Дата документу 12.11.2019 Справа № 336/5023/16-ц

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний № 336/5023/16-ц

Провадження №22-ц/807/2852/19

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач),

суддів Подліянової Г.С., Кочеткової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Ващенко З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2017 року в складі судді Дмитрюк О.В. в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, 

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява обґрунтована тим, що 29 серпня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 133-0111001/ФК-08, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 84 510, 00 грн., з розрахунку в розмірі 17% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 29 серпня 2008 року по 28 серпня 2015 року.

Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечується порукою, відповідно до укладеного Договору поруки № 133-0111001/Zфпор-08-1 від 29.08.2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 (Поручитель), ОСОБА_1 (Боржник), згідно з яким Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником зобов`язань за кредитним договором № 133-0111001/ФК-08 від 29.08.2008 року. Відповідальність Поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) Боржником зобов`язань за Договором. Поручитель і Боржник несуть перед Кредитором солідарну відповідальність, а Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором повністю виконав, надавши ОСОБА_1 кредит, у розмірі та строки, передбачені кредитним договором, однак Позичальник умови кредитного договору протягом тривалого часу належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 11.08.2016 року виникла заборгованість в розмірі 217 488, 05 грн., з яких: тіло кредиту – 78 472, 70 грн., відсотки - 80 673, 93 грн., комісія – 7732, 97 грн., пеня – 50 608, 45 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 217 488, 05 грн., з яких: тіло кредиту – 78 472, 70 грн., відсотки - 80 673, 93 грн., комісія – 7732, 97 грн., пеня – 50 608, 45 грн., а також стягнути судові витрати у розмірі 3262, 32 грн.

Справа розглядалась неодноразово.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 133-0111001/ФК-08 від 29.08.2008 року в розмірі 217 488, 05 грн., а також судовий збір в сумі 3262, 32 грн. В задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі (т.1, а.с. 200-204).

В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що позивачем не надано доказів перерахування кредитних коштів на його поточний рахунок, судом не з`ясовано, чи дійсно до ПАТ «Дельта Банк» перейшли права кредитора за кредитним договором, також судом не з`ясовано, який саме розмір заборгованості існує за кредитним договором на момент пред`явлення позову до суду. Крім того, суд не звернув уваги на клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2017 року апеляційну скаргу задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2017 року в частині задоволення позову та стягнення судових витрат скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2017 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до  ОСОБА_1  про стягнення заборгованості за кредитним договором, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2017 року у незмінній за результатами апеляційного перегляду частині та рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 залишено без змін.

Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2017 року, виходив з того, що висновок суду апеляційної інстанції про пропуск банком строку позовної давності щодо пред`явлення вимог до позичальника є необґрунтованим, оскільки апеляційним судом не було враховано, що у разі якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлюються окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Враховуючи, що постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2017 року, за результатами перегляду рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 залишено без змін, апеляційним судом переглядається рішення суду першої інстанції тільки в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 .

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги банку до ОСОБА_1 в повному обсязі, виходив із обґрунтованості таких вимог.

Колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Судом встановлено, що 29 серпня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 133-0111001/ФК-08 (далі – Договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 84 510, 00 грн., з розрахунку в розмірі 17% річних за весь час фактичного користування кредитом, комісія за надання кредиту 2%, комісія за управління кредитом 0,15% від суми кредиту, на строк з 29 серпня 2008 року по 28 серпня 2015 року (т.1 а.с. 8-17, т.2 а.с 178-181).

Метою кредитування є придбання автомобіля марки CHEVROLET, модель LACETTI NF486 для особистих потреб (п. 1.4 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору виконання Позичальником зобов`язань за цим Договором забезпечується заставою транспортного засобу заставою автомобіля марки CHEVROLET, модель LACETTI NF486, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що придбається за кредитні кошти для особистих потреб та порукою ОСОБА_2 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий Вільнянським РВ УМВС України в Запорізькій області 17.05.2000, ІПН НОМЕР_3 .

Кредитне зобов`язання  ОСОБА_1  забезпечено договором поруки №133-0111001/Zфпор-08-1 від 29.08.2008 року, укладеного між ТОВ «Український промисловий банк», як кредитором,  ОСОБА_2 , як поручителем,  ОСОБА_1 , як боржником, за умовами якого поручитель  ОСОБА_2  зобов`язалась відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором №133-0111001/ФК-08 як солідарний боржник (т.1 а.с. 18, т.2 а.с. 171).

30 жовтня 2009 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 був укладений Додатковий договір до Кредитного договору № 133-0111001/ФК-08 від 29 серпня 2008 року (т.1 а.с. 16-17, т. 2 а.с. 182).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він не отримував кредитні кошти у розмірі 84 510, 00 грн. є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Апеляційним судом витребувано та досліджено матеріали кредитної справи.

Так, у матеріалах кредитної справи міститься заява на видачу готівки № 24467 від 29 серпня 2008 року, з якої вбачається, що 29 серпня 2008 року ТОВ «Укрпромбанк» здійснена операція щодо видачі коштів з поточного рахунку в розмірі 84 510, 00 грн. ОСОБА_1 , який пред`явив паспорт серія НОМЕР_4 , виданий 17.02.1996 Вільнянським РВ УМВС України в Запорізькій області (т.2, а.с. 199).

ОСОБА_1 не спростовано, що підпис у вищевказаній заяві на видачу готівки у графі «зазначену суму одержав» здійснено не ним.

Також з матеріалів справи вбачається, що автомобіль марки CHEVROLET, модель LACETTI NF486, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який придбаний ОСОБА_1 за кредитні кошти відповідно до Договору, знаходиться у останнього, що підтверджується Актом перевірки стану заставленого майна від 13 січня 2010 року, який підписаний ОСОБА_1 (т.2, а.с. 201). Зазначене також свідчить про те, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти згідно з Договором в розмірі 84 510, 00 грн.

Крім того, ОСОБА_1 , укладаючи 30 жовтня 2009 року Додатковий договір до Кредитного договору № 133-0111001/ФК-08 від 29 серпня 2008 року, підтвердив свої зобов`язання за Договором, в тому числі і наявність заборгованості.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 підтвердив факт укладення кредитного договору та отримання кредиту в сумі 84 510, 00 грн.

Згідно з ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Враховуючи викладене, апеляційним судом не приймаються доводи ОСОБА_1 щодо неотримання ним кредитних коштів, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи.

Частинами першою та другою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про заміну первісного кредитора новим кредитором, не позбавляється обов`язку з погашення заборгованості, а лише має право на сплату заборгованості первісному кредитору і таке виконання необхідно вважати таким, що є належним.

30 червня 2010 року між ТОВ "Укрпромбанк", ПАТ "Дельта Банк" та Національним банком України укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь ПАТ "Дельта Банк", відповідно до умов якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ТОВ "Укрпромбанк" передало (відступило) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов`язань перед Національним банком України, внаслідок чого ПАТ "Дельта Банк" замінило ТОВ "Укрпромбанк" як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а згідно з пунктом 4.2 внаслідок перадачі ТОВ "Укрпромбанк" ПАТ "Дельта Банк" прав вимоги до боржників, ПАТ "Дельта Банк" перейшло (відступлено) право вимагати (замість ТОВ "Укрпромбанк") від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами (т.1, а.с.29-33).

Відповідно до витягу з Додатка №2 до Договору про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь ПАТ "Дельта Банк" від 30.06.2010 року,ПАТ «Дельта Банк» набув право вимоги за кредитним договором № 133-0111001/ФК-08 від 29 серпня 2008 року (т.1, а.с. 34).

Позивачем до матеріалів даної справи надані копії названих документів, засвідчені представником ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_4 Д ОСОБА_5 . із зазначенням прізвища, посади, дати та містять підпис особи та додано копію довіреності від 28.04.2016 року ( т.1 а.с.49).

Як вбачається зі змісту вказаної довіреності, представник уповноважений представляти інтереси банку, зокрема, в місцевих судах, апеляційних судах. Для цього представнику надається право завіряти копії витягів з договорів та документів, в тому числі зі Статуту, протоколів, положень Довірителя на відповідність їх оригіналам .

Апеляційний суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, встановив, що в силу ст. 512, 514 ЦК України ПАТ "Дельта Банк" набуло право вимоги, як новий кредитор, за кредитним договором № 133-0111001/ФК-08 від 29 серпня 2008 року, відповідно до договору про передачу активів та кредитних зобов`язань від 30 червня 2010 року та доданих до нього документів.

Отже, твердження апеляційної скарги про те, що оскільки позивачем не надано в оригіналах Договору про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь ПАТ "Дельта Банк" та Додатку № 2 до нього, а надані копії є неналежним доказом, тому ПАТ "Дельта Банк" не доведено передачу йому від ТОВ "Укрпромбанку" права вимоги за спірним кредитним договором та не набуло права вимоги за Договором, є неприйнятними з огляду на вищевикладене.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Відповідно до п. 1.3 Договору, дата повернення кредиту – 28 серпня 2015 року.

Процентна ставка за користування кредитом – 17% річних (п. 1.5 Договору)

Згідно з п. 1.11 Договору, позичальник зобов`язаний сплачувати платежі за цим Договором у розмірі, порядку та строки, встановлені цим Договором та Графіком платежів щодо погашення суми кредиту, процентів за користування ним, комісій Банку, сукупних послуг, які надаються позичальнику у зв`язку із укладенням цього Договору, а також інших фінансових зобов`язань Позичальника, які виникають у зв`язку з укладенням цього Договору, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 2.4 Договору, повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менше як 1006,07 грн. по 20 число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту. Дозволяється дострокове повне або часткове повернення кредиту. У випадку внесення позичальником коштів на повернення заборгованості за кредитом у сумі, що перевищує розмір щомісячного платежу по кредиту, надлишкова сума коштів, після виконання п.2.9 та п.4.2.2 цього договору, зараховується в рахунок повернення кредиту. Розмір останнього платежу по остаточному погашенню кредиту дорівнює залишку заборгованості по кредиту на дату остаточного погашення та може відрізнятись від розміру щомісячного платежу по кредиту, зазначеного у п.2.4. У випадку внесення платежу по кредиту та/або процентах, комісіях в післяопераційний час днем погашення заборгованості вважається наступний за днем внесення платежу робочий день.

При цьому, відповідно до п.1 Додаткового договору від 30 жовтня 2009 року до Кредитного договору № 133-0111001/ФК-08 від 29 серпня 2008 року сторони домовились викласти п. 2.4 Договору в наступній редакції: «Повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менше як 1135,89 грн. по 20 число (включно) кожного місяця, починаючи з 01 липня 2009 року. Дозволяється дострокове повне або часткове повернення кредиту. У випадку внесення позичальником коштів на повернення заборгованості за кредитом у сумі, що перевищує розмір щомісячного платежу по кредиту, надлишкова сума коштів, після виконання п.2.9 та п.4.2.2 цього договору, зараховується в рахунок повернення кредиту. Розмір останнього платежу по остаточному погашенню кредиту дорівнює залишку заборгованості по кредиту на дату остаточного погашення та може відрізнятись від розміру щомісячного платежу по кредиту, зазначеного у п.2.4. У випадку внесення платежу по кредиту та/або процентах, комісіях в післяопераційний час днем погашення заборгованості вважається наступний за днем внесення платежу робочий день» (т.1, а.с. 16-17).

У п.2 Додаткового договору від 30 жовтня 2009 року сторони домовились викласти Додаток 1 до Договору в новій редакції. Зазначено, що для кредитів, виданих на строк більше 2-х років: Витрати за кредитом (подорожчання кредиту) в наступні роки розраховуються аналогічно першим двом рокам і будуть складати щорічно не більше, ніж за другий рік кредитування.

Відповідно до п.2.5 Договору, повернення кредиту здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунку позичальника (його поручителів, гарантів та інших осіб у відповідності до п.2.16 цього договору), та/або шляхом внесення готівкових коштів у касу.

Згідно з п.п. 2.6, 2.7 Договору, проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня його повернення. Проценти нараховуються щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день кожного календарного місяця. При розрахунку процентів за користування кредитом використовується метод факт/факт, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день повернення кредиту. Нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту по 20 число (включно) кожного наступного місяця за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу банку або шляхом безготівкового перерахування з поточного рахунку позичальника.

Відповідно до п. 5.2 Договору у випадку порушення строків повернення Кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним, комісій та інших платежів, передбачених цим Договором Банк має право вимагати, а позичальник зобов`язаний сплатити Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення за кожний день прострочення від суми простроченої заборгованості.

ОСОБА_1 умови кредитного договору тривалий час належним чином не виконував, у зв`язку з чим, згідно розрахунку заборгованості, наданим позивачем, станом на 11 серпня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 217 488, 05 грн., з яких: тіло кредиту – 78 472, 70 грн., відсотки - 80 673, 93 грн., комісія – 7732, 97 грн., пеня – 50 608, 45 грн. (т.1, а.с. 28-29).

Наявність заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 не спростована, належних та допустимих доказів щодо погашення ( часткового погашення) заборгованості не надано.

Проте, суд першої інстанції, задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитом, не звернув уваги на те, що представником відповідача заявлено про застосування строків позовної давності (т.1, а.с. 184).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, якщо за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов`язання.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Тобто, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Так, укладений сторонами кредитний договір встановлював окремі зобов`язання, які деталізували обов`язок ОСОБА_1 повернути борг частинами в розмірі не менше як 1135,89 грн. по 20 число (включно) кожного місяця та передбачали самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку. Сторонами визначено строк повернення кредиту – до 28 серпня 2015 року.

Отже, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним зі щомісячних платежів починався з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

ОСОБА_1 , заявляючи в суді першої інстанції про застосування строків позовної давності посилався на те, що банк 19.08.2016 звернувся до суду з позовом через шість років після виникнення заборгованості за Договором (01.07.2010) (т.1. а.с. 176).

Як зазначалось, Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2017 року в цій справі, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском позовної давності, зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про пропуск банком строку позовної давності щодо пред`явлення вимог до позичальника є необґрунтованим, оскільки апеляційним судом не було враховано, що у разі якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлюються окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

При новому розгляді справи в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 – ОСОБА_6 вперше послалась на те, що факт надіслання банком 03.09.2009 вимоги ОСОБА_1 про дострокове повне погашення кредиту протягом 30 днів з дати відправлення такої вимоги вказує на початок перебігу строку позовної давності на наступний день після 30 днів з дати надіслання вимоги.

Враховуючи, що заява про застосування строків позовної давності була подана в суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне перевірити вищевказані доводи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 03 вересня 2009 року ТОВ «Укрпромбанк» направив ОСОБА_1 вимогу про дострокове повне виконання зобов`язань, в якій зазначив, що станом на 28 серпня 2009 року заборгованість за Договором становить 81 724, 88 грн. та вимагав протягом 30 календарних днів з моменту надіслання Банком відповідної письмової вимоги повернути в повному обсязі отримані кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитом за фактичний період та пеню за несвоєчасне привернення кредиту і несвоєчасну сплату процентів (т.1 а.с. 143).

Проте, судом встановлено, що 30 жовтня 2009 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 був укладений Додатковий договір до Кредитного договору № 133-0111001/ФК-08 від 29 серпня 2008 року, яким сторони виклали п. 2.4 Договору, додаток 1 до Договору в новій редакції.

Також із Додаткового договору вбачається, що банком було надано ОСОБА_1 кредитні канікули з 01.11.09 по 01.06.2010.

Відповідно до п.п. 3, 4 Додаткового договору від 30 жовтня 2009 року, інші умови Договору залишаються без змін і Сторони підтверджують по ньому свої зобов`язання. Цей Додатковий договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печаткою Банка, є невід`ємною частиною Договору.

Вказаний Додатковий договір укладено після спливу 30 календарних днів з моменту надіслання Банком 03 вересня 2009 року вимоги про дострокове повне виконання зобов`язань. ОСОБА_1 не спростовано укладення зазначеного Додаткового договору.

Отже, ОСОБА_1 , укладаючи 30 жовтня 2009 року Додатковий договір до Кредитного договору № 133-0111001/ФК-08 від 29 серпня 2008 року, висловив своє волевиявлення, визнав чинність та дійсність кредитного договору, наявність заборгованості, підтвердив свої зобов`язання, а також строк повернення кредиту – до 28 серпня 2015 року.

Враховуючи викладене, апеляційний суд відхиляє доводи представника ОСОБА_1 – адвоката Феденко Л.А., що позивачем пропущено строк позовної давності до всієї заборгованості у зв`язку з направленням банком вимоги 03 вересня 2009 року.

Отже, сторонами Договору строк виконання повернення кредиту – до 28 серпня 2015 року, змінено не було, тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за кожним щомісячним платежем у межах трирічного строку позовної давності до звернення банку з позовом до суду.

Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду з позовом 20 серпня 2016 року, а позовна давність обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу, заборгованість за Договором, яка виникла до 20 серпня 2013 року, не підлягає стягненню з відповідача у зв`язку з пропущенням строку позовної давності відповідно до ст. 257 ЦПК України.

Позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом підлягають стягненню в межах трирічного строку позовної давності з дати звернення банку до суду з відповідним позовом з врахуванням того, що в Договорі визначено строк повернення кредиту – до 28 серпня 2015 року.

Отже, з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту та відсотки за користування кредитом за період з 20 серпня 2013 року по 28 серпня 2015 року, що відповідно до умов Договору та розрахунку заборгованості за Договором становить: 28 397, 25 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 27 813, 80 грн. – відсотки.

Позовні вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом за період з 29.08.2015 року по 11.08.2016 року задоволенню не підлягають у зв`язку з їх необґрунтованістю, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Окрім того, апеляційний суд не може погодитися з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку комісії в розмірі 7 732, 97 грн., виходячи з наступного.

Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час укладання кредитного договору) визначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, банки позбавлені права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Вирішуючи спір у частині стягнення комісії, суд першої інстанції не перевірив, за які саме послуги була нарахована комісія за кредитним договором від 29 серпня 2008 року, залишив поза увагою те, що кредитору забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі за дії, які банк здійснює на власну користь чи споживач здійснює на користь банку.

Враховуючи викладене, позовні вимоги банку про стягнення з ОСОБА_1 комісії за управління кредитом задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення пені слід зазначити наступне.

Частина 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Тобто, можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

Оскільки банк звернувся до суду з позовом 20 серпня 2016 року, то 12 місяців перед зверненням з позовом до суду становлять з 20 серпня 2015 року по 20 серпня 2016 року.

З розрахунку заборгованості вбачається, що банком нарахована пеня з 12 серпня 2015 року по 11 серпня 2016 року в розмірі 50 608, 45 грн.

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 640/7146/16-ц.

Ураховуючи зазначене, оскільки Договором визначений строк кредитування до 28 серпня 2015 року, позовні вимоги банку про стягнення пені підлягають задоволенню за період з 20 серпня 2015 року по 28 серпня 2015 року. В задоволенні позовних вимог банку про стягнення пені за період з 29 серпня 2015 року по 11 серпня 2016 року слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог банку про стягнення комісії, нарахована банком пеня на прострочену комісію стягненню з відповідача не підлягає.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню пеня за період з 20 серпня 2015 року по 28 серпня 2015 року, що відповідно до розрахунку банку становить 1 657, 26 грн.

Ураховуючи викладене, колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 з прийняттям в цій частині постанови про часткове задоволення позову, стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором № 133-0111001/ФК-08 від 29.08.2008 року в розмірі 57 868, 31 грн., з яких 28 397, 25 грн. – тіло кредиту, 27 813, 80 грн. – відсотки, 1 657, 26 грн. – пеня. В іншій частині вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що позовні вимоги задоволені на 26, 6 %, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, в розмірі 867, 77 грн.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено на 73, 4%, з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в розмірі 2 633, 99 грн.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат ( ч.10 ст. 141 ЦПК України).

Отже, ПАТ «Дельта Банк», на яке покладається більша сума судових витрат, має відшкодувати ОСОБА_1 різницю між зазначеними сумами, що становить 1 766, 22 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2017 року скасувати в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та прийняти в цій частині постанову наступного змісту:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 133-0111001/ФК-08 від 29.08.2008 року в розмірі 57 868, 31 грн. (п`ятдесят сім тисяч вісімсот шістдесят вісім гривень, 31 копійка), з яких: 28 397, 25 грн. (двадцять вісім тисяч триста дев`яносто сім гривень, 25 копійок) – тіло кредиту, 27 813, 80 грн. (двадцять сім тисяч вісімсот тринадцять гривень, 80 копійок) – відсотки, 1 657, 26 грн. (одна тисяча шістсот п`ятдесят сім гривень, 26 копійок) – пеня.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 766, 22 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят шість гривень, 22 копійки).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 листопада 2019 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: Г.С. Подліянова

І.В. Кочеткова