КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 754/2872/19

Головуючий у першій інстанції - Лісовська О.В.

Номер провадження № 22-ц/824/13887/2019

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, відповідно до якого, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно. Заповіту остання не залишила.

Позивач вказує, що спадкоємцями після смерті бабусі є її син ОСОБА_2 - відповідач у вказаній справі, та він, як внук померлої ОСОБА_3 , оскільки його мати - ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Скористатись своїм правом на прийняття спадщини він своєчасно не зміг, адже у 2013 році він виїхав до Санкт-Петербургу, де у нього вкрали мобільний телефон, в якому були контакти бабусі та дядька, відновити вказані дані йому не вдалось.

Окрім того, позивач вказує, що відповідач не намагався відновити зв`язок та повідомити його про смерть бабусі. Також відповідач надав до нотаріальної контори недостовірну інформацію про те, що крім нього інших спадкоємців у померлої немає.

В позові зазначається, що він повернувся до України восени 2015 року та приходив до місця проживання бабусі та відповідача, проте двері ніхто не відчиняв. У подальшому, з жовтня 2015 року по липень 2018 року позивач разом з дружиною проживав у м. Рубіжне Луганської області, а з вересня 2018 року по грудень 2018 року позивач працював в Угорщині. Після повернення до м. Києва він знову прийшов до місця проживання бабусі, йому відчинили двері чужі люди, які повідомили, що орендують цю квартиру, а також про те, що відповідач проживає поверхом вище.

У лютому 2019 року позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але йому було відмовлено через пропуск шестимісячного строку для звернення з такою заявою. Тому, з врахуванням викладеного, просив суд задовольнити поданий ним позов.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просив скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що спадкоємцями після смерті бабусі є він, як онук, та відповідач, як син.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що судом не надано належної оцінки обставинам, що призвели до такого пропуску, а саме: що пропуск ним строку для подачі заяви про прийняття спадщини стався не стільки з його вини, як з вини відповідача, котрий не включив його до кола спадкоємців при подачі заяви про прийняття спадщини, хоча як вважає позивач, був зобов`язаний це зробити.

Разом з тим, апелянт вказує, що нотаріусом також не було виконано вимоги закону при відкритті спадкової справи, та не перевірено коло спадкоємців, не подано оголошення у пресі про відкриття спадщини за померлою.

Апелянт зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції лише формально послався на висновки Пленуму Верховного суду України, принцип верховенства права та конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., але не застосував зазначені принципи та зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Також апелянт вказує, що проживав окремо від померлої в квартирах, які винаймав, адже власного житла у Києві не мав. Коли приїздив у гості до бабусі, то вона жалілась, що відповідач про неї не дбає, не бажає працювати та витрачає її пенсію на власні потреби.

Апелянт вважає посилання суду першої інстанції на те, що він перебував у Києві в березні та вересні 2015 року та нібито міг провідати бабусю хибним, адже суд не взяв до уваги, що він перебував у місті недовго, оскільки не проживав там, приходив до бабусі, проте двері йому не відкривали.

Апелянт, не погоджуючись із висновками, вказаними в рішенні, посилається на те, що судом не взято до уваги той факт, що окрім бабусі та відповідача у нього в Києві не було людей, які б могли повідомити про смерть бабусі, із сусідами він був незнайомий, номерів телефонів не пам`ятав, ключів від квартири не мав, а інших способів та засобів зв`язку із родичами у нього не було.

Враховуючи наведене, апелянт вважає, що суд у своєму рішенні не дотримався принципів права, не в повній мірі врахував вимоги законодавства, розглянув справу упереджено, зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Відповідач у справі ОСОБА_2 не погоджуючись із доводами, викладеними в апеляційній скарзі, подав відзив у якому зазначає, що обставини, про які зазначає позивач, не відповідають дійсності, оскільки він мав власне житло в м. Києві, де після смерті своєї матері, проживав із своїм батьком. Крім того, доводи про те, що він не мав можливості спілкуватися із померлою бабусею також є хибними, оскільки в квартирі в якій він - відповідач проживав із своєю матір`ю має стаціонарний телефон, однак позивач ніколи не цікавився життям спадкодавця, не дивлячись на те, що вона тяжко хворіла. Більш того, неправдивими є свідчення позивача про відсутність в нього житла в м. Києві, оскільки з 2009 року він має у власності квартиру АДРЕСА_1 , яку він придбав у власність. Також 25 серпня 2015 року він перебував в м. Києві оскільки отримував картку платника податків в УДФС Шевченківського району м. Києва, а 30 вересня 2015 року реєстрував шлюб в відділі РАГС Шевченківського РУЮ м. Києві, а тому якби мав бажання то дізнався про смерть спадкодавця. Разом з тим, протягом тривалого часу позивач життям, здоров`ям та взагалі станом спадкодавця не цікавився, а тому вважає доводи щодо поважності пропуску строку на прийняття спадщини безпідставними. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін.

При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у справі ОСОБА_6 заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі та просила залишити її без задоволення, а рішення без змін, оскільки воно ухвалено з дотриманням норм матеріального права та процесуального законодавства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.9). Померла ОСОБА_3 є бабусею позивача ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про його народження та не заперечується сторонами.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на спадкове майно, що підтверджується матеріалами спадкової справи. За життя ОСОБА_3 заповітів не складала.

У встановлений законом строк відповідач ОСОБА_2 звернувся до державного нотаріуса П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи. Інші особи, в тому числі і позивач, у строк, визначений ч.1 ст.1270 ЦК України, із відповідними заявами не зверталися. Свідоцтва про право на спадщину не видавалися.

Також із матеріалів справи вбачається, що 05 лютого 2019 року ОСОБА_1 в порядку, визначеному 1266 ЦК України, подав в П`ятнадцяту Київську державну нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с.62).

05 лютого 2019 року постановою державного нотаріуса П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Прядко Т.А. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 бабусі ОСОБА_3 за правом представлення у зв`язку з пропуском шести місячного терміну, визначеного ч.1 ст. 1270 ЦК України (а.с.63).

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що позивачем ОСОБА_1 не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав поважності пропуску шестимісячного строку, визначеного ч.1 ст. 1270 ЦК України.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим виходячи з наступних обставин.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 1268, ч.1 ст. 1269, ч.1 ст. 1270 та ч.1, .3 ст. 1272 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але не проживав постійно разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини чи то за законом чи то за заповітом, він вважається таким, що не прийняв спадщину.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин, суд може визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами позивач у справі ОСОБА_1 не проживав із спадкодавцем ОСОБА_3 , а тому для прийняття спадщини він повинен був подати заяву про прийняття спадщини в шестимісячний термін, визначений ст. 1270 ЦК України, однак із вказаною заявою звернувся лише 05 лютого 2019 року.

Обґрунтовуючи пропуск зазначеного строку ОСОБА_1 посилався на поважні прочини, а саме мотивував тим, що він не знав про смерть бабусі, так як тривалий час проживав за межами України та у Луганській області, втратив мобільний телефон, не мав зв`язку з бабусею та родичами. Дізнався про смерть бабусі лише після повернення до м. Києва у грудні 2018 року, після чого відразу звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вказаного позову, та при цьому надав оцінки зазначеним позивачем доказам.

Доводи апелянта про те, що судом не надано правової оцінки наведеним ним доказам є безпідставними оскільки суд першої інстанції в своєму рішення навів мотиви неприйняття зазначених доводів.

Зокрема, судом зазначено, що початок перебігу шестимісячного строку для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 розпочався з 27 серпня 2015 року та скінчився 26 лютого 2016 року.

Саме у вказаний період позивач перебував у м. Києві, оскільки отримував картку платника податків 25 серпня 2015 року (а.с.12) та реєстрував шлюб із ОСОБА_7 30 вересня 2015 року (а.с.11 зв.б.), тому визнав його доводи про перебування за межами України не доведеними.

Посилання позивача на те, що він не мав можливості довідатися про смерть ОСОБА_3 обґрунтовано відхилено судом, оскільки позивач не надав суду допустимі докази, що відповідач чи інші особи чинили йому в цьому перешкоди.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції про те, що позивач протягом тривалого часу в тому числі і на час смерті спадкодавця не цікавився матеріальним станом, життям та здоров`ям останньої, позивачем не спростований.

Відповідно до абз. 6 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року за № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Доводи апелянта щодо неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи судом першої інстанції не відповідають дійсності та спростовуються наявними документами у матеріалах справи.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримано вимог процесуального законодавства, а рішення ухвалено у відповідності до матеріального права на підставі наданих сторонами доказів. Доводи апеляційної скарги зазначеного висновку суду першої інстанції не спростовують

Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено із дотриманням норм матеріального права та процесуального законодавства, і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 1268, 1269, 1270, 1272, ЦК України, ст.ст. 263, 367, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Мотивований текст постанови виготовлено 14 листопада 2019 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв