ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня2024 року

м. Київ

справа № 456/4000/21

провадження № 51-7493 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021141130000309, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Сильне Ківерцівського району Волинської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 14 травня 2021 року, приблизно о 00:45 год, перебуваючи у внутрішньому дворі магазину-кафе по АДРЕСА_2 , під час словесного конфлікту з ОСОБА_8 , умисно завдав йому одного удару в праву навколо орбітальну ділянку голови, внаслідок чого потерпілий впав та вдарився потилицею об бетонне покриття, спричинивши ОСОБА_8 , згідно висновку судово-медичної експертизи, тілесні ушкодження у вигляді перелому основи та склепіння черепа, епідуральної гематоми справа та набряку головного мозку відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як такі, що є небезпечні для життя в момент заподіяння та знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у КНП «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова».

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 121 ККУкраїни на ч. 1 ст. 119 ККУкраїни, призначити покарання засудженому в мінімальних межах санкції зазначеного закону та звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 ККУкраїни. Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що за встановлених судом обставин дії ОСОБА_7 підлягають кваліфікації як убивство, вчинене через необережність, оскільки останній не мав ані умислу, ані мотиву заподіяти потерпілому ОСОБА_8 тяжке тілесне ушкодження. Вказує, що місцевим судом було визначено як причину смерті потерпілого саме один завданий засудженим удар кулаком в праву ділянку голови, при цьому не надано оцінки ушкодженню спричиненому при падінні з прискоренням. Твердить, що за встановлених судом фактичних обставин події рішення про кваліфікацію злочинних дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 ККУкраїни є помилковим. Крім того, на підтвердження своїх доводів посилається на сталу практику Верховного Суду. Зазначає про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості внаслідок неправильної кваліфікації.

Під час касаційного розгляду захисник і засуджений підтримали подану касаційну скаргу і просили її задовольнити з підстав зазначених в ній, перекваліфікувати дії з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 119 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі захисника доводів, вважав, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє вирок щодо неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Положення ст. 94 КПК України передбачають, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 дотримано в повному обсязі.

Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідивши всі надані докази стороною обвинувачення, належно їх оцінивши, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом самеу спричинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно.

В основу вироку місцевий суд поклав показання: самого засудженого ОСОБА_7 про події 14 травня 2021 року, а саме щодо спричинення потерпілому тілесних ушкоджень під час виниклого раптово конфлікту, що підтверджується відеозаписом з місця події; свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 про обставини події 14 травня 2021 року.

Суд дійшов висновку про належність, достовірність і допустимість доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які містяться в письмових документах (заявах, протоколах, висновках експертів).

Крім того, відповідно до висновків експертів (№74/21 від 17 червня 2021 року, № 151/21 від 05 серпня 2021 року) причиною смерті була тупа відкрита черепно-мозкова травма у вигляді переломів кісток основи черепа, епідуральної гематоми в правій тім`яно-потиличній ділянці, травматичного, субрахноїдального крововилову правої півкулі та вогнищевих крововиливів в стовбурових ділянках і зонами гіпоксично-ішемічних змін в ділянці забою, що призвело до набряку-набухання головного мозку та вогнищевої гнійної бронхопневмонії. Ці ушкодження могли утворитись як від контакту з тупим предметом, яким міг бути удар в праву навколоорбітальну ділянку так і контакт правою тім`яно-потиличною ділянкою з твердою поверхнею, після надання тілу прискорення.

Вирок суду першої інстанції є законним та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оціненим судом, тобто є обґрунтованим.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження також було з`ясовано, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними як стосовно встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального правопорушення, так і стосовно застосування закону України про кримінальну відповідальність, які тягнули б за собою зміну або скасування судових рішень.

Не встановлено таких процесуальних порушень і касаційним судом, оскільки усім доводам, викладеним, зокрема, в апеляційній скарзі захисника, які ж до того є аналогічними за своїм змістом доводам касаційної скарги, апеляційний суд надав вичерпні та вмотивовані відповіді.

Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами розгляду апеляційної скарги захисника, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України і погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 , оскільки дії останнього необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Правова природа кваліфікації злочинів пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення та доказування у визначений кримінальним процесуальним законом спосіб двох важливих обставин: 1) факту вчинення суб`єктом злочину суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України.

Розмежування умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), і вбивства, вчиненого через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України), здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів.

З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинно-наслідковому зв`язку між собою.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується умислом щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (прямим/непрямим) і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого. За таких обставин суб`єкт злочину усвідомлює можливість настання кінцевого наслідку (смерть потерпілого) в результаті заподіяних тілесних ушкоджень.

На відміну від цього вбивство з необережності може бути вчинене лише при необережній формі вини, яка виступає у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 , розуміючи суспільно небезпечний характер своїх дій, які були активними, неодноразово контактував з тулубом потерпілого ОСОБА_8 , тобто неодноразово застосовував фізичне насильство до останнього, що спростовує показання про один завданий удар (відеозапис з камер спостереження внутрішнього двору магазину-кафе).

На переконання колегії суддів, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що дії ОСОБА_7 з суб`єктивної сторони мають ознаки непрямого умислу, оскільки він усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажав, але свідомо припускав, що внаслідок завдання ОСОБА_8 ударів у життєво важливі органи потерпілий може отримати тяжкі тілесні ушкодження.

Незважаючи на те, чи конкретизував у своїй свідомості ОСОБА_7 ступінь тяжкості завданих ним ушкоджень, у даному випадку він має нести відповідальність за ті тілесні ушкодження, які фактично були спричинені потерпілому його діями.

Що стосується наслідку у виді смерті потерпілого, то в її настанні є необережна форма вини ОСОБА_7 , оскільки він не бажав та не допускав такого наслідку, проте міг і повинен був усвідомлювати можливість настання смерті потерпілого внаслідок своїх злочинних дій.

Таким чином, зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_7 ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та виключають можливість кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 119 КК України.

З огляду на викладене доводи захисника про те, що засуджений ОСОБА_7 , завдаючи потерпілому ударів, не мав умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та не усвідомлював, що його дії можуть призвести до смерті потерпілого, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що повністю спростовуються здобутими у кримінальному провадженні доказами.

Згідно з положеннями ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Як убачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 дотримано вимог ст. 50, 65 КК України, оскільки враховано характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, дані, що характеризують засудженого.

Враховуючи викладене, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3