РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2019 року

м. Рівне

Справа № 569/2260/19

Провадження № 22-ц/4815/1395/19

Головуючий суддя в суді 1 інстанції : Галінська В.В.

Рішення ухвалене в м. Рівне

Дата ухвалення повного тексту рішення 03 вересня 2019 року

Рівненський апеляційний суд:

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий : Боймиструк С.В.,

судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.,

за участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет" ім. академіка ОСОБА_5 про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, невиплаченої грошової допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_4 звернулась до Рівненського міського суду з позовом до приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет" ім. академіка Степана Дем`янчука (далі – відповідач), в якому просять :

стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату з 01.09.1998 року по 30.01.2013 року в розмірі 722 055 грн. 37 коп.; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 2 356 259,71 грн, станом на 31.01.2018 року; невиплачену грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 67 786,00 грн.; середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 916 084,82 грн;

стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 невиплачену заробітну плату з 16.02.1998 року по 30.01.2013 року в розмірі 303 889,14 грн; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 1 228 076,30 грн, станом на 31.01.2018 року; невиплачену грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 37 824 грн. 15 коп.; середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 833790,24 грн;

судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет" ім. академіка ОСОБА_5 про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, невиплаченої грошової допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку відмовлено.

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 при винесення окремої ухвали відмовлено.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 і ОСОБА_4 не погоджуються з ухваленим рішенням, вважають його незаконним та необґрунтованим, висновки надуманими та такими, що не відповідають дійсності та спотворюють обставини справи.

Зазначають, що суд першої інстанції не дослідив та не проаналізував всі контракти, підписані ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і не зважаючи на це, зробив висновок, що позивачам було виплачено доплати за наукові ступені та вчені звання і стаж роботи.

Вказують, що не відповідають дійсності висновки суду, що позивачам було перераховано і виплачено надбавки за вислугу років і доплати за науковий ступінь і вчене звання, оскільки відповідні виплати підтверджені відповідними довідками про доходи, розрахунковими листами та витягами з наказів. Однак, довідки про доходи позивачів не підписані керівником установи, не мають відповідних реєстраційних номерів, надані не на бланках установи. Також вважають, що і розрахункові листи не могли братись до уваги судом першої інстанції, оскільки частина з них є підробленими.

Зазначають, що в наказах про прийняття на роботу позивачів не вказано посадові оклади і заробітну плату в цілому, що дозволило в подальшому довільним чином здійснювати розбиття заробітної плати на основну та додаткову. Також в жодному наказі про прийняття на роботу позивачів не зазначено про доплати за стаж роботи, науковий ступінь та вчене звання. Отже таких доплат не було і висновок суду першої інстанції з цього питання не є обґрунтованим.

Щодо позовних вимог про компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, то відповідач добровільно перерахував кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в розмірі 2633,91 грн та 1429,69 грн відповідно. Тому вважають, що на день звільнення відповідач мав заборгованість перед позивачами та її визнав.

Відносно позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, то судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про повний розрахунок з позивачами в день звільнення, оскільки відповідач добровільно перерахував частину заробітної плати позивачам.

З цих міркувань просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві, приватний вищий навчальний заклад "Міжнародний економіко-гуманітарний університет" ім. академіка Степана Дем`янчука, вважає її необґрунтованою, вимоги викладені в ній такими, що не відповідають чинному законодавству.

Зазначають, що оплата праці науково-педагогічним працівникам університету здійснювалась на підставі умов оплати праці згідно штатного розкладу і встановлення окладу. При прийомі на роботу та у подальшому під час роботи скаржники були ознайомлені з умовами праці, підписавши контракти з університетом та враховуючи врегулювання даних питань у відповідних наказах. Включення в оклад надбавок за вислугу років, вчене звання та науковий ступінь не суперечать вимогам законодавства. За весь час роботи позивачів в університеті розбіжностей або спорів стосовно оплати праці у сторін не виникало.

Вважають вимогу про стягнення не виплаченої заробітної плати не обґрунтованою і не доведеною, оскільки заробітна плата позивачам нараховувалась кожного місяця за весь період (з 16.02.1998 по 30.01.2013) їх роботи в університеті. За весь час роботи скаржників в університеті будь-яких порушень з оплати праці позивачів податковими та пенсійними органами не виявлялося. Також за вказаний період роботи університет нарахував та виплатив скаржникам відповідні надбавки за вислугу років, доплати за наукову ступінь та вчене звання на підставі умов оплати праці, згідно штатного розкладу та встановлених окладів. При цьому скаржниками не надано ніяких доказів якими б було доведено правомірність невиплати доходів, а саме довідки про наявність суми заборгованості по зарплаті.

Також важливим є те, що більшість з посад, які займали скаржники в університеті були за призначенням, тобто скаржники призначались на такі посади наказами в яких і встановлювалась заробітна плата, в розмір якої були включені всі надбавки та доплати.

Зазначають, що покликання скаржників на розбіжності в окремих копіях розрахункових листів не заслуговують на увагу, оскільки вказані розбіжності не підтверджують нездійснення оплати скаржникам відповідних надбавок та доплат.

Також вказують, що в частині де скаржники зазначають, що університет добровільно перерахував кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в розмірі 2633,91 та 1429,69 грн., то це не вважається порушенням мінімальних державних гарантій в оплаті праці, відповідальність згідно з абзац 4 ч. 2 ст. 265 КзПП України не настає, адже індексація була виплачена скаржникам.

З урахуванням наведеного просять, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_1 , представляючи свої інтереси та ОСОБА_4 , в судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представники приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет" ім. академіка Степана Дем`янчука адвокат Хмара М.В. та ОСОБА_3 просили подану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем за період з вересня 1997 року по 31.01.2013 року ОСОБА_4 та за період з вересня 1998 року по 31.01.2013 року ОСОБА_1 були нараховані та виплачені надбавки за вислугу років, наукову ступінь, вчене звання, що стверджується витягами з розрахункових листів та наказів. При прийомі на роботу та у подальшому під час роботи у відповідача, позивачі були ознайомлені з умовами оплати праці, підписавши контракти з відповідачем та враховуючи врегулювання даних питань у відповідних наказах. Станом на день звільнення позивачів та їх звернення до суду Університет жодної заборгованості стосовно виплати заробітної плати чи інших грошових доходів перед позивачами немає.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судами установлено:

ОСОБА_1 був прийнятий на роботу з 01.09.1998 в Рівненський економіко-гуманітарний інститут на посаду кандидата фізико-математичних наук, доцента кафедри вищої математики з посадовим окладом 310 грн., що стверджується Витягом з наказу від 31.08.1998 №140-К (т.2 а.с.131).

06.02.2001 ОСОБА_1 , доцента кандидата фізико-математичних наук, призначено з 06.02.2001 першим проректором інституту. 28.01.2002 ОСОБА_1 , доцента кандидата фізико-математичних наук, кафедри прикладної математики, переведено з 01.02.2002 на посаду професора цієї кафедри з посадовим окладом 800 грн. (т.2 а.с.134)

30.05.2002 року між Міжнародним університетом "Рівненський економіко-гуманітарним інститутом імені академіка Степана Дем`янчука в особі ректора ОСОБА_6 та ОСОБА_1 був укладений Трудовий контракт №260-1/300502 з педагогічним та науково-педагогічним працівником. Строк дії контракту з 30.05.2002 до 30.05.2003, продовжено з 30.05.2003 по 01.06.2006, продовжено з 01.06.2006 по 30.08.2007 (т.2 а.с.156-157).

03.09.2007 між ОСОБА_1 та ПВНЗ "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С.Дем`янчука" в особі ректора ОСОБА_6 було укладено Контракт №07-01/16П з науково-педагогічним працівником строком дії з 03.09.2007 по 30.08.2012 (т.2 а.с.158-159).

14.10.2008 ОСОБА_1 , професора кафедри прикладної математики, першого проректора, звільнено з роботи з 14.10.2008 за власним бажанням, ст.38 КЗпП України в зв`язку із вступом до докторантури (т.2 а.с.134 на звороті).

15.10.2008 ОСОБА_1 прийнято на роботу за сумісництвом з 15.10.2008 на посаду кандидата наук - професора кафедри прикладної математики з навчальним навантаженням 1,0 ставки з оплатою 2500 грн. на місяць. ОСОБА_1 , професора кафедри за сумісництвом, призначено з 15.10.2008 першим проректором за сумісництвом з оплатою 4000 грн. ОСОБА_1 прийнято на роботу за сумісництвом з 15.10.2008 по 30.06.2009 на посаду кандидата наук - професора кафедри прикладної математики з навчальним навантаженням 1,0 ставки з оплатою 2500 грн. на місяць (т.2 а.с.136).

14.10.2011 ОСОБА_1 , професора кафедри, першого проректора за сумісництвом, звільнено з роботи з 14.10.2011 за власним бажанням, ст.38 КЗпП України (т.1 а.с.42).

17.10.2011 ОСОБА_1 прийнято на роботу з 17.10.2011 на посаду кандидата наук - професора кафедри педагогіки з оплатою 2500 грн., призначено на посаду першого проректора з оплатою 5500 грн. (т.1 а.с.42).

01.06.2012 ОСОБА_1 , кандидата наук - професора кафедри педагогіки, переведено з 01.06.2012 на посаду доктора наук - професора з педагогічним навантаженням 1,0 ставки та із збереженням заробітної плати (т.2 а.с.137).

23.11.2012 між ОСОБА_1 та ПВНЗ "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С.Дем`янчука" в особі ректора ОСОБА_6 було укладено Контракт №07-01/16Т з науково-педагогічним працівником строком дії з 23.11.2012 по 30.06.2014 (т.2 а.с.160-162).

Згідно Витягу з наказу від 30.01.2013 №10-К, ОСОБА_1 , професора кафедри педагогіки, першого проректора, звільнено з роботи з 30.01.2013 за власним бажанням, ст.38 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку в кількості 23 календарних днів за період з 01.09.2012 по 30.01.2013 (т.2 а.с.137 на звороті).

ОСОБА_4 , прийнято на 1,25 ставки доцента, кандидата педагогічних наук за сумісництвом, переведено в штат з 16.02.1998 на посаду доцента кандидата педагогічних наук з посадовим окладом 387 грн. (навчальне навантаження 1,25 ставки) (т.2 а.с.140 на звороті).

30.05.2002 між Міжнародним університетом "Рівненський економіко-гуманітарним інститутом імені академіка Степана Дем`янчука в особі ректора ОСОБА_6 та ОСОБА_4 був укладений Трудовий контракт №263-1/300502 з педагогічним та науково-педагогічним працівником. Строк дії контракту з 30.05.2002 до 30.05.2003 та продовжено з 30.05.2003 по 30.05.2006 (т.2 а.с.149-150).

22.09.2006 між ОСОБА_4 та ПВНЗ "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С.Дем`янчука" в особі ректора ОСОБА_6 було укладено Контракт №07-01/08Т з науково-педагогічним працівником строком дії з 01.06.2006 по 01.06.2010 (т.2 а.с.151-152).

25.09.2006 ОСОБА_4 , доцента кафедри германської філології, переведено з 25.09.2006 на посаду доцента кафедри англійської філології (т.2 ас.135).

31.10.2007 ОСОБА_4 , завідувача кафедри, доцента, звільнено з роботи з 31.10.2007 за власним бажанням, ст.38 КЗпП України (т.2 а.с.135 на звороті).

01.11.2007 ОСОБА_4 прийнято на роботу за сумісництвом з 01.11.2007 на посаду кандидата наук - професора кафедри германської філології з оплатою 1300 грн. та на посаду завідувача кафедри германської філології з оплатою 800 грн. (т.2 а.с.135 на звороті).

01.09.2010 ОСОБА_4 , кандидата наук - доцента, переведено з 01.09.2010 на посаду професора кафедри романо-германської філології зі збереженням посадового окладу (т.2 а.с.138).

01.11.2010 ОСОБА_4 , професора кафедри, завідувача кафедри за сумісництвом, звільнено з роботи з 31.10.2010 за власним бажанням, ст.38 КЗпП України. ОСОБА_4 прийнято на роботу з 01.11.2010 на посаду кандидата наук - професора кафедри романо-германської філології з оплатою 3000 грн. ОСОБА_4 , професора кафедри, призначено з 01.11.2010 на посаду завідувача кафедри романо-германської філології з оплатою 800 грн. ОСОБА_4 кандидату наук - професору кафедри, дозволено роботу за штатним сумісництвом з 01.11.2010 по 30.06.2011 на посаді кандидата наук - професора кафедри романо-германської філології з навчальним навантаженням 0,5 ставки з оплатою 1500 грн. на місяць (т.2 а.с.138 на звороті).

01.12.2010 року між ОСОБА_4 та ПВНЗ "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С.Дем`янчука" в особі ректора ОСОБА_6 було укладено Контракт №07-01/08Т з науково-педагогічним працівником строком дії з 01.12.2010 по 30.06.2014 (т.2 а.с.153-155).

03.05.2012 ОСОБА_4 , кандидата наук - професора кафедри, переведено з 03.05.2012 на посаду доктора наук - професора кафедри романо-германської філології із збереженням заробітної плати (т.2 а.с.141).

01.10.2012 ОСОБА_4 , доктора наук - професора кафедри, переведено з 01.10.2012 на посаду доктора наук професора із збереженням заробітної плати (т.2 а.с.141).

30.01.2013 ОСОБА_4 , професора кафедри романо-германської філології завідувача кафедри романо-германської філології, звільнено з роботи з 30.01.2013 за власним бажанням, ст.38 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку в кількості 23 календарних днів за період з 01.09.2012 по 30.01.2013 (т.2 а.с.141 на звороті).

Отже, по справі встановлено та не заперечується сторонами, що позивачі перебували у трудових відносинах з відповідачем, які оформлялись наказами про прийняття на роботу або контрактами та ОСОБА_7 і ОСОБА_4 займали різні посади в вищому навчальному закладі до свого звільнення за власним бажанням.

 При звільненні позивачі будь-яких претензій роботодавцю щодо непроведення розрахунку та невиплати всіх належних сум в день звільнення не пред`являли. Однак, через шість років після припинення трудових відносин з університетом ОСОБА_7 та ОСОБА_4 подали на роботодавця до суду, хоч як ствердив ОСОБА_7 в судовому засіданні, про порушення своїх прав вони взнали в 2016 році. В травні 2018 року за зверненням ОСОБА_7 та ОСОБА_4 . Управлінням Держпраці у Рівненській області було проведено інспекційну перевірку університету, а в лютому 2019 року позивачі звернулись до місцевого суду з позовом в даній справі.

Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Поряд з іншими, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є:

      1) верховенство права; 4) змагальність сторін; 6) пропорційність;11) неприпустимість зловживання процесуальними правами;

       Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачі не довели порушення своїх трудових прав, натомість відповідач спростував їх вимоги. Заперечуючи позовні вимоги позивачів ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , на їх спростування приватним вищим навчальним закладом "Міжнародний економіко-гуманітарний університет" ім. академіка С.Дем`янчука було подано ряд документів, а також деякі були витребувані місцевим судом.

Як вбачається з наданих відповідачем довідок про доходи позивачів (т.1 а.с.110-140), засвідчених начальником відділу кадрів МЕГУ та завірених печаткою цього закладу, суми виплат, які зазначені в цих документах, співпадають з розмірами виплат та доплат, які зазначені в розрахункових листах наданих Управлінням Держпраці у Рівненській області на виконання ухвали суду від 08.02.2019 (т.2 а.с.43-128). Твердження апелянтів, що ці довідки не є належним доказом не заслуговують на увагу, оскільки вони мають відповідні реквізити та містять інформацію що стосується предмету доказування.

З зазначених копій довідок та розрахункових листів ОСОБА_7 та ОСОБА_4 вбачається, що їх заробітна плата складається, як з основної так і додаткової зарплати, зокрема надбавок за стаж, вчені звання та наукові ступені, а тому їх твердження, що вони не отримували зазначених надбавок є їхнім нічим не підтвердженим припущенням.

В справі відсутні докази, що за весь час перебування в трудових відносинах з університетом 1997-98 – 2013 роки, позивачам не виплачувалась заробітна плата в повному обсязі або вони були незгідні з її розміром. Натомість, ОСОБА_7 , як проректор отримував премії в значних розмірах практично за одні і ті ж періоди роботи (т.1 а.с. 106-109).

Виходячи із своїх же припущень або невірних тверджень, позивачами було проведено розрахунки заборгованостей на дуже значні суми, які на їх думку перед ними має відповідач. Висновки позивачів щодо невиплати їм частини зарплати відповідачем та розмір визначеної ними заборгованості, а також компенсації внаслідок порушення строків її виплати та середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку (додатки 15-18) не мають сенсу, не можуть братись до уваги як доказ, оскільки відсутній сам факт невиплати чи її затримки. Висновки позивачів зроблені на недоведених фактах - їх же припущеннях, а тому апріорі вони не можуть бути вірними. Судова бухгалтерсько-економічна експертиза по справі не призначалась та не проводилась та й фактично необхідності у її проведенні не було за відсутності правових підстав для проведення таких розрахунків.

Якщо накази відповідача про прийняття на роботу позивачів та їх просування по службі не містять формулювання про їх оклад або тарифну сітку при призначенні на посаду, а в них застосовано формулювання «з оплатою праці», що на думку позивачів не забезпечує достовірний облік оплати за їх роботу та рівносильне формулюванню «з посадовим окладом», що дає їм право на нарахування всіх доплат, то це автоматично не є доказом, як вважають позивачі, не призначення та невиплати їм додаткової заробітної праці в виді надбавок, а є лиш їх бажаним припущенням. Це спростовується наведеними вище довідками та їх розрахунковими листами, які містять рознесення оплати праці по позиціях на основну та додаткову заробітну плату.

Згідно з Акту від 08.05.2018 інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №РВ58/955/АВ складеного інспектором Управління Держпраці у Рівненській області Л.В.Поліщук, виявлено недотримання трудового законодавства щодо здійснення оплати праці ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

За результатами розгляду Акта від 08.05.2018 №РВ58/955/АВ Управлінням Держпраці у Рівненській області винесено постанови від 29.05.2018 №РВ58/955/000249/ІП-ФС про накладення штрафу відповідно до вимог абзацу 3 ч.2 ст. 265 КЗпП України в сумі 11169,00 грн та від 29.05.2018№РВ58/955/000254/ІП-ФС про накладення штрафу відповідно до вимог абз.8 ч.2 ст. 265 КЗпП України в сумі 3723,00; від 29.05.2018 №РВ58/955/000250/ІП-ФС про накладення штрафу відповідно до вимог абз.4 ч.2 ст. 265 КЗпП України в сумі 74460,00.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року, вказані вище постанови Управління Держпраці у Рівненській області визнано незаконними та скасовано (т.2 а.с.15-20).

За результатами інспекційного відвідування інспектором ОСОБА_8 було внесено припис від 08.05.2018 №РВ58/955/АВ про усунення порушень трудового законодавства щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , з яким частково погодився відповідач та провів нарахування позивачам індексації заробітної плати (ст.33 ЗУ «Про оплату праці») та кожному компенсації за один день відпустки, які були їм виплачені 28.05.2018 року, що вони не заперечують.

 Згідно зі  ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.  Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з розрахункових листів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ( т.2 а.с.66,128) їм були виплачені належні при звільненні всі суми від навчального закладу.

Отже, виявлена при перевірці інспекцією праці помилка у невиплаті позивачам індексації заробітної плати та кожному компенсації за один день відпустки за попередні періоди роботи, яку визнав відповідач, не є затримкою виплат при звільненні з роботи в розумінні наведених вище норм КЗпП та всупереч завданням цивільного процесу і фактично відсутності правової підстави, не може слугувати формальною підставою для пред`явлення роботодавцю вимог про виплату неймовірних мільйонних сум на користь позивачів.

Зазначене вказує на нехтування позивачами засад цивільного судочинства зокрема пропорційності щодо розумного балансу між приватними й публічними інтересами; змагальності та є зловживання своїми правами, ще й з огляду на строки звернення до суду через шість років після припинення трудових відносин і через три роки з часу як їм стало відомо за твердженням ОСОБА_1 про порушення їх прав та через вісім місяців з часу перевірки університету інспекцією праці та виплати їм нарахованих сум за їхнім приписом. При цьому весь цей час включено позивачами в розрахунок компенсації, яку вважають їм має сплатити університет.

Тому, якщо і вважати виплату університетом нарахованих сум за приписом інспекції праці підставою для нарахування та стягнення середнього заробітку по час фактичного розрахунку, то передбачений ч.2 ст.233 КЗпП трьохмісячних строк для звернення до суду позивачами пропущений. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (ВС/ВП № 910/4518/16 від 30.01.2019)

Що стосується вимог позивачів про виплати на оздоровлення.

Згідно з ч.1 ст.57 ЗУ "Про освіту", держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про оплату праці", джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Згідно зі ст.71 Закону України "Про вищу освіту" фінансування державних вищих навчальних закладів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а фінансування приватних вищих навчальних закладів здійснюється їх засновниками та з інших джерел, не заборонених законодавством.

Постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року №1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" та виданий на її підставі наказ Міністерства освіти і науки від 26 вересня 2005 року № 557, на яку посилаються позивачі, регулює відносини в сфері оплати праці працівників бюджетної сфери.

Оскільки Приватний вищий навчальний заклад "Міжнародний економіко-гуманітарний університет" ім. академіка С.Дем`янчука не є навчальним закладом, який фінансується із бюджетної сфери, колективним договором університету ця виплата не передбачена, тому місцевий суд дійшов вірного висновку, що на спірні правовідносини дія постанови КМУ від 30 серпня 2002року №1298 та наказу МОН України від 26 вересня 2005 року № 557, не поширюється, тобто відсутні підстави для здійснення таких виплат позивачам.

Крім того, слід зазначити отримання компенсації за невикористану відпустку не дає підстав для отримання допомоги на оздоровлення, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів перебування позивачів у відпустках, зокрема відповідних наказів та заяв на виплату такої допомоги.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скаргине спростовують висновки суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди банку із ухваленим у справі судовим рішенням.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Слід зазначити, що трудові спори відповідно до глави ХV КЗпП України є індивідуальними і у місцевого суду не було підстав приймати до провадження даний позов не розділивши позовні вимоги за суб`єктами. Це призвело до значного ускладнення розгляду справи з огляду на кількість позовних вимог та періоди які вони охоплюють, зокрема понад двадцять років.

Що стосується судових витрат понесених апелянтами, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 серпня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складений 28 листопада 2019 року.

Головуючий:                                                                                 С.В. Боймиструк

Судді:                                                                                             С.О. Гордійчук

Н.М. Ковальчук