№ 2-03/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

22 березня 2010 року     Софіївський районний суд Дніпропетровської області                 в складі:

        судді                         Шумської О.В.                 при секретарі                 Ульшиній І.А.

                за участю представника позивачів     ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Софіївка справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю  “ТрансТир”, треті особи - ОСОБА_5, Одеська філія ЗАТ «СК Українська страхова група» про стягнення моральної та матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

    26 січня  2009 року позивачі звернулися до Софіївського районного суду з позовною заявою  про стягнення моральної та матеріальної шкоди, мотивуючи її тим, що 3 жовтня 2008 року при зіткненні автомобілів НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6 (власник автомобіля ОСОБА_7М.) з автомобілем НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 (власник автомобіля ТОВ «Транс-Тир») загинув  їх син та чоловік –ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, який їхав пасажиром в автомобілі під керуванням ОСОБА_9, який також загинув. На похорони загиблого ОСОБА_8 та на спорудження пам’ятника затрачено 30052 грн., що підтверджено письмовими доказами. Також їм завдано моральної шкоди, яка полягає у втраті сина, чоловіка та батька двох малолітніх дітей, що супроводжується проблемами зі здоров»ям. Відповідно до уточнених позовних вимог, викладених в позовній заяві від 12 березня 2010 року на а.с.186-188, просять суд стягнути з ТОВ «Транс-Тир» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 15000 грн.; з ТОВ «Транс-Тир» моральну шкоду на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 25 000 грн. в зв’язку з тим, що вони звільнені від сплати державного мита, вирішити питання сплати судового збору та витрат на ІТЗ після розгляду справи.

    12 березня 2010 року представник позивачів вніс уточнення до позовних вимог, відмовившись від матеріальних та моральних претензій до ОСОБА_7 (а.с.185).

    В судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені у уточненій позовній заяві.

    Представник відповідача ТОВ «Транс-Тир» ОСОБА_10 проти позовних вимог позивачів та їх представника заперечує, про що пояснив в судовому засіданні та  виклав в своїх клопотаннях (а.с.45-47, 124-125).

    Третя особа – ОСОБА_5 в судове засідання не з»явився, просив суд розглянути справу у його відсутність, проти позовних вимог позивачів заперечує (а.с.60)

    23 грудня 2009 року на підставі ухвали суду  в якості третьої особи залучено Одеську філію ЗАТ «СК Українська страхова група», виходячи з того, що саме в цій  страховій компанії була застрахована цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу, яким на відповідній правовій підставі керував ОСОБА_5 В своїх письмових поясненнях проти позовних вимог заперечують, прохають справу розглянути без участі їх представника (а.с197-199)

    Первісний співвідповідач  - ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що дійсно автомобіль НОМЕР_1 належав їй на праві приватної власності, але відповідно до довіреностей (а.с.43, 128)  був переданий ОСОБА_11 та надалі ОСОБА_9, про дорожньо-транспортну пригоду, що сталася, дізналася лише з позовної заяви позивачів.

    Вислухавши представника позивача та відповідача, первісного співвідповідача, приймаю до уваги заперечення третіх осіб, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав:                                           право кожного на звернення до суду за захистом своїх порушених прав і свобод універсальним юридичним засобом  відстоювання людиною свого правового статусу в будь-якій конкретній життєвій ситуації, закріплене в ч.1 ст.55 Конституції України,.

     Згідно п.22 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.                                         Відповідно до ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для особи, що цю діяльність здійснює, та інших осіб.                                         Згідно п.11 Постанови Пленуму ВСУ від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» при вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.                     Відповідно до вимог ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.                                     В судовому засіданні та за матеріалами справи встановлено, що 3 жовтня 2008 року при зіткненні автомобілів НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_5  загинув  ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, який їхав пасажиром в автомобілі під керуванням ОСОБА_9, який також загинув.

    Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку. У відповідності до абз. 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

    За матеріалами справи з’ясовано, що автомобіль НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_5, належить ТОВ «Транс-Тир» (а.с.49). Від вимог до ОСОБА_7 відповідачі відмовилися, так як було встановлено, що вона є неналежним відповідачем (а.с.185).                                 При дослідженні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 07.10.2008 року (а.с.5-6), яка в подальшому була скасована, а також постанови про закриття кримінальної справи від 29.05.2009 року (а.с.70-76), яка ніким не оскаржена, слідчими органами встановлено, що «причиной наступления события данного ДТП послужили крайняя беспечность  и игнорирование мер личной безопасности водителем автомобиля НОМЕР_4 ОСОБА_9, грубое нарушение им требований п.10.1 Правил дорожного движения Украины» в зв’язку з чим було постановлено «прекратить уголовное дело в святи  со смертью виновного – ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2» (а.с.76).                                             Пункт  2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» містить роз'яснення, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.                     Згідно висновку судово-автотехнічної експертизи «70/27-351 від 28.05.2009 року «в действиях водителя ОСОБА_12 не усматривается несоответствий требованиям п.1.5 Правил дорожного движения» (а.с.75), а саме - дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб  не  повинні  створювати  небезпеку  чи  перешкоду  для руху, загрожувати життю або здоров'ю  громадян,  завдавати  матеріальних збитків.  Натомість  дії водія автомобіля Шкода Форман ОСОБА_9 не відповідали вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху – «перед  початком  руху,  перестроюванням  та   будь-якою зміною  напрямку  руху  водій  повинен  переконатися,  що  це буде безпечним і не створить перешкод  або  небезпеки  іншим  учасникам руху».             Позивачі в своїх позовних вимогах посилаються на ч.2 ст.1188 ЦК України відповідно до якої, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.                     Дослідивши докази, суд приходить до висновку, що позивачами помилково трактується вищевказана норма цивільного законодавства.         Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 під час пригоди перебував в автомобілі ОСОБА_9, тобто згідно Правил дорожнього руху а саме п. мав статус «пасажира» - особи, яка користується транспортним засобом і знаходиться в ньому, але не причетна до керування ним. Згідно п.п.5.2.-5.5 ПДР та ст..41 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року N 2344-III пасажири як учасники дорожнього руху мають певні права та обов’язки а тому являються учасниками дорожнього руху.             За таких обставин необхідно розрізняти завдання шкоди. Так, згідно з ч.1 ст. 1188 ЦК шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.                                             Таким чином, у разі заподіяння шкоди взаємодією кількох авто шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини. Отже, за цих обставин обов'язок відшкодування шкоди покладається на того володільця джерела підвищеної небезпеки, з вини якого заподіяно шкоду. Якщо винні обидва володільця джерел підвищеної небезпеки, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеня вини кожного.                         З постанови про закриття провадження по кримінальній справі вбачається, що автомобіль Шкода-Форман  здійснив наїзд на задню частину причепа МАН-1364, контактування відбулося в русі транспортних засобів, водій керував автомобілем, дотримуючись Правил дорожнього руху. Поняття «взаємодія» та «наїзд» не являються тотожними, що з огляду на норми цивільного права грає велику роль при визначенні підстав для виникнення відповідальності, якими є наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою, в яких полягає особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.                                         В судовому засіданні представник позивачів не наполягав на визначенні вини водія ТОВ «Транс-Тир», посилаючись на те, що наявність вини заподіювача шкоди не є обов’язковою умовою для покладення на особу відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки в контексті ч.2 ст.1188 ЦК України, але для виникнення такої відповідальності є необхідним наявність вищевказаних підстав шкодою.                     В діях водія ТОВ «Транс-Тир» не встановлено а ні його вини, а ні протиправності його дій в дорожній обстановці, яка склалася, а також відсутній причинний зв’язок між даними необхідними умовами. Протиправною визнається поведінка, що порушує права й обов'язки, передбачені чи санкціоновані нормами цивільного права, але суперечні  загальним засадам і змісту цивільного законодавства.    Протиправним по цивільному праву може бути як дія, так і бездіяльність. Бездіяльність може бути, визнано протиправною, коли особа була зобов'язана виконати певну дію, але дія не була виконана . Якщо ж такого роду обов'язок прямо не був передбачений, то говорити про протиправність бездіяльності немає сенсу. А причинний зв'язок це такий зв'язок між явищами, при якій, одне явище (причина), передує іншому (наслідку) і породжує його.                                     Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови "Про практику розгляду судом цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.92 р. N 6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.     Посилання представника позивачів на те, що шкода завдана саме взаємодією джерел не заслуговують на увагу, оскільки працівниками ДАІ не встановлено в діях водія ТОВ «Транс-Тир» порушень Правил дорожнього руху і до адміністративної відповідальності він не притягувався.                 При цьому встановлення причинного  зв'язку  між  протиправною поведінкою  особи,  яка  завдала  шкоду,  та  збитками  потерпілої сторони  є  важливим  елементом  доказування  наявності   реальних збитків.   Слід  довести,  що  протиправна  дія  чи  бездіяльність завдавача є причиною,  а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про  наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою  має  бути  вирішено  судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.                         Приймаючи до уваги вищевикладене, сума заявленої матеріальної шкоди не підлягає відшкодуванню в межах заявленої позовної заяви.                 Згідно з вимогами ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.                 З урахуванням вимог позивачів в частині стягнення на їх користь з відповідача моральної шкоди,  яка завдана позивачам, та пов’язана з розладом нормального життя, нервової напруги,  суд дійшов висновку, що в розрізі даного спору відсутній підстави для її відшкодування та стягненню саме з відповідача.

      На підставі вищевикладеного ст.ст.1187, 1188, 1190 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215,226 ЦПК України суд,-                                 В И Р І Ш И В:

    В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю  “ТрансТир”, треті особи - ОСОБА_5, Одеська філія ЗАТ «СК Українська страхова група» про стягнення моральної та матеріальної шкоди відмовити як необґрунтованих.     Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Софіївський районний суд.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

    Повний текст рішення виготовлено 25 березня 2010 року

Суддя                                         О.В.Шумська