ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/4530/19 Номер провадження 22-ц/814/2862/19Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Бондаревської С.М., Дорош А.І.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»

на заочне рішення Київського районного суду м. Полтава від 24 вересня 2019 року

у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем 26 листопада 2010 року було укладено кредитний договір №б/н, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 5700,00 грн., а відповідач ОСОБА_1 взяла зобов`язання щодо повернення кредиту.

Зазначають, що відповідач свої зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у загальному розмірі 18784,83 грн., яка складається з наступного: 8263,62 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 3774,43 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4626,07 грн. – нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 750,00 грн. – нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн.; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 870,71 грн. – штраф (процентна складова).

З урахуванням наведеного прохали стягнути з відповідача на користь Банку вказану суму заборгованості за кредитним договором №б/н від 26.11.2010 року та вирішити питання судових витрат.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Полтава від 24 вересня 2019 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 26 листопада 2010 року №б/н у розмірі 6023,39 грн., на відшкодування понесених судових витрат – 614,72 грн., а всього стягнуто 6638,11 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З вказаним рішенням не погодився позивач, представник якого, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати в частині зменшення заборгованості за тілом кредиту та відмови у неустойці та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити дані вимоги Банку в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін, вирішити питання судових витрат.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що особливістю кредитної карти є те, що позичальнику кредитні кошти надаються у вигляді поновлюваної кредитної лінії, а тому є невірним віднімати від тіла кредиту суму сплачених коштів, не врахувавши, при цьому, що відповідач користувався кредитними коштами, потім частково погашав заборгованість і знову користувався кредитними коштами.

Зауважують, що розрахунок заборгованості відповідачем не оскаржувався, доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту відповідачем надано не було.

Вказують, що сторонами при укладення кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, зокрема, і щодо стягнення неустойки (пені та штрафу), а тому місцевим судом було безпідставно відмовлено в їх задоволенні.

Наголошують, що саме по собі посилання на неознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог щодо стягнення неустойки, оскільки відповідач користувався кредитними коштами, тобто, на думку, апелянта, визнав його умови дійсними та погодився з ними.

Суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов висновку про те що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 листопада 2010 року між сторонами по справі укладено кредитний договір №б/н шляхом підписання анкети–заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.9).

Згідно розрахунку АТ КБ „Приват Банк”, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 15.07.2019 року, становить 18784,83 грн., яка складається з наступного: 8263,62 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 3774,43 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4626,07 грн. – нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 750,00 грн. – нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн.; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 870,71 грн. – штраф (процентна складова) (а.с.5-8).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, з яких би вбачалось, що даним кредитним договором передбачено сплату процентів, комісії та штрафних санкцій за порушення строку повернення одержаних коштів, відтак, вимоги в часті стягнення неустойки (пені та штрафів) місцевим судом були відхилені.

Окрім того, вказував, що протягом терміну дії вказаного вище кредитного договору відповідачем сплачено банку кошти на його виконання в загальній сумі 6835,23 грн., а тому до стягнення з відповідача на користь позивача було визначено суму тіла кредиту за мінусом сплачених ним коштів, в розмірі 6023,39 грн.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Так, аналізуючи зазначені норми права та встановлені в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що, оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також враховуючи вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання відповідачем обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, позивач має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати відповідачем обов`язку з повернення, зокрема, фактично отриманої суми кредитних коштів.

Як убачається з матеріалів справи, зокрема, розрахунку заборгованості, станом на 15.07.2019 року заборгованість ОСОБА_1 перед Банком за тілом кредиту становила - 8263,62 грн., а за простроченим тілом кредиту - 3774,43 грн.

При цьому, як убачається з Умов та правил надання банківських послуг та не заперечується сторонами, кредитний ліміт на виданій ОСОБА_1 кредитній карті був наданий у вигляді поновлювальної кредитної лінії, тобто після сплати кредитних коштів, позичальник може знову ними користуватись.

Відтак, з урахуванням наведеного вище, а саме поновлювальності кредитної лінії, суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновком місцевого суду стосовно того, що, оскільки станом на 15-07-2019 року позивач обраховує отримання клієнтом кредитних коштів на загальну суму 12858,62 грн. та ОСОБА_1 протягом терміну дії вказаного вище кредитного договору сплачено банку коштів за кредитним договором в загальній сумі 6835,23 грн. то до стягнення по заборгованості за тілом кредиту підлягає сума коштів - 6023,39 грн. (12858,62грн.–6835,23грн.).

Отже, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з відповідача на користь позивача суми заборгованості за тілом кредиту - 8263,62 грн. та за простроченим тілом кредиту - 3774,43 грн., а всього – 12038,05 грн., а тому місцевого суду в цій частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення в цій частині, про задоволення даних вимог в повному обсязі.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Відтак, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила, Умови та Тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про отримання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів, штрафів та пені взагалі, визначення розміру процентної ставки, пені та штрафів та рівні визначному в розрахунку заборгованості та умов щодо можливості в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за користування кредитними коштами

Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що до даних правовідносин не можна застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (26.11.2010 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (12.08.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в -заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

       Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми пені та штрафів, оскільки така відповідальність позичальника при укладенні договору не була обумовлена його умовами та за відсутності підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, де визначено про можливість банку стягувати відповідні суми.

Проценти за користування кредитними коштами нараховано не було.

Твердження позивача стосовно того, що відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами, при цьому, Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору, колегія суддів оцінює критично, оскільки матеріали справи якраз і не містять підтвердження того, що саме ці, надані Банком до позову, Умови та Правила були чинними під час укладення договору 29.12.2010 року.

Статтею 141 ЦПК України визначено механізм розподілу судових витрат між сторонами, частиною один якої встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову Банком було сплачено 1921,00 грн. судового збору, а при подачі апеляційної скарги – 2881,50 грн.

Оскільки даною постановою позов задоволено частково та визначено до стягнення лише суму заборгованості за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту, то вимоги банку задоволено на 64,08%.

Відтак, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму понесених ним судових витрат у розмірі частки задоволених позовних вимог, що становить 3077,44 (1921,00+2881,50/64,08%) грн.

У зв`язку з наведеним рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

У відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»,- задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Полтава від 24 вересня 2019 року в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту та судових витрат, - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» 12038,05 (дванадцять тисяч тридцять вісім гривень 05 коп.) грн. заборгованості за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту.

Стягнути з  ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»3077,44 (три тисячі сімдесят сім гривень 44 коп.) грн. судового збору.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ                                                Т.О. Кривчун

СУДДІ                                                        С.М. Бондаревська

А.І. Дорош