21.11.19

22-ц/812/1991/19

Справа № 475/779/19

Провадження № 22ц/812/1991/19                         Головуючий у 1-ї інстанції Вадовська А.В.

Категорія 27                                         Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 листопада 2019 року                                             м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Ямкової О.О.,

суддів: Локтіонової О.В., Колосовського С.Ю., 

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою

Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

(надалі - АТ КБ «ПриватБанк»)

на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Вадовської А.В. в смт. Доманівка Миколаївської області о 9 годині 00 хвилині зі складанням його повного тексту, по справі

за позовом

АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 127 758 грн. 50 коп. заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що позичальник ОСОБА_1 в порушення умов укладеного з нею 21 лютого 2014 року договору кредитування з використанням кредитки «Універсальна» у встановлені строки не погашала суму основного кредиту та проценти за користування кредитом, а тому банк має право вимагати їх повернення.

Відзиву на позовну заяву відповідачем не надано.

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, ухвалено про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку 3 250 грн. заборгованості за тілом кредиту та судові витрати.

При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з відсутністю письмового підтвердження узгодження сторонами умов кредитного зобов`язання, відсутні підстави для нарахування банком процентів за користування кредитом.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині відмови у стягненні процентів та ухвалити в цій частині нове про задоволення цих вимог в повному обсязі.

На думку представника позивача висновок суду про те, що сторони не узгодили усі умови договору, в тому числі процентну ставку за користування наданим банком кредитом, ґрунтується на припущеннях.

Тому за відсутності визнання договору недійсним, а також заперечень відповідача з приводу умов договору та обставин про його ознайомлення з умовами та правилами банківського кредитування на офіційному сайті, підстав для відмови у задоволені позовних вимог банка про стягнення процентів не було.

Безпідставним вважав і посилання суду на правовий висновок ВП ВС, так як на його думку, цей висновок стосується інших правовідносин, а саме заперечень відповідача щодо узгодження умов договору.

Вказував на залишення судом поза увагою положень статті 1048 ЦК України, внаслідок чого підстави для стягнення з позичальника процентів за користування кредитом за загальними підставами, судом не розглянуто.

В іншій частині рішення суду позивачем не оскаржено.

Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Ухвалою колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 14 листопада 2019 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 лютого 2014 року відповідачем ОСОБА_1 підписана анкета-заява про приєднання до надання ПАТ КБ «ПриватБанк» банківських послуг з використанням кредитної картки «Універсальна», у якій не зазначено жодної суттєвої умови, як то: розмір кредитного ліміту, процентів, штрафних санкцій (а.с.9(зв)).

В той же час за випискою з особового рахунку позичальнику ОСОБА_1 неодноразово надавалися кредитні кошти у розмірі, що не перевищували встановлений на 21 лютого 2014 року кредитний ліміт в сумі 300,00 грн., який того ж дня збільшено до 3 300,00 грн. з кінцевим терміном їх повернення, що відповідає строку дії платіжної картки до грудня 2017 року (а.с.52-57).

Відтак, за наведених обставин, договір, укладений між сторонами повинен був складатися, зокрема, із анкети-заяви позичальника щодо приєднання, тарифів надання кредиту, умов і правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою.

Разом з тим, позичальником ОСОБА_1 підписана тільки анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, але не узгоджено з банком інші складові договору про надання банківських послуг, так як «Умови та Правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» нею не підписані (а.с.10-34).

Таким чином відповідачем надана лише згода на те, що вона зобов`язується знайомитися з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті.

Відповідно до частини 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Отже, між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору приєднання, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов`язань.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, і повинні бути зрозуміли усім споживачам і доведені до їх відома, то банк має обов`язок підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме такі умови, які ним надані, і не інші.

Відтак, положеннями статей 633, 634 ЦК України презюмується, що другий контрагент (споживач послуг банку) може приєднатися лише до тих умов, з якими він ознайомлений.

Тому банком до матеріалів справи наданий витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с.11-34), та Тарифи з обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.10), які повинні бути невід`ємною складовою договору приєднання, але вони позичальником не підписані та відсутні дані про її ознайомлення з їх змістом на час складання анкети-заяви, а саме відсутній підпис позичальника на тих умовах та правилах, які існували на час пропозиції щодо кредитування.

Незважаючи на такі обставини, банком станом на 3 червня 2019 року, на дату після закінчення строку дії договору (платіжної картки), розрахована заборгованість відповідача, яка на його думку склала загальну суму боргу в 127 758 грн. 50 коп., в тому числі: 3 250 грн. - заборгованість за кредитом, і 124 508 грн. 50 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом за обраний кредитором період з 21 лютого 2014 року по 30 серпня 2018 року.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться .

Згідно статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до Умов та правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку.

За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності  (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, від 18 червня 2014 року № 6-61цс14, від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, які згідно з частиною 4 статті 263 і статтею 403 ЦПК України підлягають обов`язковому застосуванню судами у подібних правовідносинах.

Строк дії картки закінчився у грудні 2017 року (а.с.53).

Таким чином, крім відсутності погодження застосування процентів за користування кредитом, позивачем неправомірно нараховані складові заборгованості після закінчення строку дії платіжної картки, а саме з січня 2018 року по 30 серпня 2018 року.

Крім цього у заяві позичальника від 21 лютого 2014 року не встановлена процентна ставка у відповідності до положень частини 1 статті 1048, частини 1 статті 1056? ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору), не у фіксованому, і не у змінюваному розмірі.

Відтак, в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати проценту ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором (частина 4 статті 1056? ЦК України), про що кредитодавець зобов`язаний повідомити позичальника.

Але у матеріалах справи відсутні підтвердження щодо належного повідомлення та ознайомлення, а також письмового погодження відповідача у будь-якій спосіб про застосування банком в односторонньому порядку процентної ставки у 30%, яка була збільшена з 1 вересня 2014 року до 34,8% та з 1 квітня 2015 року до 43,2% річних, за рахунок яких позивачем була неправомірно розрахована заборгованість за процентами за користування кредитом у збільшеному розмірі.

За такого та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами і штрафних санкцій, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 та є підставою для застосування до правовідносин, що виникли між учасниками даної цивільної справи.

Доводи представника позивача у апеляційній скарзі щодо різниці у правовідносинах, які склалися між учасниками даної справи, та справи, за якою висловлена позиція ВП ВС, обґрунтовуються наявністю або відсутністю заперечень позичальника по суті пред`явленого до нього позову. Але вони, на думку колегії суддів, є безпідставними, так як визначальним для застосування правової позиція ВП ВС у відповідності до статті 263 ЦПК України є процесуальні та матеріальні норми права, а не визнання чи заперечення проти позовних вимог.

Тому, з урахуванням вищенаведеної правової позиції ВП ВС судом першої інстанції зроблено вірний висновок про відсутність підстав для розрахунку та стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, в тому числі за їх підвищеною ставкою за межами строку дії договору, так як позичальник під час підписання анкети, у якій відсутні усі складові кредитного договору, не була ознайомлена з Тарифами банка.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо відсутності розрахунку на підтвердження висновків суду, колегія суддів зазначає наступне.

Сторонами по справі не оскаржено рішення суду в частині стягнення на користь позивача тіла кредиту в розмірі 3250,00 грн..

Відтак, судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається, хоча позивачем під час здійснення розрахунку заборгованості за тілом кредиту враховано внесені відповідачем кошти на погашення комісії та процентів за користування кредитом, що призвело до штучного збільшення заборгованості за тілом кредиту.

Посилання представника позивача про можливість стягнення з позичальника процентів у відповідності до частини 1 статті 1048 ЦК України на рівні облікової ставки НБУ, є безпідставними, так як судом першої інстанції справа розглянута виключно в межах заявлених позовних вимог, які банк обґрунтовував наявністю укладеного між сторонами договору, і тому у нього (суду) не було підстав для виходу за межі заявлених позивачем вимог, оскільки кожний учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд (частина 3 статті 13 ЦПК України). Не має таких підстав і у суду апеляційної інстанції, якій не приймає і не розглядає позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції ( частина 6 статті 367 ЦПК України).

За такого, підстав для скасування чи зміни судового рішення в частині залишення без задоволення вимог про стягнення процентів на підставі укладеного між сторонами договору колегія суддів не вбачає.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків суду вони не впливають та їх не спростовують.

На підставі викладеного та у відповідності до положень, передбачених статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2019 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Головуючий                                                О.О. Ямкова

Судді                                                        С.Ю. Колосовський

О.В. Локтіонова