УКРАЇНА

                                                            Справа  № 2а-63/10

П О С Т А Н О В А

     ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

23 березня 2010  року              Царичанський районний суд Дніпропетровської області, як адміністративний суд, у складі:

     головуючого    -  судді Сороки Б.М.

     при секретарі  -  Дорошенко В.В.

розглянувши у відкритому судовому  засіданні  в залі суду в смт. Царичанка  Дніпропетровської області адміністративну справу  за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду  України в Царичанському районі, про поновлення строку позовної давності, визнання неправомірною бездіяльність відповідача, та зобов»язання нарахувати щомісячну доплату до пенсії, як дитині війни,

                                                            В С Т А Н О В И В:

    ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі (надалі УПФУ)  про поновлення строку позовної давності, визнання неправомірною бездіяльність відповідача, та зобов»язання нарахувати щомісячну доплату до пенсії, як дитині війни.

    На обґрунтування позовних вимог  вказує, що з 1994 року вийшла на пенсію і їй було призначено пенсію за віком. Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» її визнано дитиною війни. Згідно ст.6 вказаного Закону з 01.01.2006 року їй повинна виплачуватись щомісячна доплата до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

    У період з січня 2006 року по даний час така доплата не проводилась.

Стаття 77 та стаття 100 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», пункт 1 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», пункт 41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», на підставі яких призупинялася виплата встановленої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» надбавка до пенсії втратили чинність, як такі, що є неконституційними (Рішення Конституційного суду №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року).

    Дані положення мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв»язку з правовідносинами, які виникають внаслідок дії положень статей зазначених Законів, що визнані неконституційними.

    Положення викладені у рішеннях Конституційного суду України є обов»язковими на території всієї України, остаточними та оскарженню не підлягають.

    Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені даним Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч.2 ст.19 та ч.3 ст.22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти на законних підставах, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України.

    При прийнятті нових Законів або внесення змін до діючих Законів не допускається звужень змісту та обсягу прав і свобод.

    Таким чином, зважаючи на вищевказане, відмова у виплаті визначеної Законом доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є протиправною і такою, що суперечить Конституції та Законам України.

    Розмір доплати до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

    Відповідно до ст.ст.99, 100 КАС України для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав та інтересів. Її законні права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили, Законів України. Крім того, про належні їй, як дитині війни виплати їй повідомлено не було, тому про факт порушення її прав стало відомо після висвітлення даних обставин у засобах масової інформації. Про порушення її прав стало відомо на початку грудня 2008 року.

    Прохає відновити строк позовної давності для звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006р. по 01.02.2010р.

    Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі по не нарахуванню та невиплаті їй доплати до пенсії у відповідності з вимогами ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.01.2006 року по 01.02.2010р.

    Зобов»язати Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі нарахувати та виплатити недоплачену їй як дитині війни, щомісячну державну доплату до пенсії за період з 01.01.2006 року по 01.02.2010 року у відповідності з вимогами ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

    В судове засідання позивач не з»явилася. До суду надійшла заява з проханням розглянути дану справу у її відсутність, позовні вимоги підтримує повністю.

    Представник відповідача позов не визнала, посилаючись на те, що позивач пропустила строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав і заперечує проти його поновлення, а також тому, що відсутній механізм реалізації положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

    Вислухавши пояснення представника відповідача, оцінивши в сукупності надані сторонами докази, суд приходить до наступного висновку.

    Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб саме і лише у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

    Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 КАС України.

    Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. 2 вказаної статті суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

    В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має статус дитини війни, що підтверджується копією паспорту (а.с.3).

    Враховуючи те, що ОСОБА_1 є дитиною війни, тобто наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе і право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, суд вважає, що держава, таким чином, взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв’язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист громадян України похилого віку зі статусом дитини війни.

    Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Редакція цієї статті набрала чинності з 01 січня 2006 року.

    За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

    Проте, дія статті  6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була призупинена законами України  № 3235-1У від 20.12.2005 року "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та  № 489-У від 19.12.2006 року "Про Державний бюджет України на 2007 рік", а Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" внесені зміни до вказаного вище Закону України "Про соціальний захист дітей війни", відповідно до яких положення статті 6 Закону викладені в новій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

     Рішенням  же Конституційного Суду України № 6-рп від 9 липня 2007 року положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо призупинення дії положення ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та рішенням Конституційного суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" щодо внесення змін до Закону України " Про соціальний захист дітей війни" визнані неконституційними, а рішення Конституційного Суду України, який відповідно до ст. 147 Конституції України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України, є остаточним та обов’язковим до виконання на всій території України та всіма суб’єктами владних повноважень і іншими посадовими особами.

    Відповідно до частини 2 статті 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

    Таким чином, норми статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" вважаються діючими з 09.07.2007 року.

    Невиконання Кабінетом Міністрів України передбаченого в п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про соціальний захист дітей війни" обов’язку у двомісячний строк з дня опублікування цього Закону забезпечити виконання його вимог не звільняє відповідача від виконання покладених на нього державою функцій по соціальному захисту людей. Функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено на органи Пенсійного фонду України, а тому питання про нарахування та перерахування пенсії ОСОБА_1 покладено на Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі.

    Враховуючи вказане вище, суд приходить до висновку, що до дня винесення Конституційним Судом України рішення – 9 липня 2007 року – відповідач діяв в межах чинного законодавства, а тому позовні вимоги ОСОБА_1  за 2006 рік не підлягають задоволенню, оскільки зупинення  дії положення ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року не визнано неконституційним, тому  Закон "Про Державний бюджет на 2006 рік"  підлягав застосуванню щодо зазначених у позові правовідносин до вказаної дати.

    В той же час, після прийняття рішень Конституційним Судом України відповідач повинен був здійснити перерахунок пенсії позивача за період з 9 липня  2007 року та 22 травня 2008 року і здійснити виплати у розмірах, передбачених Законом, з дати визнання Конституційним Судом України неконституційності положень законів про бюджет на відповідний рік, які обмежували зазначені виплати, тобто з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, а також з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.

    З матеріалів справи вбачається, що Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської області будь-яких дій, пов’язаних з перерахунком пенсії позивачу в частині її підвищення відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не здійснювало і виплат не проводило.

    За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач припустився бездіяльності щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

    Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

    Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі заперечує проти адміністративного позову, а тому обов’язок щодо доказування правомірності своєї бездіяльності покладається на нього.

    Доводи відповідача про відсутність механізму реалізації положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог так як саме на органи Пенсійного фонду України покладено обов’язок нарахування та перерахування і виплату пенсії з відповідними підвищеннями, а тому суд ці доводи не приймає до уваги.

    За вказаних обставин позовні вимоги ОСОБА_1 повинні  підлягати частковому задоволенню в частині визнання неправомірною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської області щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії в розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року,  з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, та з 01 січня 2010 року по 01 лютого 2010 року і зобов’язання відповідача перерахувати та виплатити за вказаний період пенсію у відповідності із ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

     Але представник відповідача просила відмовити ОСОБА_1 у позові ще і з тих підстав, що вона без поважних причин пропустила строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів.

    Позивач у своїй позовній заяві вказала, що її законні інтереси було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили, Законів України. Окрім того, про належні їй, як дитині війни, виплати їй повідомлено не було, а тому про факт порушення її прав їй стало відомо  лише після висвітлення даних обставин у засобах масової інформації, тобто на початку грудня 2008 року, після чого  вона  лише 15.02.2010 року звернулася із даним позовом до суду.

    Відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

    Оскільки рішення Конституційного Суду України було офіційно оприлюднено у „Віснику Конституційного Суду України” № 4 від 07.11.2007 року, то позивачка, на думку суду, саме з тієї дати повинна була дізнатися про порушення своїх прав. З адміністративним позовом вона звернулася до суду лише 15.02.2010 року (а. с. 1), пропустивши передбачений законом річний строк для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів за  період до 15.02.2009 року.

    Відповідно до частини 2 статті 100 КАС України якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

    Наведені позивачем причини пропуску процесуального строку не можна визнати поважними, оскільки будь-які об’єктивні чи суб’єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо вона вважала, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються її права та законні інтереси.  Час ухвалення рішення Конституційним Судом України, на яке посилається позивач у позовній заяві, та його опублікування не ставить, на думку суду, в залежність від цього виникнення у позивача права на звернення до суду.

    Оскільки в судовому засіданні представник відповідача наполягає на тому, щоб суд відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском процесуальних строків для звернення до суду за захистом свої прав, суд вважає, що ОСОБА_1 у позові  в частині відновлення строку позовної давності та зобов’язання нарахувати і виплатити на її користь недоплачену, як дитині війни,  щомісячну державну доплату до пенсії  в строк до 15 лютого 2009 року слід відмовити.

    В частині ж  визнання протиправною бездіяльності відповідача по не нарахуванню та не виплаті щомісячної доплати до пенсії за період з 15 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 01 лютого 2010 року та зобов’язанню нарахувати пенсію згідно ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за вказаний період суд приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

    Враховуючи все зазначене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі по не нарахуванню і невиплаті їй щомісячної доплати до пенсії за період з 15 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року і з 01 січня 2010 року по 01 лютого 2010 року та зобов’язання відповідача нарахувати щомісячну доплату та виплатити її за вказаний період згідно ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

    В іншій частині позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.

    На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 94, 158-163, 168 КАС України, суд

                                                 П О С Т А Н О В И В:

    Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі про відновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання нарахувати і виплатити недоплачену щомісячну надбавку до пенсії  за віком за період з 01.01.2006 року по 01.02.2010 року  задовольнити частково.

    Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської області по не нарахуванню та невиплаті щомісячної доплати до пенсії, як дитині війни, за період з 15 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 01 лютого 2010 року  та зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити щомісячну доплату до пенсії за період з 15 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року і з 01 січня 2010 року по 01 лютого 2010 року у відповідності із ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

    В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

    Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з подачею апеляції через місцевий адміністративний суд або шляхом подачі протягом десяти днів заяви про апеляційне оскарження постанови з послідуючою подачею протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження постанови апеляційної скарги через місцевий адміністративний суд.

     Головуючий                                                                                                     Б.М.СОРОКА