КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/14510/2019

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2019 року місто Київ

справа №755/2970/19

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 липня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Астахової О.О., повний текст рішення складено 08 липня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2019 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 11 лютого 2010 року у розмірі 94871,87 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 41476,90 грн.; заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 24503,37 грн.; нарахованої пені - 23897,70; штрафу (фіксована частина) - 500, 00 грн.; штрафу (процентна складова) - 4493,90 грн.

В обґрунтування вимог посилався на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 11 лютого 2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 20000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Вказувавна те, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана нимзаява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нимта банком договірпро надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Зазначав, що банк щодо зміни кредитного ліміту керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Позивач вказував, що банк свої зобов`язання виконав належним чином, надавши відповідачукредит у повному обсязі, однак останній умови кредитного договору не виконує, грошові кошти не повертає, а тому просив стягнути з відповідачазаборгованість за кредитним договором.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 липня 2019 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 41476,90 грн.та судові витрати у розмірі 1921 грн.

В решті вимог відмовлено.

Частково не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками та неустойкою скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити вказані позовні вимоги у повному обсязі. В іншій частині просив рішення залишити без змін.

В обґрунтування вимог посилався на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що за весь період користування кредитною карткою відповідачем сплачувалися кошти за користування кредитом, а тому вважають, що процентна ставка узгоджена сторонами.

Вказував, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову про стягнення відсотків за користування кредитом, допустив порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки.

Зазначав, що суд першої інстанції відмовляючи у стягненні процентів за користування кредитними коштами порушив ст.ст.1048, 1049 ЦК України.

Зауважував, що відповідач, погашаючи заборгованість, визнав укладення кредитного договору та погодився з його умовами.

Відзиву на апеляційну скаргу позивача до Київського апеляційного суду не надійшло.

У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 липня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості по тілу кредиту в сумі 41476,90 грн. апелянтом не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом та неустойки.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості по процентам за користування кредитом та неустойки, суд першої інстанції виходив з недоведеності вказаних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що 11 лютого 2010 року ОСОБА_1 підписав заяву б/н, відповідно до якої відповідач отримав кредит у розмірі 20000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Позивач зазначав, що відповідач, підписавши анкету-заяву підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.uaскладає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

На підтвердження своїх вимог позивач до матеріалів позовної заяви надав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості за договором №б/н від 11 лютого 2010 року станом на 31 травня 2015 року та станом на 14 січня 2019 року, копію анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».

В подальшому позивачем до відповіді на відзив відповідача було долучено лист АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 22 квітня 2019 року 30.1.0.0/2-20190214/1501 про отримання відповідачем карток та виписку по рахунку за період з 01 лютого 2010 року по 22 квітня 2019 року.

Відповідно до п.2.1.1. Умов та Правил надання банківських послуг, вказані Умови використання кредитних карт ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», пам'ятка клієнта/довідка про умови кредитування, тарифи на випуск і обслуговування кредитних карт (Тарифи), а також заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, встановлюють правила випуску, обслуговування та використання кредитних карт банку. Дані Умови регулюють відносини між банком та клієнтом по випуску і обслуговуванню карт. Банк випускає клієнту картку на підставі заяви, належним чином заповненої і підписаної клієнтом. Випуск картки і відкриття рахунку картки здійснюється у випадку прийняття банком позитивного рішення щодо можливості випуску клієнту картки. Клієнт зобов'язаний виконувати правила випуску, обслуговування і використання карт банку і за наявності додаткових карт забезпечити виконання правил утримувачами додаткових карт.

Згідно з п.2.1.1.2. вказаних Умов та Правил надання банківських послуг для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у пам`ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору є дата отримання картки, вказана у заяві.

Як вбачається з копії анкети - заяви, у ній вказано лише про те, що відповідач має отримати платіжну картку КРЕДИТКА «Універсальна», однак даних про умови кредитування, в тому числі - кредитний ліміт, які проценти встановлено за користування кредитом, строк договору, які штрафні санкції передбачені за несвоєчасне погашення кредиту, розмір комісії у анкеті-заяві не зазначено.

Із даної заяви вбачається, що пам`ятка клієнта, яка є невід`ємною частиною договору відповідачеві не видавалася.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» містить посилання на тарифні ставки, які починають діяти з 01 січня 2013 року, 01 вересня 2014 року, 01 квітня 2015 року, а відповідач підписав анкету-заяву 11 лютого 2010 року.

Тарифів, які діяли на час підписання анкети-заяви від 11 лютого 2010 року позивачем до матеріалів позову надано не було.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Згідно з статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненнями чи невчиненням нею процесуальних дій.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови оппонента

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 11 лютого 2010 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід'ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Також, використання наведених Тарифів є можливим лише за умови, що в анкеті-заяві зазначено про те, яку конкретно карту отримав позичальник, інакше втрачається зв`язок між Тарифами та умовами кредитування, які були обрані позичальником, та виходячи з чого має орієнтуватися суд під час розгляду справи

Крім того, посилання позивача на те, що відповідач зобов`язувався ознайомлюватись самостійно із всіма змінами на сайті ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).

Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, якийє обов'язковим для судів першоїта апеляційної інстанції.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 31 травня 2015 року вбачається, що з 27 лютого 2010 року діяла процентна ставка 30,00% (на поточну заборгованість та прострочену заборгованість), з 01 вересня 2014 року процентна ставка (на поточну заборгованість та прострочену заборгованість) банком збільшена на 34,80%, з 01 квітня 2015 року процентна ставка (на поточну заборгованість та прострочену заборгованість) збільшена до 43,20% і остаточна заборгованість по процентам була розрахована, враховуючи змінені процентні ставки.

Разом з цим, позивачем не було надано суду доказів виконання умов договору та вимог закону про повідомлення відповідача про підвищення процентної ставки.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.

При цьому, слід зазначити, що сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які саме умови договору були узгоджені сторонами не є підтвердженням наявності заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі, визначеному позивачем.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 та колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні правові підстави для задоволення позову щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по відсоткам, пені та штрафів за період невиконання зобов`язань за договором.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для застосування строків позовної давності, заявлених відповідачем, оскільки з виписки по рахунку відповідача вбачається, що останній користувався кредитною карткою та здійснював розрахунки кредитними коштами по вересень 2017 року.

Крім того, згідно з листом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 22 квітня 2019 року 30.1.0.0/2-20190214/1501 ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 11 лютого 2010 року отримав картки: № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 05.2020 року (а.с.76).

Доводи апеляційної скарги про те, що користування кредитними коштами та погашення заборгованості відповідачем свідчать про визнання ним заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки наявність виписки по рахунку не доводить узгодження зміни кредитної ставки з відповідачем і те, що така зміна відбулась не в односторонньому порядку.

Посилання банку на необхідність стягнення процентів на підставі ст.ст. 1048, 1049 ЦК України суперечать положенням ч.1 ст.13 ЦПК України, оскільки таких вимог у суді першої інстанції не заявлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції суперечить ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст.169 Кодексу європейського договірного права колегія суддів вважає безпідставними, оскільки саме на позивачу лежить обов`язок викласти умови договору такими, щоб вони були зрозумілими для споживача та надати споживачеві повний розрахунок сукупної вартості кредиту.

Посилання апеляційної скарги на те, що не стягнення коштів за порушення виконання зобов`язань не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави не може вважатися належним та допустимим доказом в розумінні параграфу 1 Глави 5 ЦПК України та не стосуються предмету доказування у вказаній справі.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, пені та штрафів є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 липня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: