УХВАЛА

25 листопада 2019року

м. Київ

справа № 554/2925/15-ц

провадження № 61-20850ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Жданової В. С. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС МЮУ), Міністерства юстиції України (далі - МЮУ), Державного казначейства України, Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві) про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом до Департаменту ДВС МЮУ, МЮУ, Державного казначейства України, Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, в якому просив:

1) з 05 жовтня 2008 року по теперішній період часу визнати неправомірною бездіяльність Департаменту ДВС МЮУ та МЮУ щодо відсутності організації та проведення роботи з перевірок, службових розслідувань за заявами та скаргами, по фактам протиправної бездіяльності державних службовців системи Департаменту ДВС МЮУ; невиконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 липня 2007 року за виконавчим провадженням № 4454707 та відсутності відшкодування стягувачу ОСОБА_1 за рахунок Держави Україна загальних збитків в сумі 12 051 грн 40 коп.;

2) визнати протиправною бездіяльність МЮУ з питання відсутності роботи з організації та проведення службових розслідувань з питань визнання національним судом 24 вересня 2008 року бездіяльності двох державних службовців Голосіївського ДВС м. Києва Гребенюк О. І. та Чаргадзе Н. О ., а також відсутності з лютого 2014 року дій, спрямованих на проведення другого службового розслідування, пов`язаного з рішенням Європейського суду з прав людини від 24 жовтня 2013 року, не вирішенням питання про відшкодуванням за рахунок винних осіб (в порядку регресу) до бюджету держави Україна 34 728 грн 88 коп. збитків;

3) визнати незаконними та протиправними дії Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві щодо знищення матеріалів виконавчого провадження № 4454707 та невнесення до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень повної суми боргу за рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 липня 2007 року про стягнення з боржника ВАТ «УПК Гарант-Ре» на користь ОСОБА_1 8 051 грн 40 коп. майнових збитків та 4 тис. грн у рахунок моральної шкоди, разом в сумі 12 051 грн 40 коп.;

4) зобов`язати Голосіївський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві поновити знищені матеріали виконавчого провадження № 4454707 та внести до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень повну суму боргу за рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 липня 2007 року по справі № 2-2003/07 про стягнення з боржника ВАТ «УПК Гарант -Ре» на користь ОСОБА_1 8 051 грн 40 коп. майнових збитків та 4 тис. грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди;

5) стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України шляхом покладення на Державну казначейську службу України обов`язку списати з Єдиного казначейського рахунку України суми: прямих майнових збитків у розмірі 12 051 грн 40 коп. та індексацію в зв`язку із її інфляцією на період фактичного виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 липня 2007 року; у рахунок відшкодування моральної шкоди в сумі 100 тис. грн.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , виходили з того, що позивачем не наведено конкретних дій (бездіяльності), які були допущені відповідачами після закінчення виконавчого провадження № 4454707 з виконання виконавчого листа № 2-2003/07, виданого на виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 липня 2007 року, і порушили його права, як стягувача, та відповідно не надано належних та достатніх доказів на підтвердження вчинення таких дій (бездіяльності). Крім того, зазначено, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що заявлена ним до стягнення майнова шкода завдана саме діями відповідачів, між ними є причинний зв`язок та саме вони мають нести відповідальність по її відшкодуванню. Також вказано на відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено факт порушення відповідачами його прав та не обґрунтовано заявлений розмір завданої моральної шкоди.

У листопаді 2019 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, містяться у статті 129 Конституції України, відповідно до якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову ОСОБА_1 до Департаменту ДВС МЮУ, МЮУ, Державного казначейства України, Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві є стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, тобто ціна позову в загальному розмірі становить 112 051 грн 40 коп., яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн ? 100 = 192 100 грн), а тому справа № 554/2925/15-ц є малозначною згідно з наведеними приписами ЦПК України.

Касаційний цивільний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом 2 пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав як для висновку про те, що справа становить виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, так і для висновку про те, що розгляд справи судом касаційної інстанції потрібен для формування єдиної судової практики правозастосування, у зв`язку з чим відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Крім того, у справі заявлено вимоги немайнового характеру за позовом ОСОБА_1 до Департаменту ДВС МЮУ, МЮУ, Державного казначейства України, Голосіївського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві про визнання бездіяльності неправомірною.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Крім того, при визначенні справи малозначною Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам Ради Європи необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено в малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року слід відмовити з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.

Керуючись частиною шостою, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, Державного казначейства України, Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Суддя В. С. Жданова