Судове рішення #8309140

Код суду 0527                                                                                             № 2-63/10                                                                                                                          

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

22 лютого 2010 року Костянтинівський міськрайонний суд  Донецької області у складі:

головуючого: судді                      Рогожиної А.В.

при секретарі:                               Костенко А.К.                                

за участю позивача:                      ОСОБА_1  

представника позивача:               ОСОБА_2

відповідача:                                   ОСОБА_3

представника відповідача:           ОСОБА_4  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівка  цивільну справу за  позовом ОСОБА_1 до приватного  підприємця - фізичної особи ОСОБА_3 про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати  за час вимушеного прогулу,-    

                                     

ВСТАНОВИВ:

                По зивач ОСОБА_1  звернувся  до суду з  позовом  до  приватного  підприємця -фізичної особи ОСОБА_3 про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати  за час вимушеного прогулу, посилаючись при цьому  на наступне.

              20 травня 2000 року позивачем ОСОБА_1 був підписаний трудовий договір № 189 про перебування у трудових відносинах з приватним підприємцем – фізичною особою,  відповідачем по справі ОСОБА_3,  згідно якого ОСОБА_1 був прийнятий  на роботу  трактористом.

             ОСОБА_1 вказує, що відповідно усної домовленості між позивачем та відповідачем по справі, він  виконував 99% всією роботи по вирощуванню риби, чим, відповідно до документів,  займалася відповідач.  Фактично   вказана діяльність  були сумісним бізнесом ОСОБА_1 та ОСОБА_3, але при цьому всі документи на ведення господарської діяльності були оформлені на відповідача,  відповідно, всіма грошовими коштами розпоряджалась ОСОБА_3

             З огляду на  вказане,  питання про виплату позивачеві коштів розглядалось після вирішення питань про  сплату відсотків за кредитами та інше, при цьому  ОСОБА_3  повідомляла йому, що  доходи від бізнесу  він буде отримувати в подальшому.

             Через  відсутність відпусток та напружену роботу, у тому числі  і вночі, стан здоров”я  позивача  погіршився, через що він був змушений звернутися до лікарні і довгий час знаходився на лікарняних. Після  перебування на  кожному з лікарняних листів, з  огляду на  велику вартість медикаментів  та процедур обстеження ОСОБА_1 звертався до  відповідача з проханням оплатити лікарняні та надати  і оплатити відпустку, але відпустку відповідач йому надала  лише  за 2008 та 2009 роки строком на 48 календарних днів.

               Наказом  №2 від  18.08.2009 року  відповідачем   було повідомлено ОСОБА_5 про припинення діяльності по розведенню риби та про  скорочення посади тракториста, яку обіймав ОСОБА_5    Наказом № 4 від 19.10.2009 року ОСОБА_1 було звільнено за п.1 ст.40 КЗпП України.

              Після звільнення у порушення ст. 116 КЗпП України з ОСОБА_1 не було проведено повного розрахунку.  

               Як стало відомо ОСОБА_1,  діяльність по розведенню риби після його звільнення не припинялась,  посада тракториста  залишилась необхідною, бо у ОСОБА_3 є трактор, який повинен виконувати відповідну роботу, тобто, така підстава для його звільнення була лише привідом  позбутися його як  компаньона та робітника, на підставі чого  позивач вважає його звільнення незаконним, просить  поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час  вимушеного прогулу, зобов»язати відповідача провести виплату всіх сум,  що належать  працівнику від  роботодавця при звільненні.

             У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 підтримали позов, посилаючись  при цьому на обставини,  викладені у позовній  заяві,  доповнивши при цьому, що вважають звільнення незаконним, бо фактичного припинення підприємцем ОСОБА_3  своєї діяльності  після звільнення ОСОБА_1 не сталося,  ОСОБА_3 при звільненні не  запропонувала ОСОБА_1 альтернативного місця роботи,  крім того,  підприємству, на думку позивача, потрібен був тракторист, так як у ОСОБА_3 на момент його звільнення було два трактори,  що  деякий час  ОСОБА_1 працював  без заробітної плати, сподіваючись і вірячи обіцянкам ОСОБА_3, що отримає дівиденди, коли підприємство буде працювати, тому ОСОБА_1 вважає, що незаконним звільненням грубо порушені його конституційні права.

             Відповідач ОСОБА_3 та  її представник  ОСОБА_4  позов не визнали,  просили у задоволенні позову відмовити повністю,  пояснили, що   права ОСОБА_1 відповідачем ОСОБА_3 при звільненні  його за п.1 ст. 40 КЗпП України порушені не були, бо в даному випадку підприємець вправі була вирішувати, чи  припиняти  підприємству свою діяльність чи ні,  при звільненні ОСОБА_1 був попереджений про це за  два місяці, як того вимагає закон.  Після звільнення ОСОБА_1  відповідач  нікого не приймала на посаду тракториста і взагалі, припинила свою діяльність по розведенню риби,  бо  ця діяльність не давала їй доходу,  тому 1 листопада 2009 року  уклала договір оренди  з приватним підприємцем ОСОБА_6, згідно якого  передала останньому у користування   рибодільницю у м. Костянтинівка,  в якій працював раніше – до звільнення,   ОСОБА_1   Заробітну платню та оплату лікарняних  ОСОБА_3 виплачувала і оплачувала ОСОБА_1 своєчасно та в повному обсязі, документація у неї велась згідно з вимогами закону, вона своєчасно здійснювала  внески до пенсійного фонду, центру зайнятості та інші  обов”язкові платежі.

             Заслухавши сторони по справі і їх представників,  дослідивши докази по справі, суд вважає, що  позовні вимоги  ОСОБА_1  не  підлягають  задоволенню з  наступних підстав.  

               Судом  встановлені наступні  факти і відповідні їм правовідносини.

              20 травня 2000 року позивачем ОСОБА_1 був підписаний трудовий договір № 189 про перебування у трудових відносинах з приватним підприємцем – фізичною особою,  відповідачем по справі ОСОБА_3, по якому  ОСОБА_1 був прийнятий  на роботу  трактористом, що підтверджується записом №16 у трудовій книжці на ім”я ОСОБА_1 (а.с.4).

              Згідно наказу  №1  від  17.08.2009 року  приватного підприємця ОСОБА_3  “Про скорочення штату”  у зв”язку з  припиненням діяльності по розведенню риби скорочена посада тракториста. (а.с.8).            

             Наказом  №2 відповідача  від  18.08.2009 року “Про  скорочення посади тракториста ОСОБА_1О.”    у зв”язку з припиненням діяльності по розведенню риби скорочена посада тракториста ОСОБА_1. Пунктом другим наказу ОСОБА_1 попереджений про  скорочення його посади  (а.с.8).

              Наказом відповідача  № 4 від 19.10.2009 року ОСОБА_1 було звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України  з 19.10.2009 року   у зв”язку з  скороченням чисельності штату  працівників, що підтверджується  копією наказу та записом в трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с.4- зворотня сторона та а.с.8 - зворотня сторона).  

               З усіма вказаними наказанами ОСОБА_1 був ознайомлений,  що він не заперечував в судовому засіданні.

              Суд вважає, що звільнення  ОСОБА_1 у зв”язку з  скороченням чисельності штату  працівників, який здійснено на підставі  наказу відповідача  № 4 від 19.10.2009 року  є законним   і правомірним, виходячи з   наступного.      

              Зміни в організації виробництва і праці, що призвели до  скорочення чисельності працівників,   в даному випадку  мали місце.   Після звільнення ОСОБА_1  відповідач  нікого не приймала на посаду тракториста і взагалі припинила свою діяльність по розведенню риби,  про що свідчить договор оренди  від 1 листопада 2009 року, укладений  між ОСОБА_3 та  приватним підприємцем ОСОБА_6, згідно якого  ОСОБА_3  передала ОСОБА_6 у користування рибодільницю у м. Костянтинівка,  в якій раніше, до звільнення,  працював  ОСОБА_1, що підтверджується копією договору оренди від 01.11.2009 року (а.с. 34-36).  Звільнення працівника з наведених мотивів є правом відповідача,  який може самостійно визначати  чисельність і штат працівників,   реалізація цього права  не суперечить вимогам закону.    На час розгляду справи у суді підприємство, очолюване ОСОБА_3, припинило свою діяльність,  тому у суда відсутні сумніви щодо  обгрунтованості звільнення позивача з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України.  Посада тракториста ніким не була зайнята  до  часу припинення діяльності  підприємства, після звільнення ОСОБА_1 відповідач на вказану посаду нікого не приймала.  Наявність у ОСОБА_3 двох тракторів, на що посилається позивач, не може бути аргументом, на підставі якого його не можна було звільняти з посади тракториста.

              П ри звільненні ОСОБА_1 відповідачем було дотримано порядок вивільнення працівника, передбачений ст. 49-2 КЗпП України.   ОСОБА_1  був попереджений про наступне  вивільнення  за два місяці до звільнення,  що він підтвердив у судовому засіданні,  тобто його права при звільненні не були порушені.  В даному випадку у  відповідача  ОСОБА_3  склалася ситуація, коли  працівник виявився зайвим і не міг продовжувати роботу  за відсутності його вини у цьому й ознак його невідповідності займаній посаді чи виконуваній роботі.  При звільненні ОСОБА_1 його ділові якості не викликали сумніву у відповідача,  але це не могло бути підставою для запропонування йому  іншої роботи, бо вакантні посади були відсутні  на підприємстві взагалі.  Про  протилежне позивачем не надано жодного доказу.  

              Згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов”язаний в день звільнення  видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені  в статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу  він зобов”язаний також у день звільнення  видати йому копію наказу про звільнення з роботи.     Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.   В даному випадку  відповідачем здійснено належний запис в трудовій книжці позивача, трудова книжка знаходиться  у нього на руках, копію трудової книжки позивач додав  до позову (а.с. 4), дані про існування заборгованості, що належать працівникові при звільненні, відсутні,  тобто  порушень законодавства при при звільненні позивача  відповідачем не було допущено.  Доводи позивача про те, що нібито у нього з відповідачем був сумісний бізнес по вирощуванню риби і усна домовленість з ОСОБА_3, що  він повинен нарівні з ОСОБА_3 отримувати доход від діяльності,  є надуманими і  нічим не підтверджені.

              Посилання  ОСОБА_1 на те, що  відповідачем йому не була надана довідка про середній заробіток, з приводу чого він не привів розрахунку про заборгованість по виплаті заробітної платні, суд не може прийняти до уваги, бо така довідка надана відповідачем суду, міститься у матеріалах справи (а.с. 18),  та,  не дивлячись на це,  позивач  не вказав і не конкретизував, за який період часу, в якій сумі є така заборгованість,  його вимоги в цій частині відсутні і не заявлені,  нічим не підтверджені.        

              Згідно до ст.ст.233,235 КЗпП України, на які посилається позивач,  працівник  може звернутися  з заявою про вирішення  трудового спору безпосередньо  до районного, районного  у місті,  міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк  з дня,  коли він дізнався  або повинен був дізнатися  про порушення свого права, а справах про звільнення – в місячний строк з дня  вручення копії  наказу  про звільнення  або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення  законодавства  про оплату праці працівник має право звернутися до суду  з позовом  про  стягнення  належної йому заробітної плати без обмеження  будь-яким строком, у разі визнання  формулювання причини звільнення неправильним  або таким, що  не відповідає чинному законодавству,  у випадках, коли це не  тягне за собою поновлення  працівника на роботі,  орган, який розглядає трудовий спір,  зобов”язаний  змінити формулювання  і вказати в рішенні причину  звільнення у точній відповідності  з формулюванням чинного законодавства та з посиланням  на відповідну статтю  (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання  причини звільнення  в трудовій книжці  перешкоджало працевлаштуванню працівника,  орган, який  розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення  про виплату йому  середнього заробітку  за час вимушеного прогулу  в порядку і на умовах, передбачених  частиною другою цієї статті. У разі затримки  видачі трудової книжки з вини  власника  або уповноваженого ним органу   працівникові виплачується середній  заробіток за час вимушеного прогулу.

          Так як ОСОБА_1  був звільнений  на законних підставах,  формулювання звільнення  його  за п. 1 ст. 40  КЗпП України  є правомірним,  дії відповідача відповідають  роз”ясненням,  викладеним у  постанові Пленуму Верховного Суду України  від 06.11.1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів”, у задоволенні позову йому необхідно відмовити.  

           Керуючись ст. ст. 60, 79, 177, 212-215 ЦПК України,  п.1 ст 40  КЗпП України,  постановою Пленуму Верховного Суду України  від 06.11.1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів”, суд,–

В И Р І Ш И В:

              У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного  підприємця - фізичної особи ОСОБА_3 про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати  за час вимушеного прогулу відмовити.  

             Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівським міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження i поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

             

              Суддя          

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація