ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 569/5414/15-ц

провадження № 61-29132св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк»,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 22 серпня 2017 року, постановлену у складі судді Боймиструка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (далі - ПАТ «ВіЕс Банк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначило, що ОСОБА_1 неналежно виконує умови укладеного із банком кредитного договору № KF52472 від 24 вересня 2008 року і має непогашену заборгованість за кредитом, процентами і пенею у загальному розмірі 33 487,27 доларів США.

Оскільки ОСОБА_2 згідно з договором поруки № KF52472/1 від 24 вересня 2008 року поручилася за належне виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, ПАТ «ВіЕс Банк» просив стягнути заборгованість у розмірі 33 487,27 доларів США із відповідачів солідарно.

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ПАТ «ВіЕс Банк» про визнання поруки припиненою.

В обґрунтування позову зазначила, що банк пропустив встановлений цивільним законодавством шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя, оскільки ОСОБА_1 припинив виконувати кредитні зобов`язання у липні 2014 року, а цей позов поданий у квітні 2015 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 14 червня 2017 року, ухваленим у складі судді Красовського О. О., позов ПАТ «ВіЕс Банк» задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованість за кредитним договором № KF 52472 від 24 вересня 2008 року у розмірі 33 487,27 доларів США, що станом на 24 березня 2015 року за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США складає 779 846,35 гривень.

Стягнено з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» по 1 887,90 гривень з кожного у відшкодування судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи позов про стягнення заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту порушення ОСОБА_1 зобов'язань з повернення отриманого кредиту, що призвело до виникнення у нього заборгованості у зазначеному банком розмірі, яка підлягає стягненню з нього і поручителя ОСОБА_2 солідарно. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що кредитор своєчасно пред`явив вимогу до поручителя щодо стягнення заборгованості і правових підстав для припинення поруки немає.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2 .

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 червня 2017 року залишено без руху з підстав неповної сплати судового збору та надано строк протягом п`яти днів з дня отримання цієї ухвали для усунення вказаного недоліку шляхом подання документу, який підтверджує доплату судового збору у розмірі 3 921,72 гривень.

18 серпня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із клопотанням про зменшення належного до сплати судового збору або відстрочення його сплати з тих підстав, що наразі вона не працює, не має стабільного доходу і перебуває у скрутному майновому стані, тому визначена судом сума судового збору є непомірною.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 22 серпня 2017 року клопотання ОСОБА_2 про зменшення розміру судового збору або відстрочення його сплати відхилено, апеляційну скаргу на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 червня 2017 року визнано неподаною і повернено заявнику.

Відхиляючи клопотання, апеляційний суд виходив з його недоведеності та зазначив, що подані ОСОБА_2 документи не підтверджують перебування у скрутному майновому стані. Оскільки заявник не виконала вимог ухвали про залишення її апеляційної скарги без руху і не доплатила судовий збір, суд дійшов висновку про визнання скарги недоданою та її повернення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 22 серпня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не повідомив її про результат розгляду клопотання щодо зменшення судового збору або відстрочення його сплати, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості виконати вимоги ухвали апеляційного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року про залишення апеляційної скарги без руху.

Вважає, що у разі відмови у задоволенні клопотання суд повинен продовжити строк для усунення недоліків апеляційної скарги та надати заявнику можливість доплатити судовий збір.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду від 30 вересня 2019 року справу призначено до розгляду.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 оскаржує рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 червня 2017 року як в частині вирішення первісного позову, так і в частині зустрічного позову, проте судовий збір за апеляційну скаргу сплатила зі ставки, яка підлягала сплаті при поданні зустрічної позовної заяви.

Вказана обставина стала підставою для постановлення ухвали апеляційного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року про залишення апеляційної скарги ОСОБА_2 без руху та надання п`ятиденного строку з дня отримання цієї ухвали для доплати судового збору у розмірі 3 921,72 гривень.

18 серпня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із клопотанням про зменшення належного до сплати судового збору або відстрочення його сплати, яке ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 22 серпня 2017 року відхилено і цією ж ухвалою апеляційну скаргу визнано неподаною та повернено заявнику.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати судового збору заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шишков проти Росії»).

Національне законодавство передбачило процедуру, яка дозволяє реалізувати особам право на доступ до правосуддя, навіть за умови відсутності у них фінансової можливості сплатити судовий збір.

Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» у редакції Закону, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали апеляційного суду, передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналогічні положення містила стаття 82 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали апеляційного суду.

Положення ЦПК Українита Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути аргументовані.

ОСОБА_2 на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху подала клопотання про зменшення належного до сплати судового збору або відстрочення його сплати.

Подання такого клопотання є встановленим цивільним процесуальним законодавством правом заявника, яке він реалізує з метою отримання доступу до правосуддя.

Відповідне клопотання підлягає розгляду судом з ухваленням відповідного процесуального рішення, про яке належить повідомити заявника.

Статті 121, 297 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали апеляційного суду, встановлювали, що визнання апеляційної скарги неподаною і її повернення є наслідком невиконання заявником у встановлений строк вимог ухвали про усунення недоліків.

За змістом наведених норм закону повернення апеляційної скарги з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про залишення її без руху, можливо лише у тому випадку, якщо особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вказаних у ній вимог.

Проте у разі, якщо особа на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху подала відповідне клопотання щодо зазначених в ухвалі недоліків, воно повинно бути вирішене з наведенням у процесуальному рішенні відповідних мотивів та висновків щодо такого клопотання і повідомленням заявника про результати розгляду.

У разі, якщо суд дійде висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, він зобов`язаний повідомити заявника про прийняте за його клопотанням рішення та надати можливість виконати відповідні вимоги суду, оскільки реалізація особою права на подання клопотання не може розцінюватися як ухилення від виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

За таких обставин висновок апеляційного суду про відхилення клопотання ОСОБА_2 щодо зменшення належного до сплати судового збору або відстрочення його сплати із одночасним визнанням апеляційної скарги неподаною та її поверненням є передчасним.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвали суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі, справа передається на розгляд суду апеляційної інстанції.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передчасність висновку апеляційного суду щодо визнання апеляційної скарги ОСОБА_2 неподаною і її повернення, оскаржувана ухвала апеляційного суду Рівненської області від 22 серпня 2017 року не може вважатися законною і обґрунтованою, тому підлягає скасуванню з направленням справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 22 серпня 2017 рокускасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов