Справа № 354/91/17

Провадження по справі № 2-а/354/20/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Польської М.В.

секретаря Савчук М.І.

представника відповідача: Мірус А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Поляницької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась 09.02.2017 р. в суд з адміністративним позовом до Поляницької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 01.11.2016 р. №64-8-2016 про відмову у задоволенні клопотання та зобов`язання розглянути клопотання щодо надання у власність земельної ділянки, надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки орієнтовною площею 0.25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в межах с.Поляниця у порядку та строки за ст.118 ЗК України з наданням мотивованого рішення за результами розгляду клопотання.

Позов обґрунтувала тим, що в жовтні 2016р. позивач звернулась до відповідача з клопотанням в порядку ст.118 ЗК України про надання у власність земельної ділянки, надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки орієнтовною площею 0.25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в межах с.Поляниця, однак рішенням відповідача від 01.11.2016р. №64-8-2016 було відмовлено у задоволенні клопотання, з підстав відсутності вільних земель у комунальній власності та відсутністю зазначеного місця розташування об`єкта вимогам закону. З посиланням на норми ст.14 Конституції України, ст.116, 118, 121, 122, 194 ЗК України, ст.12, 21 Закону України «Про землеустрій», ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування» просила позов задовольнити в повному обсязі.

Шляхом проведення автоматизованого розподілу судової справи, визначено 01.04.2019 р. головуючого суддю - Польську М.В.

Позивач в судові засідання не з`являлася, а 25.06.2019 р. подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала.

В судовому засіданні представник відповідача заперечила позовні вимоги як з підстав зазначених письмово, так і з усних пояснень, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторони відповідача, всебічно, повно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Наявність існуючого речового права на конкретну земельну ділянку судом не встановлено, отже спір вірно підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а спірні відносини регулюються нормами ЗК України.

Судом встановлено, що 21.10.2016 р. позивач звернулась до відповідача з клопотанням в порядку ст.116,118,122 ЗК України про виділення та надання безоплатно у власність земельної

ділянки, орієнтованою площею 0.25га, надання дозволу на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки орієнтовною площею 0.25га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в межах с.Поляниця (а.с.6-7). До клопотання було долучено графічні матеріали з бажаним місцем розташування в с.Поляниця (а.с.8), в яких позначка знаходиться приблизно в центрі села.

Рішенням Поляницької сільської ради від 01.11.2016р. №64-8-2016 ОСОБА_1 жительці м.Київ, було відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки орієнтовною площею 0.25га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в межах с.Поляниця, з підстав відсутності вільних земель комунальній власності для даного цільового призначення та іншого призначення, які можуть бути надані громадянам та відсутністю зазначеного місця розташування об`єкта вимогам закону (а.с.9).

Водночас, позивачем одночасно з вищезгаданим клопотанням, було подано 21.10.2016 р. і запит щодо надання їй інформації про місце розташування земельних ділянок у межах села Поляниця, не наданих в користування, на що їй 26.10.2016 р. листом сільська рада надала відповідь про відсутність вільних земель не наданих у користування (а.с.10-11).

Як слідує з вимог Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (ст.1). Статтею 5 цього ж закону зазначено, що звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

Однак дані правовідносини щодо земельних питань регулюються, окрім вищезгаданого закону як загального по всіх зверненнях громадян, і нормами Конституції України, а також ЗК України.

Так, стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту б частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частин першої - третьої статті 116 ЗК України, в частині даного спору, громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в ч. 3 ст. 116 ЗК України).

Одночасно, у статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

З огляду на це, позивач яка є громадянкою України, має право на набуття права власності на земельну ділянку, яка не перебувала та не перебуває в користуванні позивача, без обмеження

території України, в т.ч. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Але, підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу місцевого самоврядування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України, на підставі якої і подано заяву позивачем, визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для, в т.ч. будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У частині сьомій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частинами десятою та одинадцятою статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Отже, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання

земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України (діючого на час ухвалення рішення).

Щодо правомірності рішення відповідача, суд зазначає наступне.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішення відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (надалі Закон № 280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені, як вже зазначалось вище, статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, а також статтями 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Таким чином, рішення що є предметом оскарження у даній цивільній справі, є прийнятим у передбаченій законом формі (належним чином оформленим) та органом, до повноважень якого законом віднесено вирішення цього питання.

Оскаржуючи рішення відповідача Поляницької сільської ради від 01.11.2016р. №64-8-2016, яким відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки орієнтовною площею 0.25га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в межах с.Поляниця, позивач зазначає три підстави для скасування рішення, а саме: по-перше, сільська рада попередньо на запит зазначила, що відсутні вільні ділянки комунальної власності для передачі в користування та можуть бути надані під забудову на передачу у власність ; по-друге

підставою відмови є вичерпний перелік за ст.118 ЗК України; по-третє відмова сільської ради на підставі відсутності земельних ділянок, які можуть бути надані в користування є протиправним та не відповідає вимогам ст.118 ЗК України.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення містить відмову позивачу з двох підстав: по-перше, з підстав відсутності вільних земель комунальній власності для даного цільового призначення та іншого призначення, які можуть бути надані громадянам та по-друге, відсутністю зазначеного місця розташування об`єкта вимогам закону.

Частина шоста статті 118 ЗК України передбачає відповідний перелік документів, що має бути поданий до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, а саме: клопотання, в якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри; графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені статтею 118 ЗК України.

Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень, виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недостовірних відомостей об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні частини сьомої статті 118 ЗК України. Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов`язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку.

Разом з тим, з урахуванням наведеного, враховуючи обмежений строк розгляду клопотання, а також положення частини шостої статті 118 ЗК України, яка містить імперативні вимоги щодо обов`язковості додавання до клопотання зацікавленої особи графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб), суд у контексті спірних правовідносин дійшов висновку, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача,

якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, позивач зробила курсивом позначку на графічних матеріалах з бажаним місцем розташування вказаної земельної ділянки в с.Поляниця, однак дана позначка у відповідності до Викопіювання з генерального плану села Поляниця накладається на земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні (а.с.81), тобто відсутнє погодження землекористувача чи землевласника (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Водночас, як доводив відповідач, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, трактується ним саме як невідповідність до Генерального плану населеного пункту. Не зважаючи, що саме не відповідність об`єкта до Генплану є самостійною підставою для відмови за нормами ч.7 ст.118 ЗК України, суд приходить до переконання про правомірність та законність рішення сільської ради, оскільки позивачем не надано погодження землекористувача (землевласника), якщо бажана земельна ділянка не є вільною. Саме на відсутність вільної земельної ділянки і посилався також в рішенні, що є предметом оскарження, відповідач та надано до матеріалів справи підтвердження такого (а.с.80, 82).

Тому, вимоги позову щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача є недоведеними перед судом.

Що стосується вимоги зобов`язати відповідача розглянути на сесії клопотання позивача, то дана вимога не підлягає до задоволення, так як наслідком задоволення першої позовної вимоги та в разі скасування рішення, є зобов`язання, пов`язане з другою вимогою, тобто друга вигома є похідною від задоволення першої.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, окрім цього, згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.2, 9, 19, 77, 90, 192, 241-246 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Поляницької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії,- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Яремчанський міський суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (а після чого, безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлений 12.11.2019 року.

Головуючий суддя: М. В. Польська