Справа № 161/20362/18

Провадження № 2/161/338/19

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

                               І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2019 року                Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого - судді Рудська С.М.

при секретарі - Ярмолюк В.С.

за участю:

представника відповідача – Матвіїва В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – ОСОБА_4 , приватний виконавець Шульженко Ігор Сергійович, ОСОБА_5 , про визнання оспорюваних правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння

В С Т А Н О В И В:

       Позивач через свого представника звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначив, що 22.06.2004 року ОСОБА_1 згідно Договору дарування та Рішення Боголюбської сільської ради № 18/2 від 15.07.2004 року отримав у власність житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та дві земельні ділянки: площею 0,2175 га для ведення особистого селянського господарства та 0,2500 га, для будівництва та обслуговування вказаного будинку (далі – Будинковолодіння). 05.12.2015 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Чорним В.Г. було видано Довіреність від особи з ідентичним прізвищем ім`ям та по батькові як у позивача – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на ім`я ОСОБА_6 Надалі, ОСОБА_6 на підставі отриманої Довіреності, надіслав приватному нотаріусу Луцького районного нотаріального округу Дехтярук І.В. заяву про видачу дублікату Договорів дарування Будинковолодіння, у відповідь на що останньою було видано дублікати вказаних документів. В свою чергу, на підставі отриманих документів, 12.02.2016 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Пономаренко О.О. було проведено державну реєстрацію права власності за особою з ідентичним прізвищем ім`ям та по батькові як у позивача – ОСОБА_1 . Разом з тим, у період з середини лютого 2016 року по жовтень 2016 року позивач перебував за межами України та на цей момент оригінали документів на майно були у його знайомого – ОСОБА_7 26.02.2016 року особа з ідентичним прізвищем ім`ям та по батькові як у позивача – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відчужив на користь ОСОБА_2 будинковолодіння, у зв`язку з чим в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно було внесено відповідні відомості. Згодом, ОСОБА_2 згідно Договору купівлі-продажу № 238 від 01.04.2016 року передав у власність ОСОБА_5 будинковолодіння. 25.05.2018 року було відкрито кримінальне провадження № 12018030000000173 за фактом посвідчення завідомо підроблених офіційних документів, які стали підставою для набуття ОСОБА_2 права власності на будинковолодіння. Крім того, 02.03.2018 року та 20.06.2018 року приватним виконавцем Шульженком І.С. були відкриті виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 заборгованості, в рамках яких 18.09.2018 року було проведено електронні торги, на яких було реалізовано будинковолодіння та переможцем яких стала ОСОБА_3 . При цьому, на його думку, з метою утруднення повернення земельних ділянок власнику, було змінено межі однієї із земельних ділянок. 18.06.2018 року в рамках кримінального провадження № 12018030000000173 було проведено судово-почеркознавчу експертизу якою встановлено, що підписи у Договорах купівлі-продажу, укладених 26.02.2016 року, предметом яких було будинковолодіння, були вчинені не позивачем – ОСОБА_1 Вважає, що у даному випадку є підстави для витребування майна у добросовісного набувача, а тому просить суд визнати недійсними Договори купівлі продажу будинковолодіння, на підставі яких ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки: площею 0,2175 га для ведення особистого селянського господарства та 0,2500 га, для будівництва та обслуговування вказаного будинку, витребувати зазначене майно із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , а також покласти солідарно на відповідачів витрати по даній справі.

       19.12.2018 року ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області було задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову, накладено арешт на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0960, що розташована в с. Боголюби АДРЕСА_2 р-ну Волинської обл.; земельну ділянку, загальною площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961, що розташована в с. Боголюби АДРЕСА_2 р- АДРЕСА_3 .; житловий будинок АДРЕСА_4 - АДРЕСА_3 та розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0960, що розташована в с. Боголюби Луцького р-ну Волинської обл., а також заборонено будь-яким фізичним та юридичним особам вчиняти будь-які дії щодо зазначеного майна (Том 1 а.с. 121-122).

08.01.2019 року відповідачем ОСОБА_3 було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якої вона просить відмовити у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про витребування з чужого незаконного володіння вищевказаного майна. На обґрунтування своєї позиції щодо позову зазначила, що вона набула майно у власність в результаті його примусової реалізації на електронних торгах, при цьому, їй не відомі підстави і факти за яких вони набували у власність майно. З моменту набуття мною у власність майна у неї не було жодних підстав для сумнівів в законності вчиненого правочину. Вона не знала і не могла знати, що існує особа, а саме – ОСОБА_1 , який вважає себе власником майна. Так, на набуте нею майно було звернуто стягнення в процесі здійснення виконавчих дій за виконавчими провадженнями №55919957 та №56642482. Набуваючи у власність за відплатним правочином майно з електронних торгів, нею не було порушено жодних чинних законодавчих норм та охоронюваних законом прав. Реалізація приватним виконавцем арештованого майна на електронних торгах є виконавчою дією, спрямованою на виконання судового рішення. Таким чином, у випадку витребування з її законного володіння майна, яке вона придбала на електронних торгах, буде порушено ряд основних юридичних принципів. Звертає увагу на ту обставину, що уже станом на 04.10.2017 року позивач знав, що спірне майно знаходиться у власності громадянина ОСОБА_5 , однак, не вчинив жодних дій з метою недопущення відчуження даного майна. Крім того, позивач просить суд витребувати з її володіння майно, якого об`єктивно не існує та, відповідно, яке не перебуває у її власності. За результатами розгляду справи, судові витрати, пов`язані з її розглядом, просить покласти на позивача (Том 1 а.с. 136-141).

22.01.2019 року в підготовчому засіданні було задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_3 при витребування у приватного виконавця Шульженка І.С. матеріали виконавчого провадження № 56642482 (Том 1 а.с. 180, 184).

12.02.2019 року від приватного виконавця Шульженка І.С. надійшли матеріали вищевказаного виконавчого провадження (Том 1 а.с. 198-236).

27.03.2019 року в підготовчому засіданні було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувано для огляду в судовому засіданні цивільну справу № 161/17261/17 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за борговою розпискою (Том 2 а.с. 1).

17.07.2019 року від третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 надійшли письмові пояснення на позовну заяву, у яких він заперечував щодо задоволення заявлених позовних вимог. В обґрунтування свої вимог зазначив, що він є добросовісним набувачем будинковолодіння, яке були придбане ним на підставі оплатного нотаріально-посвідченого договору. За набуте майно він повністю розрахувався. Надалі, на виконання судового рішення, належне йому майно було реалізованим з прилюдних торгів в рахунок погашення його заборгованості за борговими зобов`язаннями, яка складала 1074013,92 грн. Також вказав, що під час складення приватним виконавцем Шульженком І.С. постанови про арешт та опис майна за місцем його знаходження в с. Боголюби Луцького р-ну були присутніми поняті та він, як боржник. З того як спілкувався приватний виконавець з понятими він зробив висновок, що останні між собою знайомі (Том 2 а.с. 81).

Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, будь-яких заяв, клопотань до суду не подав. В судовому засіданні 15.07.2019 року позивач суду пояснив, що у 1999 році він поїхав на заробітки до Італії та повернувшись у 2004 році – придбав спірну земельну ділянку поблизу м. Луцька, на якій почав будівництво спірного житлового будинку. Зазначив, що у зв`язку практично постійним його перебуванням за межами України, ним було видане Генеральне доручення на ім`я ОСОБА_7 щодо вчинення усіх дій від його імені, в тому числі, які стосуються будинковолодіння. При цьому, чи поширювалася дія Генерального доручення щодо права ОСОБА_7 на відчуження належного йому майна він ствердити не може. Вказав, що про відчуження його майна він дізнався у жовтні 2016 року, у зв`язку з чим звернувся до правоохоронних органів.

Представник позивача в судове засідання повторноне з`явився, подавши до суду клопотання про відкладення розгляду (а.с. 109-112). Під час розгляду справи надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просив їх задовольнити у повному обсязі. Додатково пояснив, що у акті опису та арешті майна приватного виконавця від 21.06.2018 року, який був складовою процедури подальшої реалізації майна з прилюдних торгів, підроблені підписи понятих, зокрема ОСОБА_9 . На період перебування ОСОБА_1 за кордоном, оригінали документів, які посвідчують право власності на будинковолодіння були у його знайомого – ОСОБА_7 . Так, приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Дехтярук І.В. видаючи ОСОБА_6 дублікати документів, які посвідчують право власності на будинковолодіння, на підставі довіреності, виданої від імені підставної особи, допустила службове недбальство, не перевіривши анкетних даних довірителя. Разом з тим, наразі триває досудове розслідування, а тому до суду з даним позовом позивач звернувся без відповідного висновку по кримінальному провадженні з метою недопущення пропуску позовної давності. Зазначив, що одній із придбаних ОСОБА_3 на аукціоні земельних ділянок призначено інший кадастровий номер.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив, що стороною позивача не було подано відповідь на відзив на позовну заяву, а тому у нього є підстави вважати про визнання позивачем та його представником обставин, які зазначені у відзиві. Так, його довірителька позов не визнає, оскільки вона є добросовісним набувачем. В свою чергу, сторона позивача усвідомлює, що шкода ОСОБА_1 була завдана виключно кримінально-карними діяннями особами, а тому таку шкоду повинні нести саме ті особи, які її завдали. Крім того, положення ст. 383 ЦК України, на які посилається як на правову підставу для задоволення позову сторона позивача, не застосовується у випадку, якщо правочину передували злочинні дії.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується судовими повістками (Том 1 а.с. 123, 186, 250, Том 2 а.с. 9, 21, 65), які були адресованими йому за адресою його реєстрації, згідно довідки підрозділу УДМС у Волинській області (Том 1 а.с. 132), а також судовими оголошеннями, розміщеними на офіційному веб-порталі судової влади України у відповідності до приписів ч. 11 ст. 128 ЦПК України (Том 1 а.с. 185, Том 2 а.с. 6, 20, 62, 79, 98, 105). Будь-яких заяв, клопотань, відзив на позовну заяву від ОСОБА_2 на адресу суду не надходило.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, до початку судового засідання від нього на адресу суду надійшло клопотання, у якому він просив розгляд справи проводити без його участі, а при вирішенні спору поклався на розсуд суду (Том 2, а.с. 15).

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - приватний виконавець Шульженко І.С. до початку розгляду справи по суді надіслав на електронну адресу суду клопотання, відповідно до якого просив судовий розгляд проводити у його відсутності (Том 1 а.с. 183).

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - ОСОБА_5 в судове засідання повторно не з`явився, причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується судовими повістками (Том 1 а.с. 123, 186, 250, Том 2 а.с. 9, 21, 65), які були адресованими йому за адресою його реєстрації, згідно довідки підрозділу УДМС у Волинській області (Том 1 а.с. 133), а також судовими оголошеннями, розміщеними на офіційному веб-порталі судової влади України у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України(Том 2 а.с. 5, 19, 63, 80, 97, 106). Будь-яких заяв чи клопотань від нього на адресу суду не надходило.

Враховуючи викладене, а також те, що розгляд справи на стадії судових дебатів неодноразово відкладався за клопотанням представника позивача, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторони позивача, оскільки і позивач і його представник надавили суду пояснення з приводу обставин даної справи.

При цьому, суд враховує й ту обставину, що відповідач ОСОБА_3 та треті особи у справі скористалися своїм правом щодо викладення своєї позиції відносно предмету спору.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 26.02.2016 року між ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_1 , зареєстрованим в АДРЕСА_5 (як Продавцем) та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу будинку, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Сушиком О.В., зареєстрованим в реєстрі за № 80, за умовами якого Продавець передав у власність Покупця будинок АДРЕСА_4 , який розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0960, а Покупець прийняв його і сплатив за нього обговорену грошову суму (Том 1 а.с. 27).

Також, 26.02.2016 року між ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_1 , зареєстрованим в АДРЕСА_5 (як Продавцем) та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Сушиком О.В., зареєстрованим в реєстрі за № 81, за умовами якого Продавець передав у власність Покупця земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0960, а Покупець прийняв її і сплатив за нього обговорену грошову суму (Том 1 а.с. 30).

Крім цього, 26.02.2016 року між ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_1 , зареєстрованим в АДРЕСА_5 (як Продавцем) та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Сушиком О.В., зареєстрованим в реєстрі за № 82, за умовами якого Продавець передав у власність Покупця земельну ділянку площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961, а Покупець прийняв її і сплатив за нього обговорену грошову суму (Том 1 а.с. 28).

Таким чином, ОСОБА_2 набув право власності на будинковолодіння, яке складається із будинку АДРЕСА_4 , який розташований на земельних ділянках площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0960 та площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961.

01.04.2016 року між ОСОБА_2 (як Продавцем) та ОСОБА_5 (як Покупцем) укладено Договір купівлі-продажу за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_5 , а останній прийняв у власність будинок АДРЕСА_4 , та земельні ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0960 та площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961 (Том 1 а.с. 53-54).

Факт набуття (проведення державної реєстрації) права власності ОСОБА_5 на вищевказане майно підтверджується відповідними Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 99240764, № 99241762, № 99241037 від 04.10.2017 року (Том 1 а.с. 55-57).

В процесі розгляду даної справи, судом для огляду в судовому засіданні було витребувано цивільну справу № 161/17261/17 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за борговою розпискою (далі - цивільна справа № 161/17261/17).

Так, заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.12.2017 року в цивільній справі № 161/17261/17, вирішено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 1074013,92 грн. боргу та 8000 грн. понесених судових витрат по справі. Рішення суду набрало законної сили і є чинним.

Крім того, 12.02.2019 року у відповідь на запит суду (Том 1 а.с. 184), приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Шульженком І.С. було надано матеріали виконавчого провадження № 56642482 (Том 1 а.с. 198-236).

Судом встановлено, що на виконання вищевказаного заочного рішення від 21.12.2017 року, Луцьким міськрайонним судом Волинської області 16.02.2018 року було видано виконавчий лист за № 244 (Том 1 а.с. 231), на підставі якого 20.06.2018 року приватним виконавцем Шульженком І.С. було відкрито виконавче провадження № 56642482 про примусове стягнення з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_8 1074013,92 грн. боргу та 8000 грн. понесених судових витрат по справі (Том 1 а.с. 228).

В процесі виконавчого провадження приватним виконавцем Шульженком І.С. передано ДП «Сетам» на реалізацію нерухоме майно, а саме: незавершений будівництвом житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 готовністю 52%; житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,2193 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:5127, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ., Луцький р-н АДРЕСА_6 с АДРЕСА_7 Боголюби, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; земельна ділянка площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ., Луцький р-н АДРЕСА_6 с АДРЕСА_7 Боголюби, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; земельна ділянка площею 0,0307 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:5216, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ., Луцький р-н АДРЕСА_6 с АДРЕСА_7 Боголюби, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що належало на праві власності ОСОБА_5

18.09.2018 року ДП «Сетам» було проведено електронні торги з реалізації вищезазначеного майна, переможцем яких стала ОСОБА_3 Дана обставина підтверджується протоколом проведення електронних торгів № 358199 від 18.09.2018 року (Том 1 а.с. 61).

Як вбачається з Акту про проведення електронних торгів від 25.09.2018 року, за результатами реалізації належного ОСОБА_5 майна на прилюдних торгах, переможцем яких стала ОСОБА_3 , останньою, згідно меморіальних ордерів від 19.09.2018 року, 20.09.2018 року, 21.09.2018 року, 24.09.2018 року та 25.09.2018 року було перераховано усю суму коштів за придбаний лот (Том 1 а.с. 147-153, а.с. 211).

26.09.2019 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Москвичем В.С. було видано ОСОБА_3 свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке зареєстровано в реєстрі за № 511 (Том 1 а.с. 154).

Із інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 139198056, № 139200705, № 139210139 та № 139203664 від 26.09.2018 року слідує, що 26.09.2018 року приватним нотаріусом Москвичем В.С. було проведено державну реєстрацію права власності на житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельних ділянок площею 0,2193 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:5127, площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961, та площею 0,0307 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:5216, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ., АДРЕСА_2 -н АДРЕСА_6 с АДРЕСА_8 , за ОСОБА_3 Підставою для внесення відповідних записів (виникнення права власності) стали свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, які зареєстровані в реєстрі за відповідними № № 511-514 (Том 1 а.с. 154-168).

Отже, на момент розгляду даної справи ОСОБА_3 є власником вищевказаного майна.

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 просить визнати недійсними Договори купівлі-продажу будинку та земельних ділянок, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які посвідчені приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Сушиком О.В., зареєстровані в реєстрі за № 80, № 81 та № 82 відповідно та, як наслідок, витребувати з володіння ОСОБА_3 , як з чужого незаконного, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки: площею 0,2175 га для ведення особистого селянського господарства та 0,2500 га, для будівництва та обслуговування вказаного будинку. Як на правову підставу для задоволення позову, сторона позивача посилається на п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожний має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006р. N3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 р. та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини гарантує право на вільне володіння своїм майном: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

За ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Стаття 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до вимог ст. ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до роз`яснень, наданих в п. 10 постанови Пленуму Верховною Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не піддягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

За положеннями ст. ст. 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17.12.2014 року у справі № 5-140цс14).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Відповідно до вимог ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Такий випадок передбачений, зокрема, ч. 2 ст. 388 ЦК України, відповідно до якого майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України презюмується добросовісність набувача.

Набуваючи майно у власність за відплатним правочином з електронних торгів, ОСОБА_3 не порушила жодної норми цивільного закону, а тому вона є добросовісним набувачем майна, яке було реалізоване з прилюдних торгів ДП «Сетам».

Крім того, суд вважає, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на відчуження свого майна виходячи з наступного.

Як вбачається з довіреності від 01.11.2016 року, посвідченої нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ващук В.Ф., зареєстровано в реєстрі за № 1169 з терміном дії до 01.11.2021 року, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 розпоряджатися всім належним йому майном (рухомим та нерухомим), в тому числі з правом здійснення їх продажу. Дана довіренність як на момент укладення оспорюваний правочинів, такі станом на день розгляду даної справи судом, не скасована.

При цьому, зі змісту позовної заяви слідує, що на період перебування ОСОБА_1 за кордоном в період з середини лютого 2016 року по жовтень 2016 року, оригінали документів на майно перебували у ОСОБА_7 ..

Тобто, у позивача була наявна воля на відчуження належного йому нерухомого майна.

Стороною позивача не надані належні та допустимі докази того, що спірне майно відчужене поза волею позивача.

Разом з тим, суд не приймає до уваги доводи сторони позивача щодо порушення порядку проведення огляду спірного житлового будинку та земельних ділянок, з метою його подальшої реалізації на прилюдних торгах виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 22 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що присутність понятих є обов`язковою у випадку: 1) передбаченому частиною третьою статті 53 цього Закону; 2) у разі відсутності боржника або його представника під час вчинення виконавчих дій.

Частина 3 ст. 53 ЗУ «Про виконавче провадження» визначає, що присутність понятих необхідна при вилучення готівки та майна, що належать боржнику від інших осіб.

Акт опису та арешту майна від 21.06.2018 року, на переконання суду, складений без порушення норм чинного законодавства, оскільки під час опису та арешту приватним виконавцем майна був присутній боржник ОСОБА_5 , майно якого в подальшому було реалізоване з прилюдних торгів.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на ту обставину, що третя особа ОСОБА_5 у своїх запереченнях на позов зазначив, що при описі та арешті майна, з метою його подальшої реалізації на прилюдних торгах, були присутні двоє свідків.

При цьому, доводи сторони позивача щодо відсутності понятого ОСОБА_9 під час опису та арешту майна приватним виконавцем не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки наданий протокол допиту свідка, який був складений слідчим в рамках кримінального провадження, в силу положень ст. ст. 77-80 ЦПК України, не є належним, допустимим доказом.

Частиною 2 ст. 23 КПК України імперативно визначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Однак ані позивачем, ані його представником не було заявлено суду клопотання щодо виклику та допиту в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_9 , а також не надано будь-яких відомостей щодо складнощів такого виклику.

Також, суд не приймає до уваги надані стороною позивача копії окремих матеріалів кримінальних проваджень виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів.

При вирішенні питання про призначення експертизи суд повинен керуватися статтями 143-150 ЦПК України, Законом України «Про судову експертизу», Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5, та враховувати роз`яснення, дані в постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах, з урахуванням особливостей правового регулювання захисту конкретних суб`єктивних прав.

Висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи у даній справі стороною позивача не заявлялося.

Згідно ч. 1 ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Наданий представником позивача висновок експерта № 160 від 18.06.2018 року, проведений в рамках кримінального провадження № 12018030000000173 від 25.05.2018 року, суд до уваги не приймає з огляду на наступне.

Так, матеріали кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України учасникам справи розкритими не були, а сам аналіз висновку експерта на предмет його належності та допустимості інструментами кримінального процесуального закону, в тому числі стороною захисту, не проведені (Постанова ВСУ від 05.02.2019 року у справі № 607/11498/15-к і Постанови ВСУ від 12.10.2017 року в провадженні № 5-237кс17 та від 16.03.2017 року в провадженні № 5-364кс16).

При цьому, стороною позивача не надано доказів того, що органом досудового розслідування, в порядку ст. 222 КПК України, надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування, зокрема. висновку експерта № 160 від 18.06.2018 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом… Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо ії засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Таким чином, сукупність викладеного вище, приводить суд до переконання, що стороною позивача подано належний, але недопустимий доказ, а саме копію висновку експерта № 160 від 18.06.2018 року, а тому не може прийняти вказаний доказ до уваги.

Також суд вважає, що надані стороною позивача витяги з ЄРДР не можуть бути належними та допустимими доказами в частині доведення підстав позову, оскільки факт повідомлення правоохоронних органів про наявність можливих кримінально-карних дій і внесення відповідних відомостей до Реєстру не свідчить про фактичну наявність злочину, про підозру у їх вчиненні нікому не повідомлено.

В основу своїх позовних вимог ОСОБА_1 також покладає ту обставину, що рядом нотаріусів, у період з грудня 2015 року по час проведення прилюдних торгів з продажу спірного майна, було порушено норми чинного законодавства, що, в свою чергу, може свідчити про «службову недбалість» чи дії, які є одні з етапів злочинної схеми.

       Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Однак, у даному випадку відсутнє будь-яке судове рішення, яким би було визнано незаконними дії нотаріусів чи доведено їх вину.

Виходячи із вказаного, суд приймає до уваги законодавчо визначені презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) та презумпцію невинуватості (ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України).

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що у даному випадку відсутні будь-які правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання оспорюваних правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову у повному обсязі, судові витрати, з урахуванням положення ст. 141 ЦПК України, необхідно залишити за позивачем.

На підставі ст.ст. 16, 203, 207, 215, 330, 388, 626 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору – ОСОБА_4 , приватний виконавець Шульженко Ігор Сергійович, ОСОБА_5 , про визнання оспорюваних правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним ,судом.

Рішення у повному обсязі складено 11 листопада 2019 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області                С.М. Рудська