Справа № 345/5053/18

Провадження № 22-ц/4808/1200/19

Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М.

Суддя-доповідач Матківський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Горейко М.Д., Максюти І.О.

секретаря Турів О.М.

з участю представника позивача - Шевчука П . В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ТзОВ «Калуш-Транс» в особі директора Ференса Олега Васильовича до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2019 року, постановленого суддею Миговичем О.М.,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У листопаді 2018 року позивач звернувся до суду із даним позовом та просив ухвалити рішення, яким витребувати у ОСОБА_2 транспортний засіб марки ЛАЗ 52528, автобус - D, колір - білий, дизель, номер шасі (кузова, рами ) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2003 року випуску та повернути законному власнику - ТзОВ «Калуш - Транс».

Позовні вимоги мотивував тим, що йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 ТзОВ «Калуш-Транс» належить на праві власності автобус - D, ЛАЗ 52528, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2003 року випуску.

Близько одного року тому, як директор ТзОВ «Калуш-Транс», передав на ремонт ОСОБА_3 вищевказаний транспортний засіб. Автобус загнали для ремонту у бокс по вул. Литвина в м. Калуші, який, як пояснив ОСОБА_3 , він орендував для ремонту транспортних засобів у ОСОБА_2 . Через місяць після передачі автобуса дізнався, що ОСОБА_3 почав зловживати спиртними напоями і припинив ремонтні роботи транспортного засобу.

Звернувся до відповідача з проханням повернути транспортний засіб, однак ОСОБА_2 відмовився повертати автобус, поки не будуть сплачені кошти за утримання автобуса в боксі та прислав розрахунковий лист.

До цього часу ОСОБА_2 відмовляється повернути автобус.

Вважає незаконним утриманням належного ТзОВ «Калуш-Транс» на праві власності транспортного засобу.

Жодних домовленостей у ТзОВ «Калуш-Транс» з ОСОБА_2 про утримання автобуса в боксі не було, письмових чи усних договорів, в тому числі договорів про надання послуг з ремонту транспортних засобів, з ним не укладав.

Ремонтні роботи автобуса повинен був проводити ОСОБА_3 , який не перебував у трудових відносинах з ОСОБА_2 , а тільки орендував у ОСОБА_2 бокс для проведення ремонтних робіт.

По факту неповернення транспортного засобу ОСОБА_4 звертався у правоохоронні органи. По даній заяві було проведено перевірку, відповідач не заперечує того факту, що автобус знаходиться у нього, однак його не поверне, доки не будуть перераховані кошти за надані послуги з ремонту транспортного засобу та за зберігання автобуса в боксі. Рекомендовано звернутися до суду, оскільки в даному випадку вбачаються цивільно-правові відносини.

Вважає дії відповідача ОСОБА_2 неправомірними, оскільки останній незаконно утримує чужу власність, відмовляється у добровільному порядку повернути автобус та перешкоджає позивачу здійснювати права власника.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 23 липня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі у зв`язку з підсудністю справи господарському суду відмовлено.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2019 року позов ТзОВ «Калуш-Транс» в особі директора ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено. Витребувано у ОСОБА_2 транспортний засіб марки ЛАЗ 52528, автобус - D, колір білий, дизель, номер шасі (кузова , рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2003 року випуску та зобов`язано повернути законному власнику ТзОВ «Калуш-Транс».

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку, що жодних доказів на підтвердження укладення публічного договору не долучено. Транспортний засіб перебуває у незаконному володінні ОСОБА_2 , поза волею ТзОВ «Калуш Транс», як власника автомобіля, окрім того жодних договорів як про ремонт транспортного засобу, так і про зберігання з ОСОБА_2 не укладалось, а тому вказаний транспортний засіб підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та провадження у справі закрити у зв`язку з непідсудністю даної справи суду загальної юрисдикції.

Зазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права. Між сторонами існує домовленість. Усно обговорено ціну, терміни ремонту, послідовність оплати, яким чином здійснюватиметься ремонт, і тільки після узгодження цих моментів автобус заїхав на територію СТО.

Вважає, що присутні всі ознаки договору. Позивач жодного разу не повідомив суд про виконаний обсяг робіт.

Суд не взяв до уваги, що позивачем на виконання договірних домовленостей було видано відповідачу аванс у сумі 2000 гривень, що підтверджено прибутковим касовим ордером, що свідчить про договірні відносини.

Також договір є укладеним, якщо одна із сторін приступила до його виконання вчиненням певної дії. Суд не взяв до уваги, що сам позивач та свідки зазначають, що протягом місяця приходили на фірму, дивилися на хід ремонту, приносили запчастини.

Апелянт стверджує, що приступив до виконання робіт по ремонту автобуса, що є ознакою укладення договору.

Неправильним є висновок суду, що автобус перебуває у незаконному володінні. Автобус не міг бути повернутий позивачу за відсутності оплати за проведені ремонтні роботи і внаслідок чого змушений був його зберігати. Послуги зі зберігання є платними, право на які підтверджуються дозвільними документами.

Віндикаційний позов, з яким звернувся позивач, передбачає відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів, а тому посилання на ці норми ЦК позивачем як підставу позову є неправильними.

Крім цього, вважає, що позивачем не надано суду належних доказів повноважень на подання та підписання позовної заяви та представництва інтересів у суді.

Звертав увагу суду на те, що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та подавав клопотання про закриття провадження у справі, однак суд помилково відмовив у задоволенні клопотання.

Позивач правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався.

07 листопада 2019 року представник ТзОВ «Калуш-Транс» подав додаткові пояснення та просив залишити рішення суду без змін.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2019 року витребувано з Калуського відділу ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області матеріали письмового звернення ОСОБА_4 про повернення транспортного засобу марки ЛАЗ, д.н.з. НОМЕР_2 , за результатами якого старшим дільничим офіцером поліції Кульбанським Н.В . складено висновок від 23 жовтня 2018 року.

Ухвалою суду від 07 листопада 2019 року продовжено строк розгляду справи у зв`язку з клопотанням представника позивача.

Ухвалою суду від 21 листопада 2019 року доповнення до апеляційної скарги ОСОБА_2 повернуто у зв`язку з поданням по закінченню тридцятиденного строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

На підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , ТзОВ «Калуш-Транс» належить на праві власності транспортний засіб ЛАЗ 52528 , автобус - D, колір білий, дизель, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2003 року випуску - (а.с.9).

З висновку старшого дільничного офіцера Калуського відділу ГУ НП в Івано-Франківській області встановлено, що проведеною перевіркою встановлено, що в даному випадку відсутні будь-які ознаки кримінального правопорушення у зв`язку з тим, що вбачаються цивільно-правові відносини, вирішення яких здійснюється судом в цивільному порядку (а.с. 10-11).

Відповідач в судове засідання не з`явився, подав заяву про неможливість брати участь у засіданні суду у зв`язку з хворобою.

Позиція суду апеляційної інстанції

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, вислухавши представника позивача, який вимоги скарги заперечив, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Підставою звернення до суду з позовом стало незаконне, на думку позивача, утримання транспортного засобу ЛАЗ 52528, автобус - D, колір білий, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2003 року випуску, яке належить ТзОВ «Калуш-Транс» на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , оскільки жодних договорів як про ремонт транспортного засобу, так і про його зберігання з відповідачем ОСОБА_2 , не було укладено, а добровільно повертати автомобіль він не має наміру.

Позивач опирався на правові підстави для витребування майна із чужого незаконного володіння власником цього майна у порядку статей 387, 388 ЦК України.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), споживачів (стаття 42), захист прав і свобод людини і громадянина судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, відповідними міжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (стаття 55).

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі.

У постанові Верховного Суду України від 26 червня 2013 року у справі № 6-58цс13 зроблено висновок, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Разом із тим віндикація як спосіб захисту права власності застосовується, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном. Отже, право на звернення до суду з вимогою про витребування майна від набувача має власник цього майна.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 37 - 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року у справі № 703/5364/15-ц (провадження № 61-4812св18) вказано, що застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Судом першої інстанції встановлено, що факт укладення договору між сторонами не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні, жодних доказів на підтвердження пояснень відповідача відносно публічного договору до матеріалів справи не долучено.

Згідно доданого представником позивача рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2019 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ТзОВ «Калуш-Транс» про стягнення коштів у розмірі 88 518,10 гривень також встановлено відсутність між сторонами укладеного договору про надання послуг з ремонту транспортних засобів, на які неодноразово посилається ОСОБА_2 .

Також відповідач не заперечує, що спірний автомобіль знаходиться у власному боксі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) зазначено, що однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Згідно матеріалів перевірки Калуського відділу поліції 11 жовтня 2018 року, витребуваних апеляційним судом, до Калуського відділу ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області поступило письмове звернення від ОСОБА_4 про повернення транспортного засобу марки ЛАЗ, д.н.з. НОМЕР_2 , який він передав на ремонт ОСОБА_3 , який ремонтував бокс для ремонту транспортних засобів у ОСОБА_2 ОСОБА_4 вказав, що є директором ПП «Калуш Транс» та близько року тому передав на ремонт ОСОБА_3 транспортний засіб марки ЛАЗ д.н.з. НОМЕР_2 та загнав його у бокс по вул. Литвина у м. Калуш, який орендував ремонт транспортних засобів у ОСОБА_2 . Також у поясненнях ОСОБА_4 зазначив, що через місяць ОСОБА_3 припинив ремонтні роботи. Коли виявив бажання повернути автобус, виявилось, що його автобус знаходиться у боксі, який належить ОСОБА_2 та він вимагає у нього грошові кошти за утримання автобуса у боксі, при тому, що жодних домовленостей у них не було. Згідно пояснень ОСОБА_2 , серед видів підприємницької діяльності, які він надає, є також надання послуг з ремонту транспортних засобів. Підприємство «Калуш-Транс», керівником якого є ОСОБА_4 , передало на ремонт автобус ЛАЗ 5252, який потребував значного ремонту кузова, орієнтовною вартістю 20 000- 25 000 гривень. Представник підприємства перед початком ремонту передав кошти в сумі 2000 гривень, яких вистачило тільки на вирізку елементів кузова та демонтаж крісел салону для початку зварювальних робіт. Після проведення двотижневих робіт, звернувся до ОСОБА_4 з проханням продовження фінансування робіт, оплати спожитої електроенергії, виплати працівникам заробітної плати, придбання фарби для малювання транспортного засобу, на що він повідомив, що розрахується пізніше та просив продовжити роботи. Оскільки про ОСОБА_4 ходить недобра слава, призупинив проведення ремонту, про що його повідомив, просив розрахуватись за роботи, що вже проведені на суму близько 8000 гривень. ОСОБА_4 не розрахувався, автобус і надалі простоював в ремонтній зоні. На даний час борг ОСОБА_4 становить 45000 гривень.

Свої повноваження, як директора ТзОВ «Калуш-Транс», ОСОБА_4 підтвердив протоколом №2/16 від 12 вересня 2016 року загальних зборів учасників товариства та статутом. Відповідно до наказу №27 від 13 вересня 2016 року ОСОБА_4 приступив до роботи на посаді директора ТзОВ «Калуш-Транс» із зазначеної дати.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач утримує автомобіль марки ЛАЗ, д.н.з. НОМЕР_2 , належний позивачу, без відповідної правової підстави, а отже, незаконно, порушуючи його права як законного власника автомобіля.

Відповідно до заяви третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_3 , наданої ним до апеляційного суду, зазначено, що він не подавав заяви про визнання вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 . Жодного договору цивільно-правового характеру з ОСОБА_2 на виконання робіт не укладав і жодного дня з ним у трудових відносинах з ним не перебував.

Відповідно до довідки старшого дільничого офіцера Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 07 листопада 2019 року ОСОБА_3 повторно підтвердив, що з квітня 2017 року орендував гаражне приміщення відповідача ОСОБА_2 та за домовленістю із водієм та директором ПП «Калуш-Транс» здійснював зварювальні роботи кузова автобуса, за що повинен був отримати плату, однак ремонтні роботи до кінця не провів у зв`язку із тим, що відповідач ОСОБА_2 зачинив гаражне приміщення, яке винаймав, та повідомив, що відчинить його після оплати коштів за оренду.

Щодо доводів апелянта про те, що спір повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів не вважає, що спірні правовідносини пов`язані зі здійсненням позивачем господарської діяльності, і що саме у цих відносинах позивач діяв як фізична особа-підприємець.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (висновки, сформульовані у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 216/181/16-ц). Змістовно близьких висновків дійшли суди першої й апеляційної інстанцій у цій справі.

А тому безпідставними є доводи апелянта щодо наявності підстав для розгляду справи за правилами господарського судочинства. Суд встановив правовий статус позивача у спірних правовідносинах, визначився з характером цих відносин і надав оцінку доказам.

Крім цього, спір між сторонами вже розглядався у господарському суді та згідно доданого до матеріалів справи рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2019 року у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ТзОВ «Калуш-Транс» про стягнення коштів у розмірі 88518,10 гривень за виконані ремонтні роботи спірного автобуса, який утримується відповідачем, та кошти за збереження даного транспортного засобу у власному боксі відмовлено.

Таким чином, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, тому законне рішення суду першої інстанції не може бути скасовано у апеляційному порядку.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 липня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 02 грудня 2019 року.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: М.Д. Горейко

І.О. Максюта