П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/3805/19

Головуючий у І інстанції: Капинос О.В.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

12 листопада 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Шидловського В.Б. Матохнюка Д.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09.07.2019 року позов задоволено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

Сторони повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що позивач - ОСОБА_1 проживала в Україні та з 2004 року перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Корольовському районі м. Житомира Житомирської області, правонаступником якого є Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, та отримувала пенсію за віком.

Виплата пенсії позивачу була припинена з 01.08.2005 року у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччини .

Позивач з 06.09.2005 року проживає в Федеративній Республіці Німеччина, 19.06.2005 року прийнята на консульський облік Генерального консульства України в Мюнхені, що підтверджується змістом копії паспорта для виїзду за кордон.

Постановою Богунського районного суду від 22.02.2017 року у справі №295/67/17, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017 року визнано неправомірними дії Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у відновленні виплати пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відновити, нараховувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 , яка була їй призначена відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 30.06.2016 року. Позовні вимоги за період з 07.10.2009 року по 29.06.2016 року залишено без розгляду.

30.01.2018 року позивач звернулася до Житомирського ОУПФУ із заявою, в якій повідомила, що на виконання судового рішення їй відновлено виплату пенсії, проте її розмір в грошовому еквіваленті не відповідає вимогам законодавства. Просила терміново привести у відповідність до норм законодавства розмір пенсійного забезпечення та здійснити доплату невиплаченої різниці починаючи з 30.06.2016 року.

Листом від 27.09.2018 року №М-80 позивачу повідомлено, що згідно ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсій громадянам, які проживають за кордоном не передбачена законом, тому така пенсія перерахунку не підлягає. Розмір пенсійних виплат станом на 30.06.2016 року становить 342,42 грн. розмір поновленої пенсії обчислено згідно вимог чинного законодавства.

Позивач, вважає, що пенсія їй має бути відновлена та приведена у відповідність до чинного законодавства саме з 07.10.2009 року (з дня виникнення права на пенсію за віком за рішенням Конституційного суду України справа №1-32/2009 від 07.10.2009 року), тому звернулась до суду.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанцій виходив з того, що відповідно до норм діючого законодавства, позивач має право на поновлення виплати пенсії, і таке поновлення повинне бути здійснено в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Надаючи правову оцінку даному адміністративному спору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09 липня 2003 року, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу відповідач зобов`язується відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Однак, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що оскільки в даних правовідносинах виплату позивачу з 07.10.2009 року пенсії не було відновлено з вини відповідача, такий позов може бути подано без обмеження будь - яким строком.

В даному випадку, обставини справи, щодо поновлення строку виплати пенсії позивачу вже встановлювалися судом.

Так, постановою Богунського районного суду від 22.02.2017 року у справі №295/67/17 залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017 року позовні вимоги за період з 07.10.2009 року по 29.06.2016 року залишено без розгляду. Вказане рішення набрало законної сили.

Як вбачається зі змісту вищевказаної постанови, позивач зверталась до відповідача за роз`ясненнями в травні 2015 року, на її заяву було надано відповідь, проте з позовом звернулась лише 30.12.2016 року

А тому суд дійшов висновку, що позов в частині відновлення виплати пенсії за період з 07.10.2009 по 29.06.2016 року, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", підлягає залишенню без розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 20.02.2018 року у справі 757/12134/14-а.

Відповідно до статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, строк звернення до адміністративного суду з даним позовом слід вирішувати з урахуванням положень ч.2 ст.122 КАС України.

Також, суд звертає у вагу позивача на те, що строк звернення до суду, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частина 3 ст. 123 КАС України встановлює, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

Крім того, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Так, суд першої інстанції вирішив даний спір, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком починаючи з 07.10.2009 року, без врахування встановлених у справі №295/67/17 обставин, щодо строку звернення позивача до суду.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а адміністративний позов залишенню без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Боровицький О. А.

Судді Шидловський В.Б. Матохнюк Д.Б.