КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/14148/18 Головуючий у І інстанції Петренко Н.О.

Провадження №22-ц/824/15433/2019 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О..

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:Голуб С.А., Ігнатченко Н.В., Журби С.О., розглянув в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, апеляційний суд, -

У С Т А Н О В И В :

у вересні 2018 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору за № б/н від 20 травня 2012 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 5300 гривень. Відповідач зобов`язався повертати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно до змісту позовної заяви, договір складається з анкети - заяви позичальника, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідно до умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Банк зазначає, що відповідач не виконує належним чином зобов`язання щодо своєчасного повернення грошових коштів для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість, яка станом на 31 травня 2018 року складає 117246,65 грн., тому позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь дану заборгованість за кредитним договором № Б/Н від 20 травня 2012 року та судові витрати в розмірі1762,00 грн. судового збору.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

В своїй апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить рішення суду скасувати у зв`язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що умовами договору встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Оскільки за умовами договору погашення кредиту і процентів повинно здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, наступного за місяцем, в рахунок якого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов`язань.

Також зазначено, що суд першої інстанції не звернув увагу на умови щодо подовження дії договору, зобов`язання, які не виконані у межах річного строку дії договору, при подовженні останнього продовжують існувати.

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «КБ «Приватбанк», суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що порушені права АТ «КБ «ПриватБанк» захисту не підлягають у зв`язку із пропуском банком встановленого законом строку звернення до суду за захистом свого права.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами кредитний договір у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), а тому не може бути застосований до даних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене судова колегія прийшла до висновку, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його права, тобто кредитор вправі вимагити від боржника повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно анкети - заяви від 20 травня 2012 року ОСОБА_1 виявила бажання оформити на своє ім`я кредитний ліміт по платіжній картці та погодила, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» договір про надання банківських послуг. Вона ознайомлена з договором про надання банківських послуг та згодна з його умовами. Вона зобов`язалась виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно знайомитися з їх змінами на сайті ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с.9).

Обґрунтовуючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» зазначив, що ОСОБА_1 відповідно до підписаної неюзаяви від 20 травня 2012 рокуотримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Однак у порушення умов договору відповідач свої зобов`язання щодо своєчасного внесення платежів за договором не виконала, внаслідок чого станом на 31 травня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 117246,65грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 4827,25 грн., заборгованості за відсотками за період з 20 травня 2012 року по 31 січня 2018 року - 112419,40грн.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надано суду власний розрахунок заборгованості (а.с.5-7), анкету - заяву позичальника про приєднання до Умови і правила надання банківських послуг від 20 травня 2012 року (а.с.9), витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.10), витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с.11-34) без підпису ОСОБА_1 , ксерокопію паспорта ОСОБА_1 (а.с.35).

Встановлено, що в анкеті-заяві від 20 травня 2012 року містяться лише персональні дані відповідача, дата та їїпідпис. При цьому, у вказаній анкеті-заяві від 20 травня 2012 рокувідсутні дані про істотні умови кредитного договору, а саме: розмір кредитного ліміту, процентна ставка, номер кредитної картки, рахунок та строк її дії, цільове призначення кредиту, обов`язковість яких передбачено Умовами та правилами надання банківських послуг.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина 1статті 1055 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 26 грудня 2014року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20 травня 2012 року, посилався наВитяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (20 травня 2012 рокуроку) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (11 вересня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року.

Банком наданий розрахунок заборгованості за період з 02 липня 2012 року по 31 травня 2018 року (а.с.5-7), відповідно до якого заборгованість за тілом наданого кредиту становить 4827,25 грн.

ОСОБА_1 фактично користувалась наданими ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитними коштами, що підтверджується даною банком випискою про рух коштів (а.с. 71-75).

Факт отримання у своє користування кредитної картки, а також зняття з неї готівкових коштів відповідачем не оспорюється та відповідно не спростований належними та допустимими доказами.

Як було зазначено раніше, з представленого позивачем до суду розрахунку заборгованості вбачається, що у зв`язку з неналежним виконанням останнім взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, станом на 31 травня 2018 року йому було нараховано заборгованість у розмірі 117246,65 грн., яка обрахована зокрема із такої складової заборгованості як прострочене тіло кредиту (в сумі 4827,25 грн.), заборгованості по відсоткам, пені та комісії, а також штрафів.

Проте, як вбачається з наданої позивачем виписки з карткового рахунку відповідача, сума грошових коштів, яка була знята/ переведена з кредитного карткового рахунку останнього у період з 02 липня 2012 року по 30 квітня 2019 року, становить 9135,88 грн., а сума зарахованих на даний рахунок грошових коштів за цей же період складає 10441,38 грн. При цьому, протягом вказаного періоду банк здійснював списання з даного рахунку нарахованих відсотків за користування встановленим відповідачу кредитним лімітом та його прострочення.

Тому, з урахуванням зроблених висновків щодо відсутності у позивача правових підстав для нарахування процентів за користування кредитними коштами, а також неустойки за несвоєчасне повернення отриманого кредиту та відсотків, отримані ОСОБА_1 з встановленого кредитного ліміту на платіжній картці грошові кошти були повернуті останнім позивачу, зокрема шляхом поповнення карткового рахунку через термінал самообслуговування та за рахунок автоматичного списання заборгованості з іншого карткового рахунку, що в свою чергу підтверджено наданою банком випискою.

У зв`язку із чим, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача тіла кредиту у заявленому позивачем розмірі не підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У відповідності до ч.4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на наведене мотивувальна частина рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року підлягає зміні в частині визначення правових підстав відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» в частині пред`явлених до відповідача позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 20 травня 2012 року у вигляді простроченого тілу кредиту в сумі 4827,25 грн., з урахуванням вищевикладених мотивів.

Оскільки суд апеляційної інстанції змінює оскаржене рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року в частині відмови Акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.

Судді: Д.О. Таргоній

С.А. Голуб

Н.В. Ігнатченко