ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2019 року                                                        м. Кропивницький

справа № 383/752/19

провадження № 22-ц/4809/1748/19

       Кропивницький апеляційний суд в складіколегії суддів судової палати у цивільних справах:

        головуючої судді Авраменко Т. М.

суддів Суровицької Л. В., Черненка В. В.

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», представники за довіреностями - Гребенюк Олександр Сергійович, Крилова Олена Леонідівна

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2019 року у складі судді Замша О. В. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі – банк) звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 03 лютого 2014 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Підписання договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п.3.3 Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов?язання за договором виконав у повному обсязі. Відповідач зобов`язання за кредитним договором не виконала, станом на 04 червня 2019 року виникла заборгованість у розмірі 245761 грн. 85 коп., з яких: 4947 грн. 65 коп. - заборгованість за кредитом, 236240 грн. 37 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4573 грн. 83 коп. - заборгованість за пенею та комісією.

Позивач зазначив, що всю суму заборгованості він не пред`являє до стягнення, та визначає заборгованість до стягнення в сумі лише 126118 грн. 12 коп., з яких: 4947 грн. 65 коп. - заборгованість за кредитом, 121170 грн. 47 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 03 лютого 2014 року по 31 серпня 2018 року.

Просив стягнути з відповідача на користь банка заборгованість у розмірі 126118 грн. 12 коп. та судові витрати у розмірі 1921 грн.

Заочним рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2019 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до  ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банка заборгованість за кредитним договором в розмірі 4947 грн. 65 коп., що становить заборгованість за тілом кредиту та судові витрати в розмірі 75 грн. 30 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено з тих підстав, що відсутні умови договору про визначення процентної ставки за користування грішми та встановлення відповідальності у вигляді неустойки за порушення зобов`язання.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Зазначає, що основними вимогами банку до боржника за кредитним договором є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів. У разі відсутності погодження сторонами кредитного договору у письмовій формі умов договору щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами, позикодавець має право на отримання від позичальника відсотків за користування кредитом у розмірі на рівні облікової ставки НБУ. Як вбачається із розрахунку заборгованості за весь період користування кредитною карткою, відповідачем сплачувалися кошти за користування кредитом, а тому можна вважати, що процентна ставка була узгоджена сторонами. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Порушення норм процесуального права полягає в тому, що суд, не маючи у справі обґрунтованих та доказових заперечень відповідача, замість нього навів доводи проти вимог банка і відмовив йому у цих вимогах, не посилаючись на жодний доказ іншої сторони спору та ухвалив рішення нехтуючи засадами змагальності сторін.

Апеляційне провадження відкрито 31 жовтня 2019 року, зазначено, що справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомленням учасників справи (а.с.96), ухвалою від 14 листопада 2019 року призначено розгляд справи на 20 листопада 2019 року (а.с.100).

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість  рішення суду  першої інстанції  в межах  доводів та  вимог апеляційної скарги, апеляційний суд  дійшов  висновку, що апеляційна  скарга не підлягає задоволенню  з  таких підстав.

03 лютого 2014 року відповідач подав банку анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, ця заява не містить відомостей щодо встановлення кредитного ліміту, процентної ставки за користування грішми та відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а також відомостей, яку ж саме картку «Універсальна», пенсійна, зарплатна чи « ОСОБА_2 » бажає оформити на своє ім`я (а.с.10).

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також Умови та правила надання банківських послуг відповідачем не підписано (а.с.11,12-26).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов?язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв?язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред?являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, які банк збільшив в односторонньому порядку відповідно до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження  № 6-16цс15).

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (лютий 2014 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (26 червня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з  Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов?язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З наведених підстав, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе саме на цих Умовах зобов?язання зі сплати відсотків та неустойки в разі порушення зобов?язання з повернення кредиту. Доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Виходячи із встановленого ст. 13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Також колегія суддів зазначає, що за правилами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) у відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

До позовної заяви позивачем додані: розрахунок заборгованості, анкета-заява відповідача без зазначення процентної ставки та виду картки, не підписані відповідачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умови та правила, інших доказів позивач не надав.

В позовній заяві позивач, посилаючись на поданий ним розрахунок заборгованості, зазначав, що взяті на себе зобов`язання за кредитним договором відповідач виконує неналежним чином, у зв?язку з чим станом на 04 червня 2019 року виникла заборгованість у розмірі 245761 грн. 85 коп., з яких: 4947 грн. 65 коп. - заборгованість за кредитом, 236240 грн. 37 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4573 грн. 83 коп. - заборгованість за пенею та комісією.

Заборгованість до стягнення становить 126118 грн. 12 коп., з яких: 4947 грн. 65 коп. - заборгованість за кредитом, 121170 грн. 47 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 03 лютого 2014 року по 31 серпня 2018 року (а.с.2-4).

Крім того, з цього розрахунку вбачається, що банком на день видачі коштів було встановлено процентну ставку 30 % річних, а в односторонньому порядку збільшена процентна ставка з 01 вересня 2014 року до 34,80 % річних, а з 01 квітня 2015 року до 43,20 % річних, письмова згода на це відповідача відсутня.

На 01 вересня 2014 року заборгованість за процентами становила 1499 грн. 45 коп., після зміни процентної ставки на тіло кредиту 4947 грн. 65 коп. банк з 01 вересня 2014 року по 04 червня 2019 року нарахував проценти в розмірі 234740 грн. 92 коп.

Згідно із частиною третьою 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг) фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Колегія суддів зазначає, що згідно з розрахунком відповідач сплатив позивачу 3334 грн.51 коп., з яких банком 1758 грн.34 коп. зараховано на сплату процентів.

Позивач в позовній заяві не просив стягнути проценти за користування кредитом у розмірі на рівні облікової ставки НБУ, такий розрахунок до суду першої інстанції не подавав. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених позивачем вимог та поданих доказів.

Безпідставними є посилання позивача, що в цій справі не можна застосовувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Матеріали справи не містять доказів визнання позову відповідачем, а обов`язок щодо оцінки доказів, які є в справі, покладається на суд.

Оскільки розмір, порядок нарахування та виплата процентів за користування кредитом є істотними умовами кредитного договору, який укладається між сторонами в письмовій формі, то суд першої інстанції, оцінивши надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог за правилами ст. 89 ЦПК України, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення визначеного в розрахунку та позовній заяві розміру процентів, встановленого самим банком.

Доводи апеляційної скарги  такого висновку суду  не спростовують та зводяться до переоцінки доказів у справі, підстави для переоцінки яких апеляційним судом відповідно до ст.367 ЦПК України відсутні.

В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції щодо відмови в стягненні процентів та ухвалення нового рішення про стягнення процентів не встановлено.

Рішення суду щодо задоволення позову про стягнення тіла кредиту та відмови в позові про стягнення неустойки в апеляційному порядку не оскаржується.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382,384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу  Акціонерного товариства  Комерційний банк  «Приватбанк» залишити без задоволення, а заочне рішення  Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2019 року в частині відмови в позові про стягнення процентів - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 20 листопада 2019 року.

Головуюча суддя                Т. М. Авраменко

Судді:                Л. В. Суровицька

               В. В. Черненко