фонду, за період з січня 2017 року по грудень 2022 року.

З цієї довідки суд установив, що за 2022 рік, який є роком, що передує зверненню до суду з цим позовом, позивач отримав пенсію у сумі 25420,00 грн.

Враховуючи суму судового збору, яку має сплатити позивач за подачу цього позову до суду, яка складає 5368,00 грн, суд зазначає, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній 2022 рік (5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній 2022 рік складає 1271,00 грн = 25420,00 грн х 5%).

Так, позивач приєднав до позовної заяви копію, виданого йому свідоцтва від 21.03.2011 №2275 про право на заняття адвокатською діяльністю.

Поряд з цим, відомості від 15.05.2023 №0408-23-02962 з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 15.05.2023, які надані до суду, свідчать про відсутність у позивача доходів у 2022 році.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про зменшення суми судового збору за подачу цього позову до суду до суми 1271,00 грн.

Таким чином, клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору підлягає частковому задоволенню.

За таких обставин, позивачу слід надати документ про сплату судового збору за подання до суду цього позову у розмірі 1271,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС).

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), як зазначено в його преамбулі, є нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з абзацами четвертим - шостим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку (абзаци восьмий, дев`ятий частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI).

За змістом преамбули Закону №2464-VI цей Закон може, зокрема, встановлювати особливості адміністративної процедури досудового врегулювання спорів, але не може визначати порядок судового оскарження з порушенням гарантій платника єдиного внеску.

Закон №2464-VI не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для оскарження до суду вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску.

Платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС, а не статтею 25 Закону №2464-VI.

Такий висновок щодо строку звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску зроблено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 25.02.2021 у справі №580/3469/19.

При цьому, незважаючи на те, що судом сформульовано у цій постанові правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску після застосування процедури адміністративного оскарження вимоги, це не змінює підхід до застосування строку звернення до суду з позовами у такій категорії справ і у випадку, якщо вимога не була оскаржена в адміністративному порядку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.03.2021 у справі №640/9172/20.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено законом з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.

Чинне законодавство України, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17рп/2011 визнано, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційних прав на судовий захист і доступ до правосуддя.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Суд зазначає, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Так, позивач просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску № Ф- 438511-53 від 25.01.2022 на суму 17 857,84 грн.

Водночас позовна заява подана до суду 29.09.2023 засобами поштового зв`язку від 29.09.2023, тобто, з пропуском, установленого законом строку звернення до суду.

Частиною 6 статті 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Згідно з ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З заявою про поновлення пропущеного процесуального строку для подачі цієї позовної заяви позивач до суду не звертався.

Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

За таких обставин, позивач має надати до суду докази звернення до суду в межах строків, установлених ст.122 КАС України, або подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з належним обґрунтуванням поважності причин пропуску строку та відповідними доказами.

Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам, установленим статтями 160, 161 КАС України, тому згідно із частиною 1 ст.169 цього Кодексу, вона підлягає залишенню без руху, з наданням позивачу строку на усунення вказаних недоліків.

Згідно з ч.2 ст.169 КАС України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Відповідно до ч.3 ст.169 КАС України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 121-123, 160, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задовольнити частково.

Зменшити суму судового збору за подачу цього позову до суду до суми 1271,00 грн.

Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною вимоги та зобов`язання вчинити певні.

Встановити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в описовій частині ухвали, з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно направити на адресу позивача.

Роз`яснити позивачу, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.293 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Ухвала про залишення позовної заяви без руху в самостійному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя                                                                                                       Н.В. Кучугурна