328/1052/14-ц

                                                                                06.11.2019

2/328/199/19

РІШЕННЯ

Іменем України

06 листопада 2019 року                                                                         м.Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Коваленко П.Л., за участю секретаря судового засідання Баздирь О.Л., представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , представника позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_3 ,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із спільної часткової власності та зустрічною позовною заявою ОСОБА_5 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності,

в с т а н о в и в:

27.03.2014 ОСОБА_4 звернулася до Токмацького районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про виділ в натурі частки зі спільної часткової власності. З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила виділити їй в натурі 3/8 частини земельної ділянки в окреме її користування, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням господарських та побутових споруд, згідно висновку судової земельно-технічної експертизи із застосуванням варіанту №3, загальною площею 339 кв.м; визнати за нею право власності на зазначену земельну ділянку площею 339 кв.м, як на цілу частку, припинивши її право спільної часткової власності на 3/8 частини цієї земельної ділянки.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції змінено. Виключено із мотивувальної частини рішення посилання на строки позовної давності. В іншій частині рішення залишено без змін.

Відповідно до ухвали Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 25лютого 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Токмацького районного суду Запорізької області.

ОСОБА_4 були неодноразово уточнені позовні вимоги та 01.10.2018 вона звернулась до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 з уточненим позовом про виділ в натурі частки із спільної часткової власності. Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно з нотаріально засвідченим договором купівлі-продажу від 23.10.1984 року, вона придбала у приватну власність 3/8 частини будинку та господарсько-побутові споруди і в тому числі огорожу земельної ділянки з боку вулиці Радянської АДРЕСА_2 після перейменування АДРЕСА_3 за АДРЕСА_4 АДРЕСА_1 . 30 липня 1991 року відповідач ОСОБА_5 , придбала 1/4 частину зазначеного будинку по АДРЕСА_1 . Третім співвласником вказаного будинку по АДРЕСА_1 була померла ОСОБА_6 06 квітня 2004 року за сумісною згодою та сумісною заявою зазначених осіб ( ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ОСОБА_6 ) було отримано у спільну приватну власність зазначену земельну ділянку по АДРЕСА_1 у відповідних долях, а саме: 3/8 частки вказаної земельної ділянки на праві спільної часткової власності стало належати їй; 3/8 частки земельної ділянки на праві спільної часткової власності стало належати ОСОБА_6 ; 1/4 частки земельної ділянки стало належить на праві спільної часткової власності відповідачу ОСОБА_5 08 вересня 2004 року, згідно з договором дарування від ОСОБА_6 , відповідач ОСОБА_2 набув у приватну власність 3/8 частини вищевказаного будинку, а 23.09.2004 вказаний відповідач за договором дарування отримав у власність ще й 3/8 частки із зазначеної присадибної ділянки, за місцем проживання всіх зазначених осіб по даній справі. Таким чином, вказана земельна ділянка, у відповідності до вимог законодавства України, стала спільною частковою власністю позивача та відповідачів у зазначених долях. З другої половини 2012 року відповідачі почали одноособово будувати на вищевказаній спільній частковій власності, для своїх особистих цілей сарай, сіни, бетонний паркан та інші споруди. Розмір 3/8 частки присадибної земельної ділянки загальної площі 905 кв.м., котра знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться в спільній частковій власності дорівнює 339 кв.м. В той же час, вона користується земельною ділянкою в значно меншому розмірі, а саме 161 кв.м. Враховуючи викладене, позивач звернулася до суду із позовом про виділ в натурі її частки в розмірі 3/8 із зазначеної присадибної ділянки розміром 905 кв.м., яка перебуває у спільній частковій власності її та відповідачів.

На підставі викладеного, просить виділити в натурі, згідно з варіантами земельно-технічної експертизи №13/14 від 05.06.2015, у приватну власність цілісну земельну ділянку розміром 3/8 частки, що становить 339 кв.м., з присадибної земельної ділянки загальною площею 905 кв.м., яка знаходиться за адресою:  АДРЕСА_1 , у спільній частковій власності з відповідачами  ОСОБА_5  та ОСОБА_2 ; припинити право спільної часткової власності на 3/8 частки земельної ділянки загальною площею 905 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів на її користь в рівних долях судові витрати, відповідно до наведеного нею розрахунку.

Відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було надано відзив на уточнену позовну заяву ОСОБА_4 , в якому зазначено, що у рішенні Токмацького народного суду від 14.08.1984, яким фактично поділено земельну ділянку в натурі між співвласниками, а саме ОСОБА_7 розміром 565 кв.м., а також ОСОБА_6 та ОСОБА_8 по 180 кв.м. кожному, при тому, що розмір земельної ділянки вважався на той час площею 925 кв.м. Після встановлення меж цих земельних ділянок на місцевості, за рішенням суду частки цих власників були відчуженні стороннім особам, а саме частку ОСОБА_8 придбала за договором купівлі-продажу у 1984 році позивачка ОСОБА_4 , якій було відомо, що на момент придбання вона придбала земельну ділянку для обслуговування будинку розміром 180 кв.м., яка належала відчужувачу (продавцю) ОСОБА_8 ; частку ОСОБА_6 за договором дарування у 2004 році отримав відповідач ОСОБА_2 , частка якого є таким самим розміром, яка і належала відчужувачу (дарувальнику), тобто 180 кв.м., а частка ОСОБА_7 розміром 565 кв.м. була фактично придбана відповідачкою ОСОБА_5 у 1991 році за договором купівлі-продажу у ОСОБА_9 , що була дружиною та спадкоємицею майна після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 , тобто з 1984 року й до сьогоднішнього дня земельна ділянка, як поділена при попередніх власниках так і залишається поділеною між сторонами у цій справі, є чіткі межі - огорожа у вигляді паркану, яка ділить загальну земельну ділянку на 3 частки, й якими сторони користуються особисто без перешкод один одному. Між співвласниками встановлені окремо один до одного 3 окремих заїзди-виїзди з їх земельних ділянок, що дозволяє кожному із співвласників володіти та користуватися своєю земельною ділянкою, не завдаючи при цьому будь яких незручностей іншому із співвласників та землекористувачів. Вважають, що позивач ОСОБА_4 не має права вимагати фактично «нового» виділу їй частини прибудинкової земельної ділянки, всупереч вже вирішеного з цього приводу земельного питання, і що позивач ОСОБА_4 при придбанні частки житлового будинку придбала й відповідну земельну ділянку, яка була судовим рішення встановлена відчужувачу, при цьому подальша добудова колишніми співвласників земельної ділянки не змінює у подальшому розмір їх часток на присадибну земельну ділянку для осіб, які згодом придбали їх у цих колишніх власників. Також стверджують, що позивач ОСОБА_4 у 1984 році придбала у особисту власність, окрім частини будинку, ще й частину присадибної земельної ділянки з фактичним розміром та площею у натурі на місцевості - 0,0163 га, або 163 кв.м., що належала колишньому господарю ОСОБА_8 на підставі рішення суду. ОСОБА_8 та ОСОБА_4 ніколи не набували у власність 3/8 частини спірної присадибної земельної ділянки. Також, на думку відповідачів, у виданому у 2004 році правовстановлюючому документі - Державному акті містяться помилки, зокрема частки у житловому будинку помилково прирівняли до часток в присадибній земельній ділянці, при цьому цей державний акт посвідчував зовнішні межі присадибної земельної ділянки і не містив внутрішні межі поділених між співвласниками своїх земельних ділянок, які фактично у обох співвласників - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 утворювали подвір`я з окремими входами - виходами на міську вулицю Радянську у м.Токмак, а у третього співвласника ОСОБА_5 , окрім подвір`я з окремим входом - виходом на міську вулицю Інтернаціональну у м.Токмак, ще й город, який межує із подвір`ям ОСОБА_2 Тому, на підставі викладеного, просять у задоволені позовних вимог відмовити.

Також відповідачі за первісним позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_2 подали зустрічний позов, в якому просять відмовити у задоволенні первісного позову, зустрічний позов задовольнити і визнати, що присадибна земельна ділянка, загальною площею 0,0905 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично поділена в натурі на місцевості між співвласниками житлового будинку та належить на праві власності цим співвласникам житлового будинку у таких розмірах, зокрема ОСОБА_10 площею 0,0541 га., ОСОБА_2 площею 0,0201 га. та ОСОБА_4 площею 0,0163 га.; стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_5 суму сплаченого судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп.

В обґрунтування зустрічного позову посилаються на обставини, зазначені у відзиві на первісний позов, а саме на те, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , як і спірна земельна ділянка, була поділена до 1984 року родинами ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які проживали за вказаною адресою, при цьому у ОСОБА_12 була присадибна земельна ділянка розміром 565 кв.м, а Скиданам належала земельна ділянка розміром 360 кв.м., що відповідало належним зазначеним родинам часткам у житловому будинку, де 3/4 частки належало ОСОБА_12 , а частка розміром 1/4 належала Скидан. В подальшому сім`я Скидан вчинили добудову до своєї 1/4 частки у житловому будинку на присадибній земельній ділянці розміром 360 кв.м., після чого загальний розмір спільного житлового будинку змінився, і став у сім`ї ОСОБА_12 2/8 або 1/4 частки, а у сім`ї Скидан частка у житловому будинку стала 6/8. Пізніше в сім`ї ОСОБА_11 виник цивільний спір про поділ спільного майна, сім`я ОСОБА_12 не була учасником спору, оскільки поділ майна вчинявся між ОСОБА_11 , щодо їх спільного майна, за вищевказаним судовим рішенням народного суду м.Токмак від 14 серпня 1984 року у справі №2-479 між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 було поділено в натурі житловий будинок та присадибну земельну ділянку, загальним розміром 360 кв.м., яка належала Скидан, тобто за кожним із них за цим рішенням суду було на визначено, що на праві особистої власності належить кожному по 3/8 частки у житловому будинку та по 180 кв.м. присадибної земельної ділянки кожному, і на яких зокрема й були розташовані добудови. На виконання цього рішення суду було встановлено межі земельної ділянки, зроблено три окремих входи-виходи на подвір`я кожного із співвласників та збудовано огорожу у вигляді паркану. 23.10.1984 ОСОБА_4 , якій було відомо про наявність та зміст рішення нарсуду Токмака від 14.08.1984, придбала у власність за договором купівлі-продажу частину житлового будинку та частину присадибної земельної ділянки у ОСОБА_8 , якому це майно належало на підставі рішення народного суду міста Токмака від 14.08.1984, про що зазначено у договорі купівлі-продажу. ОСОБА_5 (до шлюбу ОСОБА_13 ), згідно з договором купівлі-продажу від 30 липня 1991 року, придбала у ОСОБА_9 1/4 частину жилого будинку від загального розміру житлового будинку за вказаною адресою, з відповідною частиною присадибної земельної ділянки розміром 565 кв.м., яка використовувалася сім`єю ОСОБА_12 , мала межі, була фактично городом сім`ї ОСОБА_12 , й була огороджена парканом від присадибних земельних ділянок інших співвласників та мала окремий вхід-вихід на подвір`я. До моменту отримання правовстановлюючого документа на присадибну земельну ділянку - Державного акту на право власності на земельну ділянку, усі співвласники володіли частками спірної земельної ділянки: ОСОБА_5 , - 565 кв.м., ОСОБА_14 - 180 кв.м., ОСОБА_6 ,- 180 кв.м. У 2004 році ці особи звернулися до міського відділу земельних ресурсів з заявою щодо отримання Державного акту на право власності на земельну ділянку, який було отримано. ОСОБА_5 та ОСОБА_2 вважають, що зазначений Державний акт на право власності на земельну ділянку від 06.04.2004 року серії ЗП № 079932 містить помилку, що була допущена працівниками міського земельного відділу, які вказали не дійсні частки співвласників у присадибній земельній ділянці, а вказали відповідні частки цих осіб у житловому будинку, який розташований на цій присадибній земельній ділянці.

Крім того, у 2004 році, ОСОБА_6 , подарувала ОСОБА_2 частку у загальному житловому будинку, разом із приналежною присадибною земельною ділянкою для обслуговування цього житлового будинку, що було посвідчено двома окремими нотаріально засвідченими договорами, за якими частка у загальному житловому будинку розміром 3/8 та частина присадибної земельної ділянки, яка належала ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 06.04.2004 року серії ЗП № 079932.

Вважають, що ОСОБА_4 не має права на новий поділ присадибної земельної ділянки, яка була поділена ще у 1984 році на підставі рішення суду, у користуванні можливо залишити той розмір та площу присадибної земельної ділянки, який належав її колишньому власнику й у якого ОСОБА_4 придбала цю земельну ділянку разом із придбаною за цивільно-правовим договором частиною житлового будинку і розміром, якої фактично володіє та користується з 1984 року по теперішній час, а саме фактичним розміром та площею у натурі на місцевості - 0,0163 га, або 163 кв.м., тому вважають саме цей розмір присадибної земельної ділянки належить ОСОБА_4 на праві власності.

Відповідно, позивачці за зустрічним позовом ОСОБА_15 залишається по фактичному користуванню та належить на праві власності розмір та площа присадибної земельної ділянки - 0,0541 га. або 541 кв.м., позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 залишається по фактичному користуванню та належить на праві власності розмір та площу присадибної земельної ділянки - 0,0201 га. або 201 кв.м., оскільки саме такий розмір земельної ділянки знаходився в користуванні попередніх власників.

На підставі викладеного, просять прийняти зустрічний позов, розглянути його разом із первісним позовом та задовольнити, в задоволені первісного позову відмовити.

Ухвалою суду від 11 грудня 2018 року зустрічний позов ОСОБА_5 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності був прийнятий до провадження, для спільного розгляду з первісним позовом.

Позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_4 надано відповідь на відзив, в якому зазначила, що з мотивами відповідачів, викладеними у відзиві, не згодна, пояснила, що зазначеним позивачами рішенням суду від 14.08.1984 право власності на земельну ділянку не встановлювалось; розмежування між співвласниками будинку по АДРЕСА_1 ніколи не відбувалось; самостійний виїзд відповідачем ОСОБА_2 за вказаною адресою був незаконно побудований в 2014 році, на місці її паркану; вона в 1984 році придбала тільки житло, земельна ділянка була в сумісному користуванні та належала державі; Державний акт серії ЗП №079932 від 06 квітня 2004 року є дійсним та підтверджує її право на 3/8 частки земельної ділянки із зазначеної присадибної ділянки розміром 905 кв.м.; її позовні вимоги ґрунтуються на вимогах діючого законодавства.

Відповідачами за первісним позовом та позивачами за зустрічним позовом ОСОБА_5  та ОСОБА_2 надано заперечення на відповідь на відзив ОСОБА_4 , в якому зазначили, що рішення Токмацького народного суду від 14.08.1984 є правовстановлюючим, тобто ним встановлені розміри присадибної земельної ділянки, які перебували в особистій власності за діючим на той час законодавством співвласників: ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_8 , а потім за законодавством, що змінювалося, особиста власність була перейменована у приватну власність. Таким чином, вважають, що судове рішення повинно було бути похідним для органів, які давали правовстановчі документи - державні акти на право власності на землю, проте ОСОБА_4 навмисно приховала обставину про існування судового рішення. Крім того, ОСОБА_4 придбала частину житлового будинку та частину земельної ділянки, що є не більше 180 кв.м., як зазначено, у судовому рішенні від 1984 року, присадибні земельні ділянки на той час належали співвласникам житлового будинку на праві особистої власності громадян СРСР, тому зазначена присадибна земельна ділянка не була у державній власності. Державний Акт є спірним, містить помилку та невірні дані, оскільки він суперечить вказаному судовому рішенню, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, а також є предметом судового спору між співвласниками. Виділ часток спірної земельної ділянки відбувся під час проживання колишніх співвласників, ОСОБА_18 набула право лише на те, що належало її колишньому власнику, тобто на земельну ділянку, яка є не більшою ніж 180 кв.м., як зазначено у судовому рішенні 1984 року, і яка не може бути 3/8 від загального розміру - 905 кв.м. Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 просять відмовити повністю.

Позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_4  надано відзив на зустрічний позов, в якомуостання просила відмовити у задоволені зустрічних позовних вимог з тих підстав, що посилання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на судове рішення від 1984 року, як на таке, яким визнано порядок користування та володіння співвласникам спільної часткової власності на спірну земельну ділянку, не має фактичних та правових підстав, як в 1984 році, так і в 2004 році власником землі в України була держава. В 2004 році співвласники будинку АДРЕСА_1 добровільно написали спільну заяву на приватизацію та отримання у спільну часткову власність зазначену земельну ділянку, місцева влада надала свою згоду та винесла відповідне рішення. Позивачі за зустрічним позовом підміняють право користування на право власності Крім того, законного розмежування та розділення спільної часткової земельної ділянки, що знаходилася у власників житла за вказаною адресою, кожному із співвласників ніколи не відбувалося. В 2013 році відбулося незаконне захоплення частини долі земельної ділянки з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які встановили внутрішні паркани. При купівлі в 1984 році ОСОБА_18 частини будинку за вищевказаною адресою, нею було придбано у власність тільки житло, земля була у користуванні. Державний акт серії ЗП №079932 від 6 квітня 2004 року на право власності на вказану земельну ділянку є дійсним і безспірним доказом права власності ОСОБА_4 на 3/8 частини вказаної земельної ділянки.

Крім того, просить суд, враховуючи те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 незаконно користуються 0,0541 га та 0,0201 га земельною ділянкою, а сплачують земельний податок за значно меншу земельну ділянку, чим скоюють противоправні дії, винести окрему ухвалу та направити її до податкової інспекції для притягнення до відповідальності зазначених осіб за вищевказані порушення.

Представником відповідачів за первісним позовом та позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , - ОСОБА_3 надано заперечення на відзив ОСОБА_4 на зустрічний позов в якому зазначено, що саме рішенням Токмацького народного суду від 14.08.1984 встановлені розміри присадибної земельної ділянки, які перебували в особистій власності за діючим на той час законодавством співвласників: ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_8 Сторони у справі отримали правовстановлюючий документ - державний акт, лише у 2004 році, тобто 20 років потому, враховуючи рішення суду від 1984 року, тобто сторони до 2004 року і після цього фактично мають у власності ті розміри земельної ділянки, які були встановленні судовим рішенням у 1984 році для колишніх власників. Ці розміри земельних ділянок фактично є незмінними. ОСОБА_18 ніхто не позбавляє права власності на приналежну їй частку присадибної земельної ділянки, яку вона використовує понад 10 років. ОСОБА_18 за вищезазначеним судовим рішенням фактично володіє земельною ділянкою встановленому у судовому рішенні 1984 року розмірі, її права ніяким чином не порушені, тому в задоволені первісного позову просить відмовити та задовольнити зустрічний позов.

Позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_4  надано заперечення на зустрічний позов, в якомуостання зазначила, що зустрічні позовні вимоги не визнає в повному обсязі, на час прийняття судового рішення в 1984 році власником спірної земельної ділянки була держава, порядок користування та володіння співвласниками спільної часткової власності на вказану земельну ділянку вказаним судовим рішенням не вирішувався. При купівлі в 1984 році нею частини будинку по АДРЕСА_1 , нею було придбано у власність тільки житло, земля була у користуванні. В 2004 році співвласники будинку АДРЕСА_1 написали добровільно спільну заяву на приватизацію та отримали зазначену земельну ділянку у спільну часткову власність, із визначенням часток кожного з співвласників. Законного розмежування та фактичного розділення спірної земельної ділянки, із виділенням фактичних часток кожному із співвласників ніколи не відбувалося, в 2013 році ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були встановлені внутрішні паркани та самостійний виїзд. Крім того, право власності на 3/8 частини вказаної земельної ділянки підтверджується Державним актом серії ЗП №079932 від 6 квітня 2004 року, який є дійсним. Також зазначила, що з урахуванням заявлених позовних вимог позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_19 .Н повинні внести на депозитний рахунок суду грошові кошти, без виконання даної вимоги зустрічний позов не може розглядатися, що також є підставою у відмові в задоволенні позову.

Крім того, 19.03.2019 відповідачами за первісним позовом та позивачами за зустрічним позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та їх представником ОСОБА_3 подано заяву про застосування позовної давності до позовних вимог позивачки за первісним позовом ОСОБА_4 про виділ в натурі частки із спільної часткової власності, в обґрунтування якої зазначено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_4 визнає той факт, що з 2004 року було видано та отримано сторонами у цій справі правовстановлюючий документ - Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 079932 від 06.04.2004, про що їй було достовірно відомо та не заперечується, тобто, на час її звернення до суду в 2014 році минуло більш як три роки, тобто сплив строк позовної давності щодо захисту її позовних вимог, поважні причини на поновлення такого строку відсутні. Тому просить до позовних вимог ОСОБА_4 застосувати позовну давність та на цій підставі відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 25 лютого 2019 року закрите підготовче засідання та зазначена цивільна справа призначена до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4 ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги первісного позову та обставини, якими їх обґрунтовано в позовній заяві, підтримав в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні, в задоволені зустрічного прозову просив відмовити, посилаючись на те, що визначальним для виділу земельної ділянки (частки в натурі), яка перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування земельною ділянкою, який склався, а розмір часток співвласників у праві власності та технічна можливість виділу частки або поділу земельної ділянки відповідно до часток співвласників. Законного розмежування та розділення спільної часткової земельної ділянки, що знаходилася у власників житла за вказаною адресою, кожному із співвласників ніколи не відбувалося. В 2013 році ОСОБА_2 та ОСОБА_5 незаконно захопили частину спірної земельної ділянки та побудували на ній паркани, а також виїзд на спільній частковій власності. Добровільно виділити належну позивачу за первісним позовом ОСОБА_4 частку земельної ділянки відповідачі відмовляються, тому за захистом своїй прав вона звернулась до суду. На даний час ОСОБА_4 вимушена користуватись земельною ділянкою розміром 161 кв.м., інша частина її земельної ділянки в розмірі 178 кв.м. незаконно захоплена відповідачами за первісним позовом. Розмір 3/8 частки присадибної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , на яку позивач ОСОБА_4 має право на виділ із спільної часткової власності в особисту, дорівнює 339 кв.м. Державний акт серії ЗП №079932 від 06 квітня 2004 року на право власності на вказану земельну ділянку є дійсним та підтверджує право власності ОСОБА_4 на 3/8 частини вказаної земельної ділянки. Момент виділення із спільної часткової власності в особисту приватну власність терміном не обмежений, тому строк позовної давності ОСОБА_4 при зверненні до суду не пропущений. Для виділення позивачу в натурі 3/8 частки з зазначеної земельної ділянки під час слухання даної справи була призначена та проведена 05.06.2014 року земельно-технічна експертиза №13/14, якою було підтверджено факт можливості виділити позивачу 3/8 частки із спільної часткової власності. В експертизі було зазначено чотири варіанти виділу позивачу належної ОСОБА_4 долі в земельній ділянці, з яких інтересам ОСОБА_4 найбільш відповідає третій варіант, але у вирішенні цього питання його довірителька ОСОБА_4 покладається на розсуд суду.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлена у встановленому законом порядку.

Представник відповідачів за первісним позовом та позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_2 – ОСОБА_3 в судовому засіданні просив позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити в повному обсязі, в задоволенні первісного позову відмовити, посилаючись на те, що рішенням Токмацького народного суду від 14.08.1984 фактично поділено земельну ділянку в натурі між співвласниками, а саме ОСОБА_7 розміром 565 кв.м., а колишньому подружжю ОСОБА_6 та ОСОБА_8 по 180 кв.м. кожному. Після встановлення меж цих земельних ділянок на місцевості, частку ОСОБА_8 придбала за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 , якій було відомо, що на момент придбання вона також придбала земельну ділянку для обслуговування будинку розміром 180 кв.м. Частку ОСОБА_6 за договором дарування отримав ОСОБА_2 , частка якого є таким самим розміром, як і належала дарувальниці, тобто 180 кв.м.. Частка ОСОБА_7 розміром 565 кв.м. була придбана ОСОБА_5 . З 1984 року по теперішній час земельна ділянка як є поділеною при попередніх власниках та залишається поділеною між сторонами у цій справі, є чіткі межі - огорожа, яка ділить загальну земельну ділянку на 3 частки, й якими сторони користуються особисто без перешкод один одному. Тобто на виконання вищевказаного судового рішення між колишніми співвласниками було встановлено тверді межі цих земельних ділянок на місцевості та відокремлені один від одного окремою огороджую - парканом. Між співвласниками встановленні окремо один до одного 3 окремих заїзду - виїзду їхніх земельних ділянок, що дозволяє кожному із співвласників володіти та користуватися саме його земельною ділянкою, не завдаючи при цьому будь-яких незручностей іншому із співвласників та землекористувачів, і що цілком відповідає діючому законодавству, а саме Земельному Кодексу України щодо добросусідства, оскільки окремі входи та виходи не завдають сторонам у цій справі, як сусідам ніяких незручностей щодо володіння кожним своєю частиною присадибною земельною ділянкою. Тому вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 суперечать діючому законодавству, оскільки вона фактично вимагає «нового» поділу прибудинкової земельної ділянки, яка була вже поділена судовим рішенням від 1984 року. ОСОБА_4 при придбанні частки житлового будинку придбала й відповідну земельну ділянку, яка була судовим рішення встановлена відчужувачу, подальша добудова співвласників на своїй земельній ділянці не змінює у подальшому розмір їх часток на присадибну земельну ділянку.

Крім того, у цивільній справі №328/4215/15 між цими ж сторонами, але щодо іншого предмету спору, а саме про скасування державного акту, судові інстанції прийшли до переконання, що вже минув строк позовної давності щодо захисту порушеного права на підставі правовстановлюючого документа - Державного акту, при цьому суди у тій справі прийшли до вірного висновку про порушення прав ОСОБА_5 , проте захистити її право були не в змозі у зв`язку із спливом позовної давності. Таким чином вважає, що захист позовних вимог ОСОБА_4 за допомогою посилань на правовстановлюючий документ – вищезазначений державний акт, неможливо через сплив строку позовної давності.

Натомість вимоги за зустрічним позовом не впливають на строк позовної давності, оскільки фактично сторони й на сьогоднішній день мають у володінні та користуванні ті ж самі розміри, що й були встановленні судовим рішенням від 1984 року, хоча й суперечать змісту вищезазначеного державного акту.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, в задоволенні первісного позову просив відмовити.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилась, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлена у встановленому законом порядку.

Керуючись положеннями ч.ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України, суд розглядає справу за відсутності позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4 та відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5 .

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч.1 ст.16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належність, допустимість, достовірність та достатність доказів, обов`язок їх доказування та подання визначені ст.ст.13,76-82 ЦПК України. Згідно з даними приписами доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом; сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вищенаведені положення ст.82 ЦПК України, також надійшли своє відображення у практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» в п.93 Суд зазначив, що Право на справедливий судовий розгляд, передбачене статтею 6 параграф 1 Конвенції (995 004), передбачає повагу до принципу верховенства права. Одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду.

Так, під час судового розгляду зазначеної цивільної справи постановою Верховного суду у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 3284215/15-ц у справі за позовом ОСОБА_5 до Токмацької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Управління Держгеокадастру у Токмацькому районі та місті Токмаку Запорізької області, виконавчий комітет Токмацької міської ради Запорізької області, Токмацька державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним рішення Токмацької міської ради Запорізької області № 23 від 12 лютого 2004 року, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування від 23.09.2004 та скасування державної реєстрації права власності, касаційна скарга ОСОБА_5 залишена без задоволення, а рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 10 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року, - без змін.

В судовому засіданні встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Рішенням народного суду м.Токмак від 14 серпня 1984 року по справі № 2-479 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про розділ будинку визнано, що на праві особистої власності в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_6 належить 3/8 частини, а саме: кімната 1-6 площею 16,97 кв.м., 1-5 площею 6,93 кв.м., сарай І-4 площею 10,12 кв.м., літня кухня «В-1», сарай «Г», и туалет «Д».

ОСОБА_8 належить 3/8 частини, а саме: кімната 1-1 площею 12,11 кв.м., кухня 1-2 площею 6,83 кв.м., сарай І-3 площею 10,72 кв.м., сіни 1 площею 8,87 кв.м., паркан.

Для зручного користування виділеними частинами зобов`язано ОСОБА_8 в сінях переставити двері зі східної сторони, а ОСОБА_6 влаштувати другий вихід з кімнати 1-6 з східної сторони з влаштуванням веранди розміром 2,60х3,50м і встановити двері в сарай 1-4 замість вікна.

Визнано, що саме на праві користування належить земельна ділянка по АДРЕСА_1 ОСОБА_6 площею 180 кв.м., пофарбована на схемі плані в блакитний колір, а ОСОБА_8 площею 180 кв.м. пофарбована на схемі плані в бузковий колір.

Під час прийняття зазначеного судового рішення, в судовому засіданні було встановлено, що сторони є співвласниками будинку АДРЕСА_1 , в якому позивачу належить 5/8, а відповідачу 6/8 будинку. Позивач пояснила, що відповідач фактично займає більшу частку будинку, ніж йому належить, тому вона, з метою уникнення сварок з відповідачем, хоче встановити другий вихід з будинку. З цією метою вона звернулася до суду з позовом про розділ будинку, просить визнати за нею та відповідачем по 3/8 частини будинку, виділити їй перший варіант розділу будинку, а також просить провести розділ земельної ділянки, виділивши їй частку, пофарбовану в блакитний колір. Відповідач в судовому засіданні позов визнав, пояснивши, що з запропонованим позивачем варіантом розподілу він в цілому згоден, але бажає, щоб літня кухня «В», яка повинна відійти позивачці, відійшла йому.

Суд при задоволенні позову врахував, що між сторонами вже склався порядок користування отриманим у спадок будинком, тобто кожен користується 3/8 його часткою, в той час, як відповідачу належить лише 1/8 частка будинку. З урахуванням прохання позивача та з метою впорядкування користування між співвласниками, суд вважав за можливе розділити спадкову частину будинку на дві 3/8 частки, а також розділити земельну ділянку. При цьому суд зазначив, що доводи відповідача про виділення йому літньої кухні «В» є неспроможними, тому що в разі передачі йому літньої кухні, його частка зросте.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 жовтня 1984 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , ОСОБА_4 придбала 3/8 частини житлового будинку з відповідною частиною господарчих та побутових будівель та споруд, в АДРЕСА_1 на земельній ділянці 925 кв.м. На зазначеній земельній ділянці розташовані: один одноповерховий жилий будинок глинобитний, обкладений цеглою, жилою площею 51,33 кв.м., зазначений в плані літерою А-І, та наступні господарчі та побутові споруди: сіни а-І, сарай Б-І, сарай В –І, сарай Г-І, паркан № 1, вбиральня №2. 3/8 частини жилого будинку належить ОСОБА_8 на підставі рішення народного суду м. Токмак від 14 серпня 1984 року, справа № 2-479, зареєстрованого в Мелітопольському бюро технічної інвентаризації 07.09.1984 року, під №3574. В користування покупця перейшла: кімната І-І площею 12,11 кв.м., кухня І-2 площею 6,87 кв.м., сарай І-3 площею 10,72 кв.м., сіни І площею 8,87 кв.м., паркан № 1. Вказані в даному договорі 3/8 частини будинку зареєстровано Мелітопольським бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_4 12 листопада 1984 року під реєстровим № 3574, про що на договорі міститься відповідна відмітка.

На підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 1991 року ОСОБА_20 ( ОСОБА_5 ) придбала у ОСОБА_9 1/4 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських, побутових будівель і споруд по АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці загальним розміром 925 кв.м. 1/4 частини домоволодіння зареєстрована Пологівським міжрайонним бюро технічної інвентаризації за позивачем і записана у реєстрову книгу №40, 01 серпня 1991 року за реєстровим №3574, про що на договорі міститься відповідна відмітка.

Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , 23 грудня 1994 року ОСОБА_20 уклала шлюб з ОСОБА_2 , після укладання шлюбу ОСОБА_20 присвоєно прізвище « ОСОБА_21 ».

Як вбачається з Державного акту серії ЗП №079932 від 6 квітня 2004 року на право власності на земельну ділянку, зазначений Державний акт видано ОСОБА_5 , яка проживає в АДРЕСА_1 на підставі рішення 25 сесії 24 скликання Токмацької міської ради Запорізької області №23 від 12.02.2004. Земельна ділянка площею 0,0971 га, з кадастровим номером 2311000000:01:013:0132, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Співвласниками зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_5 – 1/4 частка у спільній власності; ОСОБА_6 – 3/8 частки у спільній власності; ОСОБА_4 – 3/8 частки у спільній власності.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування частини будинку від 08 вересня 2004 року, ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 3/8 часини житлового будинку АДРЕСА_1 . Зазначений жилий будинок, частина якого відчужується, розташований на земельній ділянці розміром 971,0 кв.м., глинобитний, обкладений цеглою, складається з: 3-1 кімната жилою площею 16,97 кв.м., 3-2 кухня – 6,53 кв.м., 3-3 сарай – 10.12 кв.м., а-1 – сіни, вбиральня Г, що належить дарувальнику на праві привітної власності на підставі рішення Токмацького міського суду від 14 серпня 1984 року, справа №2-249.

Зазначений договір дарування зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 08.09.2004 за реєстраційним номером 88142, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів від 08.09.2004.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору від 23 вересня 2004 року, ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 3/8 частки земельної ділянки, загальна площа якої становить 0,0971 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд. Право власності на відчужувану частину земельної ділянки підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ЗП №079932 від 6 квітня 2004 року, виданого Токмацькою міською радою 06 квітня 2004 року.

Зазначений договір дарування зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 23.09.2004 за реєстраційним номером 128072, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів від 23.09.2004.

Як вбачається з Державного акту серії ЗП №079932 від 6 квітня 2004 року на право власності на вказану земельну ділянку, зазначений Державний акт видано ОСОБА_5 , яка проживає в АДРЕСА_1 на підставі рішення 25 сесії 24 скликання Токмацької міської ради Запорізької області №23 від 12.02.2004. Земельна ділянка площею 0,0971 га, з кадастровим номером 2311000000:01:013:0132, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Співвласниками зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_5 – 1/4 частка у спільній власності; ОСОБА_6 – 3/8 частки у спільній власності; ОСОБА_4 – 3/8 частки у спільній власності.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.06.2014 вбачається, що за ОСОБА_2 10.06.2014 зареєстровано право приватної власності у спільній частковій власності земельної ділянки кадастровий номер 2311000000:01:013:0132, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розмір частки складає 3/8, площа земельної ділянки: 0,0995га; реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 390750623110.

Як вбачається з копії технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду, станом на вересень 2004 року, ОСОБА_20 ( ОСОБА_5 ) належить 1/4 частини домоволодіння; ОСОБА_4 (попередній власник ОСОБА_6 ) належить 3/8 частини домоволодіння; ОСОБА_2 належить 3/8 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду, виготовленого станом на грудень 2012 року, ОСОБА_20 ( ОСОБА_5 ) належить 1/4 частини домоволодіння; ОСОБА_4 належить 3/8 частини домоволодіння; ОСОБА_2 належить 3/8 частини домоволодіння.

Згідно з долученою до справи за заявою ОСОБА_5 копією технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок станом на 06 червня 2014 року, складеного на замовлення ОСОБА_5 , зазначений технічний паспорт містить схематичний план земельної ділянки садибного (індивідуального житлового фонду), експлікацію та поповерховий план будинку АДРЕСА_1 , без зазначення часток належності кожному з співвласників.

З технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 29.05.2014 встановлено, що при виконанні технічного завдання з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , виконаної на замовлення ОСОБА_5 , виконаною ФОП ОСОБА_22 вбачається, що внаслідок проведеної кадастрової зйомки та встановлення меж по їх фактичному використанню, площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 складає 0,0905 га.

Відповідно до листа відділу Держземагентства у Токмацькому районі Запорізької області від 13.08.2014 за №01-01-04/2077 ОСОБА_4 щодо її заяви повідомлено, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЗП № 079932 від 06.04.2014 площа земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 становила 0,0971 га.

Відомості по вищезазначеній земельній ділянці у Державному земельному кадастрі відсутні, а тому не можливо було сформувати земельну ділянку та відповідно здійснити її державну реєстрацію .

Маючи намір зареєструвати право на земельну ділянку гр. ОСОБА_2 , як співвласник земельної ділянки (частка у спільній власності - 3/8), звернувся до сертифікованого інженера - землевпорядника ФОП ОСОБА_22 для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Також був складений акт прийомки-передачі межевих знаків на зберігання.

Внаслідок проведеної кадастрової зйомки та встановлення меж по їх фактичному використанню площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 зменшилась на 66 АДРЕСА_5 , тобто на теперішній час площа земельної ділянки складає 0,0905 га., з чим погоджуються сторони по справі.

На підставі вказаної документації із землеустрою були внесені відомості до Державного земельного кадастру, проведено державну реєстрацію земельної ділянки та видано витяг з Державного земельного кадастру.

Таким чином, суд вважає за необхідне усунути протиріччя щодо фактичного розміру земельної ділянки, про що, зокрема, зазначено в постанові Апеляційного суду Запорізької області від 25 лютого 2015 року та ухвалі Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року у даній справі та уточнити розмір спірної земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка складає 0,0905 га.

Також судом встановлено, що між сторонами склалися неприязні стосунки, пов`язані з користуванням земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , на що вказує наступне.

З листа за підписом міського голови Токмацької міської ради за №Т-4 від 23.01.2014 вбачається, що Токмацькою міською радою розглянуто звернення ОСОБА_4 щодо вирішення земельного спору у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , що склався між нею та сусідом ОСОБА_2 і ОСОБА_4 рекомендовано звернутись до співвласників з пропозицією укласти договір про розподіл часток користування земельною ділянкою або скласти акт про погодження меж користування земельною ділянкою площею 0,0971 га по АДРЕСА_1 . Якщо співвласники не можуть домовитись щодо вирішення даного питання, то виділення часток земельної ділянки відбувається в судовому порядку.

З листа за підписом секретаря Токмацької міської ради за №Т-234 від 30.07.2014 вбачається, що Токмацькою міською радою розглянуто звернення ОСОБА_4 щодо її повторного усного звернення щодо створення комісії по обстеженню санітарно-технічних норм туалету, встановленого сусідом ОСОБА_2 та роз`яснено, що при обстеженні встановлено, що туалет знаходиться на відстані 6 м. від вікон ОСОБА_4 , що суперечить правилам благоустрою. ОСОБА_2 було вручено попередження про порушення Правил благоустрою території, забезпечення чистоти і порядку в місті Токмак, попереджено про наслідки порушення «Правил благоустрою», роз`яснено право на звернення з даного приводу до суду.

З листа про надання інформації за №1338/10/-08-33-13-10-15 від 11.10.2017 Токмацької ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області вбачається, що Токмацькою ОДПІ на лист ОСОБА_4 від 29.09.2017 за №3775 надана інформація щодо нарахування та сплати гр. ОСОБА_5 за період 2014 - 2017 р.р. земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: відповідно наявній податковій інформації за громадянкою ОСОБА_5 (рнокпп НОМЕР_2 ) зареєстрована земельна ділянка площею 0,0131 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, щодо права приватної власності на землю та фактичного користування землею, суд зазначає наступне.

Як зазначено в Преамбулі ЗК УРСР 1970 року, Декретом «Про землю» Другого Всеросійського з`їзду Рад від 26.10.1917р., запровадженим в Українській РСР відповідно до постанови Першого Всеукраїнського з`їзду Рад, приватна власність на землю була скасована.

Аналогічна заборона щодо можливості виникнення у громадян права приватної власності на землю закріплювалась в ч.3 ст.3 ЗК УРСР 1970 р., відповідно до якої земля визнавалась виключно власністю держави і надавалась тільки в користування.

Вказаний Земельний Кодекс вводився в дію з 01.01.1971 згідно із статтею 1 Закону Української РСР «Про затвердження Земельного кодексу Української РСР». На виконання вимог ст.2 цього Закону, Президією Верховної ради Української РСР видано Указ від 25.12.1970 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР». Згідно з п.7 цього Указу, надані громадянам до 1 січня 1971 року присадибні земельні ділянки, а також земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва і для городів зберігаються в розмірах, передбачених раніше діючим законодавством.

Відповідно до роз`яснень, наданих в п.4 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України», під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Так, за правилами ч.2 ст.87 ЗК УРСР 1970 р., земельні ділянки для житлового, промислового та іншого капітального будівництва надаються державним підприємствам, організаціям і установам, а також житлово-будівельним кооперативам та окремим громадянам для індивідуального житлового будівництва у безстрокове користування за рішенням виконавчого комітету міської Ради народних депутатів у відповідності з генеральним планом розвитку і забудови міста.

Тобто, визначення порядку користування земельною ділянкою не змінює правовий режим відносно земельної ділянки комунальної власності, а лише встановлює спосіб такого користування.

Таким чином, судом встановлено, що за домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 , на час винесення 14 серпня 1984 року рішення народного суду м.Токмак у справі № 2-479 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про розділ будинку АДРЕСА_1 , прилегла земельна ділянка, яка рішенням суду розподілена між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 площею по 180 кв.м. кожному, перебувала у зазначених осіб саме на праві користування.

Інститут права приватної власності вперше на законодавчому рівні запроваджено Земельним Кодексом УРСР 1990 р., який, згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 р. вводився в дію з 15.03.1991 р.

Разом з тим, поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Чинний ЗК України в ст.92 також визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст.91 ЗК УРСР 1970 року, який діяв на час (23.10.1984р) придбання ОСОБА_4 у ОСОБА_8 3/8 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , а також згідно зі ст.42 ЗК України 1990 року, який введено в дію з 15.03.1991 року, тобто в час, коли тривали правовідносини, а також на час придбання ОСОБА_5 1/4 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , передбачено спільне користування землею співвласників житлового будинку; порядок користування землею визначається співвласниками будинку залежно від (пропорційно) розміру часток в спільній власності на будинок; наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження земельною ділянкою; угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов`язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі; за відсутності згоди щодо спільного користування землею спір вирішується судом.

Відповідно до положень ст.30 Земельного кодексу України 1990 року, який був чинним на момент придбання ОСОБА_5 1/4 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , при переході права власності на частину будинку земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу.

Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 88 ЗК України.

Частиною першою цієї статті передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди у судовому порядку.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

Державним актом серії ЗП №079932 від 6 квітня 2004 року на право власності на земельну ділянку встановлено, що на підставі рішення 25 сесії 24 скликання Токмацької міської ради Запорізької області №23 від 12.02.2004, земельна ділянка площею 0,0971 га (розмір уточнено - 0,0905 га), з кадастровим номером 2311000000:01:013:0132, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Співвласниками зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_5 – 1/4 частка у спільній власності; ОСОБА_6 – 3/8 частки у спільній власності; ОСОБА_4 – 3/8 частки у спільній власності.

Зазначений Державний акт серії ЗП №079932 на право власності на земельну ділянку від 6 квітня 2004 року в судовому порядку не скасований та є чинним.

При цьому, суд враховує що рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 10 квітня 2018 року та постановою апеляційного суду Запорізької області від 04 вересня 2018 року у справі № 3284215/15-ц, які постановою Верховного суду у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року залишені без змін встановлено, що зазначеним вище Державним актом конкретно визначені частки співвласників та очевидним є їхні розмірі, а саме, що власниками часток зазначеної земельної ділянки кадастровий номер 2311000000:01:013:0132, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, є ОСОБА_5 – 1/4 частка у спільній власності; ОСОБА_6 – 3/8 частки у спільній власності; ОСОБА_4 – 3/8 частки у спільній власності.

Крім того, як вбачається із вищезазначених судових рішень, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, те, що на момент виникнення у ОСОБА_5 ОСОБА_4 права власності на частини житлового будинку, земельна ділянка перебувала у продавців на правах користування, а згодом на підставі рішення №23 від 12.02.2014 передана у власність позивача ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_4 з чітко визначеними частками у спільній власності, про що свідчить Державний акт на право власності серії ЗП № №079932 на земельну ділянки. ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі договору дарування передала у власність ОСОБА_2 3/8 частини будинку із визначеною часткою земельної ділянки.

Тому посилання відповідачів за первісним позовом та позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , як на обґрунтування заперечень первісного позову та на підставу задоволення вимог за зустрічним позовом, на те, що «при цьому подальша добудова колишніми співвласників земельної ділянки не змінює у подальшому розмір їх часток на присадибну земельну ділянку для осіб, які згодом придбали їх у цих колишніх власників», суд не приймає до уваги. Оскільки належними та допустимими в розумінні вимог ст.ст.13,76-82 ЦПК України доказами жодним чином не підтверджено, що ОСОБА_8 , а в подальшому, після придбання в нього частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , зробили добудову до житлового будинку чи будь-яким чином збільшили розміри своєї частки, що була встановлена рішенням народного суду м.Токмак від 14 серпня 1984 року по справі № 2-479, як 3/8 у зазначеному житловому будинку.

Між сторонами склалися правовідносини поділу майна, що є у спільній частковій власності, визначення порядку користування земельною ділянкою.

За правилами, передбаченими ст.ст. 355, 356, 358, 367 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року) право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України, як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Аналіз змісту вищезазначених норм Земельного кодексу дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.

Отже, в час, коли відповідно до рішення народного суду м.Токмак від 14 серпня 1984 року по справі № 2-479 виокремились первинні частки двох співвласників вказаного будинковолодіння ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , і в подальшому до співвласників будинку перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розмішені їх частки житлового будинку, прибудов та господарських споруд та частки земельної ділянки, необхідні для їх обслуговування - відповідно до розміру часток у спільній власності на будинок.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України в поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід виходити з того, що в разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й у випадках, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 11 лютого 2015 року у справі №6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших. Дана правова позиція також підтримана Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 лютого 2019 року у справі №463/1696/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.316 ЦК України).

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 319 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 386 ЦК передбачає, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16,386,391 ЦК України.

Спірне нерухоме майно, відповідно до ч.1 ст.356 ЦК України, є спільною частковою власністю сторін.

Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України учасники спільної часткової власності здійснюють свої права за їх згодою та можуть домовитись про порядок користування і володіння майном, яке перебуває у їх спільній власності. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно з частиною першою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (частина перша статті 183 ЦК України).

Пунктами 21, 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до статті 88 ЗК бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов`язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав (зокрема до права користування земельною ділянкою).

Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак, у будь якому випадку, наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

З метою встановлення можливих варіантів поділу спірного нерухомого майна, враховуючи необхідність спеціальних знань в галузі будівництва, ухвалою Токмацького районного суду від 24 квітня 2014 року призначено земельно-технічну експертизу.

За результати проведеної експертизи судом отримано висновок судової земельно-технічної експертизи від 05 червня 2014 року № 13/14, відповідно до якого, виділити в натурі 3/8 частки земельної ділянки в окреме її користування, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з врахуванням господарських та побутових споруд, а саме: сіни а-1, сарай Г-1, забор №1, які, відповідно до договору купівлі-продажу від 23.09.1984, позивачка по справі ОСОБА_4 придбала разом з 3/8 частини житлового будинку, що розташований за тією ж адресою – можливо.

Виходячи з розташування житлового будинку АДРЕСА_1 , облаштованого виходу в сторону вул.Радянська (на даний час – АДРЕСА_3 , планування, етажності і розмірів приміщень, розташування надвірних будівель, розмірів, площі і конфігурації земельної ділянки, частин співвласників житлового будинку (1/4 частини + 3/8 частини + 3/8 частини), права власності на будівлі та споруди зазначеного в правовстановлюючому документі на житловий будинок (договір купівлі - продажу від 23 жовтня 1984 року, реєстровий № 3725), наданих документів, на розгляд суду представляється можливим запропонувати чотири варіанта виділу в натурі 3/8 частини земельної ділянки. Перший найбільш оптимальний, другий, третій та четвертий - варіанти запропоновані гр. ОСОБА_4 .

Суд зазначає, що за всіма чотирма варіантами можливе виділення в натурі 3/8 частини земельної ділянки, із загальної площа земельної ділянки 905,00 кв.м., що відповідає ідеальній частці належної ОСОБА_4 земельної ділянки.

При визначені варіанту розподілу, який підлягає застосуванню, суд, враховуючи, що всі чотири варіанти, які запропоновані експертом, відповідають ідеальним часткам, вважає необхідним обрати саме перший варіант поділу, запропонований у висновку експерта, оскільки даний варіант максимально враховує порядок користування спірною земельною ділянкою, що склався між співвласниками, з урахуванням цілісності розташованих на ній будівель та забезпечення можливості нормального користування зазначеними господарськими спорудами, здійснення догляду за ними,забезпечує приблизно рівні умови використання будинку та земельних ділянок для сторін, що вказує на перевагу першого варіанту, запропонованого експертом, а також враховує, що позивач за первісним позовом ОСОБА_4 не надала суду доказів на підтвердження доцільності проведення поділу за іншим варіантом.

19.03.2019 відповідачами за первісним позовом та позивачами за зустрічним позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та їх представником ОСОБА_3 подано заяву про застосування позовної давності до позовних вимог позивачки за первісним позовом ОСОБА_4 .

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на призначення позовної давності, пов`язуючи його із необхідністю забезпечити правову визначеність. Як зазначає ЄСПЛ, строки позовної давності «слугують декільком важливим цілям, зокрема вони забезпечують правову визначеність і остаточність, захищають потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігають несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати ненадійними й неповними зі спливом часу (Stubbings and Others v. The United Kingdom 22083/93).

Суд зазначає, що реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в праві кожного власника в будь-який час виділення у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Тому посилання відповідачів за первісним позовом та позивачами за зустрічним позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та їх представника ОСОБА_3 на строк позовної давності у виниклих правовідносинах є безпідставним та застосуванню не підлягає, що також узгоджується із ст.ст. 355, 356, 358, 367 ЦК України.

Щодо вимог позивача за первісним позовом ОСОБА_4 постановлення окремої ухвали та направлення її до податкової інспекції для ініціювання притягнення до відповідальності ОСОБА_5 та ОСОБА_2 за незаконне, на думку ОСОБА_4 , користування земельними ділянками розміром 0,0541 га та 0,0201 га, відповідно, та сплати ними земельного податку за значно меншу земельну ділянку, суд зазначає наступне.

Статтею 262 ЦПК України встановлено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.

Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно.

Суд звертає увагу, що статтею 262 ЦПК України не встановлено прямий обов`язок суду постановляти окрему ухвалу. Постановлення окремої ухвали є правом суду у разі встановлення судом підстав для окремої ухвали.

Окрема ухвала суду - це ухвала, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Отже, підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для окремої ухвали немає.

Суд зазначає, що враховуючи те, що обставин порушення податкового законодавства ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , в ході розгляду справи судом не встановлено, зважаючи на відсутність імперативної вказівки закону щодо постановлення такої ухвали, зазначена вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що спір щодо встановлення ОСОБА_2 самостійного виходу у житловому будинку АДРЕСА_1 не є предметом розгляду у даній цивільній справі та має інший порядок вирішення. Посилання ОСОБА_4 на несплату ОСОБА_2 та ОСОБА_5 судового збору відповідно до заявлених ними зустрічних позовних вимог не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки зазначене питання вже вирішене судом в ухвалі від 11.12.2018 при прийнятті зустрічної позовної заяви до розгляду. Крім того, посилання ОСОБА_4 , як на підставу в задоволенні зустрічних позовних вимог, на невнесення на депозитний рахунок суду грошових коштів рівних вартості землі, також не заслуговують судом на увагу, оскільки відповідно до ст.365 ЦК України, яка регулює порядок, підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. В той же час, спірна земельна ділянка не може вважатися неподільною річчю.

Європейський суд з прав людини вказав що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, заява №63566/00, п.23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із спільної часткової власності підлягають задоволенню в повному обсязі, позовні вимоги за зустрічною позовною заявою ОСОБА_5 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В разі задоволення позову на відповідача покладаються також інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Позивачем за первісним позовом ОСОБА_4 заявлено про відшкодування судових витрат та наведений розрахунок, відповідно до якого, при розгляді зазначеної цивільної справи нею було сплачено судові витрати на загальну суму 6381,10 гривень, які підтверджено відповідними документами та складаються з витрат по сплаті судового збору:

- сплати судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції по даній справі в розмірі 243,60 гривень та банківські витрати 5,50 гривень;

- за подання апеляційної скарги до суду 2 інстанції по даній справі було сплачено судовий збір в розмірі 121,80 гривень та банківські витрати 5,50 гривень;

- за подання касаційної скарги до вищого спеціалізованого суду України було сплачено судовий збір в розмірі 175,00 гривень та банківські витрати 5,50 гривень;

а також витрат, що пов`язані з розглядом даної цивільної справи:

- за проведення за клопотанням судового експерта топографічної зйомки та виготовлення технічної документації із землеустрою № 258 від 20.05.2014 року по даній земельній ділянки було сплачено 2300 гривень, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 20.05.2014;

- за проведення земельно-технічної експертизи від 5 червня 2014 року 2500,00 грн. та банківські витрати 25,00 грн.;

- за проведення експертної грошової оцінки спірної земельної ділянки та складення технічної документації в розмірі 1000,00 грн.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що витрати зі сплати комісії банку за перерахунок судового збору не належать до судових витрат та не підлягають відшкодуванню.

Таким чином, відшкодуванню позивачу за первісним позовом ОСОБА_4 підлягають судові витрати: по сплаті судового збору за подання позову до суду першої інстанції в розмірі 243,60 гривень, по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги до суду 2 інстанції в розмірі 121,80 гривень, по сплаті судового збору за подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України в розмірі 175,00 гривень, за проведення за клопотанням судового експерта топографічної зйомки та виготовлення технічної документації із землеустрою №258 від 20.05.2014 року в розмірі 2300 гривень, за проведення земельно-технічної експертизи від 05.06.2014 в розмірі 2500,00 гривень, за проведення експертної грошової оцінки спірної земельної ділянки та складення технічної документації в розмірі 1000,00 гривень, всього 6339,60 гривень. Суд не вбачає підстав для відшкодування судових витрат у більшому розмірі. Дані витрати підлягають відшкодуванню відповідачами в рівних частках, тобто кожним по 3169,80 гривень.

В зв`язку з відмовою в позові судові витрати відповідачів за первісним позовом та позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_2 позивачеві ОСОБА_5 (якою, як вбачається із зустрічної позовної заяви, був сплачений судовий збір), не компенсуються.

Керуючись ст.ст.2, 10, 12, 13, 15, 19, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_4 до  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із спільної часткової власності– задовольнити.

Виділити в натурі ОСОБА_4 згідно з варіантом виділу в натурі №1 (Додаток №1), який міститься у висновку №13/14 судової земельно-технічної експертизи, складеного 05.06.2014 судовим експертом Тернових В.А., 3/8 частки земельної ділянки, що становить 339 кв.м., із земельної ділянки загальною площею 905,00 кв.м, цільове призначення – для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_4 на 3/8 частки земельної ділянки загальної площі 905,00 кв.м, цільове призначення – для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічної позовної заяви  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_2 до  ОСОБА_4 про визнання права власності– відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 , на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 3169,80 гривень.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3169,80 гривень.

Позивач за первісним позовом: ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 .

Позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_5 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 .

Позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Запорізької області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 14.11.2019.  

Суддя: