Дата документу 26.03.2024 Справа № 333/4779/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 333/4779/20 Головуючий у І інстанції: Піх Ю.Р.

Пр. № 22-ц/807/578/24                              Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року        м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючої      Кочеткової І.В.,

суддів:         Бєлки В.Ю.,

        Дашковської А.В.,

секретар Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта» в особі Запорізької дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Турчинського Максима Ігорьовича на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:        

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який у подальшому уточнювала, до АТ «Укрпошта» в особі Запорізької дирекції АТ «Укрпошта» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. В обґрунтування позову зазначала, що у вересні 2008 року її прийнято на роботу оператором поштового зв`язку третього класу  в АТ «Укрпошта», у подальшому здійснювались її переводи на інші посади з присвоєнням вищої класності посад. Наказом № 213-к від 27.01.2016 її переведено оператором поштового зв`язку першого класу відділення потового зв`язку Запоріжжя-5. Наказом № 2423-к від 31.07.2020 оператора поштового зв`язку першого зв`язку першого класу ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності (штату) працівників.

Позивач вважає цей наказ незаконним та безпідставним, прийнятим з порушенням вимог трудового законодавства.

Так, ОСОБА_1 стверджувала, що оптимізація в організації роботи та чисельності працівників АТ «Укрпошта» фактично не відбувалась, її звільнення здійснювалось із порушенням вимог трудового законодавства, оскільки фактично підприємство «Укрпошта» постійно має потребу у працівниках. Саме звільнення є упередженим актом керівництва для звільнення окремих працівників, які не погоджувались звільнятися за власним бажанням, та є свавіллям з боку керівництва підприємства.

Зокрема зазначала, що у грудні 2019 року керівництво підприємства запропонувало їй писати заяву про звільнення за власним бажанням, однак вона відмовилась, після чого керівництво почало вчиняти незаконні дії з метою примусити її звільнитися з роботи, зокрема, видавались незаконні накази (наказ від 10.12.2019, наказ від 02.01.2020) про переведення її на роботу в іншу місцевість на інші відділення підприємства, що створювало незручності в організації її праці, в зазначений період надавались незаконні доручення та усні розпорядження.

За словами ОСОБА_1 , керівництво вчиняло незаконний вплив на працівників підприємства. На зазначені дії працівники неодноразово направляли колективні звернення та індивідуальні доповідні (службові) записки про порушення умов праці та не виконання обов`язків роботодавця з вимогою вжити заходи до посадових осіб. Також в період перебування її в трудових відносинах з відповідачем посадові особи роботодавця вчиняли спроби незаконного притягнення позивача до матеріальної відповідальності за нестачу матеріальних цінностей, які буди допущені з провини посадових осіб (начальника ВПЗ-5).

Оскільки на підприємстві склались вкрай несприятливі умови для перебування ОСОБА_1 на роботі, позивач вважає втіленим план щодо її звільнення з прихованням дійсних причин у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Також ОСОБА_1 зазначала, що з формальних причин в період попередження про наступне звільнення їй було запропоновано посади іншої категорії та характеру праці (листоноша, сортувальник, начальник), та роботу в іншій місцевості (за межами міста Запоріжжя, в якому вона проживає), що є порушенням трудових прав громадян.

Погодження її звільнення з профспілковим комітетом позивач вважає проведеним формалізовано без участі працівників, яких попереджено про вивільнення, без з`ясування дійсних намірів роботодавця, з порушенням трудових прав.

Оскільки позивач не погодилась зі своїм звільненням, вона направила на поштову адресу роботодавця відповідні заяви.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просила суд: скасувати наказ № 2423-к від 31.07.2020 про звільнення оператора поштового зв`язку першого класу ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності (штату) працівників; поновити її на посаді оператора поштового зв`язку першого класу відділення поштового зв`язку Запоріжжя-5; стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 256168,64 грн (8005,27 грн х 32 міс). Судові витрати просила покласти на відповідача.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що у відповідача відбулося скорочення штатної чисельності працівників, вивільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, від всіх запропонованих вакантних посад остання відмовилася, а доводи про упереджене ставлення адміністрації до неї не знайшли свого підтвердження у суді.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Турчинського М.І. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на порушення відповідачем положень закону щодо врахування її переважного права залишитись на роботі. Вважає неналежним доказом надану відповідачем порівняльну таблицю про виробничу кваліфікацію та здібності працівників, адже, на думку скаржниці, її складено з порушенням ст. 42 КЗпП України.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу АТ «Укрпошта» заперечує проти її доводів, просить залишити скаргу без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року – без змін.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 10 січня 2024 року постану апеляційного суду скасовано з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Турчинський М.І. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, представник відповідача ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представників позивача та відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином попереджена про звільнення, отже, роботодавець дотримався вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України щодо персонального попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше, ніж за два місяці і їй було запропоновано надати згоду на переведення на інші посади, однак згоди на зайняття цих посад ОСОБА_1 не надала.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18 (провадження № 61-4367св20) вказував, що законодавством не встановлена заборона для роботодавця ознайомлювати працівника, посада якого скорочується, із усіма вакантними посадами на підприємстві, як і не встановлено жодного обмеження для працівника претендувати на будь-яку вакантну посаду, яку він має бажання обіймати. При цьому бажання працівника бути переведеним на певну посаду не встановлює жодного обов`язку щодо переведення такого працівника на обрану ним посаду, у разі невідповідності кваліфікації такого працівника до обраної посади.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048 цс 15.

Верховний Суд України у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 зробив висновок про те, що, оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Так, суд першої інстанції встановив і це підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , 1954 року народження,  перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 25.09.2008 : спершу працювала оператором поштового зв`язку третього класу в АТ «Укрпошта», у подальшому підприємство здійснювало її переводи на інші посади з присвоєнням вищої класності посад, що підтверджено копією трудової книжки (а.с. 15-16, зворот).

Наказом № 213-к від 27.01.2016 ОСОБА_1 переведено оператором поштового зв`язку першого класу відділення потового зв`язку Запоріжжя-5.

Згідно з наказом ЗД АТ «Укрпошта» від 21.05.2020 №1054 «Про скорочення посад Запорізької дирекції АТ «Укрпошта», директор ОСОБА_3 видала наказ про те, що з метою оптимізації чисельності дирекції та згідно з проведеним розрахунком чисельності штату за підсумками роботи 2019 року: з 01.08.2020 скоротити низку посад, у тому числі посаду оператора поштового зв`язку ВПЗ Запоріжжя 5 (а.с. 74-75).

У порівняльній таблиці з переліком осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, або щодо яких встановлені обмеження на звільнення, складеної начальником ВПЗ Запоріжжя 5, ОСОБА_1 не зазначена (а.с. 76-77).

Наказом від 27.05.2020 №1562-к «Про скорочення чисельності штату» передбачено, що його видано з метою оптимізації чисельності дирекції та згідно з проведеним розрахунком чисельності штату за підсумками роботи 2019 року, на підставі наказу ЗД АТ «Укрпошта» від 21.05.2020 №1054 «Про скорочення посад Запорізької дирекції АТ «Укрпошта», директор ОСОБА_3 видав наказ про попередження про звільнення з роботи за скороченням штату (ст. 40 ч. 1 КЗпП України) з 31.07.2020 працівників Запорізької дирекції АТ «Укрпошта: ОСОБА_1 оператора ПЗ І класу ВПЗ Запоріжжя 5 (а.с. 78-79).

Повідомленням відповідача про скорочення штату працівників від 28.05.2020 ОСОБА_1 попереджено про те, що посада, яку вона займає, підлягає скороченню відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, їй запропоновано переведення на посади: сортувальника ПВ та ВД в ВПЗ Запоріжжя 4 (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 21 (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 32 (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 83 (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 89 (м. Запоріжжя); оператора ПЗ ВПЗ Балабине (Запорізький район); листоноша ВПЗ Вільнянськ 2 (Вільнянський район); оператора ПЗ ДО КПД (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ м. Білозірка 1 (К-Дніпровський район).

ОСОБА_1 ознайомлена з цим повідомленням 28.05.2020 (арк. справи 82-83).

Напередодні звільнення у повідомленням про скорочення штату працівників від 27.07.2020, ОСОБА_1 запропоновано посади: листоноші ВПЗ Запоріжжя 21(0,7) 32(0,9), 63(0.9), 67, 71, 89, 96 Балабине; оператора поштового зв`язку ДО та КПД ВПЗ Запоріжжя 41, 50, 95, 104, 107 Біленьке; сортувальник ЦОП, у якому позивач зазначила, що не згодна із запропонованими посадами (а.с. 84).

Отже, ОСОБА_1 були запропоновані всі наявні на підприємстві вакантні посади, проте остання відмовилася від переведення на ці посади.

Згідно з протоколом засідання первинної профспілкової організації ЗД ПАТ «Укрпошта» № 135 від 27.07.2020, профспілковий організація надала дозвіл на звільнення в т.ч. ОСОБА_1 , з 31.07.2020 на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення чисельності штату) (а.с. 85).

Наказом відповідача № 2423-к від 31.07.2020 оператора поштового зв`язку першого зв`язку першого класу ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності (штату) працівників (а.с. 16, зворот).

Із витягу з вказаного наказу видно, що підставою для його видання є: наказ №1562-к від 27.05.2020, згода профспілкового комітету, витяг з протоколу №135 від 27.07.2020. (а.с. 88).

Згідно з актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ЗП14297/314/АВ від 03.09.2020, складеним головним інспектором праці Державної служби України з питань праці Головного управління Держпраці у Запорізькій області Стрілець А.А., за результатами перевірки Запорізької дирекції АТ «Укрпошта» з додержання вимог законодавства про працю в частині дотримання процедури звільнення працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності (штату) відсутні порушення чинного законодавства про працю (а.с. 94-98).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач належним чином виконав приписи частини другої статті 40 КЗпП України, а ненадання згоди ОСОБА_1 на переведення на жодну із запропонованих їй посад свідчить, що при звільненні позивача відповідач не допустив будь-яких порушень її прав.

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Матеріалами справи підтверджено, що профспілкова організація надала свій дозвіл на звільнення позивача, оформлений протоколом, а доводи ОСОБА_1 про незаконність такого засідання профспілки є необґрунтованими.

Серед іншого, скаржниця посилалась на порушення роботодавцем положень ч. 2 ст. 42 КЗпП України.

Так, відповідно до положень ст. 42 КЗпП України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Так, ОСОБА_1 наполягає на застосуванні пункту 2 статті 42 КЗпП із переліком осіб, які мають переважне право залишення на роботі, що застосовується роботодавцем в разі рівних умов продуктивності праці і кваліфікації скорочуваних працівників, проте не надала суду належних доказів її належності до жодної з категорій осіб відповідно д цього переліку.

Колегія суддів зауважує, що у цьому випадку роботодавець застосував першу частину цієї статті, віддавши перевагу працівникам з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці.

Разом з тим, більшість доводів апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, а тому колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Інші доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки.

Доводи апеляційної скарги про те, що фактично у відповідача не було скорочення чисельності штату працівників, а її звільнення викликано бажання адміністрації позбутися небажаного працівника, є неспроможними.

Факт скорочення чисельності штату працівників підтверджується штатними розписами підприємства станом на 31.07.2020 та на 01.08.2020, із яких видно, що кількість штатних одиниць скоротилася з 41,5 до 38,5 одиниць.

Посилання ОСОБА_1 на порушення відповідачем трудового законодавства протягом всього часу її роботи на підприємстві, незаконне переведення її на іншу роботу, упереджене ставлення до неї, належними і допустимими доказами не підтверджено.

Доводи апеляційної скарги про те, що при звільнення ОСОБА_1 не були запропоновані всі наявні посади, є неспроможними і спростовуються зібраними у справі письмовими доказами. Як видно із довідки АТ «Укрпошта», виданої на запит апеляційного суду на виконання вказівки Верховного Суду, станом на 31.07.2020 у автоматизованій системі товариства обліковувалися 17 вакантних посад, у тому числі 6 посад оператора поштового зв`язку. Проте вказані посади були наявні в інших поштових відділеннях (т.2, а.с.36).

Вказані посади були запропоновані позивачці 27.07.2020, проте остання відмовилася від переведення на будь-яку із запропонованих посад в інші поштові відділення, зазначивши у повідомленні «не згодна» і поставивши свій підпис.

Відомості про потребу «Укрпошти» у працівниках, які зазначені у листі Запорізького центру зайнятості від 28 вересня 2020 року, не суперечать відомостям про вакантні посади, які були запропоновані позивачці напередодні звільнення.

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України»,  № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржниці та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Турчинського М.І. слід залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2023 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Турчинського Максима Ігорьовича – залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 28 березня 2024 року.

Головуюча І.В. Кочеткова

Судді: В.Ю.Бєлка

А.В. Дашковська