Справа № 431/2579/17

Провадження № 22-ц/810/596/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       29 жовтня 2019 року                                                        м.Сєвєродонецьк

       Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

       головуючого - Авалян Н.М. (суддя-доповідач)

       суддів - Коновалової В.А., Луганської В.М.

       за участю секретаря судового засідання – Перишкіна Т.М.

       відповідача - ОСОБА_1

       представника відповідача - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

       апеляційну скаргу ОСОБА_1

       на рішення Старобільського районного суду Луганської області (суддя Ткач О.В.)

       від 09 липня 2019 року

       у справі про усунення від права на спадкування та поділ спадщини

       учасники справи

       позивач 1 – ОСОБА_3

       позивач 2 – ОСОБА_4

       відповідач –  ОСОБА_1

встановив:

       Короткий зміст позовних вимог

       14 червня 2017 року позивачки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом, в якому просили усунути відповідачку ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті їх матері, ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позову послались на те, що ОСОБА_5 через похилий вік була у безпорадному стані та не могла обслуговувати себе самостійно. Відповідачка ухилялась від надання допомоги спадкодавиці, не здійснювала за нею догляд, не надавала їй матеріальної допомоги, внаслідок чого вони вимушені були забрати матір для лікування та проживання з с.Лозовівка Старобільського району Луганської області, де вона проживала, до м.Києва, де проживають позивачки. Також просили поділити між ними спадкове майно, яке складається з домоволодіння та чотирьох земельних ділянок.

       Короткий зміст рішення суду першої інстанції

       Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 09 липня 2019 року позов задоволено.

       Усунено ОСОБА_1 від права на спадкування за заповітом спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

       Поділено спадкове майно, що є спадщиною за заповітом, відкритого після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках та визнано за ними право власності в рівних частках на наступне майно:

       домоволодіння АДРЕСА_1 , що АДРЕСА_2 з житлового будинку А АДРЕСА_3 ; гаражу-Г; сараю -Д; літньої кухні-Б; огорожі АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 - АДРЕСА_5 ;

       земельної ділянки, розташованої на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області площею 4.1353 га згідно державному акту на право приватної власності на землю Серії ЛГ № 4171500016;

       земельної ділянки № НОМЕР_1 , розташованої за межами населеного пункту Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області площею 0,9118 га згідно державного акту на право власності на земельну ділянку cерії ЯК № 549011;

земельної ділянки площею 1,700 га на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області, Державний акт на право приватної власності на землю Серії 1V-ЛГ № 042485;

       земельної частки (паю),що належав ОСОБА_5 , площею 7,46 умовних кадастрових гектарів, розташованого у с. Хворостянівка Старобільського району Луганської області (сертифікат Серії НОМЕР_2 ).

       Вирішено питання про судові витрати.

       Задовольняючи позов про усунення від права спадкування, суд першої інстанції виходив з того, що вимога про усунення права від спадкування за заповітом через ухилення надання спадкодавиці допомоги, яка через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво була в безпорадному стані, є обґрунтованою відповідно до вимог ч. 5 ст. 1224 ЦК України та доведеною в судовому засіданні показами свідків та письмовими доказами.

       Задовольняючи позов про розподіл спадкового майна, суд першої інстанції виходив з того, позивачки в рівних частках мають право на спадщину за заповітом після смерті матері, але позбавлені можливості оформити спадщину нотаріально через відсутність у їх розпорядженні оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.

       Узагальнені доводи апеляційної скарги та відзивів на апеляційну скаргу

       В апеляційній скарзі відповідачка просить рішення суду першої інстанції скасувати і відмовити в задоволенні позову. В апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, на те, що всупереч вимог ч.2 ст.83 ЦПК Украни при поданні заяви позивачки не заявляли про виклик та допит свідків. Допитавши свідків в судовому засіданні, суд порушив норми процесуального права щодо визначення законом строків подання доказів. А крім того, судом порушено порядок допиту свідків. Також в порушення норм процесуального права суд дослідив письмові докази, які не були додані до позовної заяви, а надані безпосередньо в судовому засіданні під час судового розгляду, чим порушено вимоги ч.6 ст.95 ЦПК УКраїни. Крім того, суд неправильно застосував норми матеріального права, проігнорувавши, що на підставі ч.5 ст.1224 ЦК України усунення від права спадкування передбачено лише спадкоємця за законом, а не за заповітом. Також суд задовольнив вимогу про визнання за позивачками права на частки спадкового майна, хоча така вимога не заявлялась.

       У відзиві на апеляційну скаргу позивачки просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зокрема, вважають апеляційну скаргу неналежно оформленою. Крім того, заперечують порядок допиту свідків в судовому засіданні. Вважають, що суд обґрунтовано прийняв письмові докази від позивачки ОСОБА_3 , яка бепосередньо не приймала участі у розгляді справи. Також вважають, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та правильно застосував до правовідносин сторін норми матеріального права, з урахуванням судової практики та правових висновків Верховного Суду.

       Стислий виклад встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи

       До листопада 2006 року спадкодавиця ОСОБА_5 проживала у флігелі домоволодіння АДРЕСА_5 . В 2002 році вона продала належний їй будинок АДРЕСА_6 за цією ж адресою, розташований на цьому ж подвір`ї своїй падчерсі ОСОБА_1 .

       Умови проживання були неналежними, у зв`язку з відсутністю душу, туалету телефону належних умов для приготування їжі.

       На той час спадкодавці ОСОБА_5 було 82 роки, тобто вона була особою похилого віку.

       Станом на осінь 2006 року не могла сама себе обслуговувати й потребувала сторонньої допомоги внаслідок похилого віку й наявності хронічних хвороб: синдрому паркінсонізму, деменції, деформуючого остеоартрозу.

Відповідачка ОСОБА_1 проживала із спадкодавицею ОСОБА_6 . ОСОБА_7 на одному подвір`ї Через свою спорідненість зі спадкодавицею мала нею опікуватись та доглядати через безпорадний та такий, що потребує сторонньої допомоги стан через похилий вік та нездатність самообслуговування. Але, відповідачка ОСОБА_1 усунулась від такої допомоги, у зв`язку з чим позивачками було прийняте рішення про подальше проживання матері за місцем їх проживання в м.Києві

       09 листопада 2006 року спадкодавиця була обстежена лікарем за місцем реєстрації її дочки ОСОБА_4 , яка здійснювала догляд: АДРЕСА_7 . Встановлено, що хвора дезорієнтована в просторі та часі, анемічна, тремор, надмірне слиновиділення, уповільнені рухи і мова, міняє положення тіла та пересувається зі сторонньою допомогою,вираз обличчя «маскообразний», не має інтересу до життя, постійно плаче. В анамнезі: місце реєстрації хворої: АДРЕСА_6 , пенсіонерка. Зі слів хворої за місце проживання (за часи роботи вчителем) знаходилась на «Д» обліку у кардіолога з діагнозом: ІХС, стенокардія та ревматоїдний артрит, на обліку у дерматолога з діагнозом: екзема. За останні 10 років не лікувалась і обстежень не проходила. Стан хворої став постійно погіршуватись на протязі останніх 3-4х років у зв`язку з неможливістю себе обслуговувати,переїхала до доньки в листопаді 2006 року. Діагноз: ІХС, стенокардія 111 ф.кл, хр.атеросклеротичний кардіосклероз,синдром паркінсонізму на тлі дисцикуляторної енцефалопатії 111 ст. з вираженим мнестичним зниженням, деменція. Деформуючий остеоартроз в/к.хр.холецистопанкреатит, атрофічний гастрит.

       З січня 2007 року до 11 лютого 2013 року спадкодавиця спостерігалась у поліклініці Деснянського району м.Києва з діагнозом: ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз.

       Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

       В судовому засіданні відповідачка та її представник доводи апеляційної скарги підтримали.

       Позивачки в судове засідання не з`явились, просили розглянути справу у їх відсутності, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.

       Апеляційний суд, перевіривши рішеня суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скраги, вважає, що вони заслуговують на увагу та зауважує наступне.

       Задовольняючи позов в частині усунення відповідачки від права на спадкування після смерті ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив із доведеності того факту, що спадкодавиця потребувала сторонньої допомоги через свій похилий вік й хронічні хвороби, а відповідачка їй такої допомоги не надавала, хоча була в змозі таку допомогу надати, а також відповідачка не допомогала спадкодавиці матеріально.

       Проте, цей висновок суду ґрунтується на помилковому тлумаченні судом ч.5 ст.1224 ЦК України та на недопустимих доказах.

       У своїх постановах Верховний Суд неодноразово зазначав, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: 

1)ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; 

2)перебування спадкодавця в безпорадному стані; 

3)потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

       Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

       При цьому, за позицією Верховного Суду, безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини (постанови у справах № 589/3209/16-ц, № 644/7044/15-ц, № 727/3905/16-ц ).

       Безпорадний стан необхідно доказувати відповідними записами в медичних документах. Доводити факт безпорадного стану поясненнями позивачів та показами свідків є недостатнім з огляду на те, що відповідачка позов не визнає.

       Суд першої інстанції вважав встановленим факт знаходження спадкодавиці у безпорадному стані на підставі медичної документації та показів свідків.

       Як зазначено вище, покази свідків є недопустими доказами доведеності факту знаходження особи у безпорадному стані, а медична документація не містить лікарського висновку про безпорадний стан ОСОБА_5 .

       Про неможливість ОСОБА_5 себе обслуговувати зазначено у витягу з амбулаторної карти хворого у розділі « анамнез».

       Анамнез — це сукупність відомостей про пацієнта і розвиток захворювання, що отримують при опитуванні самого хворого й осіб, які його знають.У деяких випадках при вивченні анамнезу використовується документація. Опитування родичів і близьких хворого проводять при збиранні анамнезу маленьких дітей, пацієнтів у дуже тяжкому чи непритомному стані, психічно хворих, глухонімих.

       У витягу з амбулаторної карти хворої ОСОБА_5 при первинному обстеженні 06 листопада 2006 року зазначено про неможливість себе обслуговувати зі слів самої хворої.

       Поте, при первинному обстеженні ОСОБА_5 06 листопада 2006 року та при подальших обстеженнях лікарями не був встановлений її безпораднипй стан та потреба у зв`язку з цим у сторонному догляді.

       Крім того, в анамнезі зафіксовано зі слів ОСОБА_5 , що вона перебувала на диспансерному обліку у кардіолога та дерматолога в період своєї роботи вчителем, тобто задовго до 2006 року, а останні десять років вона не лікувалась і обстежень не проходила.

       Таким чином, матеріали справи не містять допустимих доказів (тобто медичних висновків) на підтвердження того факту, що ОСОБА_5 на момент проживання в с.Лозовівка Старобільського району Луганської області перебувала у безпорадному стані, внаслідок чого потребувала догляду відповідачки, яка проживала поруч.

       З листопада 2006 року до смерті в ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкодавиця проживала в м.Києві у рідної доньки та не потребувала будь-якої допомоги саме відповідачки.

       Також не встановлено, і на це не посилались позивачки, що спадкодавиця потребувала матеріальної допомоги відповідачки. До того ж, відповідно до Сімейного кодексу України відповідачка не зобов`язана була надавати матеріальну допомогу, оскільки не є рідною донькою спадкодавиці. Таку допомогу у разі потреби зобов`язані надавати діти, тобто позивачки відповідно до ст.51 Конституції України, якою передбачено , що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків, а також ст.202 СК України, відповідно до якої повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

       Задовольняючи позов про розподіл спадкового майна, суд вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки не розділив майно, а визнав за позивачками право власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, хоча така позовна вимога не була заявлена.

       Таким чином, суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності цивільного процесу, закріплений у п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України та деталізований в ч.1 ст.13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог.

       Суд першої інстанції припустився помилки в застосуванні норм матеріального права, відповідно до яких розмежовуються поняття «оформлення права на спадщину» та «поділ спадщини».

       Право на спадщину підтверджується нотаріальним свідоцтвом, що передбачено ст.1296 ЦК України, а у випадку неможливості оформити право на спадщину в нотаріальному порядку, це право визнається судом  у разі  звернення спадкоємця до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно.А поділ спадщини полягає у виділі в натурі належної спадкоємцю частки спадкового майна, що передбачено ч.2 ст.1278 ЦК України. Такий поділ можливий після оформлення права на спадщину, а щодо нерухомого майна - після реєстрації права власності на належну частку спадкового майна, про що зазначено в ст.1297 ЦК України.

       Отже, звернення до суду з позовом про поділ спадкового майна до визнання права власності на спадкове майно є передчасним.

       Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

       Згідно з ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

       Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

       Проте ухвалене у справі рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

       Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

        1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

        2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції        визнав встановленими;

        3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

        4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

        Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

        Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

       Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, а також суд припустився помилки у застосуванні норм матеріального та порушив норми процесуального права, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з вказаних вище підстав.

       Судові витрати

       Відповідно до п. 2 ч.2 ст.141 Цивільного процесуального кодексу України у звязку з відмовою в задоволенні позову підлягають відшкодуванню позивачками понесені відповідачкою витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

       Крім того, підлягає стягненню з позивачок на користь держави судовий збір за подання позовної заяви, який не був сплачений на момент звернення до суду з позовом.

       До позовної заяви додано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 640 грн. громадянкою ОСОБА_8 , яка була допитана у справі в якості свідка. Позивачками судовий збір за подання позову не сплачено.

       Відповідно до ч.3 ст.6  Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

       Відповідно до ч.7 ст.6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.

       Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання позову немайнового характеру підлягає сплаті фізичною особою судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

       При поданні позовної заяви кожною з позивачок підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1280 грн., оскільки в одній позовній заяві позивачками об`єднано дві вимоги немайнового характеру (про усунення від права на спадкування та поділ спадщини), за кожну з яких підлягав сплаті судовий збір у розмірі 640 грн.

       За подання апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, що в сумарному виразі становить 1920 грн. (150 %  від 1280 грн.), який сплачено відповідачкою та зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України

       Керуючись ст.ст. 141,367,369,374,376,381,382,383,384,388,389,390,391 Цивільного процесуального кодексу України,

постановив:

       Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

       Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 09 липня 2019 року скасувати.

       В задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування та поділ спадщини відмовити.

       Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судовий збір у розмірі по 1280 гривень на користь держави та у розмірі по 960 гривень на користь ОСОБА_1 .

       Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

       Дата виготовлення повного тексту постанови – 01 листопада 2019 року.

       Головуючий                                                                        Н.М.Авалян

       Судді                                                                                В.А.Коновалова

                                                                                       В.М.Луганська