Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 310/3023/16-ц

провадження № 61-25543св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 листопада 2016 року у складі судді Черткової Н. І. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2017 року у складі суддів: Дзярука М. П., Крилової О. В., Трофимової Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів, у якому просив суд зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 кошти, а саме аванс, переданий ОСОБА_2 за договором та відшкодувати понесені ним збитки.

Позов мотивовано тим, що між ним та ОСОБА_2 існувала домовленість про купівлю-продаж автобуса з розстрочкою оплати, а саме ОСОБА_2 повинна була продати на умовах розстрочки ОСОБА_1 автобус ІVЕСО РЕGASSO, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2000 року випуску, а позивач повинен був сплатити його вартість впродовж календарного року.

Факт існування домовленості підтверджується розпискою від 01 грудня 2015 року, в якій ОСОБА_2 вказала, що отримала від нього 700,00 доларів СІІІА та 750 євро в якості авансу за попереднім договором купівлі-продажу.

01 грудня 2015 року ОСОБА_1 приїхав до м. Запоріжжя з метою передати ОСОБА_2 аванс за купівлю автобуса та переоформити автобус в органах ДАІ, а згодом виплатити всю суму вартості автобуса. ОСОБА_2 попросила його підписати договір позики від 30 листопада 2015 року, щоб уникнути ризику не виплати ним повної суми вартості автобуса.

Після цього, позивач заправив автобус пальним за свої кошти на суму 4 000 грн та разом з ОСОБА_2 поїхали на цьому автобусі з м. Бердянська через м. Запоріжжя до м. Києва, щоб оформити на ім`я позивача нотаріально завірену довіреність з правом розпорядження автобусом. Після того, як вони проїхали 170 км автобус зламався і ОСОБА_2 забрала автобус, пообіцявши відремонтувати його в місячний термін, після чого обіцяла зателефонувати, щоб він забрав його.

Позивач кілька разів телефонував ОСОБА_2 , але вона не відповідала на його дзвінки. 11 квітня 2016 року позивач приїхав до м. Запоріжжя, щоб повернути свої кошти, дані ним відповідачу під розписку за намір придбати в неї автобус, проте ОСОБА_2 в грубій формі повідомила йому, що автобус віддавати не збирається та суму авансу також не поверне.

Таким чином між сторонами був укладений удаваний правочин - договір позики та написана нею власноруч розписка, що насправді є договором купівлі-продажу на умовах розстрочки. Отримавши від позивача аванс та підписавши удаваний правочин - договір позики, який насправді був договором купівлі-продажу на умовах розстрочки, ОСОБА_2 в подальшому відмовилась від передачі майна (автобуса), а також авансу, наданого їй.

Договір позики був укладений для того, щоб узаконити зобов`язання позивача перед ОСОБА_2 щодо сплати решти вартості автобуса, яку він повинен був здійснити на протязі року, тобто, насправді і договір позики, і розписка є прихованим договором купівлі-продажу на умовах розстрочки.

І договір позики, і розписка була вчинені виключно з метою приховання іншого правочину, договору купівлі-продажу на умовах розстрочки, який насправді сторони вчинили, тому до відносин, які виникли між позивачем та ОСОБА_2 необхідно застосовувати відповідні правила правочину, які вони приховали, оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені розпискою і договором позики.

ОСОБА_2 не виконала свої зобов`язання та відмовилась передати йому автобус, як предмет договору купівлі-продажу.

Посилаючись на викладене, просив суд зобов`язати ОСОБА_2 повернути йому кошти, а саме аванс, переданий їй за таким договором та відшкодувати, понесені ним збитки.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 700 доларів США, що за курсом НБУ станом на 28 листопада 2016 року складає 18 006,00 грн; 750 євро, що за курсом НБУ станом на 28 листопада 2016 року складає 20 435,00 грн. Стягнуто судові витрати у розмірі 5700 грн, які складаються із судового збору у розмірі 551, 20 грн., витрат, пов`язаних з явкою до суду позивача у розмірі 1842 грн. та добових у розмірі 3307 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що оскільки позивач та відповідач домовилися укласти договір купівлі-продажу транспортного засобу з розстрочкою платежу, але його не оформили, то передані в рахунок виконання договору позивачем гроші визнаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися в сумі 700 доларів США, що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ станом на 28 листопада 2016 року складає 18 006,00 грн та 750 євро, що в еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ станом на 28 листопада 2016 року складає 20 435,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що витрати, пов`язані з переїздом позивача з місця його проживання до м. Бердянськ та у зворотному напрямку, а також добові має нести відповідач. Розмір витрат, пов`язаних з переїздом обрахований згідно наданих позивачем доказів, а саме квитків, розмір добових розрахований у відповідності до постанови КМУ «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02 лютого 2011 року № 98.

Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі

У квітні 2017 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом повинно застосовуватися норма статті 693 ЦК України, оскільки це не завдаток і не аванс, а попередня оплата за товар в розстрочку, тобто в даному випадку мова йде про договір купівлі-продажу в розстрочку на один календарний рік з 01 грудня 2015 року по 01 грудня 2016 року. Однак, вказана норма застосовується до того моменту, коли продавець не передасть товар. Відповідач передала автобус, а позивач перевірив його справність (у механіка), власноручно виписав на своє ім`я дорожній лист, заправив автобус пальним за власний рахунок, прийняв його та поїхав на ньому додому, отже договір купівлі-продажу товару відбувся.

Крім того, позивачем не доведено, що купівля білетів пов`язана з договором купівлі-продажу автобусу. А також не доведено що позивач скористався білетами та вони відносяться до вказаної справи. Стосовно добових, не зрозуміло звідки позивач взяв, що 12 днів він витратив на переїзд, вказане не відповідає дійсності. Судові засідання були призначені на: 23 травня 2016 року, 02 червня 16 року, 21 липня 2016 року, 02 серпня 2016 року, 04 серпня 2016 року, 28 жовтня 2016 року, 28 листопада 2016 року, при цьому дати на які позивач звертає увагу це 22 травня 2016 - 24 травня 2016 року (засідання 23 травня 2016 року), позивач на судовому засіданні присутнім не був. Крім цього, 14 червня - 16 червня 2016 року (засідання 16 червня 2016 року) сторони не з`явилися на судове засідання, позивач зазначає добові 01 серпня - 03 серпня 2016 року (засідання, яке не відбулося). Крім того, позивач зазначив добові 26 жовтня - 28 жовтня 2016 року (засідання 28 жовтня 2016 року), тому не зрозуміло чому відповідач повинен сплачувати добові 26 та 27 число, при цьому відповідно до квитків позивач знаходився у Дніпропетровську, яким чином вказані події пов`язані зі справою у м. Бердянську не з`ясовано. При цьому, сума добових визначається згідно з Наказом про відрядження та відповідними первинними документами, що підтверджують відповідні витрати, за відсутності наказу добові витрати не виплачуються. Тому не зрозуміло з яких підстав для розрахунку добових судом взято саме максимальний розмір добових всупереч того, що в матеріалах справи відсутні не лише первинні документи, що є доказом витрат за кожен календарний день відрядження, а взагалі відсутня будь-яка калькуляція розрахунку добових.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надано.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано цивільна справа № 310/3023/16-ц із суду першої інстанції.

У липні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року цивільна справа № 310/3023/16-цнадійшла до Верховного Суду.

03 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду України від 04 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судами встановлено, що 01 грудня 2015 року між сторонами була досягнута домовленість про купівлю-продаж з розстрочкою платежу автобусу марки ІVЕСО РЕGASSO, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2000 року випуску. З цією метою, позивач передав відповідачу 700 доларів США та 750 євро. Факт передання грошей оформили розпискою.

Договір купівлі-продажу транспортного засобу автобусу ІVЕСО РЕGASSO, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2000 року випуску між позивачем та відповідачем укладено не було.

Передана позивачем по розписці сума авансу в розмірі 700 доларів США та 750 євро, відповідачем до теперішнього часу не повернута.

Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

У постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 у справі № 6-176цс12 зроблено висновок, що «внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку та частин земельних ділянок. Оскільки договори купівлі-продажу будинку й частин земельних ділянок, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, передана ОСОБА_1 відповідачу грошова сума в розмірі 968 420 гривень є авансом, який підлягає поверненню позивачу, тому висновок суду касаційної інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення авансу за попереднім договором є помилковим».

Оскільки сторони не уклали договору купівлі - продажу, то передані позивачем ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 гроші не можуть залишатися у останньої в якості авансового платежу.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про стягнення на користь позивача з відповідача 38 441,00 грн сплаченого авансу.

Доводи касаційної скарги про те, що було укладено договір купівлі-продажу в розстрочку на один календарний рік з 01 грудня 2015 року по 01 грудня 2016 року та відповідно повинні бути застосовані норми статті 693 ЦК України, є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що факт існування домовленості підтверджується розпискою від 01 грудня 2015 року, в якій ОСОБА_2 вказує, що отримала від позивача ОСОБА_1 700 доларів США та 750 євро як попередню оплату за попереднім договором купівлі-продажу автобуса.

Разом з цим, стягуючи з відповідача судові витрати у розмірі 5700,00 грн, які складаються з судового збору у розмірі 551,20 грн, витрат пов`язаних з явкою до суду позивача у розмірі 1842 грн та добових у розмірі 3307,00 грн, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції неправильно вирішив питання про визначення розміру судових витрат.

Відповідно до частини першої та третьої статті 85 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи) витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Під час розгляду справи позивач надав суду розрахунок судових витрат, в якому зазначив розмір судового збору, вартість залізничних квитків, як витрати пов`язані з явкою суду, витрати на правову допомогу та добові.

Суд першої та апеляційної інстанції з таким розрахунком погодились, але не звернули уваги на те, що з усіх судових засідань, призначених по справі, ОСОБА_1 був присутній лише один раз - 28 жовтня 2016 року.

За змістом частини першої статті 303 ЦПК України, в редакції на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції не з`ясував наявність визначених законом підстав для відшкодування витрат пов`язаних з явкою до суду позивача та добових, належним чином не перевірив розрахунок наданий позивачем та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції в частині розрахунку судових витрат без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За таких обставин доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду в оскарженій частині скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення апеляційного суду в частині розгляду справи по суті спору належить залишити без змін, в частині стягнення судових витрат належить скасувати, направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2017 року скасувати в частині визначення розміру судових витрат.

Справу № 310/3023/16-ц в частині визначення розміру судових витрат направитина новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук