ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/932/19 Номер провадження 22-ц/814/2528/19Головуючий у 1-й інстанції Куцин В. М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2019 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Абрамова П.С., Дряниці Ю.В.

розглянула у письмовому провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 липня 2019 року, ухвалене суддею Куцин В.М., повний текст судового рішення складено 02.08.2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька, третя особа ОСОБА_3 .

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на своє утримання у розмірі 1500 грн. щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, починаючи з дня звернення до суду та довічно.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що є батьком відповідача. На теперішній час досяг пенсійного віку, є особою похилого віку 68 років. Розмір його пенсії складає 1549,01 грн., що недостатньо для задоволення життєвих потреб, оскільки він проживає сам, переніс тяжке захворювання, у зв`язку з чим потребує сторонньої допомоги та значних витрат на придбання ліків.

Відповідач добровільної допомоги на надає, хоча має таку можливість, оскільки працює, хоча і неофіційно, виконуючи роботи по ремонту нерухомості.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в сумі 256 грн. 13 коп. Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, прохав скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що розмір пенсії у сумі 2854,54 грн., яку взяв до уваги суд першої інстанції при ухваленні рішення, включає в себе одноразову допомогу. Тому його щомісячні доходи є менше, ніж встановлено судом. Так, позивач вказує, що у травні та липні 2019 року розмір пенсії становив 1649,10 грн. на місяць, яких йому не вистачає для життя.

Також зазначає, що суд першої інстанції не дослідив та не врахував характер його захворювання, необхідність у лікуванні, придбанні ліків, а також ту обставину, що він не має змоги обслуговувати себе самостійно, у побуті користується допомогою інших людей на договірній платній основі, соціального працівника йому не надають, оскільки він має дорослих дітей, які проживають у м. Миргороді.

Вважає, що доводи відповідача щодо неможливості сплачувати аліменти на його користь у зв`язку з незадовільним матеріальним станом не заслуговують на увагу.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, доданою до позовної заяви (а.с.8).

Крім цього, позивач має сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до копії свідоцтва про народження, виданого повторно (а.с. 9).

Згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_1 є пенсіонером за віком (а.с.6).

У довідці, виданої Миргородським об`єднаним управлінням пенсійного фонду Полтавської області №2670 від 14.03.2019 року, зазначено, що його пенсія за період з жовтня 2018 року по лютий 2019 року складає 1504,10 грн. на місяць. Станом на 01 березня 2019 року пенсія ОСОБА_1 становить 2854 грн. 54 коп. (а.с.13).

Як убачається з довідки Відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Миргородської міської ради №06-34/1363 від 08.02.2019 року та довідки голови вуличного комітету, позивач ОСОБА_1 проживає один за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11,12).

Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради №332 від 19.03.2019 року, позивач ОСОБА_1 не одержує від міської ради допомогу та компенсаційні виплати(а.с.15).

Позивач страждає захворюванням серцево-судинної системи, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого, медичними висновками за наслідками обстеження (а.с.16,17,19).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої виходив з того, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу своєму батькові, оскільки є непрацездатним, отримує пенсію за віком та хворіє, в зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги.

Визначаючи розмір такого утримання у сумі 500 грн. щомісячно, суд першої інстанції взяв до уваги те, що позивач щомісячно отримує пенсію; має іншого повнолітнього сина, який є третьою особою по справі.

Тоді як відповідач ОСОБА_2 не працює з 2000 року, здійснює догляд за особою, яка досягла 80-річного віку, в зв`язку з чим отримує соціальну допомогу в розмірі на квітень 2019 року 32 грн.71 коп. Має на утриманні двох неповнолітніх дочок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , дружину ОСОБА_6 , яка отримує соціальну допомогу при народженні дитини в розмірі 860 грн. (а.с.33-40).

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 51 Конституції України встановлено обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Згідно з ч. 1 ст. 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Правовий аналіз вказаних вище норм дає підстави для висновку, що аліментні зобов`язання у повнолітніх дочки, сина по утриманню своїх батьків виникають на підставі сукупності юридичних фактів, а саме: 1) походження дитини від матері, батька; 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі.

Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних обставин.

Так, непрацездатними громадянами в розумінні ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Водночас, статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, згідно діючого законодавства держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою тощо. Тому суди при постановленні рішень мають зважати на розмір такого державного утримання і ставити його у залежність із прожитковим мінімумом.

Як передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про прожитковий мінімум»).

Відповідно до п. 2 Методики визначення прожиткового мінімуму, затвердженого спільним наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державної служби статистики України від 03.02.2017 року № 178/147/31, прожитковий мінімум на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення, складається з вартісних величин: набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я; мінімального набору непродовольчих товарів, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості; мінімального набору послуг, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

У п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року надано роз`яснення, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги не є абсолютним.

Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Як роз`яснено у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (ст.204 СК).

Таким чином, право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.

При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків, що передбачено ч. 1 ст. 204 СК України.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (усиновлення); непрацездатність матері, батька; потреба батька, матері в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї з вказаних обставин.

Частиною 1 ст. 205 СК України передбачено суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.

Згідно ч.2 ст. 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін, можливості одержання утримання від інших дітей, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Отже, при вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків необхідно враховувати, що таке право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей, виникає за умови непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Майновий стан дітей впливає на розмір аліментів і не є підставою для звільнення від обов`язку утримувати матір, батька.

Водночас, Верховним Судом у постанові від 10.10.2018 року у справі № 301/160/17 зроблено правовий висновок про те, що необхідність стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків має визначатися залежно від їх матеріального становища. При цьому, до уваги має братися отримання батьками пенсії, одержаних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам по собі факт непрацездатності батьків не породжує виникнення у дітей обов`язку їх утримання, та не свідчить про наявність потреби у наданні матеріальної допомоги.

Право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

Зазначене також узгоджується з правовим висновком, зробленим Верховним Судом України в постанові від 13.04.2016 року у справі № 6-3066цс15, та Верховним Судом у постанові від 19.09.2018 року при розгляді справи № 494/1682/15-ц, де вказано, що право на утримання повнолітньою дочкою, сином виникає у непрацездатних батьків за умови, що їхня заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи є меншими за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом.

При цьому, зазначене співвідношення доходу позивача до встановленого законодавцем розміру прожиткового мінімуму має вирішальне значення під час вирішення спору за вимогами, пред`явленими на підставі статей 202,205 СК України, які визначають підстави виникнення обов`язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та порядок визначення розміру присуджених аліментів.

Вказане також узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 10.01.2019 року при розгляді справи № 369/7004/17.

Судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги до уваги твердження позивача про наявність у відповідача щомісячного доходу в розмірі 20000 гривень та твердження відповідача про наявність у позивача нерухомості та транспортних засобів, оскільки всупереч вимог ст. 81 ЦПК України, вказані обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Твердження позивача про те, що відповідач має можливість надавати допомогу в розмірі 1500 грн. щомісяця, тоді як він отримує пенсію у розмірі 1549 грн. на місяць, якої не вистачає для життя, харчування, лікування, придбання ліків, - не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Посилання апелянта на те, що він несе витрати за договором на платній основі на користь осіб, які допомагають йому в побуті, оскільки він проживає один, на увагу колегії суддів не заслуговують, оскільки доказів на підтвердження цих обставин судам не надано.

Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі всебічно з`ясованих обставин та наданих сторонами доказів, які проаналізовані вище.

Підстав для його скасування з наведених в апеляційній скарзі мотивів колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, апеляційна скарга залишається колегією суддів без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді П.С.Абрамов

Ю.В.Дряниця