Ухвала

26 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 187/1059/18

провадження № 61-19625ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 11 жовтня 2012 року в розмірі 91 710,26 грн.

Позов обґрунтовано тим, що згідно з укладеним договором б/н від 11 жовтня 2012 року АТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 4 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач порушив умови кредитного договору в частині своєчасного погашення платежів та відсотків, передбачених умовами договору, у зв`язку з чим станом на 31 травня 2018 року в нього утворилася заборгованість на загальну суму 91 710,26 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 3 727,85 грн; за процентами за користування кредитом - 79 074,56 грн; за пенею та комісією банку - 4 064,50 грн; а також штрафів: фіксованої частини - 500 грн, процентної складової - 4 343,35 грн.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 11 жовтня 2012 року, яка станом на 31 травня 2018 року становить 46 944,85 грн та складається із: заборгованості за кредитом - 3 727,85 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 43 217 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2019 року скасовано. В задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

31 жовтня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2019 року залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу із зазначенням судового рішення в цій справі, яке ним оскаржується, і роз`яснено заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду.

На виконання вимог вказаної ухвали до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків, які заявником здані на пошту 19 листопада 2019 року. Вимоги ухвали заявником виконано.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) - 1 921 грн.

Ціна позову в цій справі становить 91 710,26 грн, що станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн). Тому справа № 187/1059/18 є малозначною в силу вимог закону.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтувало тим, що апеляційним судом проігнорована усталена судова практика Верховного Суду, не взято до уваги постанови Верховного Суду, зокрема від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц та від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, чим порушено формування єдиної правозастосовчої практики. Крім цього, справа має для банку виняткове значення, оскільки невиконання чи несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, тягне загрозу повернення банком залучених коштів вкладникам та ставить під загрозу репутацію банку, що перешкоджає його стабільній роботі, обмежує права та порушує майнові інтереси.

Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать сформованій судовій практиці Верховного Суду при вирішенні спорів, що виникають з подібних правовідносин. Відмова в задоволенні позову в цій справі обґрунтована судом недоведеністю банком заявлених позовних вимог, тобто висновки суду зроблені на підставі з`ясування обставин справи та оцінки досліджених доказів, які з урахуванням принципу змагальності судового процесу надавалися учасниками справи. Вказані висновки не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, за змістом якої Умови та правила надання банківських послуг, які не визнаються позичальником і не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви.

Постанови Верховного Суду, на які посилається заявник, ухвалені раніше, ніж згадана постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, а тому викладені в них висновки, які суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, не можуть братися до уваги.

Наведені у касаційній скарзі доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою апеляційного суду зібраних у справі доказів та встановлених обставин, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судове рішення в цій справі перешкоджає роботі банку, обмежує його права та порушує майнові інтереси, без наведення відповідних доказів на підтвердження цих обставин не свідчать про наявність виняткового значення справи для АТ КБ «ПриватБанк».

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, ціну позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, необхідно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Зазначення у постанові Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук