ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2019 року                                                        

м.Суми

Справа №577/4354/17

Номер провадження 22-ц/816/4874/19

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Орлова І. В. (суддя-доповідач),

суддів -          Собини О. І. ,  Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

учасники справи:

позивач -                     ОСОБА_1 ,

відповідач -                ОСОБА_2 , 

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 577/4354/17 за  апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 квітня 2018 року (суддя Кравченко В.О.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в сумі 730032 грн 18 коп.,

                                                  в с т а н о в и в :

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 730.032,18 гривень, у тому числі :  217.965,00  гривень  - у рахунок повернення авансових платежів, 62.067,18 гривень - проценти за користування коштами та 450.000,00 гривень у рахунок відшкодування вартості витрат на поліпшення майна.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що у  2011 році з відповідачем велися перемовини щодо майбутнього продажу  нежитлових приміщень, а саме - зварювального цеху та чергової, що розташовані на АДРЕСА_1 . З того часу ОСОБА_1 користувався цими приміщенням. Здійснити документальне оформлення фактичних  правовідносин сторони не мали можливості, оскільки право власності на вищевказане нерухоме майно відповідач ОСОБА_2 набув лише 07 жовтня 2014 року за Договором дарування.

Згодом, досягнувши згоди з усіх істотних умов договору, зокрема щодо ціни та предмета, ОСОБА_2 отримав від позивача  завдаток у розмірі 8.250,00  доларів США із домовлених 10.000,00 доларів США, а решту ОСОБА_1 повинен був сплатити під час нотаріального оформлення договору, якій мав відбутися не пізніше 01 січня 2016 року.

На підтвердження намірів продажу 31 жовтня 2014 року сторони уклали Договір оренди цієї нерухомості. Проте ОСОБА_2 ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу і продовжує користуватись безпідставно отриманими коштами. Крім того, за час оренди вказаного майна позивач зробив капітальний ремонт будівлі, витративши близько 450.000,00 гривень.

05 серпня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвали договір дарування, на підставі якого відповідач мав право власності на вказані приміщення, внаслідок чого відбулось безповоротне ухилення ОСОБА_2 від посвідчення обумовленого договору. Посилаючись на викладені обставини,  ОСОБА_1 просив задовольнити позов.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, регулюються нормами зобов`язального права, а не статтею 1212 Цивільного кодексу (ЦК) України, на яку посилався позивач. Крім того, ремонт орендованих приміщень був проведений без згоди ОСОБА_2 , що з урахуванням статті 778 ЦК України, є підставою для відмови у стягненні витрат на поліпшення будівлі. 

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 03 липня 2018 року рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 658.226,79 гривень. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_2 із судовим рішенням апеляційного суду не погодився та  звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду. За результатами касаційного перегляду справи постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено  частково, постанову Апеляційного суду Сумської області від 03 липня 2018 року скасовано, а  справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 5 статті 411 Цивільного процесуального кодексу України, висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно з частиною 1 статті 417 ЦПК України  вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Суд касаційної інстанції в постанові від 21 серпня 2019 року зазначив, що апеляційний суд, частково задовольняючи позов та стягуючи на користь позивача грошові кошти як такі, що безпідставно набуті відповідачем, не звернув увагу на наявність між сторонами договірних правовідносин, що виключає застосування статті 1212 ЦК України.

Дійшовши висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню безпідставно отримані гроші, передані йому за Договором оренди від 31 жовтня 2014 року, в сумі 8.250,00 доларів США в рахунок подальшого продажу позивачу орендованого приміщення, апеляційний суд, при цьому, не визначив сутність цього договору, не встановив правові наслідки його невиконання, не надав належної правової оцінки діям ОСОБА_2 щодо розірвання договору дарування, укладеного з ОСОБА_3 щодо спірного нерухомого майна в контексті принципу добросовісності.

Крім того, встановивши, що позивачем в орендованих приміщеннях проведені будівельні роботи на поліпшення майна, суд не оцінив та не зробив висновків щодо того,чи мав позивач право виконувати такі роботи з урахуванням умов договору від 31 жовтня 2014 року. Стягнувши з відповідача на відшкодування вартості витрат на проведення будівельних робіт в приміщенні зварювального цеху та чергової кошти у розмірі 378.723,00 гривень, жодних обґрунтувань щодо стягнутої саме такої суми суд не навів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду  першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 квітня 2018 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що гроші ОСОБА_2 зберігав за певною підставою, що виключає застосування статті  1212 ЦК України, оскільки частина третя цієї статті прямо говорить про застосування її положень до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні, що зазначено також і у правовій позиції Верховного суду України у справі                   № 6-1216цс17. Крім того, суд не врахував, що поліпшення приміщень відбулись за згоди відповідача, оскільки пунктом 2.1 Договору оренди,  право позивача проводити ремонтні роботи та перепланування об`єкту оренди було погоджено.

Правом на подачу відзиву в порядку, передбаченому положеннями статтею  360 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, відповідач не скористався.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частина 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судове засідання сторони не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Причини неявки сторін та їхніх  представників, повідомлені у заявах, що надійшли до Сумського апеляційного суду 12 та 13 листопада 2019 року відповідно (перебування позивача ОСОБА_1 у відрядженні з 18 жовтня 2019 року по 16 грудня 2019 року; зайнятість представника відповідача ОСОБА_2 в іншому судовому процесі) не є поважними з огляду на те, що судові повістки згідно з даними поштових повідомлень ОСОБА_1 отримав 05.10.2019 року, ОСОБА_2 -  07.10.2019 року, а отже сторони мали  достатній час для того, щоб спланувати та вирішити  питання участі у судовому засіданні особисто або через своїх представників.

Згідно статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі Договору дарування від 07 жовтня 2014 року, укладеного між ОСОБА_3   та ОСОБА_2 , останньому  належало 3/50 частин будівлі та споруди бази, яка складається з зварювального цеху літ. «М», площею 348,8 кв. м, та чергової літ. «К-1», площею 14,8 кв. м, загальною площею 363,6 кв. м.

31 жовтня 2014 року ОСОБА_2 , як орендодавець, уклав з ОСОБА_1 , як орендарем, Договір оренди з подальшим викупом предмета оренди. За умовами цього договору ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 у строкове платне користування нерухоме майно - зварювальний цех  та чергову, розташовані на АДРЕСА_1 (а.с. 101-102).

Сторони дійшли згоди з усіх істотних умов, зокрема, предмета договору, строку оренди, який складає  2 роки 11 місяців та 29 днів (тобто оренда діє до 29 жовтня 2017 року), порядку передачі майна в оренду, розміру орендної плати (пункти  1.1, 1.2, ,3.1, 4.1 Договору), строку та умов переходу орендованого майна у власність орендаря (пункт 8.1).

Сторони узгодили право орендаря робити будь-які ремонтні роботи, перепланування, а також інші дії, які не суперечать чинному законодавству, обов`язок орендаря здійснювати за власний рахунок профілактичне обслуговування та ремонт майна (п.2.1, п.7.1 договору).

У пункті 8.1. сторони домовились, що майно, яке орендується, переходить у власність Орендаря, після підписання Договору купівлі-продажу, який буде підписано сторонами не пізніше 01 січня 2016 року, продаж буде здійснено за остаточну суму 10.000,00 доларів США в гривнях по курсу НБУ на день оплати, з яких грошові кошти в сумі еквівалентній 8.250,00 доларів США, визначені сторонами, як завдаток, вже сплачено орендарем до підписання цього договору, а решту в сумі 1.750,00  доларів США,  буде сплачено під час нотаріального посвідчення  договору купівлі-продажу.

За п. 10.7 Договору від 31 жовтня 2014 року,  перехід права власності на майно до іншої особи (не Орендарю) не є підставою для припинення дії цього договору і зберігає його чинність для нового власника з усіма правами, обов`язками в т.ч. обов`язком продажу майна без права зміни суми договору купівлі продажу, визначеної у п. 8 цього договору (а.с. 101-102).

Відповідно до Акту приймання-передачі від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв в оренду наступне майно: зварювальний цех та чергову, які розташовані у м. Конотоп на вул. Сумській АДРЕСА_1 . Стан майна на момент передання в оренду - незадовільний. Недоліки майна: сильний знос, потребує ремонту, заміни вікон, ремонту даху, заміни воріт (а.с. 103).

Відповідно до розписки, в день підписання договору оренди ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 8.250,00  доларів США за продаж ним зварювального цеху та чергової, що розташовані на АДРЕСА_1 (а.с. 100).

За змістом цієї розписки загальна вартість майна складає 10.000,00  доларів США. Договір купівлі-продажу буде підписаний не пізніше 01 червня 2016 року. Остаточний розрахунок буде проведений при підписанні договору купівлі-продажу. До підписання договору купівлі-продажу ОСОБА_2 дозволяє користуватись приміщеннями (а.с. 100).

05 серпня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений договір про розірвання Договору дарування частини будівлі та споруди бази, які складаються зі: зварювального цеха літ. «М-1», площею 348,8 кв.м, чергової  - літ «К-1», площею 14,8 кв.м, загальною площею 363,6 кв.м, ідеальна частка 3/ НОМЕР_1 , посвідчений приватним нотаріусом 07 жовтня 2014 року за реєстровим №716, за яким ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар 3/50 частин будівлі та споруди бази, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6).

Відповідно до положень статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини другої статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до статті  793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

За змістом частини 1 статті  795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).

В частині заявлених ОСОБА_1   позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 217965 грн в рахунок повернення авансових платежів та процентів за користування грошима у розмірі 62067,18 грн, заявлених на підставі норм ст.ст. 1212, 1214 ЦК України, апеляційний суд зазначає, що обґрунтування позову певними правовими нормами, як і посилання на фактичні обставини справи та визначення предмету спору, процесуальним законом покладено саме на позивача. У зв`язку з цим у відповідача у справі виникають певні правомірні очікування, оскільки реалізація його прав на захист проти позову перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з правовими підставами, викладеними саме позивачем, а не тими, що можуть бути додатково самостійно визначені судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України,  особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Вимога про «повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні»  (п. 3 частини 3 статті 1212 ЦК України) означає, що у разі припинення зобов`язання  через неможливість його виконання, яке виникло внаслідок обставин, за які жодна із сторін не відповідає, або у зв`язку із добровільною відмовою від зобов`язання обох сторін, сторона, що виконала своє зобов`язання  повністю або  частково, має право вимагати повернення виконаного.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Отже, між сторонами виникли правовідносини, що врегульовані Договором від 31 жовтня 2014 року. За своєю правовою природою зазначений договір є договором оренди  нерухомого майна, у якому сторони узгодили можливість та строки здійснення орендарем викупу предмета оренди - зварювального цеху та чергової, які розташовані у м. Конотопі на вул. АДРЕСА_1 . Саме в  рамках виконання зазначеного договору (пункт 8.1)  відповідач отримав від позивача гроші в сумі еквівалентній 8.250,00  доларів США в якості завдатку до підписання договору-купівлі продажу, який мав відбутися у строк до 01 січня 2016 року. Договір від 31 жовтня 2014 року  або його окремі частини, після  заміни 05 серпня 2016 року особи орендодавця, не визнавався судом недійсними. Договір  не  припинявся, питання про його розірвання не вирішувалось.

Отже, у задоволені заявлених вимог про стягнення з відповідача 217.965,00  гривень  у рахунок повернення авансових платежів та 62.067,18 гривень -   процентів  за користування коштами з підстав, які зазначав позивач у позовній заяві (безпідставне набуття відповідачем майна), судом першої інстанції відмовлено правильно. Висновок місцевого суду про те, що договірний характер правовідносин сторін виключає застосування  положень  статті 1212 ЦК України,  є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги позивача правильність такого висновку не спростовують.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Справедливість та добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного право відношення. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності.

05 серпня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвали договір дарування частини будівлі та споруди бази, укладений ними 07 жовтня 2014 року (а.с. 6), тобто право власності на предмет оренди повторно набула ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_2 , підписуючи 05 серпня 2016 року Договір про розірвання договору дарування, засвідчив, що треті особи прав щодо вказаних 3/50 частин будівель не мають. Зазначення  ОСОБА_2 у Договорі від 05 серпня 2016 року про відсутність прав третіх осіб на приміщення зварювального цеху і чергової, у той час як між відповідачем, як орендодавцем та ОСОБА_1 продовжував діяти Договір оренди з правом викупу від 31 жовтня 2014 року, принципу добросовісності  не відповідає.

Звертаючись з позовом до суду першої інстанції, ОСОБА_1 , крім іншого, просив стягнути з ОСОБА_2 витрати на поліпшення орендованого майна.

Відповідно до частини 1 статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

За пунктом 10.7 договору від 31 жовтня 2014 року перехід права власності на майно до іншої особи (не Орендарю) не є підставою для припинення дії цього договору і зберігає його чинність для нового власника з усіма правами, обов`язками в т.ч. обов`язком продажу майна без права зміни суми договору купівлі продажу, визначеної у п. 8 цього договору (а.с. 4-5).

Тобто договором не передбачено припинення договору оренди у випадку зміни власника предмета оренди.

На дату звернення ОСОБА_1 з позовом до суду першої інстанції – 20 жовтня 2017 року, Договір оренди майна від 31 жовтня 2014 року є чинним, права та обов`язки орендодавця після розірвання договору дарування набула громадянка  ОСОБА_3 .

Згідно з частинами  1, 2 статті  776, статті  778 ЦК України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Як було зазначено вище,  сторони за договором від 31 жовтня 2014 року узгодили право орендаря робити будь-які ремонтні роботи, перепланування, а також інші дії, які не суперечать чинному законодавству, а також встановили обов`язок орендаря здійснювати за власний рахунок профілактичне обслуговування та ремонт майна (п.2.1, п.7.1 договору) (а.с.4-5).

Тобто право на проведення перепланування та ремонтних робіт у орендованому приміщенні, розташованому у АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 отримав за згодою орендодавця відповідно до умов договору.

З огляду на зазначене висновок суду першої інстанції про проведення будівельних робіт без згоди орендодавця є помилковим, оскільки таке його право передбачено у договорі оренди, тому позивач має право на відшкодування власником вартості витрат на проведення будівельних робіт в приміщенні зварювального цеху та чергової.

Разом з тим, підстав для задоволення позову в цій частині немає, оскільки на дату звернення до суду -  20 жовтня 2017 року ОСОБА_2 вже не був власником предмета оренди, прав на здійснені позивачем поліпшення не набував. Оскільки зазначену вимогу позивач заявив до неналежного відповідача, який з 05 серпня 2016 року перестав бути власником орендованого майна, то у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 450.000,00 гривень у рахунок відшкодування вартості витрат на поліпшення майна необхідно відмовити з вищенаведеної  підстави.

Отже, доводи апеляційної скарги  дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції щодо заявленої вимоги  про стягнення вартості витрат на поліпшення майна ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Рішення місцевого суду необхідно змінити в частині мотивів відмови у задоволенні вимоги позивача про відшкодування витрат на поліпшення майна, зазначивши, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки була заявлена до неналежного відповідача. В іншій частині рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 квітня 2018 року необхідно залишити без змін.

У ході розгляду справи за заявою ОСОБА_1 були застосовані заходи забезпечення позову.  Відповідно до ухвали Апеляційного суду Сумської області від 23 листопада 2017 року, в межах заявленої суми позову – 730032 грн 18 коп., накладено арешт на 17/50 частин будівель та споруд бази, загальною площею 6608,6 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 за договором дарування  від 04 червня 2014 року.

Відповідно до частини  9 статті   158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

За таких обставин заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 23 листопада 2017  року, підлягають скасуванню.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, пунктами  3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст.  381 – 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

                                                 п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 квітня 2018 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні вимоги про відшкодування витрат на поліпшення майна.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Скасувати вжиті ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 23 листопада 2017  року заходи забезпечення позову, а саме: скасувати арешт, накладений у межах заявленої суми позову - 730032 грн 18 коп., на 17/50 частин будівель та споруд бази, загальною площею 6608,6 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 за договором дарування  від 04 червня 2014 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 

Повний текст судового рішення складено 19 листопада 2019 року. 

Головуючий                                                             І.В.Орлов

Судді:                                                     О.І. Собина

                                                 С.Г. Хвостик