АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-2273/09 Головуючий у 1-й інстанції: Галущенко Ю.А.
Суддя-доповідач: Коваленко А.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Мануйлова Ю.С.
Суддів Коваленко А.І.
Денисенко Т.С. При секретарі: Карацюпі О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку
«УКРСОЦБАНК» в особі Запорізької обласної філії Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» в особі Запорізької обласної філії Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» про визнання недійсним пункту договору банківського вкладу, стягнення суми банківського вкладу, відсотків за прострочення виконання зобов'язань та процентів за банківським вкладом,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» в особі Запорізької обласної філії Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» (далі АКБ «УКРСОЦБАНК») про визнання недійсним пункту договору банківського вкладу, стягнення суми банківського вкладу, відсотків за прострочення виконання зобов'язань та процентів за банківським вкладом.
В позові зазначала, що 7.04.2008 року між нею та відповідачем було укладено договір банківського вкладу № 314-109, предметом якого є розміщення депозитного вкладу в сумі 25000 гривень на строк з 07.04.2008 року по 07.04.2018 року, з виплатою 15, 3 % річних. В той же день позивачем внесено на депозитний рахунок, відкритий в банківській установі відповідача суму вкладу - 25000 грн.
17.12.2008 року позивач звернулася до відповідача з заявою про припинення договору вкладу та повернення вкладу. Листом від 19.12.2008 року № 05-07/96-697 відповідач відмовив у поверненні вкладу, посилаючись на постанову та лист Національного Банку України, які, на думку відповідача, обмежують дострокове повернення вкладів.
Посилаючись на ці обставини, вважаючи дії відповідача незаконними, а п. 3.2 договору, який визначає виключну підсудність спорів за договором у постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків, таким, що обмежує її право на звернення до суду за захистом своїх прав, гарантоване Конституцією України, просила визнати недійсним п. 3.2 договору банківського вкладу від 7.04.2008 року № 314-109, стягнути з відповідача на її користь суму боргу (банківський вклад) з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 26110 грн 80 коп., стягнути з відповідача на її користь 3 % річних від простроченої суми в розмірі 170 грн 54 коп., зобов'язати відповідача сплатити на її користь проценти за банківським вкладом, обчислені відповідно до умов договору банківського вкладу від 07.04.2008 року № 314-109, за період з'дати внесення вкладу до дати його фактичного повернення, стягнути з відповідача на її користь судові витрати: витрати на ІТЗ розгляду справи в сумі 30 грн., витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 209 року позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 3.2 договору банківського вкладу від 07.04.2008 р.№ 314-109, укладеного між АКБ «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_1.
Стягнуто з АКБ «УКРСОЦБАНК» на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу в розмірі 26110 гр.87 коп., 3% річних від простроченої суми 170 грн.54 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 30 гр., витрати на правову допомогу 726 гр.
Зобов'язано АКБ «УКРСОЦБАНК» сплатити на користь ОСОБА_1 проценти за банківським вкладом, обчислені на умовах договору банківського вкладу від 07.04.2008 р.№ 314-109 за період з 07.04.2008 р. до дати фактичного повернення банківського вкладу.
В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі АКБ «УКРСОЦБАНК», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, постановити ухвалу, якою провадження по справі закрити.
Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта та заперечення позивачки та її представника, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, - якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Із матеріалів справи вбачається, що 07.04.2008 року між позивачкою та відповідачем було укладено договір банківського вкладу № 314-109, згідно якого позивачка внесла депозитний вклад в сумі 25000 гривень на строк з 07.04.2008 року по 07.04.2018 року, з виплатою 15, 3 % річних.
Згідно з п. 3.2 цього договору у разі неможливості вирішення спору шляхом переговорів, спір розглядається третейським суддею постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків за адресою м. Київ, вул. М.Раскової, 15.
Пунктом 2.3 договору передбачено, що у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника у строк від 6 до 12 місяців, проценти нараховуються та сплачуються за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку за ставкою, що складає 60% від діючої на момент розірвання договору ставки.
17.12.2008 року позивач звернулася до відповідача з заявою про припинення договору вкладу та повернення вкладу. Листом від 19.12.2008 року № 05-07/96-697 відповідач відмовив у поверненні вкладу, посилаючись на постанову та лист Національного Банку України.
Суд повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно встановив правовідносини сторін та закон, який їх регулює та прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнав недійсним п.3.2 договору банківського вкладу від 07.04.2008 року №314-109, укладеного між Акціонерного-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та позивачкою, оскільки зазначені умови обмежують права споживача на судовий захист своїх прав.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) № 1-3/2008 від 10 січня 2008 року зазначив, що згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.
Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України. Тобто, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.
Відповідно до ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 2 ст. 1 Закону України "Про третейські суди" також передбачено, що будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом, може бути переданий до третейського суду за угодою сторін.
Статтею 130 ЦПК України визначено мету проведення судового засідання і порядок його проведення.
Зокрема, частиною 3 зазначеної статті встановлено, що для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.
Відповідно до ч. 5 вказаної статті, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.
З огляду на зазначене, даною частиною 5 визначено дії суду в разі взаємного волевиявлення сторонами, відповідно до зазначеної ч. 3, реалізувати своє право передачі спору на розгляд третейського суду.
Як вбачається з матеріалів справи, змісту позовної заяви, позивач не виявив бажання скористатися передбаченим законом і договором правом для передачі справи на розгляд третейського суду, оскільки просив визнати недійсним п.3.2. договору про виключну підсудність спорів за договором у постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків, а відповідачу було відмовлено в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду (а.с.21).
Отже, вважати, що в даному випадку наявна угода обох сторін і їх взаємне волевиявлення для передачі спору на розгляд третейського суду, немає підстав Тому суд обґрунтовано визнав недійсним пункт 3.2 зазначеного договору банківського вкладу.
Суд першої інстанції також обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь суму боргу (банківський вклад) з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 26110 грн 80 коп., З % річних від простроченої суми в розмірі 170 грн 54 коп., зобов'язав відповідача сплатити на її користь проценти за банківським вкладом, обчислені відповідно до умов договору банківського вкладу від 07.04.2008 року № 314-109, за період з дати внесення вкладу до дати його фактичного повернення, стягнув з відповідача на її користь судові витрати: витрати на ІТЗ розгляду справи в сумі 30 грн., витрати на правову допомогу в сумі 726 грн.
Згідно з ч.1 ст.1058, ч. 2 ст.1061 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона банк, що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та і порядку, встановлених договором. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
Судом встановлено, що 07.04.2008 року за договором банківського вкладу № 314-109 позивачка внесла депозитний вклад в сумі 25000 гривень на строк з 07.04.2008 року по 07.04.2018 року, з виплатою 15, 3 % річних. Пунктом 2.3 договору передбачено, що у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника у строк від 6 до 12 місяців, проценти нараховуються та сплачуються за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку за ставкою, що складає 60% від діючої на момент розірвання договору ставки.
Позивачка звернулася до відповідача з заявою про припинення договору банківського кладу та повернення суми депозиту, але відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором суму вкладу не повернув.
Заперечуючи проти позовних вимог представник АКБ „Укрсоцбанк" послався на постанову правління НБУ №413 від 04.12.2008 року та лист НБУ від 06.12.2008 року, відповідно до яких банкам заборонено дострокове повернення депозитів.
Однак такі доводи відповідача є безпідставними, оскільки зазначені рішення мають рекомендаційний характер для банків і суперечать закону та укладеному між сторонами договору, отже не можуть вплинути на стосунки сторін за договором.
В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта пояснив, що оскаржуване рішення суду на тепер частково виконане та позивачці сплачено суму вкладу 25000 грн. та в повному обсязі відсотки за ним.
Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення та закриття провадження по справі.
Керуючись ст.ст. 307, 308. 313, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» в особі Запорізької обласної філії Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2009 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.