Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 226/1653/18

провадження № 61-8211св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Мирноградська центральна міська лікарня, правонаступником якої є комунальне некомерційне підприємство «Мирноградська центральна міська лікарня» Мирноградської міської ради,

третя особа - Мирноградська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року в складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Будулуци М. С., Новікової Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Мирноградської центральної міської лікарні, правонаступником якої є комунальне некомерційне підприємство «Мирноградська центральна міська лікарня» Мирноградської міської ради, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Мирноградської центральної міської лікарні від 11 червня 2018 року № 199-к про звільнення;

- поновити його на посаді лікаря стоматолога-терапевта стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами (0,5 ставки) та на посаді лікаря стоматолога-ортопеда зубопротезної лабораторії (0,5 ставки) з 12 червня 2018 року;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 червня 2018 року по день ухвалення судового рішення.

Позов мотивовано тим, що 23 березня 2018 року відповідач попередив позивача про наступне вивільнення працівника у зв`язку зі скороченням посади лікаря стоматолога-терапевта стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами згідно з наказом від 16 березня 2018 року № 101 «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні, скорочення чисельності та штату працівників».

Наказом Мирноградської центральної міської лікарні від 11 червня 2018 року № 199-к позивач звільнений із займаних посад лікаря стоматолога-терапевта стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та лікаря стоматолога-терапевта зубопротезної лабораторії з 11 червня 2018 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

ОСОБА_1 вказував, щоскорочення не є необхідним, про майбутнє вивільнення саме з 11 червня 2018 року він попереджений не був, а трудовий договір розірваний без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Посилаючись на те, що відповідач під час звільнення позивача порушив трудове законодавство, останній просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 29 листопада 2018 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Мирноградської центральної міської лікарні від 11 червня 2018 року № 199-к про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря стоматолога-терапевта на 0,5 ставки стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та з посади лікаря стоматолога-ортопеда на 0,5 ставки зубопротезної лабораторії. Поновлено ОСОБА_1 на посадах лікаря стоматолога-терапевта на 0,5 ставки стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та лікаря стоматолога-ортопеда на 0,5 ставки зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні з 12 червня 2018 року. Стягнуто з Мирноградської центральної міської лікарні на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 червня 2018 року по 29 листопада 2018 року в розмірі 22 646 грн 40 коп. з урахуванням податків і обов`язкових платежів. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнень за один місяць, що складає 3 500 грн, допущеного до негайного виконання.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідач не попередив ОСОБА_1 про звільнення з посади лікаря стоматолога-ортопеда зубопротезної лабораторії, не запропонував йому всі вакантні посади, зокрема завідувача складу, а також посади, які відкривалися у новому структурному підрозділі з наступного після звільнення позивача дня, у зв`язку з чим дійшов висновку, що звільнення позивача є незаконним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу Мирноградської центральної міської лікарні задоволено, рішення Димитровського міського суду Донецької області від 29 листопада 2018 року скасовано та відмовлено в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, врахував, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, працівника попереджено про наступне вивільнення за два місяці, а рішення первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 не містить належного обґрунтування, у зв`язку з чим дійшов висновку про те, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог чинного законодавства України про працю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відкрив апеляційне провадження, оскільки матеріали справи не містять жодного документу, яким підтверджуються повноваження представника відповідача. Апеляційний суд не врахував, що попередивши позивача про наступне звільнення менш ніж за два місяці, Мирноградська центральна міська лікарняпорушила вимоги частини першої статті 492 КЗпП України. Крім того, про звільнення з роботи за сумісництвом позивач ОСОБА_1 взагалі не був попереджений.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У липні 2019 року Мирноградська центральна міська лікарня подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що позивач не довів порушень Мирноградською центральною міською лікарнею норм КЗпП України під час його звільнення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 02 серпня 2010 року по 11 червня 2018 року ОСОБА_1 працював на посаді лікаря стоматолога-терапевта стоматологічної поліклініки та за сумісництвом на посаді лікаря стоматолога-ортопеда зубопротезної лабораторії.

Стоматологічна поліклініка зі спеціалізованими прийомами (кабінетами) та зубопротезна лабораторія включені в організаційну структуру лікарні, яка є комунальним закладом.

Рішенням Мирноградської міської ради від 14 лютого 2018 року № VII/43-26 «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні» з організаційної структури Мирноградської центральної міської лікарні виключено стоматологічну поліклініку зі спеціалізованими прийомами - 27,75 шт. од. та зубопротезну лабораторію - 17 шт. од.

16 березня 2018 року Мирноградська центральна міська лікарня видала наказ № 101 «Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні, скорочення чисельності та штату працівників», яким із організаційної структури лікарні виключено посади, зокрема, з відділення «Стоматологічна поліклініка зі спеціалізованими прийомами» - лікаря-стоматолога-терапевта (5,75 шт. од. ), а з відділення «Зубопротезна лабораторія» - лікаря-стоматолога-ортопеда (4,0 шт. од).

21 березня 2018 року ОСОБА_1 був присутнім на зборах трудового колективу поліклініки, де вирішувалось питання реорганізації стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні і затверджувались пропозиції кандидатур, які планують працювати у стоматологічному кабінеті.

23 березня 2018 року на засіданні комісії з реорганізації стоматологічної поліклініки ОСОБА_1 попереджено про скорочення його посади лікаря-стоматолога-терапевта «Стоматологічна поліклініка зі спеціалізованими прийомами» (0,5 ставки) та лікаря-стоматолога-терапевта відділення «Зубопротезна лабораторія» (0,5 ставки) та запропоновано вакантні посади, від яких останній відмовився.

23 березня 2018 року адміністрація Мирноградської центральної міської лікарні письмово попередила ОСОБА_1 про те, що його посада підлягає скороченню.

Того ж дня наказом № 112 внесено зміни до пункту 1 наказу від 16 березня 2018 року № 101, а саме: зазначено, що 23 травня 2018 року провести скорочення чисельності та штату працівників лікарні, зокрема, ОСОБА_1 (лікаря-стоматолога-терапевта відділення «Зубопротезна лабораторія» та лікаря-стоматолога-терапевта «Стоматологічна поліклініка зі спеціалізованими прийомами»).

07 травня 2018 року адміністрація Мирноградської центральної міської лікарні направила до профспілкової організації, членом якої є позивач, подання з проханням надати згоду на звільнення ОСОБА_1

16 травня 2018 року позивач повторно відмовився від запропонованих вакансій по Мирноградській центральній міській лікарні.

21 травня 2018 року Мирноградська міська організація профспілки працівників охорони здоров`я за результатами розгляду подання про надання згоди на звільнення працівників за скороченням штату повідомила про відмову в наданні згоди на звільнення працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у тому числі і ОСОБА_1 В обґрунтування відмови профспілкова організація послалася на юридичну відсутність наказів, якими скорочувалися посади працівників з дат, вказаних у попередженнях про їх подальше вивільнення.

22 травня 2018 року відповідачем повторно направлено подання на отримання письмового рішення щодо звільнення ОСОБА_1 посади лікаря-стоматолога-терапевта «Стоматологічна поліклініка зі спеціалізованими прийомами» (0,5 ставки) та лікаря-стоматолога-терапевта відділення «Зубопротезна лабораторія» (0,5 ставки).

Того ж дня голова профспілки ОСОБА_2 звернувся до Мирноградської центральної міської лікарні з пропозицією перенесення дати звільнення працівників на 11 червня 2018 року.

Наказом від 22 травня 2018 року № 147 внесено зміни до пункту 1 наказу від 169 березня 2018 року № 101, а саме: зазначено, що 11 червня 2018 року провести скорочення чисельності та штату працівників лікарні, зокрема, ОСОБА_1 лікаря-стоматолога-терапевта відділення «Зубопротезна лабораторія» та лікаря-стоматолога-терапевта «Стоматологічна поліклініка зі спеціалізованими прийомами». У додатку до вищевказаного наказу міститься підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з ним.

Згідно з цим наказом утворюється та включається до складу організаційної структури Мирноградської центральної міської лікарні у складі лікувально-діагностичного відділення стоматологічний кабінет зі спеціалізованими прийомами - 3,5 шт. од.

Відомості про розгляд первинною профспілковою організацією повторного подання щодо звільнення ОСОБА_1 відсутні.

Наказом Мирноградської центральної міської лікарні від 11 червня 2018 року № 199-к позивач звільнений з посади лікаря стоматолога-терапевта стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами (0,5 ставки) та з посади лікаря стоматолога-ортопеда зубопротезної лабораторії (0,5 ставки) з 11 червня 2018 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, мова йде про те, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-491цс15.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував, що у відповідача мало місце скорочення чисельності працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, а також виходив з того, що позивача було належним чином повідомлено про наступне вивільнення за два місяці та запропоновано інші вакантні посади у Мирноградській центральній міській лікарні, від яких ОСОБА_1 відмовився.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, має бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору.

Згідно із частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що наявне у матеріалах справи рішенняМирноградської міської організації профспілки працівників охорони здоров`я про відмову в наданні згоди на звільнення позивача не містить достатньої аргументації та посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. За таких обставин, висновок суду про те, що відповідач мав право звільнити працівника без згоди профспілкового органу є обґрунтованим.

З огляду вищевикладене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджуються з висновком апеляційного суду про законність звільнення позивача відповідно до пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Оскільки перенесення дати звільнення на іншу дату не потребує повторного попередження, доводи касаційної скарги про порушення Мирноградською центральною міською лікарнею вимог частини першої статті 492 КЗпП України є неспроможними.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко М. Ю. Тітов