ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 р.Справа № 480/2905/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Старосуда М.І.,

Суддів: Мінаєвої О.М. ,  Макаренко Я.М. ,

при секретарі судового засідання Лисенко К.В.

за участю представника відповідача - Дубяга Н.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хоружівка" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Є.Д. Кравченко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 11.09.19 року по справі № 480/2905/19

за позовом      Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів      

до      товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хоружівка"                                   

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів  звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хоружівка" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 91567,20 грн. та пені 54,94 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 року адміністративний позов  задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, ненадання належної оцінки фактичним обставинам справи та невірне застосування норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не досліджено докази по справі, а саме той факт, що відповідачем по справі створені робочі місця для інвалідів, які є вакантними з 2018 року по теперішній час. При цьому вказує на подання до центру зайнятості звітності форми 3-ПН на протязі 2018 року, однак центром зайнятості жодного інваліда направлено до товариства не було, а отже зазначає про вчинення всіх дій на виконання покладеного на нього обов`язку.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,  переглянувши справу за наявними у ній доказами та  перевіривши законність і обґрунтованість  рішення суду першої інстанції в межах  доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку що відповідач має нести відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, оскільки у 2018 році відповідачем не було вжито заходів для недопущення правопорушення у вигляді недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості, передбаченій ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.

Колегія суддів не погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.3 ст. 18 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому КМУ.

Згідно ст.19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньо облікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067 роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Наказ № 316). В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Колегія суддів звертає увагу, що періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що законодавцем чітко визначені обов`язки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органів працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на роботодавця здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2018 року ТОВ Агрофірма «Хоружівка» надавало Недригайлівському районному центру зайнятості звітність. Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за 12 місяців: січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2018 року. Кожного місяця вказувалося про наявність одного-двох-трьох вільних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів (сторожа, робітника з благоустрою, садовода).

Відповідно до Довідки Недригайлівської районної філії Сумського обласного центру зайнятості від 10.10.2019 року № 01-05/56 протягом 2018 року ТОВ Агрофірмою «Хоружівка» щомісячно подавалася звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) » форма 3 - ПН, були заявлені вакансії садоводів та робітника з благоустрою. Особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку та протягом 2018 року були зареєстровані як безробітні в Недригайлівській районній філії Сумського обласного центру зайнятості на дані посади не направлялися.

Тобто протягом всього 2018 року ТОВ Агрофірма «Хоружівка» вживалися заходи, щодо працевлаштування інвалідів, а саме ТОВ Агрофірма «Хоружівка» надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Таким чином, з урахуванням положення Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», колегія суддів дійшла висновку, що створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування не є тотожними поняттями. Оскільки відповідачем виконані вимоги, покладені на нього розділом IV Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а чинне законодавство не зобов`язує підприємство самостійно займатися пошуком та працевлаштуванням інвалідів, тому в діях ТОВ Агрофірма «Хоружівка» не вбачається порушень в частині незабезпечення працевлаштування інвалідів у 2018 році, а відтак на нього не може бути покладено обов`язок щодо відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування.

Щодо адміністративного господарських санкцій та пені, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.4 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.2 статті 20 Закону № 875-ХІІ, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України,  підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч. 2 ст. 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Як зазначалося вище, ТОВ Агрофірма «Хоружівка» у 2018 році інформувало центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні відповідачу осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Факт відсутності у центру зайнятості кандидатур, що відповідають об`єктивним вимогам роботодавця до претендента на посаду, не є підставою для притягнення відповідача до відповідальності.

З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що оскільки товариством вчинені всі залежні від нього дії для працевлаштування інвалідів, то в діях відповідача відсутня вина у тому, що на підприємстві за 2018 рік не було виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів, внаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу щодо працевлаштування осіб-інвалідів, що помилково не встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до положень ч.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції року підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову.

За визначенням ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Матеріалами справи підтверджено, що  ТОВ Агрофірма «Хоружівка» сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги згідно платіжного доручення №996 від 08.10.2019 року у розмірі 2881 грн. 50 коп., справа вирішена на користь позивача, тому колегія суддів приходить до висновку, що вимога про розподіл судових витрат також підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 329, 331 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хоружівка" задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 року по справі № 480/2905/19 скасувати.

Прийняти постанову, якою у задоволенні позову Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів  до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хоружівка" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,- відмовити.

Стягнути  на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хоружівка" (код ЄДРПОУ 30133681) за рахунок бюджетних асигнувань Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів судовий збір у розмірі 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна)грн. 50 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, а у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, постанова може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя (підпис)М.І. Старосуд

Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва  Я.М. Макаренко

Повний текст постанови складено  25.11.2019 року